Французький цивільний кодекс 1804 р.: громадянство, правоздатність, шлюбно-сімейні відносини.

Кодекс проголошував єдине громадянство на підставі загаль­ної рівності, тобто кожен француз наділений громадянськими правами. Разом з тим у повному обсязі принцип рівності не реалізовувався, оскіль­ки жінки не наділялися повною правоздатністю. Вона обмежувалася нор­мами шлюбно-сімейного права. Закон виділяв політичну та приватнопра­вову правоздатність. їх можна було набути і за певних обставин втратити. Громадянська дієспроможність набувалася з 21 року її обмеження було можливим лише на підставах сімейного права або опікунського. Вводив­ся інститут громадянської смерті як міра кримінального покарання. Вона передбачала конфіскацію власності засудженого та позбавлення грома­дянських прав. Специфікою кодексу була відсутність поняття юридичної особи, що було обумовлене нерозвинутістю капіталістичних відносин та небезпекою відновлення у цій формі феодальних інститутів, передусім церковних.

В царині шлюбно-сімейного права найбільш яскраво проявилися консервативні настанови законодавця. Базовими принципами були: повновладдя батька та чоловіка, обмежена правоздатність заміжньої жінки. Водночас запроваджувався світський шлюб. Він вважався до­говором і тому взаємна згода подружжя була важливою умовою одру­ження. Шлюб укладався державними органами на підставі правил реєст­рації актів громадянського стану. Релігійні обряди не заборонялися, але могли проводитися тільки після світської церемонії. Шлюбний вік визна­чався - 18 років для чоловіків та 15 - для жінок. До досягнення чоловіком 25 років, а жінкою 21 для одруження потрібна була згода батьків. Заборо­нялися шлюби між близькими родичами. Доволі демократичними були підстави для розлучення: перелюб (чоловік завжди може це зробити, а жінка, якщо чоловік утримує коханку в спільному житлі); зловживання, знущання одного з подружжя над іншим; засудження одного з подружжя до важкого й ганебного покарання; взаємна згода подружжя. В основу шлюбних відносин було покладено принцип: "Чоловік зобов'язаний на­давати заступництво дружині, дружина - підкорюватися чоловіку". Від­повідно жінка мала обмежену правоздатність. Вона не могла самостійно здійснювати ніякі юридичні дії — судові чи позасудові. Винятки станови­ли лише окремі випадки, як-от: розлучення, заповіт особистого майна жінки та деякі інші. Тільки чоловік наділявся правом здійснювати бать­ківську владу над дітьми до їх повноліття або звільнення від цієї влади (наприклад, внаслідок одруження). Будь-які угоди про передачу батьків­ської влади матері вважалися недійсними. Позашлюбні діти не мали прав законних дітей і не могли шукати батьківства (відшуковувати материнст­во дозволялося). Наприкінці XIX - на початку XX ст. до Кодексу було внесено зміни щодо шлюбно-сімейного права: скасовано окремі фор­мальності, шо заважали одруженню, мати набувала права давати згоду на одруження дітей тощо. У 1816 р. було заборонено розлучення, однак у 1884 р. воно було відновлено (але тільки як санкція на поведінку по­дружжя, а не як їх обопільне бажання). У 1907 р. жінка без огляду на шлюбний майновий режим отримала змогу розпоряджатися продуктами своєї власної праці і відповідно накопиченнями. У 1912 р. дозволено від­шуковувати батьківство позашлюбними дітьми. Ф.Ц.к. відіграв значну роль у поширенні буржуазного права далеко за межами Франції. Уперше в історії було подано у стислій і точній формі основні положення буржуа­зного цивільного права. У 1804 р. Кодекс було запроваджено у Бельгії і П'ємонті, 1806 р. - у Баварії, 1808 р. - у Бадені і Польщі. Положення Ф.Ц.к. справили відчутний вплив на цивільне законодавство Румунії, Греції, Швейцарії, Іспанії, Португалії, Італії та інших країн світу.