БОЧКА ЯК ПОЖЕЖНИЙ ІНВЕНТАР

Виготовлення бондарних виробів — бочок, барил, діжок, чанів, балій, ряжок, відер тощо, котрі служили й пожежним інвентарем, було розвинене в Україні як прибутковий кустарний промисел. Центром бондарювання в XIX ст. вважалася Подільська губернія. Бочки були різноманітної форми та розмірів як у висоту, так і в товщину. Крім найвідоміших дерев'яних, бочки виробляли з парусини, шкіри, металу тощо. За ємністю бочки також різнилися, про що є згадки в деяких документа:- «бочка риби в 10 відер», 1667 року для міри дьогтю було взято за зразок бочку «відер на 12», у 1744 році винною вважалася бочка на ЗО відер. До введення метричної системи обчислення бочка як міра рідини дорівнювала 40 відрам (491,96 л).

Пристосування для зберігання води відомі давно. Для прикладу, під час розкопок у Зальцбурзі були знайдені посудини, виготовлені з дерева, що нале­жать до періоду задовго до Р. X. Відомі вони й з історії культури Київської Русі. Інакше кажучи, люди з прадавніх часів розуміли важливість зберігання запасів води, зокрема й для боротьби з вогнем. Ось приклади. Ще у Давньому Римі був чинним «Закон XII таблиць», згідно з яким кожний домовласник зобов'язаний був мати засоби боротьби з пожежами та запас води. Суддя Лондона постановою від 1189 року вимагав, щоб літньої пори коло будинків, які не мають колодязів, стояли бочки з водою. Відповідно до міського статуту Відня, в XVI ст. мешканцям міста ставилося в обов'язок зберігання в житлових будинках, особливо на горищах, запасу води в бочках.

Із появою у справі боротьби з вогняною стихією елементів організації бочку як стаціонарний інвентар дедалі частіше застосовують як пересувний засіб. У середньовічних містах гасіння пожеж належало до повинностей мешканців. Починаючи з XV ст., в Німеччині ним опікувалися групи ремісників. Доставка води на пожежу покладалася на осіб, що мали коней. За статутом, який був видрукуваний у Саксонії 1521 року, міста поділялися на квартали. В кожному з них міським коштом улаштовувався пожежний обоз. Із першим ударом сполошного дзвону власники коней доставляли цей обоз до місця пожежі, відтак підвозили бочки з водою, які стояли біля кожного громадського вододжерела. Для транспортування наповнені водою бочки заздалегідь установлювалися на дерев'яних полоззях і мали пристосування для впрягання коней

Основним засобом боротьби з пожежами впродовж століть залишалися пожежне відро та брандспойт, для використання яких потрібно було багато води. Пожежні насоси, що їх стали в невеликих кількостях виготовляти в Німеччині на початку XVI ст., не відразу знайшли поширення в містах. Тому й у XVII ст. бочки були найпоширенішим засобом підвезення води до місця пожежі. Існувало правило, згідно з яким за першу доставлену на пожежу бочку з водою міська влада виплачувала премію.

З огляду на це бочки стали встановлювати на колісні одно або двовісні дерев'яні візки,

що істотно прискорювало доставку води

Пожежні насоси започаткували черговий етап у використанні бочок. Перші насоси були настільки недосконалі, що ставилися прямо в бочку з водою. Це дозволяло здійснювати подачу води насосом без втрат. З'являються вимоги до утримання бочок і доставки їх до насосів. Так, Львівським універсалом щодо гасіння пожеж від 31 травня 1782 року для доставки води до насосів передбачалися чотири бочки на п'ять або шість відер води, скуті металевими обручами. Вказувалося, що бочки мають перебувати в доброму стані, це перевірялося під час квартальних ревізій. Бочки для води, доки настануть морози, мають бути наповнені. Далі констатувалося: «...хто під час пожежі докладе зусилля та першим подасть бочку ... отримає в нагороду з фонду поліції, складеного з покарань (штрафів) на порушників порядку гасіння вогню: за першу — 6, другу — 3, третю 11/2 римських злотих».

У ті ж часи набули розповсюдження одновісні візки. Особливістю будови такого візка було те, що він мав затискачі, за допомогою яких можна було підхопити бочку, що стояла на землі. В такий спосіб одним візком на пожежу по черзі доставляли потрібну кількість бочок. Іноді кілька візків з'єднували в один поїзд, для перевезення якого застосовували коня .

Зі створенням професійних команд виробляються правила комплектування обозу засобами боротьби з вогнем. Так, для забезпечення роботи одного насоса вимагалося не менше двох бочок із водою. В документах ХІХ-ХХ століть містилися рекомендації, як підбирати бочки та як доставляти їх до місця пожежі у сільській місцевості. З огляду на те, що сільські дороги та під'їзди до вододжерел не завжди були зручними, слід було замовляти невеликі бочки, щоб із ними могли впоратися люди або коні. Для переве­зення бочок вручну використовувалися бочки ємкістю 25 відер, парокінні - не більше 40 відер.

Ще в середині XIX ст. в деяких країнах Західної Європи набув поши­рення пристрій, коли на візку великого насоса встановлювала­ся наповнена во­дою бочка для надання першої допомоги під час гасіння пожежі Згодом цей пристрій отримав назву «насосно-бочковий хід». У XX ст. такі візки, як і бочкові ходи, були стандартизовані. Траплялося, дерев'яні бочки, за браком металевих, установлювалися й на перших зразках пожежних автомобілів. У 1923 році таку конструкцію можна було побачити на вулицях Херсона, пожежна команда якого мала автомобіль іноземного виробництва з двома дерев'яними бочками. Наприкінці XIX ст. нарівні з дерев'яними стали поширюватися металеві бочки, легші, компактніші та міцніші

Багате на події XX ст. сприяло інтенсивному розвитку промисловості. Пожежі на фабриках, заводах, у складських приміщеннях через наявність на об'єктах великої кількості горючих матеріалів завдавали величезних збитків. Ця пекуча проблема призвела до розроблення нових протипожежних норм і правил із вимогами, в яких не були забуті й бочки. У правилах пожежної безпеки, прийнятих 1916 року, вказувалося, що за браку водогону для забезпечення пожежного інвентарю водою в приміщеннях мають стояти бочки, діжки або балії (не менше двох на поверх) загальною ємністю не менше 10 відер на 50 м² площі підлоги. Слід підкреслити, що ці вимоги були чинними впродовж тривалого часу. Вимоги до бочок у такій редакції, переведені з відер у літри, перейшли й у нові правила зразка 1921 та 1928 років. Ішлося про дерев'яні бочки. Металеві бочки в УРСР виготовляв Південний машинобудівний завод. У 1926—1927 роках комісія зі стандартизації ВРНГ ІСРСР затвердила зразки бочок ємністю 250, 375 і 500 л. Тому розроблені ГУПО НКВС СРСР у 1930-х роках норми первинних засобів пожежегасіння для захисту об'єктів були орієнтовані на бочки з металу ємністю 250 л. Бочки як пожежний інвентар використовуються й нині.

Використані джерела:

Періодичні видання – „Пожежна безпека”, „Безпека життєдіяльності” – 2007 – 2011 рр..

Методист міських курсів І категорії

м. Одеса НМЦ ЦЗ та БЖД Одеської області О.Л. Гужавіна

Рецензент завідувач міських курсів І категорії

м. Одеса НМЦ ЦЗ та БЖД Одеської області І.О..Мельник