Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Державний лад Російської імперії (XVIII – перша половина XIX століття).




Читайте также:
  1. A.державне правління; 2) державний устрій; 3) форма держави; 4) парламентсько-президентська.
  2. Адукацыя і навука ў канцы ХVIII – першай палове ХІХ ст.
  3. Вторая половина XVIII века
  4. Вторая половина Нового царства
  5. Гарады і мястэчкі ў канцы ХVIII – першай палове ХІХ ст. падаткі і павіннасці гараджан.
  6. Гістарычныя і этнаграфічныя даследаванні ў канцы ХVIII – першай палове ХІХ ст.
  7. Глава 34 - Державний земельний кадастр
  8. Державний (політичний) режим
  9. Державний бюджет та бюджетне обмеження
  10. Державний бюджет: суть та призначення

Основними тенденціями державного життя Російської Імперії наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були зовнішня експансія, зміцнення самодержавства і кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність європейського Просвітительства.

Центральні органи. На чолі Російської імперії стояв цар, імператор — самодержавний монарх. Він користувався необмеже­ною владою.

Зміцненню влади царя сприяла так звана «собственная его императорского величества канцелярия». Вже у 1812 р. вона сфор­мувалася як орган загальнодержавного значення. У другій чверті XIX ст., особливо після придушення повстання декабристів і суду над його учасниками, її вплив на державні справи зріс. Завдяки безпосередній близькості до особи імператора і розгалуженню влас­ного апарату, канцелярія перетворилася в орган, що стояв над дер­жавою, над законом. Вона поділялася на відділення. Найважливіше з них — третє, політична поліція. Це був орган політичного розшу­ку і слідства, утворений у 1826 p., після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством. Канцелярія спиралася на жандармський корпус — воєнне формування політичної поліції, виконавчий орган III відділення.

З 1810 р. при особі імператора перебував дорадчий орган — Державна рада. Компетенцію її не було чітко визначено.

У 1811 р. завершилася реформа центрального галузевого уп­равління. Замість колегій були утворені міністерства, кожне з яких очолював єдиноначальник — міністр. Він безпосередньо підпоряд­ковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів — дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імпера­тора.

Діяльність міністерств направляло і контролювало перше від­ділення імператорської канцелярії. Найвагоміша роль відводилася новому відомству — Міністерству внутрішніх справ. Воно відало органами влади й управління на місцях. У його розпорядженні була також поліція. Тривалий час це міністерство очолював вірний цар­ський служака В. Кочубей. Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну ін­станцію для судів губерній.

Місцеві органи. На місцях — у губерніях владу вершили довірені особи царя — губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав з їх числа вищих чиновників, знатних дворян. Губернатор належав до вищої урядової влади. Він очолював губернію, в межах якої здійснював адміністративну та поліцейську владу. Існувало також губернське управління, яке складалося з віце-губернатора, радників, прокурора. В губернії функціонували губернські галузеві установи (казенна палата, рекрутське присут-ствіє, з 1840 р. — палата державних маєтностей та ін.). Це були органи відповідних міністерств на місцях, але вони також підпоряд­ковувалися губернатору. У своїй діяльності губернатор спирався на станові дворянські збори.



Генерал-губернатор очолював кілька губерній. Він наділявся надзвичайними повноваженнями — поєднував владу цивільну і військову.

У повіті влада належала суду (до 1837 р. він мав назву «нижчий земський суд») на чолі з капітаном-ісправником. Земський суд був одночасно адміністративно-поліцейською установою і судо­вим органом. Повіти поділялися на стани. Стан очолював становий пристав — поліцейський чин. Йому допомагали сотенні і десятські.

Кількість міст, які користувалися самоврядуванням за Магде­бурзьким правом, поступово зменшується. У 1835 р. скасовується самоврядування у Києві. Там, де самоврядування ще зберігалося, воно перебувало під контролем губернатора.



У 1803 р. в Одесі, Херсоні та Феодосії були створені градона­чальства, очолювані градоначальниками. Влада останніх поширю­валася також на військові та морські органи.

Генерал-губернатори, губернатори та інші високі урядові чи­новники, що правили в Україні, були справжніми сатрапами. Тіль­ки деякі з них залишили по собі добру пам'ять.

Окрім загальних завдань, які тоталітарна Російська держава розв'язувала на підвладних їй землях, в Україні вона виконувала і спеціальне завдання — русифікувати цю країну та її народ. Це за­вдання формувалося відверто — усіма можливими засобами з'єд­нати українські землі з корінними російськими губерніями. В Укра­їні здійснювалася тотальна русифікація, їй підпорядковувалися всі сторони життя суспільства. Навіть така помітна культурна подія, як заснування Київського університету у 1834 р., за задумом цара­ту, була покликана слугувати русифікації. Душитель України і Ро­сії цар Микола І вбачав призначення Київського університету в то­му, щоб «...поширювати російську культуру і російську народність у спольщеній Західній Росії».

Збройні сили. Для підтримання своєї влади Росія дислокува­ла в Україні значні збройні сили. їх утримання покладалося на міс­цеве населення, переважно на селян. Кількість російської армії в Україні постійно зростала.

