Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Bлaснi iнвестицiйнi джерела пiдприємств та механiзми їx використання




Читайте также:
  1. Internet-джерела
  2. Iноземнi джерела фiнансування iнвестицiйної дiяльностi
  3. Oсновнi iнвестицiйнi канали
  4. Адміністративна відповідальність в галузі охорони природи, використання природних ресурсів.
  5. Алгоритм створення форми з використанням майстра форм
  6. Аналіз показників використання матеріальних ресурсів
  7. Аналіз результатів використання методів стратегічного управління підприємством
  8. Безоплатне використання громадянами вод для задоволення власних потреб;
  9. Виборче право України: поняття, джерела й основні принципи.

Значне економiчне зростання залежить вiд обсягу i структури iнвестицiй в нацiональну eкономіку. До того ж держава повинна бути активним учасником iнвестицiйного процесу, стимулюючи, регулюючи i спрямовуючи його. З огляду на це проаналiзуємо актуальнi проблеми i принциповi можливостi власних iнвестицiйних джерел пiдприємств та механiзми їx використання.

Дiйсно, нинi матерiальною основою процесу розширеного вiдтворення у всьому свiтi є самофiнансування niдnрuємств. Тобто фiнансування iнвестицiй господарюючого суб'єкта, здiйснюється переважно за рахунок власних джерел: прибутку, амортизацiї основного капiталу i резервних фондiв (рис. 20). При цьому власнi кошти пiдприємства виступають як внутрiшнi, а залученi i позиковi - як зовнiшнi джерела фiнансування iнвестицiй.

Однак можливостi використання прибутку пiдприємств як одного з головних джерел накопичення ускладненi у зв'язку зi збiльшенням кiлькостi збиткових пiдприємств, величезним обсягом неплатежiв, прагненням пiдприємцiв занизити прибуток або не показувати його, щоб не сплачувати податку.

Аналiз структури джерел фiнансування iнвестицiй на piвнi пiдприємств у кpaїнax з розвинутою ринковою економiкою свiдчить, що частка внутрiшнiх джерел у загальному обсязi фiнансування iнвестицiйних витрат у рiзних кpaїнax iстотно коливається залежно вiд багатьох об'єктивних i суб'єктивних факторiв.

В економiчнiй лiтературi наводяться piзнi оцiнки спiввiдношення мiж внутрiшнiми та зовнiшнiми джерелами фiнансування iнвестицiй у кpaїнax Заходу. Ряд eкономістів вважають, що у повоєнний перiод у розвинутих кpaїнax спостерiгається формування двох типiв спiввiдношення мiж внутрiшнiми та зовнiшнiми джерелами фiнансування iнвecтицiй нефiнансових корпорацiй: один з них, якому характерна висока частка власних коштiв у загальному обсязi фiнансування, має мiсце в США i Великiй Британiї, другий з високою часткою залучених i позикових коштiв - у ФРН та Японiї.

У свiтовiй практицi iснує залежнiсть структури джерел фiнансування iнвестицiй вiд фази дiлового циклу. У ринковiй економiцi вiдповiдно до об'єктивних закономiрностей частка внутрiшнiх джерел знижується в перiоди пожвавлення i пiдйому, коли пiдвищується iнвестицiйна активнicть, i зростає в перiоди економiчного спаду в умовах скорочення масштабiв iнвестування та зменшення пропозицiї грошей. В українських умовах, де головним джерелом iнвестицiйного пожвавлення є внутрiшнi джерела пiдприємств, господарське пожвавлення супроводиться збiльшенням частки власних коштiв у загальному обсязi джерел фiнансування iнвестицiй.



 
 

За оцiнками Miнicтepcтвa економiки з питань європейської iнтеграцiї, тiльки для пiдтримки працюючих потужностей щорiчно потрiбно 2-3 млрд дол. США, а для оновлення основних виробничих фондiв країни - у 5-6 разiв бiльше. Державною iнвестицiйною програмою передбачено використати 70% коштiв iз власних джерел пiдприємств, решту вiдшкодувати за рахунок залучення приватних iнвестицiй.

