Причини виникнення страхів дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Особливості каузальної корекції дитячих фобій

Для того, щоб допомогти дитині звільнитися від страху, дорослі повинні розуміти причини його появи у конкретної дитини. Так, страхи, які виникають у процесі спілкування з батьками і однолітками (навіювані), відрізняються від страхів, що породжені уявою самої дитини чи є результатом переляку.

Часті і тим більше довготривалі переживання страху у ранньому віці сприяють формуванню у дитини боязкості та лякливості. Залякані діти ростуть хворобливими і слабкими, тобто хворобливість можна розглядати як одну з причин страху, але і страхи частіше зустрічаються у дітей, які хворіють.

Дуже поширені так звані навіювані дитячістрахи, джерелом яких є дорослі, які оточують дитину і які ніби заражають дитину страхом через те, що занадто настійливо та підкреслено емоційно вказують дитині на наявність небезпеки. До числа навіюваних страхів можна також віднести і ті страхи, які виникають у занадто емоційних, неспокійних, знервованих батьків. Їхні розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства, згубно відбиваються на її психіці.

У 3-4 роки дитина починає боятися темряви, собак, смерті, пожежних машин тощо. Причиною є те, що уява дитини розвинулась уже до такої міри, що вона здатна уявити себе на місці інших людей (вік емпатії) і здатна уявити ту небезпеку, якої сама ніколи не зазнавала. Ці страхи особливо типові для тих дітей, яких нервували, примушували їсти чи користуватися горщиком, часто розповідали страшні казки, надто багато погрожували і лаяли, або ж, як не дивно, якщо надмірно опікали і тим не давали можливості розвивати незалежність та комунікативність.

Однією з причин страху є те, що дитина росте одна в сім’ї. У дітей, які живуть в окремих будинках, страхи виявляються частіше, ніж у дітей з багатоповерхівок, особливо у дівчаток. В окремих будинках діти позбавлені безпосереднього контакту один з одним, особливо, якщо дитина одна в сім’ї. У багатоповерхівках в дитини більше можливостей спілкуватися з дорослими й з однолітками, більше можливостей для спільних ігор і менше — для самотності й розвитку страхів. Зрозуміло, цей висновок не говорить про те, щоб повернутися усім у квартири, досить просто створити дитині умови для достатнього спілкування з навколишніми.

Причиною страхів у дошкільнят є також занижена оцінка дитини. Дуже часто батьки, оцінюючи свою дитину, бачать у ній тільки недоліки, а це породжує у дитини страх. До того ж головною умовою подолання страхів у дитини є невтомна робота батьків над закріпленням і усвідомленням позитивного в дитині. Намагання дорослих диктувати дитині свою волю у всьому, навіть у дрібницях, викликає у дітей невпевненість, думки про те, що батьки її не люблять. Зворотний бік страху – агресивність. За агресивністю часто приховується і відчай дитини, яка пережила страх нелюбові батьків.

Досить часто дорослі використовують такий прийом впливу на дитину, як залякування, при цьому, ніби не бажаючи зла. Безумовно, переляк може бути викликаний і випадковими обставинами (землетрусом, пожежею, грозою, аварією тощо), але найчастіше причиною появи страху є залякування та неправильне або недостатнє пояснення тих чи інших явищ і ситуацій. Особливо, коли дорослий погрожує залишити дитину, чи позбавити своєї батьківської любові (не буду тебе любити, віддам кому-небудь, покину, візьму собі другого хлопчика, слухняного). Подібні погрози стають, як правило, причиною появи страхів, сприяють розвитку невротичної схильності, оскільки боязнь втрати близьких загострює потребу в їх близькості, любові, прихильності.

Якщо в дошкільному віці переважали інстинктивні страхи, пов'язані з інстинктом самозбереження, а в підлітковому - превалюють соціальні страхи, то молодший шкільний вік - це своєрідний перехрестя, на якому перехрещуються інстинктивні і соціальні страхи '. Як відомо, інстинктивні страхи-це переважно емоційні форми страху, в той час як соціальні страхи - це результат інтелектуальної переробки, свого роду раціоналізація страхів. «Страх і боязнь (стійкий стан страху) - це доля переважно дошкільного віку, а тривожність і побоювання - підліткового. У нас цікавить молодшому шкільному віці страх і боязнь, тривожність і побоювання можуть бути представлені однаковою мірою,-підкреслює А.И.Захаров (виділено нами - В.А.) 2.

Провідний страх цього віку - страх «бути не тим», страх не відповідності загальноприйнятим нормам поведінки, вимогам найближчого оточення, будь то школа, однолітки або сім'я. Конкретними формами цього страху є страхи зробити не те, неправильно, не так як слід. Страх невідповідності виростає з несформованого у дитини вміння оцінювати свої вчинки, з точки зору моральних приписів, яке лежить в основі формується почуття відповідальності.

Молодший шкільний вік - це найбільш сприятливий (сенситивний) період для його формування. Тому, якщо воно активно формується, то ймовірність виникнення страху невідповідності в цьому віці знижується. Проте слід мати на увазі, що гіпертрофоване почуття відповідальності, коли поведінка дитини пов'язується незліченною безліччю правил, заборон, погроз і умовностей позбавляє дитину можливості діяти самостійно, ініціативно і рішуче. Аналогічні форми поведінки характерні і для дітей, у яких почуття відповідальності сформовано недостатньо, а тим більше, якщо воно відсутнє зовсім.

Найбільш частим видом страху невідповідності в цьому віці є страх запізнитися до школи. Він сильніше виражений у дівчаток, оскільки у них раніше виникає і сильніше виявляється, ніж у хлопчиків, почуття провини. Страх запізнення в школу - це один із симптомів синдрому «шкільної фобії», тобто страху перед відвідуванням школи. Нерідко, як зазначає А.И.Захаров, це не стільки страх самої школи, скільки страх розставання з батьками, до яких прив'язаний тривожний, до того ж часто хворіє і тому гиперопекают дитина.

коррекциякаузального типа предполагает устранение и нивелирование причин, порождающих сами эти проблемы и отклонения в развитии клиента. Очевидно, что только устранение причин, лежащих в основе нарушения развития, может обеспечить наиболее полное разрешение проблем, ими вызванных.

Показателен в этом отношении пример с коррекцией страхов у детей. Применение метода рисуночной терапии дает значительный эффект в преодолении симптоматики страхов у детей. Однако в тех случаях, когда причины возникновения страхов и фобий у детей лежат в системе детско-родительских отношений и связаны, например, с эмоциональным неприятием ребенка родителями и его глубинными аффективными переживаниями, изолированное применение метода рисуночной терапии, не сопряженного с работой по оптимизации родительской позиции, дает лишь нестойкий, кратковременный эффект.

Избавив ребенка от страха темноты и нежелания оставаться одному в комнате, через некоторое время вы можете получить в качестве клиента этого же ребенка, но уже с новым страхом, например – высоты. Только успешная психокоррекционная работа с причинами, вызывающими страхи и фобии (в данном случае работа по оптимизации детско-родительских отношений), позволит избежать воспроизведения симптоматики неблагополучного развития.

Принцип приоритетности коррекции каузального типа означает, что приоритетной целью проведения коррекционных мероприятий должно стать устранение причин трудностей и отклонений в развитии клиента.