Валютне регулювання та валютне обмеження. Валютні ринки.

Зовнішньоекономічна політика будь-якої держави повинна сприяти виконанню основного завдання – стимулювати чи обмежувати експорт або імпорт товарів з метою утворення позитивного сальдо щодо зовнішньоторговельних операцій та забезпечення додаткових надходжень коштів для розвитку національної економіки. Складовими політики є митна політика та валютне регулювання.

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями та державою у сфері валютних відносин.

Валюта (в перекладі з латинської «valute» означає «вартість») являє собою грошову одиницю, що використовується для вимірювання величини вартості товарів. Поняття «валюта» вживається в трьох значеннях: 1) як грошова одиниця країни та її типи (золота, кредитно-паперова, срібна); 2) як іноземна валюта (грошові знаки іноземних країн); 3) як міжнародна грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб.

Сучасна валюта поділяється на вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану.

Виділяють також національну валюту (грошову одиницю країни, яка використовується у зовнішньоекономічних розрахунках з іншими країнами) і резервну валюту (національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються в міжнародних розрахунках: долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська ієна).

Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях: міжнародному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на Міжнародний Валютний Фонд, який у своїй діяльності керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні валютне регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в дотриманні валютного законодавства країни під час здійснення валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться Національним банком, Міністерством фінансів, державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Валютне регулювання, в основному, здійснюється в наступних формах.

Девальвація – це зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти щодо імпортних валют.

Валютна інтервенція – це операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави.

Однією з форм валютного регулювання є встановлений державою порядок розподілу валютних доходів підприємств-суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні фінансово-економічні відносини можливі ли­ше за умови існування такого особливого ринку як валютний. Даний сегмент світового фінансового ринку набуває стрімко-го розвитку з виникненням новітніх інформаційних техно­логій та сучасних засобів телекомунікації. Нині система ва-лютних ринків є найбільшою й найліквіднішою у світі. Вона працює цілодобово та розширюється територіально.

Міжнародний валютний ринок - це система економічних та організаційних взаємовідносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземній валюті.

Валютний ринок охоплює ту особливу сферу фінансової діяльності, де об'єктом купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є валюта різної національної прина­лежності. Ціною ж на валютному ринку є або валютний курс, або процентний доход.

Валютний курс — це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни, тобто це певне співвідношення для валют, які можна обміняти одна на одну. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її конвертованості.

Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватися на валюти інших країн за кур­сом, що формується у встановленому порядку, а також мож­ливість її вільно переміщуватися через кордон.

Учасниками (суб'єктами) валютних відносин можуть бути: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні й . фізичні особи. За характером виконуваних операцій і ступе­нем їх ризику всі суб'єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники, спекулянти, посередники, хеджери, підприємці.

Інвестори валютного ринку вкладають свій або позичений капітал у валютні цінності з метою отримання доходу.

Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої кон'юнктури валютного ринку.

Спекулянти валютного ринку отримують доход від різниці в курсах, купуючи-продаючи валюту.

Посередники валютного ринку створюють умови для діяль­ності всіх суб'єктів валютного ринку.

Позичальники валютного ринку продають валютні цінності з метою отримання фінансового капіталу.

Підприємці валютного ринку здійснюють операції з валю­тою для забезпечення своєї комерційної діяльності. .

З характеристики основних учасників валютного ринку зрозуміло, що на валютному ринку купують і продають валю­ту не лише для здійснення платежів, а й для інших, наприклад спекулятивних, операцій.

На кон'юнктуру валютного ринку впливають:

♦ обсяг ВНП;

♦ темпи зростання промислового виробництва;

♦ рівень безробіття;

♦ індекс оптових і роздрібних цін;

♦ стан основних статей платіжного балансу;

♦ динаміка відсоткових ставок.