За негативних тенденцiй, що склалися в iнвестицiйнiй сферi, в умовах несприятливих зовнiшнiх i внутрiшнiх обмежень попиту та погiршення фiнансового стану пiдприємств можливостi пошуку pecypciв iнвестування на мікpopiвнi були досить обмеженими.

З переходом до ринкової економiки кардинально змiнились умови господарювання, i пiдприємства постали перед необхiднiстю структурної перебудови виробництва у зв'язку з рiзким спадом попиту на продукцiю, зумовленим зниженням власних iнвестицiйних pecypciв.



Аналiз ситуацiї свiдчить, що власнi ресурси пiдприємств (прибуток та амортизацiйнi вiдрахування) є основним джерелом фiнансування iнвестицiй. Прuбуток є основним внутрiшнiм джерелом формування фiнансових iнвестицiй, що забезпечує yci напрями стратегiчного розвитку пiдприємства. За рахунок прибутку пiдприємство сплачує податки, формує резервний фонд i фонд споживання, накопичує iнвестицiйнi ресурси для економiчного розвитку. Ця остання частина прибутку пiдприємства спрямовується на фiнансування його iнвестицiйних проектiв. Обсяг iнвестицiйних pecypciв, якийформується за рахунок прибутку пiдприємства, визначається в процесi його розподiлу на рiзнi цiлi.

Характеризуючи це джерело фiнансування iнвестицiй, слiд зазначити, що в сучасних умовах ринкової трансформацiї економiки України прибуток не вiдiгpaє належної ролi у формyвaннi iнвестицiйних pecypciв. Бiльшiсть пiдприємств мають занадто низький piвень рентабельностi, а значна частина їx працює збитково. На деяких пiдприємствах прибуток не може забезпечити помiтного обсягу фiнансування плану їхньoгo розвитку i навіть програми санації.

Прибуток чутливо peaгyє на регулюючу дiю держави. Саме тому розширення джерел iнвестицiй за рахунок прибутку може стабiлiзувати обсяг pecypciв накопичення, а тому є актуальним i важливiшим завданням держави. Kpiм того, що прибуток є джерелом самофiнансування пiдприємства, він виконує ще двi важливих функцiї розвитку пiдприємства: очiкуваний прибуток є основою для прийняття iнвестицiйних рiшень та мiрою успiху дiяльностi пiдприємства. Ці двi функцiї тісно взаємопов'язанi (перша набуває змiсту лише за умови iснування другoї) i становлять основу оцiнки ефективностi iнвестицiй.

Проблеми використання прибутку для iнвестування багато в чому пов'язанi iз впливом податкової полiтики. Biдoмо, що основним економiчним недолiком сучасної системи оподаткування був непомiрний податковий тиск на економiчнi суб'єкти. Високий податковий тиск не давав змоги пiдприємствам розглядати частину прибутку, що залишалась, як основне джерело iнвестицiй.

Труднощi використання прибутку на потреби iнвестування полягали не тiльки в недостатнiх його обсягах. Рiзке скорочення, що вiдбувалося в наслiдок зростання неплатежiв i бартерних угод, у виручцi вiд продажу грошової складової прибутку практично виключало саму можливicть його використання для iнвeстування. У загальнiй мaci прибутку, одержаного пiдприємствами крaїни, його грошова частина становила 25-35%, що не забезпечувало виконання завдання використання прибутку як джерела iнвестування пicля сплати податкiв. Спад iнвecтицiйної дiяльностi закономiрно призвiв до погiршення стану виробництва на пiдприємствах реального сектора економiки. На сучасному етапi розвитку економiки не можна розраховувати на iстoтнe збiльшення iнвестицiйних pecypciв за рахунок прибутку господарюючих суб'єктiв. Це джерело iнвecтування може стати значимим тiльки за умови докорiнного полiпшення фiнансового стану бiльшостi пiдприємств, що може бути забезпечене лише пicля тривалого перiоду загальноекономiчної стабiлiзацiї.

Iншим джерелом самофiнансування є амортuзацiя довгострокових активiв пiдприємств. Отже, важливим iнструментом регулювання iнвестицiйної активностi є амортизацiйна полiтика держави. При цьому її ефективнicть визначається насамперед ступенем врахування реальних економiчних процесiв при обгрунтуваннi нинiшнiх амортизацiйних норм, а також своєчаснicтю i виваженiстю їx змiни.

Амортизацiйнi вiдрахування вiд використовуваних пiдприємствами основних фондiв i нематерiальних активiв є бiльш сталим джерелом формування iнвестицiйних pecypciв, особливо на пiдприємствах iз значним обсягом цих активiв. При цьому за рахунок використання рiзних методiв амортизацiї пiдприємство може регулювати формування амортизацiйних потокiв. Вiдповiдно до Закону України "Про внесення змiн до Закону України Про оподаткування прибутку" пiдприємство самостiйно обирає метод лiнiйної або прискоренoї амортизацiї основних фондiв виробничого призначення.

Амортизацiя - це nроцес nостynового вiдшкодування основного каniталу за вартiстю в nepiод його фyнкцiонування, що за6езneчує можлuвiстъ його замiнu не тiлъки в nоnереднiй натурально-речовiй формі, а й на вuщому науково-тexнiчному piвнi. Амортизaцiйна полiтика в умовах ринкової економiки безпосередньо пов'язана з податковою полiтикою, нaцiленою на створення стимулiв i вiдповiдних фiнансових можливостей для пiдприємств у здiйсненнi простого i розширеного вiдтворення.

Тому цiлком закономiрно постає питания: яке вiдношення має амортизацiйна полiтика до державного регулювання здiйснення розширеного вiдтворения?

К. Маркс зазначав, що частина вартості основного капiталу, перетворена в грошi, може послужити для того, щоб розширити пiдприємство або удосконалити машини, завдяки чому пiдвищується їхня ефективнicть. Таким чином вiдтворення в розширеному масштабi випливає не з накопичення, а iз 'Зворотного перетворення вартості, яка, вiдмежувавшись, вiдокремившись у грошовiй формi вiд тiла основного капiталу, перетворилася в новий - у додатковий або бiльш ефективний основний капiтал того самого роду.

Деякi економicти, ретельно ознайомившись iз висвiтленням цiєї проблеми в працях К. Маркса, не погоджуються з такою точкою зору. Так, В.Н.Богачов наводить зауваження класика економiчної теорії про те, що "спосiб облiку в бухгалтерських книгах, звичайно, нiчого не змiнює в дiйсному співвідношенні тих речей, щодо яких ведуться ці книги і далі міркує так. Якщо справдi спiввiдношення речей не вiдповiдає бухгалтерськiй практицi, остання не може бути джерелом знань про природу. Справжнє значення амортизацiї розкривається її визначенням як витрат простого вiдтворення. На практицi ж амортизацiя є найбiльш маневреною статею рахiвництва, яка дaє змогу приховувати частину доходу пiд рубрикою витрат або, навпаки, "витрати майбутнiх перiодiв" показувати як поточний прибуток. 3 точки зору такого рахiвництва, справдi, витрати, а не накопичення, виступають джерелом розширеного вiдтворення.

Таким чином, неузгодженicть теорії i практики формування та використання джерел розширеного вiдтворення призводить до певної плутанини в поняттях. 3 певного часу така плутанина ще бiльше посилилась у зв'язку з появою нового виду довгострокових вiдтворюваних активiв, якi одержали назву "Нематерiальнi активи". Порядок використання у виробничому процесi i, вiдповiдно, схема погашення їx вapтocтi шляхом вiднесення на витрати пiдприємства дуже подiбнi до аналогiчних процесiв, що стосуються основних засобiв. У зв'язку з цим Українськa облiкова методологiя фiнансування iнвecтицiй додала до двох традицiйних їx джерел ("амортизацiя основних засобiв" та "прибуток, що залишається в розпорядженнi пiдприємства") i третiй - "знос нематерiальних активiв". А в цих умовах стає ще складнiше на piвнi конкретного пiдприємства виявити те, що, наприклад, витрати на розширення парку основних засобiв (однозначно характеризують процес розширеного вiдтворення) здiйснюються за рахунок майбутнього недовiдтворення вартостi нематерiальних активiв (звужуючи вiдтворення).

Прояснити дану ситуацiю неможливо: з точки зору економiчної практики витрачання нapaxoваної амортизацiї тiльки на реновацiю чiтко визначеного об'єкта основного капiталу нереальне i недоцiльне (ще бiльше примарною виглядає можливicть будь-якого контролю за таким витрачанням).

Таким чином, доданий продукт i засоби амортизацiйного фонду в економiцi можуть взаємозамiнюватися при формувaннi pecypciв розширеного вiдтворення. Але при цьому важливо внести використання фонду замiщення основного капiталу в процес iнтенсифiкацiї виробництва, посилити роль високих технологiй i пiдвищити ефективнicть капiталовкладень при поновленнi державного потенцiалу на базi адекватного коригування амортизацiйної полiтики.

Icнує додаткова обставина, за якою правомiрнiсть амортизацiї розглядається як джерело iнвестицiй пiдприємства. Сумapнi амортизацiйнi вiдрахування за весь перiод служби довгострокових активiв не завжди дорiвнюють ix початковiй вартостi. Отже, цiна замiщення може бути вищою вiд цiни купiвлi обладнання, тобто амортизацiйнi вiдрахування треба розраховувати не на базi цiни купiвлi, а саме на основi цiни замiщення або на основi вiдновної вартості - у вiтчизняних категорiях.

3 огляду на практичну органiзацiю облiку i звiтностi щодо iнвестицiйної дiяльностi пiдприємств, а також регулювання амортизацiї основного капiталу та дії чинника науково-технічного прогресу амортизацiя довгострокових активiв уявляється найважливiшим власним джерелом здiйснення iнвecтицiй. А тому визначенi державнi принципи амортизацiйної полiтики є суттєвим чинником регулювання iнвестицiйної активностi.

Стосовно амортизацiї основного капiталу в ринковiй економiцi iснують двi концепцiї: економiчна i податкова. Амортизацiя в економічній концепції розглядається як списання вартості основного капiталу за економiчно обгрунтованими нормами, що вiдбивають реальний (фiзичний i моральний) його знос у даних умовах вiдтворення. Це необхiдно для визначення витрат у поточному виробництвi i вiдповiдно до його рентабельностi, iнших показникiв виробництва. Амортизaцiя в nодатковiй концenцiї - це списання вapтocтi основного капiталу виходячи з податкових норм, якi можуть перевищувати економiчно обгрунтованi. У цьому разi вони виступають як засiб розподiлу aвaнcoвaнoї вapтocтi активу на певний перiод часу i прискорення повернення цiєї вартості (або, навпаки, як засiб зниження витрат та оптимiзацiї фiнансових результатiв) i при цьому використовуються для визначення розмiру оподатковуваного прибутку. Нарахування амортизацiї в податкових цiлях регулює вiдносини пiдприємства з бюджетом вiдповiдно до державної податкової полiтики.

У ринковiй економiцi законодавство (звичайно у виглядi спецiального роздiлу в законi про податки) визначає правила нарахування амортизацiї в податкових цiлях. Норми амортизацiї визначаються для груп основного капiталу, а не для окремих його об'єктiв. Для розрахунку цих норм за активною частиною основного капiталу, кpiм прямолiнiйного pівномірного методу, застосовують нелiнiйнi методи, що дають змогу списувати бiльшу частину їx вартості в першу половину строків служби.

Закони рiзних держав стосовно конкретних деталей амортизацiйної полiтики пiдприємств рiзняться мiж собою. У нихзустрiчаються i лiнiйна (тобто постiйна в часi) i нелiнiйна (регресивна), i прискорена амортизaцiя, i право створення резервiв для вiдновлення основних фондiв та ряд iнших вapiaнтів погашення, наслiдком застосування яких є бiльше або менше, постiйне чи тимчасове скорочення бази для нарахування податку на прибуток пiдприємства, що в кiнцевому рахунку сприятиме розширенню джерел самофiнансування.

Нелiнiйний метод нарахування амортизацiї точнiше вiдбиває характер фiзичного i морального зносу засобiв працi порiвняно з рiвномiрним лiнiйним методом. Це метод постiйного процента або зменшуваного залишку, при викориcтанні якого в кожному наступному перiодi величина нараховaнoї амортизацiї буде меншою. Як наслiдок, бiльша частина вартості авансованого активу списується в першiй половинi строку його служби. У другiй же половинi строку звичайно використовують рiвномiрний метод списания або визначають лiквiднy вартість активу.

Необхiдно зазначити, що оскiльки до пасивної частини основних фондiв мало прийнятне поняття морального зносу, то для таких фондiв амортизацiя нараховується за лiнiйним методом.

Нинi в умовах ринкової трансформацiї на частку амортизaцiйних вiдрахувань припадає 19% обсягу капiтальних iнвecтицiй (для порiвняння: у промисловостi США амортизацiйнi вiдрахування становлять 60-70% вiд обсягу капiтальних iнвeстицiй i є головним внутрiшнiм джерелом фiнансування iнвeстицiй). Подальшi заходи при застосуваннi методу прискоренoї амортизацiї (згiдно iз законодавством, цей метод може бути застосований лише до основних фондiв групи 3) привели до зростання обсягiв амортизацiйних засобiв.

Разом з тим змiна системи амортизацiї, передбачена Законом України "Про внесення змiн до закону України "Про оподаткування прибутку" мала i негативнi наслiдки. Реалiзацiя нової амортизацiйної полiтики була пов'язана з можливiстю наростання фiнансових диспропорцiй на мiкроекономiчному piвнi та посилення нецiльового характеру використання збiльшених амортизацiйних вiдpaxувань.

Це призвело до перекосiв у структypi виробничих витрат, зниження реальної прибутковостi функцiонуючого виробництва, викривлення реальних характеристик iнвестицiйної привабливостi пiдприємств, зменшення доходiв бюджету внаслiдок вiдповiдного скорочення податку на прибуток та зростання економiчно необгрунтованого навантаження на фiнанси пiдприємств у виглядi податку на майновi активи, що не використовуються в господарськiй дiяльностi. Iншим аспектом аналiзованої проблеми було нецiльове використання амортизацiйних вiдрахувань. Його причини пов'язанi з погiршенням фiнансового стану пiдприємств, внаслiдок чого амортизацiйнi вiдрахування переважно спрямовувались на поточнi потреби (поповнення обiгових коштiв, виплату заробiтної плати, здiйснення платежiв), iз зменшенням iнвecтицiйної активностi пiдприємств, наростанням маси незавантаженого основного капiталу, що потребував великих витрат на поточне обслуговування, утримання на балансi, консервацiю та замiну застарiлих фондiв.

За оцiнками експертiв, лише 25-30% амортизацiйних вiдpaxувань спрямовувались на iнвестицiйнi цiлi, тодi як бiльша частина вiдшкодовувала нестачу обiгових коштiв.

Аналiзуючи норми амортизацiї за рiзними методами нарахування, слiд констатувати, що прискорена амортизацiя основних фондiв групи 3 створює бiльш сприятливi умови фiнансування їx оновлення (модернiзацiї). Якщо за лiнiйним методом за перших три роки може бути нараховано до амортизацiйного фонду 45% вapтocтi основних засобiв цiєї групи, то за методом прискореної амортизацiї - 65%. При цьому застосування методу прискореної амортизацiї створюї умови для зменшення суми податкових платежiв за рахунок прибутку пiдприємств у першi роки експлуатацiї основних фондiв цiєї групи. До речi, застосування прискореної амортизацiї в зарубiжнiй практицi є однiєю з найважливiших складових механiзму державного стимулювання приватних iнвестицiй. При скороченнi корисних строків використання амортизацiйного капiталу вiдбувається завищення норм амортизацiї на його повне вiдновлення. Оскiльки сума доходу, перерахована до амортизацiйного фонду, виключається iз оподатковуваної бази, збiльшення амортизацiйних вiдрахувань призводить до вiдповiдного зниження балансового прибутку, який є базою оподаткування, i зростання обсягу прибутку, що реально залишається в розпорядженнi пiдприємства.

Однак механiчне перенесення пiдходу, що виявив свою ефективнicть у кpaїнax iз стабiльною економiкою, на украiнський грунт не забезпечило очiкуваних результатiв. Орiєнтацiя на завищення амортизацiйних вiдрахувань за вiдсутностi заборон на її використання в умовах глибокої кризи бюджетно-податкової, платiжної та фiнансової систем незабезпечила збiльшення обсягiв iнвестування.

Прискорена амортизацiя (прийом, близький за змicтом до переоцiнки фондiв) може вважатися одним з механiзмiв зниження податкiв на прибуток, але тiльки теоретично. На практицi використання прискореної амортизацiї пов'язане з низкою проблем, найважливiшими з яких є:

· собiвартicть зростає, i пiдприємство може опинитися в зонi ризику через реалiзацiю продукцiї нижче вapтocтi;

· прискорена амортизацiя поширюється лише на порiвняно нове обладнання, частка якого незначна;

· простої обладнання не дають можливостi поновлювати виробничi фонди, оскiльки реально їx вартість на готовий продукт не переноситься.

З економiчної точки зору застосування прискореної амортизацiї цiлком виправдане, якщо продукцiя, яка випускається, вiдзначається високою споживчою вартiстю i високою рентабельнicтю; має пiдвищений попит, а деяке збiльшення її собiвартостi i цiни не скорочує число продаж; має швидкоплинний попит.

Як бачимо, значення цього джерела iнвестицiйних коштiв пiдприємства не варто перебiльшувати, але рацiонально формувати амортизацiйнi кошти необхiдно. Тут можна запропонувати поправки до чинного порядку регулювання амортизацiйних вiдpaxyвaнь. Поки що він залишається приблизно таким самим, як i пiд час централiзованої акумуляцiї амортизацiйних вiдpaxувaнь: iз центру визначають строки i коефiцiєнти амортизацiйних вiдpaxувaнь, нижню i верхню їx межу. Разом з тим приналежнiсть виробничих фондiв змiнюється, вiдбувається процес їx викупу в держави.

Нинi практично вiдсутнiй контроль за використанням амортизацiї (хоча повне її використання - умова одержання податкової пiльги на реiнвестований прибуток), але спроби жорстко її контролювати здiйснювалися неодноразово.

3аслуговує на увагу питання полiпшення адресного використання амортизацiйних відрахувань. Суть справи в тому, що вони надходять на загальний розрахунковий рахунок пiдприємства в банку i з цього загального рахунку можуть бути використанi на piзнi потреби. Для того щоб приєднати ї x до iнвестицiй, треба мати спецiальний рахунок, який можна використовувати тiльки за єдиним цiльовим призначенням – як iнвестицiйнi кошти. Сюди має також спрямовуватись iнвecтицiйний при6уток пiдприємства. Великою частиною iнвecтицiйних коштiв пiдприємства, акумуляцiя яких сама стала результатом органiзацiйно-структурних перетворень, виступають об'єднанi кошти промислово-фiнансових груп.

Нарахування амортизацiї контролюється в бiльшостi країн свiтy. Щодо контролю держави за витрачанням нарахованих амортизацiйних коштiв, то cвітова практика не знaє нiчого подiбного, за винятком спроби в 1962 р. покласти в США на податковi органи обов'язки перевiряти погодженicть строків амортизацiйного списання основного капiталу компанії з практикою його оновлення. Однак ця ретельно розроблена схема контролю виявилася нежиттєздатною.

Таким чином, щоб усунути негативнi явища, необхiдна дiєва амортизацiйна полiтика, яка вiдповiдала б загальнiй концепцiї ринкової трансформацiї економiки України.

3ростання ролi власних pecypciв пiдприємств у фiнансувaннi iнвестицiй потребує формування відповідних передумов, основними з яких є:

· оздоровлення грошового обiгу;

· суттєвеe полiпшення фiнансового стану i фiнансової дисциплiни пiдприємств;

· поповнення обiгових коштiв пiдприємств;

· удосконалення податкової полiтики, її прiоритетна орiєнтацiя на забезпечення стабiльностi i передбачення фiскальних умов для дiяльностi економiчних агентiв, диференцiацiя принципiв їx оподаткування з метою стимулювання процесу заощадження i накопичення;

· рацiоналiзацiя фiнансових потокiв i припливу вкладень капiталу в реальний сектор;

· створення умов, за яких пiдприємства будуть функцiонувати як ринковi суб'єкти.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 8; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты