Розробка системи захисту інформації з обмеженим доступом, що може бути предметом комерційної таємниці суб'єкта господарювання: технологічний і методичний аспекти

Правове регулювання суспільних відносин у сфері охорони комерційної таємниці передбачає усвідомлення суб'єктами права власності на комерційну таємницю своїх прав і обов'язків, у яких відбивається державна воля у вигляді вимог — обов'язків і дозволів — прав. Механізм правового регулювання правових відносин з питань захисту комерційної таємниці включає такі елементи, як правові норми, правові відносини, правова відповідальність, правова свідомість тощо. Суб'єкти прав власності на комерційну таємницю так чи інакше реагують на вимоги та дозволи, що містяться в нормах права. Розглядаючи даний аспект, не можна не вказати на можливість таких суб'єктів самостійно здійснювати певні дії щодо захисту комерційної таємниці, а також вимагати (у зв'язку з укладеною угодою) певної поведінки від інших осіб, які взяли на себе договірні зобов'язання зберігати в таємниці передані їм відомості.

Слід враховувати, що правовий статус власника комерційної таємниці визначений законом, він характеризує становище суб'єктів права власності на комерційну таємницю стосовно держави, її органів, інших осіб. Доцільно у зв'язку з цим звернутися до визначення поняття суб'єктивне право. Відомо, що це є забезпечена законом міра можливої поведінки громадянина чи організації, спрямованої на досягнення цілей, пов'язаних із задоволенням їх інтересів.

Питання компетенції державних органів, що здійснюють правове регулювання в сфері охорони комерційної таємниці, дедалі частіше входять в орбіту інтересів комерційного права. Уточнимо етимологію слова компетенція [лат. corapetentia — приналежність згідно з правом] — це коло повноважень певної установи чи особи. У Постанові Верховної Ради України від 16.01.97р. № 3/97-ВР із змінами, внесеними у відповідності з Законом від 21.12.2000р. № 217-ІП "Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України" зазначені основні можливі загрози національній безпеці України в найважливіших сферах життєдіяльності, серед них і "відтік" інформації, що становить державну чи іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці та здійсненні заходів, що стосуються захисту державних таємниць України, сприяти, в порядку передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям і підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.

До повноважень СБУ належить подання органам державного управління обов'язкових для розгляду пропозицій, що стосуються питань національної безпеки України, у тому числі призупинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка здійснюється з порушенням встановлених правил (ст. 25 п. 2 Закону України від 25.03.92 р. № 2229-ХИ "Про Службу безпеки України").

Право контролю за здійсненням підприємницької діяльності в сфері криптографічного захисту інформації надане Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБ України, а також Ліцензійній палаті України (Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови), пов'язаної з розробленням, виготовленням, ввезенням, вивезенням, реалізацією та використанням засобів криптографічного захисту інформації, а також з наданням послуг із криптографічного захисту інформації, та контроль за їх дотриманням: Затверджено наказом Ліцензійної палати України та Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБУ України від 17.11.98р. № 104/81).

Згідно з Інструкцією, що регулює умови і правила провадження підприємницької діяльності в сфері криптографічного захисту інформації, суб'єкти, на яких поширюється дія цієї інструкції, зобов'язані:

• допускати співробітників Головного управління криптографічного захисту і розвитку спеціальних телекомунікаційних систем Департаменту, які мають відповідні повноваження, що стосуються контрольних функцій, на свою територію і забезпечувати їх всією необхідною інформацією;

• невідкладно інформувати Департамент про будь-які обставини, використовуючи які зацікавлені структури (особи) можуть несанкціоноване отримати інформацію про роботи, що мають секретний чи конфіденційний характер.

Окрім криптографічного захисту, підприємницькі структури за дотримання певних умов і правил можуть здійснювати діяльність у сфері технічного захисту інформації. Функції контролю за дотриманням умов і правил провадження відповідних дій щодо технічного захисту інформації покладені на Головне управління технічного захисту інформації цього ж Департаменту СБУ і Управління контрольної роботи Ліцензійної палати.

Необхідно чітко розрізняти такі поняття, як "впровадження системи технічного захисту інформації" і "криптографічний захист інформації". Під впровадженням системи технічного захисту інформації розуміють введення в дію розробленої системи технічного захисту інформації на конкретному об'єкті інформаційної діяльності чи в конкретній інформаційній системі. Доречно наголосити, що забезпечення перевірки достатності рівня захищеності інформації в інформаційній системі шляхом її атестації чи експертизи також входить в перелік функцій з впровадження. Криптографічний захист інформації — це вид захисту, що реалізується за допомогою перетворень інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховання (чи поновлення) змісту інформації, підтвердження її дійсності, цілісності, авторства і т. ін.

