ВОГОНЬ, ВОДА Й ПОЖЕЖНІ ВІДРА

як господарська посудина згадується ще в літописі Нестора (991 рік), у розповіді про напад на Київ печенігів. У «Руській Правді» відро описане як міра ємності, що дорівнювала 24 фунтам води. На території Ук­раїни відро застосовували для вимірювання об'єму рі­дин (12,299 л) аж до введен­ня метричної системи мір. 40 відер заповнювали одну бочку.

Досвід гасіння пожеж водою людина запозичила у природи. Воду доводилося носити примітивними посудинами. Найдавнішим і цілком достовірним до­кументом пожежної справи є кам'яна плита, що зберігається в Лондонському національному музеї. Це перша згадка про пожежну техніку взагалі. Кам'яний пам'ятник, виготовлений 2800 років тому, розповідає про штурм міста Нимруд (Вавилон). Із його веж захисники засипали бойові порядки нападників палаючими стрілами та закидали їх смолоскипами. Нападники гасили їх водою з «посудин із довгими ручками». У V—IV ст. до Р. X. для гасіння палаючих осель римляни використовували воду, яку доставляли до місця пожежі глиняними глечиками з двома бічними ручками. Це дозволяло пере­носити більшу кількість води з максимальною швидкістю. Можна припускати, що в часи трипільської культури, коли в побуті широко застосовували глину, глечики могли використовувати й для гасіння пожеж.

Техніка приборкання вогню у Давньому Римі вдосконалювалася. Організація боротьби з пожежами поліпшувалася. Римляни застосовували відра, сплетені зі Спарти, — міцної просмоленої волокнистої рослини. З появою пожежних когорт римські вогнеборці - вигиліїї — під керівництвом трибуна збиралися коло водойми й по ланцюжку передавали один одному відра з водою. Цей порядок подачі води на гасіння пожежі зберігався й у XIX ст. та пізніше Зокрема, в роботі харків'янина І. Фесенка, надрукованій 1899 року під назвою «Як улаштувати сільську пожежну дружину», є розділ «Доставка води летючими відрами».

В епоху середньовіччя набір інструментів для ліквідації пожеж усюди був практично однаковий — відра, сокири, гаки, драбини. Поява в побуті шкіряних відер означала помітний прогрес, якщо порівняти з античністю. Раніше пожежні відра виготовляли з дерева, соломи, рідше з металу. В XV ст. відра зі шкіри поширилися скрізь. їхні переваги полягали насамперед у міцності й легкій наповнюваності.

Постійна загроза виникнення спустошливих пожеж і труднощі боротьби з ними змушували городян уживати запобіжних заходів. Законом передбачалося, що мешканці будинків, які розташовувалися поряд із тим, у якому сталося займання, також зобов'язані були здіймати тривогу. Почувши удари дзвонів, групи ремісників, які мали досвід роботи на висоті та добре знали облаштування будинків, поспішали до місця пожежі зі своїми інструментами: муляри та пок­рівельники несли ломовий інструмент, броварники та фарбарі — відра й чани з водою. Ремісники інших цехів, а також купці носили воду в шкіряних відрах. Згодом, у XVIII ст., городяни, зокрема кияни, в разі пожежі розподілялися залежно від професії: теслі, ковалі, м'ясники тощо боролися з вогнем за допомогою сокир, гаків або вил, інші — кравці, шевці, пекарі - носили відра з водою.

У середньовічній Німеччині боротьба з пожежами була загальним обов'язком громадян. Так, починаючи з XV ст., вони мусили брати участь у гасінні пожеж і мати для цього справний інвентар, у тому числі й відра. У багатьох містах цієї країни в ті часи існував звичай, згідно з яким кожний мешканець, що ставав городянином, дарував місту шкіряне відро. По два шкіряні відра в кожному будинку зобов'язані були мати з 1406 року мешканці столиці Швейцарії - Берна. Одне відро забезпечував домовласник, друге - управа міста. Цей указ був скасований тільки наприкінці XIX ст. Були майстерні, де виготовляли відра. Так, у Нюрнбергу 1624 року виготовили близько 3000 відер.

Перевірку стану протипожежного інвентарю в Італії мав провадити міський управитель. Правила передбачали також, що кожна італійська жінка, яка поспішає на пожежу, має принести з собою відро води. Цим, однак, участь жінок у гасінні пожеж не вичерпувалася. Міський начальник мав список із 40 жінок, здатних під час пожежі принести відро з водою двічі.

Розвиток промисловості в капіталістичну епоху дозволив виготовляти відра у великій кількості. Фірми, які виробляли протипожежний інвентар, пропонували відра з металу. Для зручності й ефективнішого використання в разі пожежі дода­валися певні конструктивні особливості: закріплювалися ручки для підвішування та тримання відер під час гасіння деякі відра мали своєрідну форму для встановлення їх на певних місцях

Наприкінці XIX ст. через громіздкість металевих відер поширенішими стали складні циліндричні та конусні відра, виготовлені з парусини Вони відрізнялися легкістю, зручністю й дешевизною.

У практиці пожежегасіння розповсюджувалися й відра спеціальної конструкції, наприклад, відра «Шварца» в Німеччині або відро Шефталя («Пожаротушитель») у Росії. Відра мали форму піраміди або конусоподібну. Для того щоб можна було виливати воду не відразу, а поступово й у формі струменя, у відрах робили щілини. Наповнення відер водою провадилося через бічний отвір, який закривався засувкою. Такі пожежні відра називали «кидальними», застосовувалися вони шля­хом розмахування руками

Уже під час бойових дій Першої світової війни для недопущення пожеж на оборонних виробництвах МВС підготувало правила, в яких говорилося, що у «приміщеннях підприємств або складів повинні перебувати в достатній кількості засоби для подачі першої допомоги в разі пожежі». До таких засобів належали залізні відра, пофарбовані олійною фарбою в яскравий колір, із написом «пожарное», наповнені водою та призначені лише для гасіння пожеж. На кожні 50 м² площі підлоги слід було мати одне таке відро, але не менше чотирьох відер на поверх. Одне відро з піском для гасіння легкозаймистих рідин слід було мати на кожні 200 м² площі підлоги, але не менше двох відер на поверх.

За радянських часів був визначений основний ко­лір для пожежного устаткування — червоний. Формою відра було вибрано конусоподібну, відро мало вміщувати 10 л, рідини.

Від 1930-х років пожежне устаткування в СРСР підлягало стандартизації. Були стандартизовані також металеві та парусинові відра.

Пожежні відра не втратили свого призначення й у наші дні, зберігшись на пожежних щитах.