Сутність і сфера застосування системи обліку і калькулювання за нормативними витратами.

Суть, загальна характеристика та значення системи обліку та калькулювання собівартості продукції за нормативними витратами.

Система «стандарт-кост» виникла на початку XX ст. у США. Це був один з принципів наукового менеджменту, запропонований Ф. Тейлором, Г.Емерсоном та ін. Перші згадки про систему стандарт-кост зустрічаються у книзі Г. Емерсона «Продуктивність праці як основа оперативної роботи і заробітної плати».Вперше повну систему нормативного визначення витрат описав у 1911 р. Ч. Гаррісон. У статтях на тему «Облік собівартості на допомогу виробництву» (1918 р.) він дав детальну характеристику цієї системи. У Радянському Союзі про систему «стандарт-кост» заговорили у 1933 р. у зв'язку з публікацією в перекладі книги Ч. Гаррісона «Стандарт-кост». У 1934 р. було опубліковано російською мовою переклад книги другого американського економіста Т. Дауні «Стандарт-кост в системному обліку».У 1931 р. Інститут техніки управління зайнявся детальним вивченням можливостей практичного застосування системи «стандарт- кост» в СРСР. Великий внесок у розв'язання цієї проблеми зробили радянські вчені Є.Г. Ліберман та М.Х. Жебрак, які розробили на базі «стандарт-кост» систему нормативного обліку витрат.

«Стандарт-кост» — це система вимірювання оціночних розмірів витрат на будь-якій ділянці виробництва, тобто тих, які повинні бути понесені при певних умовах. Вона дає можливість адміністрації визначити, скільки продукт повинен коштувати підприємству (нормативні витрати на його виробництво), скільки він фактично коштує (фактичні витрати) та причини відхилень між цими витратами. Завдяки цьому менеджери мають можливість контролювати витрати і відповідно реагувати на їх відхилення від нормативу.

Ця система базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних.

Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умови звичайної діяльності протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Можна теж застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.

Нормативний облік затрат і калькулювання собівартості продукції передбачає управління господарськими процесами через відхилення, наявність яких є свідченням того, що в системі управління відбуваються небажані явища або розроблені норми не є обґрунтованими.

Відомий термін «управління за відхиленнями» можна охарактеризувати як систему оперативного реагування на ситуацію, що складається. Тому особливий інтерес для керівництва має інформація саме про відхилення, оскільки вона сигналізує про недоліки в системі управління й про необхідність термінового втручання в процес діяльності з метою коригування та встановлення причин і винуватців відхилень.

Вважається, що система калькуляції собівартості за нормативними затратами доцільна для технологічних процесів, які складаються з великої кількості операцій, що постійно повторюються. За таких умов вона є найбільш ефективною.

Причиною широкого використання системи калькуляції собівартості за нормативними затратами є формування на її основі інформації, корисної для досягнення багатьох цілей. Наприклад, для складання кошторисів, спрощення оцінки матеріально-виробничих запасів, прогнозування затрат майбутніх періодів, прийняття рішень, а також для контролю за ефективним використанням усіх видів ресурсів і оцінки ефективності діяльності підприємств у цілому.

Можливі три варіанти обліку за нормативними затратами:

1.Облік проводять виключно за нормативними затратами (Зн), при цьому їх періодично коригують на величину відхилень (В), а фактичні затратати (Зф ) визначають за формулою:

Зн ± В = Зф;

2) облік за фактичними та нормативними затратами здійснюється паралельно: Зф - Зн = В

3) облік проводиться змішаним способом.

Найпоширеніший - другий варіант, тобто коли облік ведеться за нормативними затратами (Зн) відповідно до рівняння:

Зн ± В = Зф

Також на вільному рахунку 29 «Випуск продукції (робіт, послуг)», за дебетом відображається фактична собівартість готової продукції, а за кредитом - списується готова продукція за нормативною собівартістю. Відповідно до наведеного варіанта обліку відхилення від норм списують на собівартість реалізованої продукції, що відповідає національним П(С)БО, з подальшим їх списанням на фінансові результати.

Облік відхилень може відбуватись за декількома варіантами.

Один із можливих варіантів полягає в тому, що відхилення від норм відображаються на спеціальних рахунках під час їх виникнення (або одночасно з витратами). При цьому придбані матеріали оцінюють за нормативною ціною, а відхилення від нормативної вартості відносять на окремий рахунок «Відхилення основних матеріалів за ціною». На рахунок «Незавершене виробництво» списують нормативну кількість матеріалів в оцінці за нормативною ціною, а відхилення відносять на спеціальний рахунок «Відхилення основних матеріалів за кількістю». У такому ж порядку відображають відхилення витрат на оплату праці та накладних витрат. При цьому на рахунках відхилень перевитрати записують за дебетом, а економію — за кредитом рахунка.

Таким чином, на дебеті рахунка «Незавершене виробництво» відображають лише нормативні витрати, а на кредиті — нормативну собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт). Відхилення від нормативів у системі «стандарт-кост» повинні бути розподілені у кінці звітного періоду та списані на рахунки «Незавершене виробництво», «Готова продукція» та «Собівартість реалізації» пропорційно до залишків на цих рахунках на кінець періоду. Така методика більше відповідає принципу узгодження витрат і доходів, який передбачає, щоб витрати на продукцію відображалися у звіті про фінансові результати в тому періоді, у якому цю продукцію було реалізовано, а не тоді, коли вона була виготовлена. Особливо це легко зробити при позамовному методі обліку витрат і обчислення собівартості, коли залишків готової продукції на складі практично не буває, а всі відхилення можуть бути ідентифіковані з конкретними замовленнями.