БІЛЕТ 11.

1. Основні характеристики річкового стоку.

Річковий стік входить до складу руслового і являє собою переміщення води безпосередньо по річковому руслу. Він визначається об'ємом води, що протікає в певному створі річкового русла за який-небудь період часу. Для кількісної оцінки річкового стоку застосовують наступні його характеристики.

Витрата води Q (м3/с) – кількість води, що протікає через поперечний переріз потоку (живий перетин потоку) у секунду.

Об'єм стоку W (м3) – кількість води, що протікає через живий перетин потоку за певний період часу.

Модуль стоку qr [м3/(з*км2)] – кількість води, що стікає з одиниці площі водозбору за одиницю часу.

Шар стоку hy (мм) – висота шару води, що стікає з водозбору за який-небудь проміжок часу, отримана при рівномірному розподілі об'єму стоку W по всій площі водозбору.

Коефіцієнт стоку n – відношення висоти шару стоку до висоти шару опадів, що випали на площу водозбору, за розглянутий період часу. Ця безрозмірна характеристика показує, яка частина опадів витрачається на утворення стоку.

Основними поняттями, якими користуються в гідрології при аналізі й розрахунках стоку, є річний, максимальний і мінімальний стік.

Річним стоком називають кількість води, що стікає з даного басейну за рік. Річний стік у якому-небудь створі ріки не залишається постійним від року до року: багатоводні групи років чергуються з маловодними, іноді на загальному тлі багатоводдя відзначаються окремі маловодні роки, і навпаки.Максимальним стоком (високим стоком) називають об'єм або шар стоку за час проходження основної хвилі повені або за період найбільшого дощового паводка.Мінімальним стоком (низьким стоком) називають найменший стік рік, що спостерігається в межень (літню або зимову).

2.Сутність закону України «Про Охорону навколишнього природного середовища».

Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини . визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

У Законі встановлені принципи охорони навколишнього середовища:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;• гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров’я людей;• екологізація матеріального виробництва;• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;• стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов’язки громадян України:

• право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об’єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;• участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;•

3. Типи зв’язків ТВК.

Можна виділити цілу групу формальних зв’язків:

А). Внутрішні і зовнішні стосовно конкретного територіального комплексу. Зовнішні поділяють на міжрегіональні, загальнодержавні та міжнародні.

Б). Прямі і зворотні.Прямі можуть бути речовинними чи енергетичними, а зворотні – інформаційними.

В). Вертикальні і горизонтальні. Вертикальні – це зв’язки між компонентами комплексу, тобто галузями, секторами. Горизонтальні – між територіальними одиницями (зазвичай просторово розірваними ) – підприємствами, закладами, поселеннями, вузлами, регіонами, країнами.

Г). Безпосередні і опосередковані. Прикладом опосередкованих є зв’язки між людиною і природою не окремо, а через виробництво.

Іншу групу становлять змістовні зв’язки.

За роллю у формуванні і функціонуванні територіальних комплексів їх поділяють на:

А). Генетичні – це зв’язки, які вказують на походження комплексів загалом чи їхніх складових частин, проходження ними певних етапів розвитку від виникнення до повноцінного функціонування і трансформації у нову якість.

Б.) Структурні - це зв’язки, пов’язані з субординацією і координацією складових частин комплексу.

В.) Функціональні – це зв’язки між елементами ( підприємства, заклади поселення ) у процесі зміни їхніх станів протягом короткого періоду часу.

За відношенням агентів зв’язку до певної території, їх властивостей і проблем. Це зв’язки кількох агентів щодо використання простору території, її природних чи суспільних ресурсів або зв’язки з розв’язанням економічних, соціальних, політичних чи екологічних проблем території регіону.

За управлінською ознакою:

А). Внутрішньовідомчі( в середині міністерства, відомства );