Коли йдеться про права і компетенцію учасників правовідносин у сфері комерційної таємниці, то слід виходити з того, що:

• підприємство самостійно визначає комерційні секрети і порядок їх захисту;

• Кабінет Міністрів України визначає відомості, що не можуть становити комерційної таємниці;

• Верховна Рада України створює відповідну законодавчу базу щодо захисту комерційної таємниці.

У відповідності із законодавством підприємство може здійснювати тільки ті види діяльності, що обумовлені в його статуті, тому в ньому доцільно зафіксувати положення про те, що підприємство м:ає право: класифікувати інформацію, що йому належить, як комерційну таємницю; визначати перелік таких відомостей, їх обсяг, а також порядок захисту і зберігання. Вважається, що саме керівнику чи власнику підприємства, слід приймати рішення про використання відомостей і визначати основні напрями діяльності стосовно захисту таємної інформації. Ця їх компетенція має знайти відбиття у Статуті.

Важливо також зазначити, хто має право вимагати від співробітників виконання встановлених на підприємстві порядку і правил збереження комерційної таємниці (призначається один із заступників керівника підприємства або керівник якого-не-будь підрозділу).

Ці положення, зафіксовані в Статуті, дають право:

• вимагати від державних і судових органів захисту інтересів підприємства;

• включати у всі види комерційних договорів вимоги, що стосуються захисту конфіденційної інформації;

• створити власну службу безпеки;

• видавати документи внутрішнього користування з питань забезпечення збереження комерційної таємниці.

Інформація, що становить комерційну таємницю, прирівнюється в правовідносинах до майна і захищається законодавством як право власності на майно і в тому ж порядку. Тому у випадку відтоку інформації підприємство має право вимагати відшкодування економічних втрат, завданих йому конкурентами чи персоналом.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.93 р. № 611 "Про перелік відомостей, які не становлять комерційної таємниці", підприємства зобов'язані надавати ці відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до діючого законодавства на їх вимогу.

Перейдемо тепер до розгляду деяких актуальних питань теорії, а саме тих, що є визначальними в створенні системи заходів щодо правового захисту комерційної таємниці підприємства. Насамперед слід зупинитися на дозвільній системі доступу співробітників підприємства, органів державної влади і управління, аудиторських структур, українських та закордонних партнерів, клієнтів, контрагентів, конкурентів до інформації, що охороняється. Оскільки система захисту державної і комерційної таємниці базується на однакових принципах, проте має свої правові особливості, то важливо усвідомити організаційно-правові аспекти роботи, пов'язаної з отриманням дозволу на доступ до комерційної таємниці.

У світлі викладеного необхідно вивчати діяльність тих підприємств, установ, організацій, майно яких не є державною власністю, а управління здійснюється на підставі прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Законодавством України суб'єктам приватнопідприємницької сфери економіки, що не залучаються до вирішення завдань безпеки держави, дано право встановлювати в інтересах забезпечення збереження комерційної таємниці власні системи заходів стосовно захисту конфіденційної інформації.

Юридичне обґрунтування у законодавстві права підприємства на комерційну таємницю та її захист базується на Конституції України і ряді інших нормативних актів. Зокрема, у Конституції України (прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.) цьому питанню присвячені статті 32, 34, 41, 42, 54; зазначене право базується також на Господарському Кодексі України (16.01.03 p.), на законах України: "Про власність" (07.02.91 р. № 697-ХІИ), "Про банки і банківську діяльність" (07.12.2000р. М2121-ХШ), "Про інформацію" (02.10.92р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (07.06.96 р. № 236/96-ВР), "Про зовнішньоекономічну діяльність" (16.04.91 р. № 959-ХІІ), "Про науково-технічну інформацію" (25.06.93 р. № 3322-ХП), "Про господарські товариства" (19.09.91 р. № 1576-XII), "Про державну таємницю" (21.09.99 p. № 1079-XIV), "Про Службу безпеки України" (25.03.92 р. № 2229-ХИ), "Про режим іноземного інвестування" (19.03.96 р. № 93/96-ВР), "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (15.12.93 р. № 3687-ХП), "Про охорону прав на промислові зразки" (15.12.93 р. № 3688-XII), "Про страхування" (07.03.96 р. № 85/96-ВР), "Про наукову і науково-технічну діяльність" (01.12.98р. № 284-XIV), "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (16.07.99р. M996-XIV), "Про зв'язок" (16.05.95р. №160/95-ВР), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (10.12.97р. № 710/97-ВР) та ін.

Отримання дозволу на доступ до інформації, що охороняється, повинно базуватися на принципі "необхідно знати". Право економічної структури на комерційну, підприємницьку діяльність, на роботу з інформацією, що у відповідності з законодавством України може бути віднесена до категорії "комерційна таємниця", необхідно юридичне оформити відповідними документами у встановленому порядку. Тільки після внесення необхідних доповнень в установчі та інші документи, формально надане підприємству право на комерційну таємницю може бути реалізоване практично. Зокрема, повинні бути зафіксовані положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю і організацію її захисту. Як правило, порядок захисту інформації, що містить комерційну таємницю, визначає керівник підприємства. Документами, в які вносять відповідні доповнення, можуть бути: статут, установчий договір, колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку. А ось Положення про комерційну таємницю і правила її збереження не належить до установчих документів підприємства.

У відповідності з Кодексом Законів про Працю України і Законом України "Про колективні договори та угоди" (01.07.93 р. № 36) колективний договір повинен укладатися між власником підприємства чи уповноваженим ним органом і трудовим колективом незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Нині зміст колективних договорів значно розширився, до багатьох з них внесені положення, що стосуються забезпечення збереження комерційної таємниці. Докладно виписано порядок роботи з комерційною інформацією, визначаються взаємні зобов'язання адміністрації і колективу співробітників, встановлено відповідальність за недотримання режиму роботи з комерційною таємницею.

Особлива роль колективного договору в правовому регулюванні правовідносин, що виникають у зв'язку із забезпеченням збереження комерційної таємниці, полягає в тому, що на адміністрацію покладається обов'язок забезпечити навчання працівників, які мають стосунок до конфіденційної інформації підприємства, необхідними інструкціями і методичними матеріалами.

Нормативні положення, у яких встановлюється відповідальність за порушення порядку роботи з комерційною таємницею, повинні розроблятися адміністрацією в межах наданих їй прав, наприклад, притягати порушників до дисциплінарної відповідальності можна тільки в порядку, передбаченому КЗпП України. Крім того, в змісті договору повинно бути передбачено навчання персоналу правилам ведення робіт, пов'язаних з комерційною таємницєю.

За своєю сутністю система захисту комерційної таємниці відрізняється від системи захисту державних секретів. При розголошенні державної таємниці матеріальна чи моральна шкода завдається державі. Якщо ж відтік інформації має місце з вини працівника підприємства, то економічна шкода завдається безпосередньо трудовому колективу, і за певних умов підприємство може збанкрутувати. Встановлені у колективному договорі загальні умови роботи персоналу з комерційною таємницею стосуються всього колективу, а не тільки тих працівників, які мають доступ до конфіденційної інформації. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні забезпечити режим секретності під час виконання робіт, пов'язаних з державною таємницею. Відповідальність за розголошення державного секрету несе сам працівник, а інколи і його керівник, який недостатньо контролював його діяльність.

Право підприємства, господарського товариства вимагати у судових органів відшкодування персоналом чи конкурентами шкоди і збитків у випадку відтоку з їх вини конфіденційної комерційної інформації виникає тільки за наявності в статуті та установчому договорі юридичне визначених підстав і умов.

Підприємства, що створюються і діють на підставі установчого договору і не мають статуту, закріплюють у ньому надане законом право на комерційну таємницю шляхом внесення відповідних нормативних положень. Слід нагадати, що підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, комерційну діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. У відповідності з діючим законодавством договірними об'єднаннями можуть бути асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, утворені за галузевим, територіальним та іншими принципами. В об'єднання підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити підприємства інших держав.

Об'єднання діють на підставі договору чи статуту, що затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства України та інших держав, що входять до складу організаційних структур, зберігають за собою права юридичної особи.

Такою ж мірою обґрунтованою слід визнати можливість будь-якого засновника ввійти в об'єднання з власною системою захисту комерційної таємниці. Всі чи ряд засновників мають право спільно здійснювати діяльність, спрямовану на збереження і захист комерційної таємниці. Закон дає засновникам об'єднання право прийняття рішення про спільну власність на комерційну таємницю згідно з установчим договором. При цьому кожен засновник оцінює таку можливість самостійно і з позиції доцільності.

Засновник чи власник підприємства, який має намір закріпити право на комерційну таємницю і забезпечити ЇЇ захист, повинен мати чітке уявлення про засоби і обмеження, впровадження яких у практику може сприяти попередженню відтоку конфіденційної інформації. Закон дає право юридичній особі вживати заходів, спрямованих на забезпечення збереження комерційної таємниці, що має знайти відображення в правилах внутрішнього трудового розпорядку, які є обов'язковими для виконання не лише персоналом, а й адміністрацією. Адміністрація зобов'язана:

• створити на підприємстві необхідні умови для дотримання персоналом порядку доступу до конфіденційної комерційної інформації і виконання всіма співробітниками встановлених правил забезпечення схоронності інформації з обмеженим доступом до неї (відомості, що становлять комерційну таємницю і ті, що відносяться до конфіденційних);

• проводити роз'яснювальну роботу серед персоналу, формувати у кожного співробітника внутрішнє переконання в необхідності захисту комерційної таємниці і систематично навчати їх тому, як слід запобігати можливому відтоку конфіденційної інформації;

• проводити інструктажі працівників, пов'язаних з доступом до інформації, що віднесена до комерційної таємниці чи є конфіденційною (при зарахуванні в штат, звільненні чи переведенні на іншу посаду);

• вносити в посадові інструкції працівників записи про обов'язки щодо збереження комерційних секретів підприємства і обмеження стосовно виконавців, допущених до комерційної таємниці;

• розробити і реалізувати комплекс організаційних, інженерно-технічних заходів, спрямованих на попередження відтоку конфіденційної комерційної інформації, нейтралізацію загроз безпеки підприємства;

• здійснювати контроль за виконанням працівниками підприємства встановлених вимог щодо збереження комерційної таємниці;

• притягати до дисциплінарної відповідальності працівників за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, порушення встановленого порядку поводження з інформацією з обмеженим доступом (відповідно до ст. 147 КЗпП України);

• вживати заходів щодо виявлення і усунення причин і умов, що сприяють вільному доступу персоналу до матеріальних носіїв конфіденційної інформації, відомості в яких значною мірою перевищують необхідний виконавцю мінімум.

Внесення вимог про нерозголошення комерційної таємниці в правила трудового розпорядку є основним організуючим заходом. Цей нормативний внутрішній документ дає право адміністрації вимагати від працівників брати на себе письмові зобов'язання про збереження комерційної таємниці.

Що стосується правовідносин між працівником та адміністрацією, то вони дозволяють: вимагати в судовому порядку від порушника нормативних положень відшкодування господарюючому суб'єкту завданого матеріального чи морального збитку; передавати матеріали в слідчі органи для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка розголосила комерційну таємницю; приймати відповідні рішення на підставі КЗпП України, тобто вдаватися до притягнення винного до дисциплінарної відповідальності, застосовувати санкції у вигляді позбавлення матеріальної винагороди і навіть звільнення співробітника, який втратив довіру.

Не будь-яка інформація може бути віднесена до комерційної таємниці підприємства, оскільки приховування деяких відомостей інколи завдає шкоди суспільству. Загальновідомо, в організації роботи на фондових біржах велике значення має наявність постійної інформації про економічне становище підприємств, зокрема про їхні прибутки чи збитки. Поліпшення економічних показників діяльності підприємства є однією з найважливіших умов, що забезпечують підвищення курсу його акцій на ринку і викликає, як правило, активніший купівельний попит. Треба вказати, що держава має право здійснювати контроль за діяльністю підприємств, у тому числі й податковий. У відповідності з п. 17 ст. 11 Закону України "Про міліцію" органам міліції надане право: "безперешкодно і безоплатно отримувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і об'єднань громадян на письмовий запит відомості, в тому числі і ті, які складають комерційну і банківську таємницю, необхідні в справах про злочини, які знаходяться в провадженні міліції".

Банки видають довідки про операції і рахунки юридичних осіб, інших організацій як самим організаціям, так і державним податковим інспекціям з питань оподаткування, а також на письмову вимогу судам, прокуратурі, Службі безпеки, органам внутрішніх спріав тощо у випадках і в порядку, що передбачені Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 52).

Комерційна таємниця не потребує державної реєстрації. Однак відомості, що захищаються, дають переваги у конкурентній боротьбі [34]. Важко переоцінити, наприклад, значення судового захисту комерційної таємниці. Вважається, що зараз найпоширенішим правовим способом захисту комерційної таємниці є пред'явлення позову відповідачеві про відшкодування збитків, завданих розголошенням конфіденційної інформації. Можуть бути подані й інші позови залежно від конкретних обставин справи. Перелік відомостей, які не можуть становити комерційну таємницю, визначив Кабінет Міністрів України у своїй Постанові від 09.08.93 р. № 611 "Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею", що дозволило встановити умовні межі можливого віднесення інформації до комерційної таємниці.

Доречно зазначити, що дія цього підзаконного нормативного акта поширюється тільки на відносини, що виникають у сфері розмежування відомостей, що мають комерційну таємницю, і загальнодоступної інформації, що не потребує захисту. Юридичне закріплення за підприємством права класифікувати належну йому інформацію як комерційну таємницю, визначати її склад і порядок захисту спрямоване передусім на досягнення кінцевої мети — отримання прибутку. Тому, організовуючи захист інформації, що належить підприємству на правах комерційної таємниці, доцільно приділяти велику увагу тим відомостям, що мають першочерговий інтерес для конкурентів. До їх числа можна віднести інформацію, що стосується технологічних аспектів підвищення конкурентоспроможності товарів за ринкових умов.

