Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Туризм і довкілля




Читайте также:
  1. Product placement в туризме
  2. Анализ развития туризма в Кольско -Карельском туристском районе.
  3. Анализ развития туризма в Центральном туристском районе.
  4. Анализ трудовых ресурсов предприятия туризма
  5. Анимационные программы для индустрии гостеприимства Назначение анимации в туризме и гостеприимстве
  6. Анимационный сервис, его структура и роль в социально-культурном сервисе и туризме.
  7. Безпека в пішохідному туризмі
  8. Безпека життедіяльності у сфері туризму
  9. Биологические условия и ресурсы туризма
  10. Брэнд и его создание. Особенности брэндов в сфере сервиса и туризма.

 

Окремо слід відзначити, що поширення туризму може шкідливо впливати на природне і культурне довкілля. Туристи можуть завдавати шкоди оточуючому середовищу, забруднюють його відходами своєї життєдіяльності. Необережні дії туристів приводять часом до пожеж і руйнацій. Неорганізований (дикий) туризм буває причиною забруднення води у криницях та водоймищах. Використання різних видів транспорту у туризмі негативно впливає на якість повітря, призводить до небажаних змін у складі місцевої флори і фауни тощо. Місцеві комунікації часом страждають від перевантаження.

Коли в районі відпочинку збирається велика кількість туристів, системи очищення та видалення стічних вод бувають перевантажені і це є причиною того, що відбувається викид брудних стоків до водоймищ. Так, наприклад, система обробки стічної води у 930 приморських населених пунктах Франції на початку 1980-х років була розрахована на 7 млн. чоловік, що в зимовий період було достатньо для 6 млн. населення цієї місцевості. Влітку, коли чисельність населення з прибуттям туристів тут збільшувалась до 12 млн. перевантаження призводило до сильного забруднення прибережної смуги моря. Такі випадки мали місце також у таких курортних містах як Одеса, Сочі, та на південному узбережжі Криму.

У столиці Греції – Афінах спостерігається високий ступінь забруднення атмосфери, у тому числі через вихлопні гази туристичного автотранспорту. Туристичні автобуси вже не допускають на Акрополь. Ця картина характерна для багатьох великих міст, що є туристичними центрами. Забруднення атмосфери газами провокує кислотні дощі, які дуже шкодять як природі, так і пам‘яткам архітектури. Так, за даними дослідників, від кислотних дощів хворіють 60% швейцарських лісів. Серед пам’яток, що стали “жертвами” кислотних дощів – капела Сигізмунда у Вавельському соборі Кракова (XVI ст.), золота покрівля якої до такої міри “розчинилась” під впливом хімікатів, що її довелося замінити. Лондонський собор Св. Павла “схуднув” на 2,5 см. Підраховано, що за період з 1980 до 1985 року темпи ерозії каменю склали 0,14 мм на рік. Спеціалісти Національного технічного університету в Афінах вважають, що споруди міста більше постраждали за останні 25 років, ніж за попередні 2,5 тисячі років. Ще однією жертвою хімікатів є вікна-вітражі (в Європі їх понад 100 тисяч), які тьмяніють і каламутніють. По суті, багато важливих туристичних об’єктів сьогодні є вже факсимільними копіями колишніх пам’яток. Повністю замінено зовнішнє обличкування Вестмінстерського абатства, каріатиди афінського Ерехтейона замінено копіями тощо. Але якщо підмінити копіями усі пам’ятки, чи будуть вони так цікавити і приваблювати туристів?



У ряді випадків причиною руйнування довкілля стає освоєння курортної зони, спорудження інфраструктури для відпочинку. Так, масове будівництво готелів на бельгійському узбережжі Ла-Манша в Остенде, довжина якого 62 км, викликало необхідність зведення в морі додаткових захисних дамб, що порушило природну рівновагу і спричинило до різкого зменшення піску на пляжі. Розвиток курортного будівництва на грецькому острові Закінтас було обмежено як такий, що загрожує існуванню великої популяції черепах. З такою ж проблемою зіткнулися й владні органи Кіпру і Туреччини.

Нарешті, непродумані підходи до створення туристичних центрів у певних регіонах можуть викликати порушення місцевих екологічних та суспільних систем. Дуже показовим є приклад Тунісу, де на початку 1970-х років було розроблено програму розвитку туризму без урахування місцевої соціоекологічної обстановки. Будівництво готелів призвело до відчуження земель, витіснення селян, спекуляції земельними ділянками. Тільки в одному з районів курортна зона зайняла 400 га і витіснила 1500 дрібних сільських господарів. Місцеві жителі були позбавлені житла, яке викуповувалося та обладнувалося під помешкання для туристів. В результаті зникло традиційне землеробство й овочівництво, спостерігався занепад ремесел, море катастрофічно забруднювалось як відходами життєдіяльності туристів, так і синтетичними миючими засобами, що значно зашкодило традиційному риболовству. Відчувалася й нестача питної води – якщо потреби місцевого населення обмежувалися 100 л на добу, туристи споживали до 500 л. Цей приклад показує, як небезпечно планувати туристичні об’єкти без їх продуманої інтеграції до існуючого довкілля.



Ще у 1983 р. ВТО визначила 5 ситуацій, коли туризм може спричинити шкоду довкіллю:

а) зміни в екологічній ситуації районів, де природне середовище було у доброму стані з точки зору природи, культури і людини;

б) спекулятивний натиск, який призводить до знищення пейзажу і природного життєвого середовища;

в) зайняття місця та виконання робіт, які призводять до незворотних процесів у користуванні землею;

г) шкода для традиційних цінностей в охоплених туризмом зонах і зниження стандарту в людському вимірі при існуючому розвитку;

д) понадобсяги, що розростаються та збіднюють якість середовища охопленого туризмом району.

Як протидію шкідливому впливу туризму на довкілля по цих позиціях пропонується розвиток “зеленого туризму”. “Зелений туризм” виникає природно з занять, що традиційно властиві даному району, і розвивається в гармонії з довкіллям.



З метою обмеження шкідливого впливу традиційних видів туризму на довкілля експерти пропонують науково розроблені методики та обмежуючі заходи. Це створення “закритих” територій – національних парків, заповідників, заказників (їх кількість у світі на кінець 1980-х років склала понад 500 млн. га); розробка методів регулювання туристичних потоків (введення квот на відвідання заповідних районів, вхід тільки для проінструктованих осіб, свідоме зменшення кількості під’їзних шляхів та утруднення доступу). Для боротьби з особливо гострою проблемою в туризмі - проблемою густоти туристичних потоків - експерти з планування у сфері туризму ввели поняття “пропускна здатність” та “допустиме навантаження”, серед яких виділяють: “соціально допустиме навантаження” (густота туристичних потоків, яка не зашкоджує нормальній життєдіяльності населення і самих туристів); “фізично допустиме навантаження” (достатня кількість місць у транспорті, засобах розміщення, пляжних площ тощо); “допустиме навантаження на довкілля” (наприклад, здатність природного середовища природнім шляхом переробляти стічні води, здатність природних об’єктів до самовідновлення тощо). Так, на думку експертів організації “Кіпріотські друзі землі”, максимально допустиме співвідношення між кількістю місцевого населення і туристів у сезон не повинно переважати 6:1, що досить часто порушується у популярних курортних центрах світу. Пляжні території, на думку експертів різних організацій, повинні плануватися з розрахунку від 5 до 25 м2 на людину тощо.

Усі техніки, які пропонуються для зменшення негативного впливу туризму на довкілля на регіональному та національному рівнях, можна поділити на дві групи:

– макротехніки, пов’язані з плануванням об’єктів у туристичній зоні та зв’язків між ними;

– мікротехніки, пов’язані з управлінням потоками людей у самій зоні.

Макротехніки, серед яких політика “розкидання” або політика “горщиків з медом” – створення альтернативних туристичних об’єктів та їх популяризація для відвернення туристів від особливо перевантажених туристичних центрів; зонування – визначення способів використання земель привабливих для туристичної діяльності; розвиток “м’якого” туризму, що дозволяє тільки ті заняття, які властиві для даного району; створення умов для відпочинку поблизу міських центрів; туристична освіта населення тощо – мають на меті оптимальний розподіл туристичних потоків між районами та формування в потенційних туристів правильного ставлення до природного довкілля.

Мікротехніки – обмеження входу на туристичні об’єкти; використання цінового механізму; обладнання туристичних маршрутів і контроль за точками доступу тощо – допомагають зменшити шкоду від туристів, що вже прибули до даного регіону.

Але проблеми взаємодії та взаємозалежності туризму і довкілля вже давно вийшли за рамки національних і регіональних інтересів і стали предметом обговорення на міжнародному рівні. Цю проблему піднімали на більшості туристичних форумів, їй було приділено значну увагу в Ріо-де-Жанейрській декларації з довкілля та розвитку від 13 червня 1992 р., Манільській декларації ВТО по соціальному впливу туризму від 22 травня 1997 році, у Глобальному етичному кодексі туризму та ряді регіональних і міжвідомчих документів.

В українському законодавстві існує ряд документів, на основі яких вирішуються проблеми безпеки подорожей. У Законі України “Про туризм” розділ ІII присвячено питанням безпеки туристів. Підґрунтям для вирішення проблем охорони довкілля є Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. зі змінами та доповненнями та “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 р. зі змінами та доповненнями.

З 1 січня 1997 р. в Україні діє державний стандарт № 28681. 3-95 “Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов”. Відповідність вимогам цього стандарту є обов’язковою умовою сертифікації туристсько-готельних підприємств. Крім того вимоги безпеки посідають значне місце у нормативних документах, що регулюють організацію окремих видів туристичних подорожей і перевезень. Серед практичних заходів – створення Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби пошуку і рятування туристів на гірських, лісових маршрутах, у спелеологічних районах та пошуково-рятувальних служб у складі туристичних організацій – суб’єктів туристичної діяльності, що спеціалізуються на організації туристичних подорожей з використанням активних засобів пересування.

Тільки комплексний підхід до вирішення проблем безпеки туристичних подорожей, належна увага до цієї проблеми як з боку держави, так і туристичних установ дозволить досягти успіхів у її вирішенні.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 17; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.028 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты