Протихімічний

пакет ІПП-8:

а — загальний вигляд;

б — флакон з рідиною;

в — ватно-марлеві тампони

Рідина в ІПП-8 отруйна і небезпечна в разі потрапляння в очі. Тому шкіру навколо очей після обробки слід промити чистою водою і витерти сухим тампоном.

Індивідуальний перев'язувальний пакет призначений для надання допомоги при пораненнях і опіках. Він складається з бинта, двох ватно-марлевих подушечок, булавки і чохла. В разі потреби пакет розкривають, виймають бинт і стерильні подушечки, не доторкаючись руками до їхньої внутрішньої поверхні. На поранену поверхню (якщо поранення наскрізне, то на вхідний і вихідний отвори) подушечки накладають внутрішнім боком. Скінчивши бинтування, кінець бинта закріплюють булавкою.

Організація забезпечення населення засобами індивідуального захисту промислового виготовлення покладена на штаби цивільної оборони об'єктів господарювання, міст, районів; ці ж штаби ведуть облік наявних ЗІЗ. Заявки на потрібну кількість табельних ЗІЗ подає штаб об'єкта до відділу з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту району. Розподіл централізований за підлеглістю, зверху вниз за номенклатурою, встановленою керівними органами ЦО з відповідною оплатою виділених засобів. Засобами промислового виготовлення забезпечується насамперед особовий склад формувань ЦО на підприємствах і територіях. Далі ЗІЗ одержує виробничий персонал об'єктів господарювання. Решту населення забезпечують ЗІЗ у міру можливості їх придбання.

Незалежно від забезпеченості протигазами і респіраторами все населення, у тому числі й особовий склад формувань ЦО, має знати, як самостійно завчасно виготовити тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки, а також, як приготувати одяг для захисту в разі потреби.

Табельні засоби індивідуального захисту зберігають у складах об'єктів господарювання на такому віддаленні, щоб можна було їх швидко видати. Видають ЗІЗ згідно із планом ЦО об'єкта господарювання, району за розпорядженням відділів з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту в разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій.

6.5. ПРОТИРАДІАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

Одним із основних завдань цивільної оборони є організація і проведення протирадіаційного захисту. Це завдання набуло найбільшої ваги після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Наслідки цієї катастрофи і сьогодні потребують проведення засобів захисту від іонізуючого випромінювання.

Протирадіаційний захист — це сукупність нормативно-правових, проектно-конструкторських, медичних, технічних та організаційних заходів, що гарантують радіаційну безпеку. Радіаційна безпека—це стан радіаційно-ядерних об'єктів і навколишнього середовища, що забезпечує дотримання основних дозових норм, виключає будь-яке невиправдане опромінення та зменшує дози опромінення персоналу і населення нижче за встановлені дозові ліміти настільки, наскільки це можливо та економічно обґрунтовано.

Протирадіаційний захист має бути забезпечений: при всіх видах практичної діяльності в умовах нормальної експлуатації індустріальних і медичних джерел іонізуючого випромінювання; при втручанні, що спричинює аварійне опромінення населення, а також при хронічному опроміненні техногенно підсилених джерел природного походження.

Втручання в інтересах протирадіаційного захисту — це такий вид людської діяльності, що завжди спрямований на зниження і відвернення неконтрольованого та непередбачуваного опромінення або ймовірності опромінення в аварійних ситуаціях та в інших ситуаціях хронічного чи тимчасового опромінення. Протирадіаційний захист у разі втручання будують на принципах: виправданості — коли отримана користь від відвернутої дози буде більшою, ніж сумарний збиток від втручання; неперевищення — коли застосовують усі можливі заходи, щоб обмежити індивідуальні

дози на рівні, нижчому за поріг детерміністичних радіаційних ефектів; оптимізації — коли контрзаходи проводять таким чином, щоб різниця між сумарною користю і сумарним збитком була не тільки позитивною, а й максимальною.

Заходи протирадіаційного захисті/ в умовах повсякденної діяльності. До таких заходів належать: інженерно-технічні, організаційні, санітарно-гігієнічні та медико-профілактичні.

Інженерно-технічні заходи гарантують безпеку роботи АЕС. Її треба будувати у сейсмобезпечному районі, що не затоплюється під час будь-якої повені, з рівнем ґрунтових вод не нижче ніж 1,5 м (тобто нижче підземних місткостей з радіоактивними відходами). Будівлі АЕС мають розміщуватися з підвітряного боку відносно населених пунктів. Атомні електростанції потужністю 440 МВт і більше треба розміщувати не ближче ніж за 25 км від міст з населенням понад 1 млн чоловік.

Щоб гарантувати необхідний рівень захисту від зовнішнього опромінення, всі захисні споруди (сховища, протирадіаційні укриття та спеціально обладнані підвальні приміщення) в 30-кіло-метровій зоні навколо АЕС повинні мати підвищений захист, а на відстані до 5 км вони повинні мати захист від ударної хвилі і знижувати рівень опромінення не менше ніж у 5000 разів.

Для проведення евакуаційних заходів будують шляхи з твердим покриттям.

Організаційні заходи — це планування захисту персоналу АЕС і населення на випадок аварії; створення і підтримання в постійній готовності сил і засобів для ліквідації аварії; забезпечення персоналу АЕС і населення (в першу чергу в 30-кілометровій зоні) засобами індивідуального захисту (протигазами, респіраторами, йодними препаратами), виготовлення населенням найпростіших засобів захисту органів дихання; контроль радіаційної обстановки, створення локальної системи оповіщення населення в 5-кілометровій зоні навколо АЕС; підготовка персоналу АЕС і населення до дій в умовах радіоактивного забруднення.

Санітарно-гігієнічні і медико-профілактичні заходи — це створення навколо АЕС санітарно-захисної зони (радіусом не менше ніж 3 км), проведення регулярного дозиметричного контролю населення та дотримання населенням гігієнічних норм.

Заходи протирадіаційного захисту населення в разі виникнення аварії на АЕС. До таких заходів належать: оповіщення населення про аварію; з'ясування та оцінка фактичної радіаційної обстановки і її прогнозування; визначення (уточнення) рішень щодо заходів захисту населення.

Заходи із захисту населення під час аварії виконують за планами ліквідації наслідків аварії; ці плани розробляють завчасно.

Виконання тих чи інших заходів протирадіаційного захисту залежить від стадій розвитку аварії. У розвитку комунальної аварії (внаслідок якої можливе аварійне опромінення) виділяють три основні часові стадії: рання (гостра) стадія аварії, середня стадія, або стадія стабілізації, пізня стадія аварії, або стадія відновлення. Слід зауважити, що для проведення заходів захисту на всіх стадіях аварії здійснюють радіаційний контроль об'єктів навколишнього середовища, харчових продуктів і питної води.

Рання стадія тривалістю від декількох годин до одногодвох місяців після початку аварії має такі особливості: наявність у навколишньому середовищі короткоіснуючих радіонуклідів, включаючи радіоактивні благородні гази, що зумовлюють високі інтенсивності та градієнти гамма-полів. У ранній стадії виділяють йодний період, упродовж якого існує серйозна загроза надходження в організм людини радіоізотопів йоду інгаляційно і з харчовими продуктами, що призводить до опромінення щитовидної залози населення, особливо дітей. На цій стадії відбувається поверхневе забруднення пасовищ, сінокосів, а також сільськогосподарської продукції. Потенційними шляхами опромінення є: зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари та від шлейфа забруднень з радіоактивної хмари; вдихання радіонуклідів, що містяться у шлейфі; надходження радіоізотопів йоду інгаляційно, з харчовими продуктами та питною водою.

Основні заходи захисту на ранній стадії аварії: герметизація приміщень, вимкнення зовнішньої вентиляції, укриття людей у захисних спорудах, евакуація, обмеження у режимі поведінки (обмеження тривалості перебування на відкритому повітрі), профілактика надходження радіоізотопів йоду за допомогою препаратів стабільного йоду. Для проведення цих заходів захисту на ранній стадії вводять рівні виправданості та безумовної виправданості, тобто дозові критерії (відвернута доза на перші два тижні після аварії) (табл. 6.8).

Таблиця 6.8. Дозові критерії на ранній стадії аварії

Основні невідкладні заходи, що мають високу ефективність за величиною відвернутої дози опромінення, є досить дискомфортними для населення, дорого коштують і потребують значних організаційних зусиль для своєї реалізації. Якщо внаслідок укриття населення в захисних спорудах (будинках) і герметизації приміщень відвернута доза на все тіло, щитовидну зало­зу і шкіру виявиться меншою за 5 мЗв, 50 і 100 мГр відповідно, то цей дискомфортний захід може не проводитись. Але якщо дозиметричні розрахунки показують, що укриття може забезпечити відвернення дози 50 мЗв, 300 і 500 мГр відповідно, то введення такого заходу не тільки доцільне, але й чим швидше він буде застосований, тим більшого ефекту вдасться досягти.

Одним із найдорожчих, дискомфортних і організаційно важких заходів є евакуація. Цей захід потребує виключно серйозного та коректного дозиметричного обґрунтування.

На практиці, якщо дози не досягають рівнів безумовної виправданості, то рішення про евакуацію може бути прийнято при будь-якому значенні відвернутої дози, але ця доза має бути більшою за найнижчу межу виправданості. Рівень дози встановлюють, виходячи із оптимізації користі та збитку, пов'язаних з евакуацією, тобто оптимізацію проводять з урахуванням кількості

людей, які евакуюються, наявності транспортних засобів, підготовленості та впорядкованості місць розміщення евакуйованих, відстані та стану шляхів, можливості перевезення необхідного майна і, нарешті, морально-психологічної прийнятності самої евакуації для населення та економічних витрат, що супроводжують її.

Перераховані труднощі проведення евакуації мають бути проігноровані, якщо завдяки евакуації відвертаються дози, що відповідають рівням безумовної виправданості (та вищі за ці рівні).

Щоб запобігти внутрішньому опроміненню щитовидної залози, треба вживати препарати стабільного йоду (йодна профілактика). Це винятково ефективний, організаційно не дуже складний і відносно дешевий захисний захід.

Йодистий калій вживають після їжі разом з чаєм, соком або водою один раз на день протягом семи діб: дітям до двох років — 0,040 г на один прийом, дітям від двох років і дорослим — по 0,125 г на один прийом. Водно-спиртовий розчин йоду вживають після їжі три рази на день протягом семи діб: дітям до двох років — по 1-2 краплі 5-відсоткової настоянки на 100 мл молока (консервованого) або годувальної суміші; дітям від двох років і дорослим — по 3-5 крапель на склянку молока або води. На поверхню рук наносять настоянку йоду у вигляді сітки один раз на день протягом семи діб. Проте потрібно брати до уваги, що ефективність йодної профілактики різко зменшується, якщо її проводи ти через декілька годин після початку надходження радіоізотопів йоду інгаляційно чи з харчовими продуктами.

Важливим та відносно доступним заходом є обмеження перебування населення на відкритому повітрі. Для організованих дитячих колективів збільшують тривалість "продовженого дня" у школах, скорочують або виключають прогулянку, а для дорослих, робота яких пов'язана з перебуванням на відкритому повітрі, встановлюють обмежений термін режиму роботи.

Крім розглянутих основних найбільш ефективних заходів захисту, на ранній стадії аварії застосовують низку "допоміжних" заходів, доцільність введення яких розглядається у кожному конкретному випадку. До них належать: пилоосадження; часте миття доріг з твердим покриттям; заборона пиляти дерева біля узбіччя доріг та спеціальні обмеження для автотранспорту щодо

з'їзду на узбіччя; спеціальні режими роботи шкіл, дитячих садків, ясел; змінення режиму роботи лікувально-оздоровчих закладів; переведення великої рогатої худоби з пасовищного утримання на стійлове; обмеження лісокористування; заборона полювати, ловити рибу у місцевих водоймах та інші заходи.

Середня стадія аварії (стадія стабілізації) починається через один-два місяці і завершується через один-два роки після її початку. На цій стадії аварії у навколишньому середовищі вже немає короткоіснуючих радіоізотопів телуру, йоду, барію, але у формуванні гамма-поля зростає роль цирконію, ніобію, рутенію, церію та ізотопів цезію.

Основними джерелами внутрішнього опромінення на середній стадії аварії є радіоізотопи цезію (¹³⁴Сs, ¹³⁶Сs, ¹³⁷Cs)і стронцію (⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr), які надходили з харчовими продуктами, що вироблені на радіоактивно-забруднених територіях.

До кінця середньої стадії основним джерелом зовнішнього гамма-опромінення є випадання ¹³⁴Сs і ¹³⁷Сs на ґрунт, а внутрішнього — ¹³⁷Сs, ⁹⁰Sr і альфа-випромінювачі (ізотопи плутонію, полоній, америцій, радій тощо).

Середня стадія аварії характеризується порівняно швидким зниженням потужності поглинутої у повітрі дози зовнішнього гамма-опромінення на місцевості (майже в 10 разів за період тривалістю один рік після початку цієї стадії), переважанням кореневого (над поверхневим) типу забруднення рослин.

Потенційними шляхами опромінення на цій стадії є поверхневе забруднення радіонуклідами шкіри, одягу, інших поверхонь, зовнішнє опромінення від випадання радіонуклідів на ґрунт та інші поверхні, а також від інгаляційного надходження радіонуклідів внаслідок вторинного підняття їх з вітром.

Пізня стадія аварії (стадія відновлення) починається через один-два роки після початку аварії. Основним джерелом зовнішнього опромінення є ¹³⁷Cs, що випав на ґрунт, а внутрішнього — ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr у харчових продуктах, що виробляються на забруднених радіонуклідами територіях.

Втручання на пізній стадії аварії мають виключно довгостроковий характер. Довгострокові заходи припиняють проводити, коли їх продовження не виправдане, оскільки отримана доза (невідвернутий залишковий рівень дози) виявляється нижчою за прийняту.

"Норми радіаційної безпеки України" (НРБУ-97) встановлює такий залишковий сумарний рівень зовнішнього і внутрішнього опромінення: 1 мЗв за рік для хронічного опромінення тривалістю понад 10 років; 5 мЗв сумарно за перші два роки; 15 мЗв сумарно за перші 10 років. Ці значення мають враховуватись при визначенні розмірів (меж) зони аварії. Так, у грудні 1991 р. Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", були визначені категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1. Зона відчуження — це територія, з якої евакуйовано населення в 1986 р.

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення — це територія, яка зазнала інтенсивного забруднення довгоіснуючими радіонуклідами і на якій щільність забруднення ґрунту, Кі/км², перевищує доаварійний рівень: ізотопами цезію — від 15 та вище або стронцію — від 3 та вище, або плутонію — від 1 та вище. На цій території розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів з ґрунту в рослини та інших факторів може перевищити на 5 мЗв за рік ту дозу, яку вона одержувала в доаварійний період.

3. Зона гарантованого добровільного відселення — це територія із щільністю забруднення ґрунту, Кі/км², понад доаварійний рівень: ізотопами цезію — 5...15 або стронцію — 0,15...3,00, або плутонію — 0,01...0,10 і де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити на 1 мЗв (0,1 бер) за рік ту дозу, яку вона одержувала в доаварійний період.

4. Зона підсиленого радіологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту, Кі/км², понад доаварійний рівень: ізотопами цезію — 1...5 або стронцію — 0,02...0,15, або плутонію — 0,005...0,010 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів не перевищує на 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік ту дозу, яку вона одержувала в доаварійний період.

На всіх стадіях розвитку і ліквідації наслідків радіаційної аварії протирадіаційний захист спрямований на зменшення зовнішнього і внутрішнього опромінення людини.

Значення дози зовнішнього опромінення залежить насамперед від щільності забруднення місцевості радіоактивними ізотопами і захисних властивостей будівель та споруд. Залежність між середньою щільністю забруднення місцевості та дозами зовнішнього опромінення населення має лінійний характер: чим вища щільність забруднення, тим вищі дози зовнішнього опромінення. Захисні властивості будівель визначаються переважно видом будівельних матеріалів для стін (дерево, цегла) і характеризуються коефіцієнтом захисту.

Специфіка зовнішнього опромінення така, що його величина некерована за нормального ритму життєдіяльності. Захист від зовнішнього опромінення полягає у використанні комплексу організаційних і дезактиваційних заходів. Насамперед треба максимально обмежити перебування людей на відкритій місцевості. Місце найімовірнішого перебування людей слід піддати дезактивації: зняти верхній шар землі, переорати ґрунт, заасфальтувати. Звичайне переорювання зменшує поверхневу забрудненість до 30 %, а глибока відвальна оранка зменшує його в декілька разів. Слід зважити на те, що заміна дахів, огорожі майже не зменшує дозу зовнішнього опромінення для населення.

Внутрішнє опромінення людини відбувається радіонуклідами, що потрапляють до організму в основному з повітрям, їжею і водою. Радіонукліди, що випали на поверхню землі, потрапляють через кореневу систему в рослини, а отже, і в корми тварин і в їжу людини. Найбільше накопичуються в організмі людини ¹³⁷Сs і ⁹⁰Sr. Щоб знизити дозу внутрішнього опромінення, використовують комплекс заходів, які зменшують доступ радіонуклідів в організм людини: евакуація населення із найбільш забруднених територій; контроль рівнів радіоактивного забруднення харчових продуктів, бракування їх; переробка та утилізація; заборона або обмеження виробництва і використання місцевих сільськогосподарських продуктів, заміна їх на привізні; агрохімічні й меліоративні заходи на сільськогосподарських угіддях; зооветеринарні заходи, що знижують рівні радіоактивного забруднення тваринної продукції; технологічна переробка і кулінарна обробка забруднених продуктів; заходи, що знижують всмоктування та накопичення радіонуклідів і прискорюють виведення їх із організму.

Евакуація (відселення) із забруднених територій, як уже згадувалось, е найефективнішим заходом, що знижує зовнішнє і внутрішнє опромінення. Але проведення цього заходу пов'язано зі значними економічними витратами і великим психоемоційним напруженням, що спричинює втрату здоров'я у зв'язку з терміновістю від'їзду, необхідністю знову облаштовувати своє житло і місце роботи. Тому цей захід має проводитись тільки в крайньому разі, якщо неможливо зменшити дози іншим чином.

Контроль рівнів радіоактивного забруднення і бракування харчових продуктів зменшують доступ радіонуклідів в організми людей.

Після трагедії на ЧАЕС в зоні радіоактивного забруднення (територія 74 адміністративних районів, 11 областей, тобто регіон загальною площею 4,6 млн га) функціонує понад 70 підприємств харчової промисловості, в тому числі 26 цукрових заводів і сім молокопереробних. Продукція цих підприємств не завжди відповідає екологічним вимогам. Тому проведення контролю сировини і готової продукції зменшує доступ радіонуклідів в організм людей, що проживають на забруднених територіях. Сьогодні треба контролювати вміст радіонуклідів у молоці, м'ясі, грибах, журавлині. В решті продуктів концентрація радіонуклідів не перевищує допустимих рівнів (ДР).

Агрохімічні заходи (вапнування кислих ґрунтів, внесення органічних добрив, калійних, фосфорних, глибока оранка іт. ін.) дають можливість зменшити перехід радіонуклідів з ґрунту в 2-4 рази. Щоб зменшити перехід ⁹⁰Sr в молоко, в раціон корови слід додати 80...230 г/добу зерна вівса, люцерни, препарату, що містить кальцій.

Меліоративні заходи також зменшують доступ радіонуклідів в організм людини. Перехід ¹³⁷Сsв рослини з ґрунту залежить не лише від агрохімічних властивостей ґрунту, механічного і мінерального складу, а й від вологості його в зоні розміщення корене­вої системи рослин. У дуже зволожених ґрунтах фіксація ¹³⁷Сs зменшується, зростає швидкість міграції радіонукліда по профілю ґрунту і він може потрапити в ґрунтові води. В траві на осушених дерново-підзолистих глеєпіщаних ґрунтах ¹³⁷Сs накопичується в 3...10 разів менше, ніж на однотипних неосушених ґрунтах. Осушені ґрунти доцільно відводити під кормові сівозміни.

Зменшити вміст радіонуклідів у продукції тваринництва можна чотирма способами: утриманням тварин на "чистих" пасовищах; зміненням режиму годівлі та складу раціону тварин; перепрофілюванням галузей тваринництва; технологічною переробкою продукції тваринництва.

Технологічна переробка знижує радіоактивне забруднення готової продукції. Так, у процесі перероблення молока в масло переходить лише до 1 % ⁹⁰Sr і 1,5 % ¹³⁷Сs. Перероблення молока в сметану і сир домашнім способом зменшує доступ в організм ⁹⁰Sr, ¹³¹Іr, ¹³⁷Сs на 63...82 % .

Кулінарна обробка деяких продуктів також знижує рівень забруднення готових страв. Так, очищення риби від луски, видалення плавників, голови і внутрішніх органів, шинкування на шматки по 50...100 г і вимочування в 4...6-відсотковому розчині кухонної солі протягом доби з одноразовою зміною розчину знижує вміст цезію в рибі на 87...99 % .

Варіння м'яса у декілька раз знижує концентрацію радіонуклідів у ньому, оскільки радіонукліди переходять в бульйон. Тривале засолювання м'яса зі зміною розсолу в 2-3 рази зменшує концентрацію ¹³⁷Сs в м'ясі.

Консервування овочів зменшує вміст ⁹⁰8г в моркві на 19 %, у томатах — на 21, бобах — до 62 %.

Щоб знизити вміст цезію у свіжих грибах, їх треба ретельно очистити від землі і лісової підстілки, промити в проточній воді (або 3-4 рази змінюючи воду в місткості). Після цього прокип'ятити 45...60 хв, змінюючи воду через 10...15 хв. Такий спосіб приготування грибів знижує радіоактивність їх у 25-30 разів. Сушені гриби треба промити, а потім вимочити протягом 10...12 год у холодній підсоленій воді. Після вимочування гриби віджимають і кип'ятять 15...30 хв, двічі замінюючи воду. Радіоактивність грибів зменшується в 100 і більше разів.

Заходи, що зменшують накопичення і прискорюють виведення радіонуклідів із організму, досить складні, часто малоефективні, але і вони зменшують дозу внутрішнього опромінення. Ці заходи реалізуються за двома напрямами: збалансований харчовий раціон і вітаміни.

У харчовому раціоні має бути оптимальна кількість харчових речовин: білків (особливо тваринного походження), вуглеводів,

мінеральних солей (кальцію, фосфору, магнію, калію, заліза, йоду, кобальту, міді, цинку). Наприклад: брак кальцію у раціоні збільшує накопичення від 20...30 до 60...70 % радіоактивного аналогу кальцію — ⁹⁰Sr; брак калію в раціоні підвищує накопичення в організмі його хімічного аналогу — радіоактивного ¹³⁷Сs.

Зменшити дозу внутрішнього опромінення можна також, якщо використовувати харчові продукти, які вміщують біологічні й хімічні речовини, що зменшують накопичення радіонуклідів (сорбенти, блокатори) або прискорюють виведення радіонуклідів (декорпоранти).

Розроблено рецептури харчових продуктів з підвищеним вмістом солей кальцію, фосфору, пектинів, харчових волокон, сухого знежиреного молока, морської капусти, солодких екстрактів, фероцину, альгінатів натрію, кальцію. Використання цих «захисних» продуктів у поєднанні з іншими розглянутими заходами дає змогу здійснювати захист від внутрішнього радіоактивного опромінення.

З'ясування та оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС. Радіаційною обстановкою називають сукупність наслідків радіоактивного забруднення місцевості, що впливають на діяльність виробничого персоналу об'єктів господарювання, сил ЦО і населення. Радіаційна обстановка характеризується масштабами і характером радіоактивного забруднення. Оцінка радіаційної обстановки включає визначення масштабів і характеру радіоактивного забруднення, аналіз впливу їх на життєдіяльність об'єктів, сил ЦО і населення та вибір найдоцільніших варіантів дій, при яких виключається радіаційне ураження людей. Ступінь небезпеки і можливий вплив наслідків радіоактивного забруднення оцінюють за допомогою розрахунків очікуваних доз опромінення, які будуть взяті за основу для визначення найдоцільніших способів захисту і дій людей. Окрім розрахунків очікуваних доз опромінення, під час оцінки радіаційної обстановки можуть вирішуватися й інші завдання, наприклад визначення: масштабів радіоактивного забруднення; допустимого часу початку і тривалості робіт на забрудненій території; дози опромінення і допустимої тривалості переходу через забруднену ділянку; втрат серед людей від зовнішнього (комбінованого) опромінення і т. ін.

Необхідність вирішення того чи іншого завдання визначається характером робіт на забрудненому об'єкті та радіаційною обстановкою. Розрахунки, що пов'язані з оцінкою радіаційної обстановки, виконують штаб, служба радіаційного і хімічного захисту та командири формувань.

Радіаційну обстановку з'ясовують і оцінюють за даними прогнозу та радіаційної розвідки. Прогноз радіаційної обстановки потрібен для розроблення планів захисту виробничого персоналу і населення, а також для прийняття необхідних рішень з організації захисту виробничого персоналу і населення на початковому етапі радіаційного забруднення. У подальшому сили радіаційної розвідки з'ясовують фактичну радіаційну обстановку — дані щодо потужності доз і ступеня радіоактивного забруднення в окремих пунктах місцевості. За даними фактичної радіаційної обстановки уточнюють прийняті раніше рішення і проводять заходи, спрямовані на зменшення радіоактивного ураження людей і забруднення довкілля.

Прогнозовану радіаційну обстановку після аварії на АЕС з'ясовують і оцінюють за певними вихідними даними, що можуть бути зведені в три групи: перша — дані про АЕС, друга — метеорологічні, третя — додаткові дані.

Дані про АЕС включають: тип ядерного енергетичного реактора (ЯЕР), його електричну потужність W, МВт; кількість п аварійних ЯЕР; координати ЯЕР або АЕС; час початку аварії Т_ав, діб, год; частка викинутих із ЯЕР радіоактивних речовин n, %.

Метеорологічні дані — це швидкість вітру на висоті 10 м u₁₀, м/с, напрямок вітру а₁₀ в градусах на цій же висоті та стан хмарності: хмар немає, середня або суцільна хмарність.

Додаткова інформація може включати: час початку роботи на забрудненій території, її тривалість, координати об'єкта і т. ін.

Щоб оцінити радіаційну обстановку на об'єкті за результатами радіаційної розвідки, потрібні такі вихідні дані:

час ядерного вибуху (аварії), від якого виникло радіоактивне забруднення;

рівні радіації на об'єкті та час їх вимірювання;

значення коефіцієнтів ослаблення радіації спорудами, будовами, сховищами, укриттями, транспортними засобами тощо;

допустимі дози опромінення, що встановлені для людей, які працюють у зоні забруднення.

Під час прогнозування припускають, що напрямок осі поширення сліду радіоактивної хмари збігається з вибраним напрямком вітру. Зони забруднення місцевості подають у вигляді еліпсів на горизонтальній площині, (рис. 6.28). Тут М, А, Б, В, Г — зони забруднення: радіаційна небезпека, помірне забруднення, сильне забруднення, небезпечне забруднення, надзвичайно небезпечне забруднення. Колір зовнішніх меж зон: М — червоний, А — синій, Б — зелений, В — коричневий, Г — чорний.

Вихідними даними для з'ясування та оцінки радіаційної обстановки за даними радіаційної розвідки є рівень радіації в окремих пунктах на місцевості та час його вимірювання. Ці дані є основою для нанесення меж фактичних зон забруднення. Для цього на схемах позначають точки, де вимірювали рівень радіації, і біля кожної з них записують значення рівня радіації, зведене до першої години після аварії. Точки з рівнями радіації, однаковими або близькими за значеннями на межах зон М, А, Б, В, Г сполучають між собою плавними лініями відповідного кольору (рис. 6.29).

Рис. 6.28. Зони радіоактивного забруднення місцевості після аварії

на АЕС з викидом радіоактивних речовин в атмосферу:

1 — напрямок середнього вітру; 2 — вісь сліду

Рис. 6.29. З'ясування радіаційної обстановки за даними розвідки

Рівень радіації на годину і після аварії визначають за такою залежністю:

де D₀— рівень радіації в момент часу t₀ після аварії; п — показник степеня, що характеризує зменшення рівня радіації з часом (для ядерного вибуху п = 1,2 в інтервалі часу від декількох годин до 200 днів після вибуху, а для аварії АЕС змінюється в діапазоні від 0,4 до 1,3).

Виміряний у будь-який час рівень радіації D_t зводять до першої години після аварії за формулою (6.3), враховуючи, що

Отже, рівень радіації на першу годину після аварії становить:

де t— період часу після аварії до початку вимірювання.

Склавши таблицю коефіцієнтів К_t = t^-n, можна скористатися нею, щоб звести рівні радіації до певної години (табл. 6.9). Наприклад, рівень радіації, зведений до першої години, D₁, до другої години — D₁K₂, тобто D₁ * 0,76 = D₂, на третю годину —

D₁К₃, тобто D₁ * 0,645 = D₃ і т.д. Коефіцієнти К₁, К₂, К₃ беруть з табл. 6.9.

Таблиця 6.9. Коефіцієнти к_t = t^-0,4 для перерахунку рівнів радіації