Оголошуючи ті чи інші відомості комерційного таємницею, важливо пам'ятати — ринок потребує рекламування продукції, що виробляється, та послуг. Аналіз практики свідчить, нині не виключена можливість надмірного засекречення інформації. Тому доцільно виділити ту інформацію, яку можна було б використовувати як рекламу з метою прямого чи опосередкованого отримання прибутку, розширення ринку збуту товарів, що виробляються, та послуг.

Раціоналізаторська пропозиція щодо вирішення технології виробництва може залишатися комерційною таємницею підприємства навіть після отримання авторського свідоцтва. А, скажімо, запатентований винахід не потребує захисту як комерційна таємниця, оскільки має спеціальний правовий захист. Доцільно підкреслити, що патент є способом захисту промислової, а не комерційної інформації.

Вирішення проблеми виокремлення із підприємницької інформації відомостей, що підлягають захисту від конкурентів і комерційного шпигунства, має свої особливості. Так, перш ніж віднести ті чи інші відомості до особливо корисних, необхідно визначити їх справжню чи потенційну цінність для підприємця. Насамперед підприємця повинні цікавити такі властивості інформації, як достовірність, повнота і своєчасність відомостей, власником яких він є, оскільки саме вони створюють вигідні умови для прийняття відповідного рішення і багато в чому визначають його змістовну сторону. Такий підхід забезпечує власнику підприємницької інформації точніше визначення цінності для своєї господарської діяльності відомостей, що розглядаються ним як засіб досягнення позитивного результату (прибутку). Предметний аналіз підприємницької інформації з позиції цінності для її власника дозволяє виділити окремі групи відомостей, що підлягають захисту, оскільки вони містять комерційну таємницю.

Важливе значення має правильна організація роботи за методикою визначення відомостей, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Хоча вона й узагальнена, допускає різні варіації залежно від особливостей діяльності підприємства, а також внутрішніх і зовнішніх умов. Насамперед зупинимося на умовах, що необхідні для успішного виділення спеціалістами експертної групи кола відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також їх ранжирування за категоріями важливості залежно від цінності для підприємства і можливого розміру збитку у випадку розголошення.

Наказом: керівника підприємства створюється комісія (у складі 4—5 осіб) для розробки "Переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю". До її складу доцільно включити одного із заступників керівника підприємства, який має повне уявлення про функціональний зміст управління підприємством і його особливості (менеджмент), і провідних спеціалістів основних підрозділів (технологія, право, фінанси), серед них і служби безпеки. Достатньо, щоб у комісії був хоча б один спеціаліст, знайомий з особливостями вирішення окремого питання, що розглядається, а інші мали б загальне уявлення про механізм визначення інформації.

Бажано, щоб до початку роботи члени комісії ознайомилися і були готові дати відповідь на ряд питань:

• визначити види діяльності підприємства, що дають прибуток;

• вивчивши ринок збуту, оцінити, чи перевищує рівень прибутку в певній сфері діяльності показники інших підприємств, на яких виробляється подібна продукція, і чи надаються аналогічні види послуг;

• визначити з найбільшою вірогідністю перспективу рентабельності цих видів діяльності, збереження позицій на ринку і переваг у конкурентній боротьбі.

На першому етапі роботи експертна комісія визначає ті види діяльності, які з економічного і технологічного погляду влаштовують підприємство, і навіть у перспективі даватимуть змогу отримувати прибуток вищий від конкурентів. Це дає підстави вважати, що підприємство володіє комерційною таємницею і. експерти мають продовжувати аналіз інформації. Застосувавши такий логічний прийом пізнання, можна визначити спільні ознаки, характерні для відомостей, що віднесені до комерційної таємниці. Вони добре відомі (не бути державною таємницею; відноситись до виробничої діяльності, управління, фінансів, технологічної інформації; мати справжню чи потенційну комерційну цінність і давати переваги над конкурентами; мати обмеження в доступі, які встановлюються на законній підставі керівником підприємства; не підпадати під заборону закону).

Якщо на другому етапі внаслідок аналізу інформації комісія дійде висновку, що вона містить необхідні ознаки, притаманні комерційній таємниці, то експерти переходять до третього етапу експертної оцінки, а саме — чи в пріоритетних сферах діяльності можна досягти конкурентоздатності і прибутковості на ринку продукції та послуг. Переваги у конкурентній боротьбі і прибутковість, як правило, забезпечують нові технології, що дозволяють виробляти продукцію з вищими споживчими якостями і нижчою вартістю; прогресивні зміни в організації виробництва і в управлінні; поліпшені матеріали, з яких вироблено окремі деталі, пристрої, вузли; стратегія маркетингу; зниження собівартості продукції і норм витрати матеріалів і багато іншого.

Характеристики посередницьких технологій, спеціальних прийомів, навичок, послуг, що слугують поліпшенню виробничого процесу, ідеї, які виникають у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності, результати науково-дослідних робіт мають потенційну вартість. Наведений для прикладу далеко не повний перелік компонентів (технічного, економічного, комерційного, соціального характеру) дає змогу підприємству успішно почуватися на ринку. Ці ж компоненти експерти розглядають ще й як фактори, що суттєво впливають на отримання прибутку в певних видах діяльності. Роль підприємства може бути такою:

• забезпечує зайнятість членів суспільства;

• забезпечує доходи власникам майна (акціонерам, державі, приватним особам), а також колективу підприємства;

• забезпечує членам суспільства купівельну спроможність (придбання товарів);

• бере на себе соціальну відповідальність;

• створює прибуток, необхідний для власного розвитку.

Не підлягає сумніву, що успішне виконання підприємством своєї ролі можливе тільки за отримання прибутку. Відомості про фактори, що спрямовані на створення сприятливих умов діяльності і забезпечують прибутковість, підлягають групуванню за класифікуючою ознакою. Вважається доцільним відбирати і групувати не тільки ті фактори, що безпосередньо забезпечують прибутковість, а й численні практичні дії підприємства, органічно пов'язані з одержанням найбільшого доходу (максимізації прибутку). Однак слід пам'ятати, що перший рівень систематизації включає саме ті види діяльності, що безпосередньо дають прибуток.

Далі. Обставини, що мають відношення до потреби підприємства, забезпечують отримання прибутку. Він повинен бути об'єктивно визначений шляхом вивчення інтересів цільового ринку, збалансованості прибутків і купівельного попиту; встановлення видів продукції, що виробляються (реалізуються) підприємством і дають екстраординарні економічні результати чи здатні їх дати, а також ринків споживання, здатних забезпечити екстраординарні результати; концентрації ресурсів і зусиль на тих напрямах діяльності, що можуть забезпечити позитивні кінцеві результати, тощо.

Очевидні відмінності між відомостями про фактори, що безпосередньо забезпечують прибутковість, та інформацією про діяльність, спрямовану на досягнення прибутку, слід враховувати при аналізі відомостей, які необхідно віднести до комерційної таємниці. Такий підхід дозволяє виділити із всієї інформації про діяльність підприємства саме ті відомості комерційного, ділового, виробничого характеру, що потребують захисту. У господарській, підприємницькій, виробничій діяльності використовується умовний "Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю". Так, для відомостей ділового характеру — це, як правило, можуть бути дані про постачальників і клієнтів; інформація про конфіденційні переговори; плани розвитку підприємства і його інвестицій; маркетингові дослідження; відомості про контракти, що плануються; рівень прибутку, структура цін тощо. Для відомостей технологічного характеру — це "ноу-хау", характеристики виробів, що створюються, параметри технологічних процесів, що розробляються; відомості про матеріали, із яких виготовлені окремі деталі; нові зразки пристроїв, обладнання, що використовуються підприємством, тощо. Для відомостей наукового характеру — це ідеї, винаходи, нові методи організації праці, технічні проекти, програмне забезпечення ЕОМ тощо.

Слід нагадати, що при організації роботи з охорони комерційної таємниці насамперед треба визначити порядок надходження до експертної комісії інформації, необхідної для складання "Переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства". В ході підприємницької, конструкторсько-проектної, науково-дослідної діяльності керівники галузевих підрозділів (автор, виконавець робіт) підприємства прогнозують можливі результати і роблять висновок. Керівник, автор чи виконавець робіт, який підписує контрольну карточку зі стислими висновками, попередньо оцінює інформацію з погляду новизни і можливого віднесення до комерційної таємниці. Експертна комісія отримує контрольну карточку через службу безпеки підприємства, працівник відповідного підрозділу якої в порядку ведення контрольного обліку робить необхідний запис у журналі "Попереднього обліку інформації, що має комерційну перспективу".

Для попередження відтоку інформації і захисту інтересів сторін при укладенні юридичними і фізичними особами договорів до них включаються конкретні положення, спрямовані на забезпечення конфіденційності як самого факту укладення угоди, так і її предмета.

Зовнішньоекономічні угоди торгівельного характеру, пов'язані з поставкою товару і його закупівлею у виробника, а також наданням послуг можуть мати форму контракту купівлі-продажу чи торгівлі технічними послугами тощо.

У письмовому договорі з потенційним іноземним партнером, якому надано інформацію про здійснення попередньо узгоджених комерційних операцій щодо угоди, містяться застереження, спрямовані на збереження в таємниці відомостей про предмет і умови майбутнього контракту.

Розглядаючи особливості контракту з іноземними партнерами і зобов'язання сторін щодо збереження конфіденційності щодо його змісту, доцільно внести положення, що забезпечують захист прав контрагента на комерційну таємницю. В розділі "інші умови" слід зробити запис, що цей документ є юридичною підставою для судового розгляду будь-яких майнових, фінансових і комерційних претензій із зобов'язань сторін. Водночас треба передбачити можливість вирішення спорів між контрагентами у Міжнародному комерційному арбітражі при Торгово-промисловій палаті України. Слід спеціально наголосити, що вибір арбітражу тягне за собою і вибір матеріального права держави за місцем знаходження арбітражу. Норми матеріального права визначають взаємні права й обов'язки учасників господарських, майнових, трудових, сімейних та інпіих правовідносин.

Матеріальне і процесуальне право можна розглядати як юридичні категорії, що виражають діалектичну єдність двох сторін правового регулювання: безпосередньої юридичної регламентації суспільних відносин і процесуальних форм їх судового захисту.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних контрактів визначаються правом країни, вибраної сторонами при підписанні контракту, або досягнутої домовленості між учасниками угоди.

При формулюванні в контракті положень, спрямованих на захист комерційної таємниці, слід керуватися чинними законодавчими і підзаконними нормативними актами, насамперед Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. (див. "Відомості Верховної Ради України". — 1991. — № 29. — Ст. 377), яким визначено основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а також юридичну відповідальність у цій сфері. Згідно з наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків № 75 необхідно в текст контрактів і договорів включати базові умови, що визначають обов'язки сторін щодо вжиття всіх необхідних заходів до захисту комерційної таємниці. Аналогічний правовий припис міститься і в Постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.07.95р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті".

При укладенні зовнішньоекономічних контрактів слід керуватися міжнародними правилами щодо тлумачення комерційних термінів під назвою "Інкотермс" (у редакції 1990 p.). Це належним чином враховано в Указі Президента України від 04.10.94 р. "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів".

В "Інкотермс"-2001 чітко зазначені базові умови контракту і правила, що регулюють операції з його виконання, а також дається тлумачення комерційних термінів.

Предмет попередніх переговорів, що ведуться з потенційними іноземними партнерами до стадії укладення контракту, орієнтовно торкається питань, що стосуються намірів, умов і вимог контрагентів щодо зовнішньоекономічної угоди, яка обговорюється. Серед них можуть бути розглянуті і окремі аспекти, пов'язані з можливістю укладення письмового договору про захист комерційної таємниці майбутнього контрагента. Нині практично не викликає сумніву думка спеціалістів у сфері зовнішньоекономічної інформації про те, що з тактичної точки зору під час попереднього обговорення перспектив майбутньої угоди з іноземними партнерами недоцільно конкретизувати конфіденційні відомості, які підлягають захисту у відповідності з вимогами нормативно-правових актів України.

Певний інтерес викликає питання, пов'язане з правовим захистом секретів за зовнішньоекономічними угодами в сфері озброєнь. Треба сказати, що Україна, на відміну від минулих років, обрала шлях укладання міждержавних угод із спеціальних питань, що стосуються захисту секретної інформації і зберігання в таємниці переданих відомостей у зв'язку з укладенням і виконанням контрактів. Тому відомості про подібні угоди не можна передавати третім країнам.

Суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності слід приділяти увагу збереженню контрактів, укладених з іноземними партнерами, що містять конфіденційні відомості. Для зберігання документів, у яких у письмовому вигляді викладено зміст контрактів, доцільно використовувати спеціальні вогнестійкі шафи чи сейфи, обладнані сигнальними електронними системами. До речі, контракти слід зберігати окремо від інших конфіденційних документів. Цим має займатися спеціально призначений співробітник. Великі закордонні фірми вводять штатну посаду співробітника, який протидіє викраденню інформації, що становить комерційну таємницю.

При юридичному оформленні тексту підприємницького договору (купівлі-продажу, постачання тощо) слід керуватися тим, що саме в ньому зафіксовано досягнуті угоди двох чи більше сторін, спрямовані на встановлення різноманітних зв'язків між юридичними та фізичними особами. Крім того, враховуються особливості взаємовідносин контрагентів, що виникають у зв'язку з необхідністю збереження комерційної таємниці з різних аспектів угоди. Договір як юридичний факт створює відповідні юридичні гарантії для його учасників, серед них і ті, що стосуються захищеності їх індивідуальних інтересів, орієнтовані на особисту відповідальність кожного за незаконну передачу іншій особі, діловому партнеру конфіденційних відомостей.

У договорі зазвичай закріплюються базові умови, згідно з якими необхідно здійснити ряд обов'язкових дій для попередження можливого розголошення комерційної таємниці. Наголошуємо, що поняття комерційні секрети і виробничі секрети різняться за своєю природою і за структурою. Відомості, що стосуються комерційних секретів, на відміну від виробничих, охоплюють сферу торговельних відносин суб'єкта підприємницької діяльності: організація і розмір обороту, стан ринків збуту, постачальники і споживачі, банківські операції, " ноу-хау", сума і терміни кредитування, перспективи розвитку підприємства тощо.

Охорона комерційних і виробничих секретів суб'єкта підприємницької діяльності зумовлена передусім можливою загрозою економічній безпеці та інтересами конкуренції. Самі ж секрети — це документи, схеми, вироби, до яких немає вільного доступу на законних підставах. За їх розголошення чинним законодавством України встановлена юридична відповідальність. Наприклад, ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" зобов'язує учасників господарських товариств не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, пов'язану з їх діяльністю.

Як відомо, повсякденна діяльність підприємців насичена проведенням комерційних операцій, попередніх переговорів з потенційними партнерами, укладенням договорів і контрактів, вирішенням питань управління тощо. Під час проведення попередніх ділових переговорів з потенційними партнерами, в ході яких зачіпаються питання, що містять конфіденційні відомості, доцільно оформляти попереджувальні юридичні документи про те, що кожна із сторін не розголошуватиме комерційних секретів, отриманих в ході переговорів. Документом, що юридичне захищає інтереси сторін перемовин, може слугувати "Угода про конфіденційність попередніх переговорів з потенційним партнером".

Наша правова наука ще не має глибоких досліджень, присвячених проблемам підготовки кадрів для роботи з комерційною таємницею, незважаючи на те, що саме кадри справляють вирішальний вплив на організацію діяльності підприємств щодо забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом. Нечисленні публікації і наукові праці українських і закордонних авторів не завжди містять конкретні рекомендації з методики навчання персоналу роботі з комерційною таємницею.

У вузах загальноюридичного профілю навчання студентів основам організаторської роботи з відомостями, що мають комерційну таємницю, на нашу думку, повинно стати складовою частиною їх професійної підготовки. Професійна підготовка в сфері організації надійного захисту інформації потребує створення відповідної психологічної атмосфери в колективі, системи відносин, орієнтованої на суворе дотримання всім персоналом основних правил захисту інформації. Виявляється, що впливати на особу, яка порушила правила збереження комерційної таємниці підприємства, значно легше, коли проводиться регулярна робота з формування в колективі самосвідомості, що стосується захисту конфіденційної інформації. В найзагальнішому вигляді ця мета досягається шляхом створення такої атмосфери, коли питання безпеки регулярно ставали б предметом обговорення, відкритих дискусій.

Ключовим моментом у вирішенні проблеми є глибоке усвідомлення керівниками підприємств ролі і місця своїх співробітників у створенні загальної системи захисту комерційної таємниці в усіх структурних підрозділах. При її створенні слід враховувати фактори, що впливають на результативність її функціонування за складних умов недобросовісної конкуренції, підприємницького шпигунства. По-перше, це фактори психологічного характеру: особиста переконаність суб'єкта в необхідності вживати заходи, що ускладнюють протиправні дії конкурента, в можливості досягнення за допомогою відповідних методів і форм позитивних результатів у забезпеченні збереження відомостей, що містять комерційну таємницю; висока професійна підготовка, сумлінність, дисциплінованість, бажання працювати, сформованість позитивних вольових якостей.

По-друге, це вплив зовнішнього середовища на структури організації, створеної для захисту комерційної таємниці підприємства; забезпечення апаратом управління сприятливих умов для збереження конфіденційної інформації; уявлення про якість інформації, необхідної для успішного вироблення і реалізації управлінських рішень у сфері захисту інформації; досягнення синергізму, тобто одночасного функціонування окремих, але взаємопов'язаних структурних елементів, що забезпечують більш високу загальну ефективність, ніж сумарна ефективність частин, взятих окремо.

При проведенні занять з правового захисту комерційної таємниці підприємства доцільно акцентувати увагу на тому, що до найскладніших завдань в організації ефективного захисту комерційної таємниці слід віднести невизначеність дій конкурентів. Тому служба безпеки повинна концентрувати увагу на виявленні протизаконних дій конкурентів, що створюють реальну небезпеку економічному становищу підприємства. Ці негативні фактори зовнішнього середовища враховуються при аналізі загроз і розробленні ефективної стратегії безпеки підприємства .

Ефективність діяльності щодо захисту комерційної таємниці значною мірою залежить від знання причин, що зумовлюють її розголошення, і умов, що сприяють цьому. Англійський лексикограф Семюел Джонсон з цього приводу писав: "Зухвале бажання показати, що тобі довірили таємницю, зазвичай стає головною причиною її розголошення".

Література [3,4, 7, 8, 10-14, 17, 25, 27, 33, 53, 67, 74, 85, 89, 93].