Військові поселення, що сприяли військовому потенціалу Ро­сії, здебільшого розташовувалися в Україні. Вже згадувалося про те, що у 1817—1825 pp. у Слобідсько-Українській, Катеринославсь­кій та Херсонській губерніях було дислоковано 16 кавалерійських і З піхотні полки військових поселенців. У 1837 р. в Київській та По­дільській губерніях було створено п'ять нових округів військових поселень.



Передбачалося невпинне зростання кількості військових посе­ленців, діти яких з семи років ставали кантоністами, тобто учнями військових шкіл. З 12 років вони зараховувалися до резерву, а з 18— до військових частин.

Протягом першої половини XIX ст. російський уряд двічі на­магався поновити в Україні козацькі полки. Але це була спекуляція на національних почуттях українського народу в обставинах, коли Росія мала потребу у високопрофесійному військовому досвіді.

Уперше козацькі полки почали створюватися у 1812 р. для бо­ротьби з навалою Наполеона. На Правобережжі сформували чоти­ри полки (3000 козаків), а на Лівобережжі — 15 (18000 козаків). Уряд обіцяв, що після перемоги у війні він збереже ці формування. Козацькі полки відважно билися з інтервентами, зазнаючи великих втрат. Але уряд не додержав своєї обіцянки. У 1816 р. правобереж­ні козацькі полки були перетворені на регулярні — уланські, ліво­бережні — розформовані. Селяни, які перебували у цих полках, мусили повернутися до своїх поміщиків.

Вдруге до організації козацьких частин вдалися у 1830 р. Ма­лоросійський генерал-губернатор М. Рєпнін одержав з Петербурга наказ формувати козацькі полки для придушення польського повс­тання. Знову царський уряд обіцяв зберегти ці полки. Було орга­нізовано вісім полків по 1000 козаків у кожному. І вдруге уряд не додержав своєї обіцянки. Полки перетворили на регулярні. Лише два з них перевели на Кавказ, де вони стали частиною Терського козацького війська.

Суд. У досліджуваний період судова система України перебу­довується на зразок судоустрою Росії. Ця перебудова почалася ще з 1782 р. коли в губерніях, створюваних в Україні, вводять суди, передбачені «Учреждениями о губерниях» 1775 p.. Проте вона здійснювалася повільно, непослідовно. Вже в 1796 р. Павло І розпо­рядився спростити судову організацію, створену згідно з «Учреж­дениями о губерниях». Була ліквідована очевидно зайва судова ін­станція — губернські станові суди. Але при цьому частково відтво­рювалися колишні, звичні для українців, суди.

Загалом у першій половині XIX ст. судова організація Украї­ни мала такий вигляд:

перша інстанція, де розглядалися справи по суті: для дво­рян — повітовий суд, для городян — міський магістрат, для вільних селян — нижня розправа;

друга інстанція — апеляційна та ревізійна. Для всіх станів у губернії створювались палата кримінального суду і палата цивіль­ного суду.

Крім того, в кожній губернії засновувався один совісний суд. Він повинен був розглядати цивільні справи у примирливому по­рядку, а також деякі кримінальні справи, наприклад про суспільно небезпечні діяння божевільних та малолітніх.

Вищою судовою інстанцією для усієї Росії залишався Сенат.

До 1861 р. в Україні зберігалися вотчинні суди, які засуджу­вали поміщицьких селян за незначні злочини. Реформою управлін­ня державними селянами для суду над ними в 1837 р. засновували­ся волосні та сільські розправи.

На Правобережжі, як і раніше, існували підкоморські і земсь­кі суди. Проте система польських судів, що зберігалася тут до придушення повстання 1830 p., була ліквідована указом Миколи І від ЗО жовтня 1830 р. «О присвоении всем присутственным местам и должностным лицам в западных губерниях тех наименований, какие существуют в Великороссийских губерниях».

У місцях компактного мешкання іноземних колоністів до 1864 р. діяли особливі національні суди. Так, у Маріуполі діяв «грецький» суд, а в районах дислокації українських козацьких військ — громадські суди, які керувалися звичаєвим правом і судо­вими прецедентами.

Важливою антидемократичною віхою у формуванні судової системи України було переведення судочинства на російську мову (1828—1829 pp.)- Завершальними були акції щодо припинення дії місцевого права, організація діяльності судів України виключно на основі загальноросійських законів, «Сельского судебного устава» 1839 p. Відмінність полягала в тому, що в Україні судді признача­лися, а в Росії — обиралися.

У подальшому українська судова система розвивається разом з російською як її частина.

Управління судами здійснювало міністерство юстиції, що зміцнювало зв'язки суду та адміністрації.

Упродовж першої половини XIX ст. передова громадськість Російської імперії, її представники в різних регіонах невпинно шу­кали можливості ліквідувати кріпацтво, поліцейсько-казармений режим, що перешкоджали будь-якому прогресу. Боротьба україн­ського народу проти соціального гноблення, проти русифікації була складовою цього революційного руху.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 10; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты