Свобода і необхідність: діалектична взаємозалежність

Свобода є чи не найбільшим здобутком з людських цінностей і надбань. За неї впродовж тисячоліть точилася боротьба. Під прапором свободи люди звершували подвиги і йшли на смерть. Згадаймо бодай нашу вітчизняну історію: боротьбу за вільну державу за княжих часів, звитяги Козаччини, бій під Крутами за часів УНР, безнадійну війну на два фронти за незалежну самостійну Україну вояків ОУН-УПА з 1943 по 1953 рік.

У той самий час поняття свободи далеко не однозначне. Різні філософські школи, різні мислителі по-різному намагалися збагнути сутність свободи. Розкид думок тут дуже широкий: від абсолютизації свободи, що зводилась до відсутності будь-яких обмежень у діях людини, — до розуміння свободи як суто внутрішнього стану особи, що звужувалось до твердження, нібито свобода людини існує тільки в ній самій, а отже, у навколишньому світі все детерміновано і людина на плин подій впливати не може. Як неважко помітити, ці суперечки пов'язані з діалектикою категорій свободи і необхідності. Тому варто бодай побіжно нагадати ці філософські поняття.

Свобода і необхідність — філософські категорії, що відображають діалектичну суперечність і єдність між об'єктивними законами, яким підлягають явища природи і суспільства (необхідність), і специфікою діяльності людини як розумної істоти, здатної до вільного діяння. Проблему свободи і необхідності філософи довго уявляли як антиномію (суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно довідне в даній системі): або все підпорядковано необхідності — тоді не може бути свободи; або ж є свобода, яка заперечує необхідність. Б. Спіноза свободу визначив як усвідомлену необхідність — саме в цьому він убачав діалектичний зв'язок між свободою і необхідністю.

Ст.190

Акцентування уваги саме на пізнанні необхідності було значним досягненням філософської думки, завдяки чому виникла можливість з'ясувати (хоч і в абстрактній формі) діяльне ставлення людини до світу, встановити співвідношення між людськими цілями та певними законами розвитку природи й суспільства.

Однак саме по собі пізнання необхідності тих обставин, які вже склалися, може привести до висновку про їхню фатальну неминучість і незмінність. Проте якби це було так, то жоден акт творчості був би неможливим. Людина не просто прагне відкрити закон (скажімо, закон земного тяжіння), а намагається насамперед використати його у своїх цілях. Марксист Ф. Енгельс, підкреслюючи здатність людини планомірно змушувати закони природи діяти для певних потреб, приймати рішення зі знанням справи, робить висновок про те, що свобода полягає в основаному на пізнанні необхідності природи панування над собою та над зовнішньою природою. Помилка марксистів полягала в тому, що вони підпорядковували філософію класовій боротьбі і декларували, що стрибок людства з царства необхідності у царство свободи здійснюється в процесі революційного знищення експлуататорського ладу й побудови соціалізму та комунізму.

Свобода творчості — це визнання права митця вільно відтворювати життя відповідно до власного ідеалу. Наявність певної внутрішньої свободи людини в боротьбі з природою була однією з передумов виникнення мистецтва. Поняття свободи творчості має гносеологічно-естетичний і соціологічний аспекти.

У гносеологічно-естетичному сенсі свобода творчості залежить від широти й глибини світогляду митця, його вміння проникати в сутність речей, його таланту й майстерності та від володіння мовою обраного ним виду мистецтва. Пізнаючи історичну необхідність, митець творить вільно саме в межах пізнаної необхідності. Свобода художньої фантазії є обов'язковою передумовою творчого процесу. В ній відображається діалектика соціальної зумовленості й відносна самостійність художнього розвитку.

Ст. 191

Соціальний аспект свободи творчості полягає в усвідомленні митцем свого місця в суспільстві. Марксистсько-ленінська естетика демагогічно пов'язує свободу творчості з суспільно-історичними умовами творчості, вважаючи, що у творчості відображується класова, партійна позиція митця. Зокрема, В. І. Ленін твердив, що в кінцевому підсумку — свобода буржуазного письменника, художника, актриси є лише замаскована (або лицемірно маскована) залежність від грошового мішка, від підкупу, від утримання»¹³². І, звичайно ж, за комуністичними постулатами, справжня свобода творчості можлива тільки в умовах боротьби за передові суспільні ідеали, за інтереси народу, зрозуміло, в марксистсько-ленінському трактуванні.

Варто мати на увазі діалектичну залежність категорій свободи і необхідності. Вони, заперечуючи одна одну, водночас не виключають одна одної, а за певних умов переходять одна в одну. Не слід абсолютизувати жодну з них. Доведена до крайніх меж, себто до вседозволеності, свобода перетворюється на свою протилежність — свавілля, анархію, беззаконня, коли, власне, зникає саме поняття свободи. Водночас і абсолютизація необхідності веде до без просвітку, духовного та фізичного рабства, знищення людської сутності, перетворення людини в детерміновану істоту.

Отже, людина, пізнаючи своє природне і соціальне становище, проникаючи в суть об'єктивних законів, не лише пристосовується до них, а й впливає на них, перетворює дійсність і саму себе відповідно до об'єктивних закономірностей і прогресивних ідеалів. Свобода означає відповідальність, — вважав Бернард Шоу і з властивою йому іронією додавав: — Ось чому більшість людей боїться свободи¹³³.

________________

¹³²Див.: Ленін В. І. Повне зібрання творів. — Т. 12. — С 96.

¹³³Див.: Капелюшний А. О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз // Журналістика — це спосіб життя. — Львів: ПАІС, 2004. — С 254.

Ст.192

Вільна людина повинна бути сама собою, вона над усе ставить свободу духовних шукань як передумову становлення істини. Але істина стає надбанням суспільства, коли доступна загалові, себто коли вона реалізується у слові.