Держава і громадянське суспільство

Формування правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства. В понятті "громадян­ське суспільство" відображена інша, ніж держава, сфера соціа­льного життя - сфера приватногосподарського життя людей, де домінує підприємництво, ініціатива і приватний інтерес. Гро­мадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. В державі переважають вертикальні відносини й ієрархічні зв'язки, для громадянського суспільства характерне перева­жання горизонтальних зв'язків - відносин конкуренції і соліда­рності між юридично вільними і рівноправними партнерами.

Який стан системи соціальних відносин можна визна­чити як громадянське суспільство? У сучасній теорії немає єдиної відповіді. Одні дослідники вважають можливим засто­сувати епітет "громадянське" до додержавного суспільства (та­кий підхід навряд чи є продуктивним, тому що первісне суспі­льство передбачало не автономію, а розчинення індивіда в ро­доплемінній групі), інші вважають, що таким воно стає, коли з'являється держава; треті нав'язують його з розвитком капіта­лізму і перетворення характеру відносин між владою і населен­ням, коли відносини між владою і підданими трансформували­ся у відносини між владою і громадянами.

До найважливіших умов існування громадянського сус­пільства можна віднести такі:

• автономність стосовно держави, що передбачає наяв­ність правового механізму, який захищає його від прямого

втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;

• наявність вільних і самостійних громадян як основ­них факторів політики;

• різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;

» здатність до колективних дій і самоорганізації: актив­ність громадян не обмежується тільки періодичним голосуван­ням на виборах, а проявляється в ініціативних рухах, у ство­ренні різноманітних недержавних асоціацій тощо; показником здатності громадянського суспільства до самоорганізації є ба­гатопартійність; партії покликані "відфільтрувати" інтереси різних соціальних груп і втілити їх у конкретні рішення держа­вної влади, тим самим громадянське суспільство є джерелом законів;

• відносини солідарності, які урівноважують конкурен­цію і потенційну конфліктність груп інтересів самого суспільс­тва; це проявляється у створенні недержавних благодійних ор­ганізацій, в участі громадян у суспільно корисних видах діяль­ності. Так, наприклад, кожен третій громадянин Німеччини, віком більше чотирнадцяти років безоплатно працює в серед­ньому по п'ять годин на тиждень у певній суспільній або бла­годійній організації. Своєрідною формою вираження солідар­ності з майбутніми поколіннями виступають дії екологічних рухів на захист довкілля;

• обмеження соціальних конфліктів цивілізаційними кордонами;

• багатоукладна ринкова економіка як основа незалеж­ності громадян від держави.

Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одно­го боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися йо­го інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство. Остання тенденція отримує завер­шене втілення при тоталітаризмі: громадянське суспільство практично "розчиняється" у державі. І навпаки, можлива ситу­ація, коли громадянське суспільство намагається поставити се-

бе на місце держави. Надмірна активність суспільства також може спровокувати серйозні суспільно-політичні й економічні кризи. Приклад: в Російській імперії напередодні 1917 р. існу­вала велика кількість ідеологічно різноманітних організацій, які активно конкурували з державною владою і заперечували саму можливість діалогу з нею. Є й інша небезпека. В середині XX ст. суспільствознавці виступили з попередженням, що над­мірно велика кількість активних груп інтересів може паралізу­вати функції представницької влади і викривити їх на користь більш "організованих" груп навіть в умовах зрілої демократії.

Нарешті, не тільки надмірна присутність держави в економічній сфері, але й громадянське суспільство може нега­тивно вплинути на економічну ефективність. Наприклад, вимо­ги певних груп інтересів про збільшення соціальних витрат держави можуть стимулювати інфляційні процеси.

Конструктивна взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає:

• ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу;

• зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, бла­годійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо);

• формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки.

Американський політолог Ф.Шміттер вказує ще на одне важливе призначення громадянського суспільства - виступати джерелом потенційного опору сваволі і тиранії правителів, не­залежно, чи то незаконні узурпатори, чи фанатична більшість.

Таким чином, громадянське суспільство є позадержав-ною сферою соціуму. Дослідники, як правило, розміщують йо­го між державою і економічною сферою.

У структурному плані воно буде включати в себе:

• по-перше, сімейно-родинні, етнічні, релігійні і мора­льні відносини, а також неопосередковані державою політичні відносини між партіями і суспільними рухами;

• по-друге, соціальні інститути: сім'я, церква, недержа­вні ЗМІ, культурні, релігійні, спортивні асоціації, партії, органи