Інституційне забезпечення програми соціально-економічного розвитку

Реалізація регіональної структурної політики, здійснення структурних трансформацій регіональної економіки можливі за умови їх повноцінного інституційного забезпечення. Останнє включає систему законодавчого і нормативного врегулювання структурних зрушень, відповідну організаційну та функціональну структуру державного і регіонального управління, систему відносин, взаємозв'язків, засадничихпринципів та комунікацій з приводу забезпечення адекватних динамічному зовнішньому і внутрішньому середовищу структурних змін у розвиткурегіональної системи.

Зокрема, інституційна база структурних трансформацій регіонального розвитку в Україні повинна передбачати удосконалення нормативно-правового регулювання, зокрема врахування процесів європейської регіоналізації і досвіду країн - членів ЄС, зокрема щодо формування «факультативних» інституційних одиниць, активних засобів залучення елементів громадянського суспільства в управління регіональним розвитком, стимулювання міжрегіонального співробітництва, діяльності міжрегіональних територіальних утворень, розвитку коопераційних зв'язків у системі впливу на структурні зрушення.

З іншого боку, актуалізуються завдання функціонального забезпечення інституційного впливу на формування і реалізацію структурної політики регіонів, зокрема через удосконалення планування, стратегічного планування, концептуалізації регіонального розвитку, вироблення селективних засобів підтримки територій зі спеціальним статусом, депресивних територій, інших економіко-територіальних формувань [15, с. 204].

Питання регіонального розвитку регулюють цілий ряд нормативно-правових актів, серед яких варто назвати: «Про Концепцію державної регіональної політики», «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року», «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» та ін [6]. Вказані нормативно-правових акти визначають пріоритети та принципи управління регіональним розвитком, основні заходи, спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Проте існує певна несистемність та суперечливість державної політики та діяльності в цій сфері, що пояснюється різноспрямованістю державного управління.

Правові аспекти процесу управління соціально-економічним розвитком на регіональному рівні, встановлення та закріплення його заходів та механізму реалізації визначаються нормативно-правовими актами, іншими офіційними документами, за допомогою яких досягається визначеність правового регулювання, стабільність і захищеність регіональних політико-економічних та соціальних правовідносин. Найвищу юридичну силу в системі нормативно-правового забезпечення управління соціально-економічним розвитком на регіональному рівні має Конституція України.

Так, конституційними нормами регулюються окремі аспекти розвитку регіонів, зокрема, питання територіального устрою України (розділ IX, X), системи місцевих державних адміністрацій (розділ VI), системи місцевого самоврядування (розділ XI) [1]. Положення Конституції України визначили місцеве самоврядування в якості одного з провідних інститутів конституційного ладу. Про це свідчать конституційні гарантії, рівень регламентації головних засад місцевого самоврядування, якому присвячений не лише спеціальний ХІ розділ Конституції (статті 140-146), а й також статті 5, 7, 13, 19, 38, 40, 71, 118 та ряд інших [67, с. 112].

Окрім Конституції правову основу регіонального управління в Україні складає система нормативно-правових актів – законів України, відповідних актів Президента України і Кабінету Міністрів України, актів органів місцевого самоврядування та актів, прийнятих на місцевих референдумах, що регламентують організацію і функціонування даного виду управлінської діяльності. Базовими законами регіонального управління є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [20, с. 23] та Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів».

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до положень Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади і принципи організації, діяльності і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Разом з тим Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не повною мірою врегульовує питання організації діяльності територіальних громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядування. Зокрема, це стосується питань управління комунальною власністю, міжбюджетних відносин, різних форм безпосередньої участі громадян у виконанні завдань та функцій місцевого самоврядування, взаємовідносин органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з відповідними органами державної влади та їх посадовими особами, а також форм взаємодії територіальних громад, співробітництва у реалізації спільних проектів.

Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» визначає механізм планування розвитку регіонів, згідно з яким Кабінет Міністрів формує державну стратегію регіонального розвитку, а на її основі місцеві влади розробляють регіональні стратегії. Іншими інструментами реалізації регіональної політики визначено програми подолання депресивного стану територій та державні цільові програми.

Крім вищезазначених нормативно-правових актів, систему законодавчого забезпечення та регламентації управління регіональним соціально-економічним розвитком складають Закони України:

- «Про службу в органах місцевого самоврядування»;

- «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку»;

- «Про державні цільові програми»;

- «Про органи самоорганізації населення»;

- «Бюджетний кодекс України»;

- «Земельний кодекс України»;

- «Про генеральну схему планування території України»;

- «Про судоустрій» [20, с. 23-24].

Отже, інституційне забезпечення реалізації регіонального планування передбачає:

- координацію заходів щодо реалізації державної регіональної політики, зокрема чіткий розподіл повноважень, усунення дублювання під час прийняття управлінських рішень у сфері регіонального розвитку, налагодження ефективної співпраці всіх органів влади на регіональному та місцевому рівні;

- державну підтримку та стимулювання взаємодії органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів під час вирішення спільних питань місцевого та регіонального рівня в рамках інструментів співробітництва між територіальними громадами;

- завершення розроблення (оновлення) схем територіального планування (генеральних планів та схем розвитку) на рівні регіонів, міст та інших населених пунктів;

- створення на законодавчому рівні системи стратегічного, середньострокового та короткострокового прогнозування і планування економічного та соціального розвитку;

- створення системи взаємопов’язаних прогнозних і програмних документів щодо розвитку регіонів, їх узгодження з генеральними планами територіального розвитку на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівні;

- визначення на законодавчому рівні механізму оцінки впливу на регіональний та місцевий розвиток політики центральних органів виконавчої влади, яка спрямована на розвиток регіонів, стратегій та програм у процесі розроблення та виконання державних програмних документів;

- визначення механізму державного стимулювання об’єднання територіальних громад на добровільній основі з метою підвищення рівня їх спроможності до розроблення та виконання програм і проектів соціально-економічного розвитку;

- запровадження механізму постійної координації виділення державних фінансових та інших ресурсів на трирічній основі, що спрямовуються у регіони, з метою підвищення ефективності їх використання для розв’язання конкретних проблем регіонального та місцевого розвитку, визначених у відповідних стратегіях;

- визначення на законодавчому рівні механізму залучення органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів, громадських об’єднань, представників приватного сектору до процесу розроблення, виконання, проведення моніторингу та оцінки виконання програм регіонального та місцевого розвитку;

- визначення на законодавчому рівні механізму стимулювання збільшення органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів, отриманих у результаті здійснення ними заходів, спрямованих на економне використання бюджетних коштів чи розширення економічної діяльності на відповідній території, та подальшого інвестування таких коштів у програми і заходи щодо стимулювання місцевого соціально-економічного розвитку;

- розширення практики укладення угод щодо регіонального розвитку;

- удосконалення процесу планування подолання депресивності окремих територій з метою створення умов для їх інтеграції до центрів економічного зростання [57, 167-168].

Реалізація регіонального планування потребує здійснення інституціональних перетворень у регіонах і державі в цілому, що буде тісно пов’язане з проведенням адміністративно-територіальною реформою.