БІЛЕТ 14.

1. Категорія географо-країнознавчого положення .

Географічне положення держави - це розміщення певного об'єкта, території, країни відносно інших об'єктів, територій, акваторій, країн. Зовнішнє середовище через свої складові частини активно впливає на об'єкт, географічне положення якого визначається. Так само й сам об'єкт впливає на власне оточення. Тут доречно нагадати геніальний вислів Наполеона: "Теографія - це доля". Справді, особливості географічного положення країни значною, а іноді й вирішальною мірою впливають на подальшу долю держави, нації і навіть окремо взятої людини.
Географічне положення визначається як по відношенню до природних (материків, океанів, річок, гірських систем, узбереж, озер тощо), так і соціально-, політико- та економіко-географічних (районів, областей, провінцій, штатів, країн та ін.) об'єктів. Одним із кількісних показників географічного положення є географічні координати об'єкта.
Учені-географи до основних ознак географічного положення відносять: дистанційність, детермінованість і потенційність. Дистанційність - це вигідність (чи невигідність) географічного положення залежно від зміни відстані між взаємодіючими об'єктами. При цьому певна віддаль може виражатися не лише в одиницях довжини, а й у певних віртуальних показниках, які характеризують відносини між абстрактними поняттями. Географічне положення значною мірою повністю визначене, без урахування випадкових чинників, тобто детерміноване. Воно тією чи іншою мірою є головною, визначальною силою розвитку людського суспільства. Потенційність географічного положення полягає в його невичерпних можливостях, що можуть бути використані для забезпечення суспільних потреб.
Географічне положення є поняттям не лише містким і багатоаспектним, а й відносним. У першому випадку виділяють його декілька видів, зокрема природно-, екологічно-, соціально-, економіко- або політико-географічне положення. У другому - йдеться про його постійну трансформацію у просторі й часі, одночасну присутність в оцінці нинішнього стану географічного положення його минулого розвитку і наявність чинників його подальшого функціонування. Для країнознавства визначальну роль відіграє поняття політико-географічного положення держави.

2. Класифікація підземних вод за умовами залягання.

За умовами залягання підземні води підрозділяються на: поверхневогрунтові, верховодку, грунтові та міжпластові.

Поверхневогрунтові води залягають безпосередньо біля земної поверхні і не мають свого водоупору. Характерними властивостями цих вод є їх сезонний характер, різкі коливання температури, наявність мікроорганізмів та органічних речовин. Взагалі це капілярні води. Коли рівень підземних вод підіймається, то відбувається їх змикання з водоносним горизонтом і місцевість заболочується.

Верховодка утворюється в зоні аерації за рахунок інфільтрації та конденсації. Обов'язковою умовою її утворення є наявність місцевих або локальних водоупорів. Локальними водоупорами можуть бути льодовикові глини або суглинки (морени) та інші водонепроникні гірські породи (рис. 5.3). Верховодка характеризується виключно нестійким режимом, виникає головним чином у періоди дощів та розтавання снігу і зникає з наступом засушливих періодів. Як правило вона існує з березня по липень. Потужність її невелика і не перевищує 1 - 2 м.

Верховодка створює труднощі при будівництві та експлуатації споруд, оскільки не завждиможе бути виявлена при інженерно-геологічних вишукуваннях і стає причиною затопленняпідвалів та інженерних комунікацій.

Грунтові води - це перший від поверхні Землі постійно діючий водоносний горизонт, який залягає на витриманому водоупорі. Такою водонепроникною породою може бути нетріщинувата скельна порода або шар глини. Живлення ґрунтових вод відбувається у значній мірі за рахунок інфільтрації опадів та просочення води із поверхневих водоймищ.

Верхня поверхня водоносного горизонту називається дзеркалом або рівнем ґрунтових вод і позначається як WL (англ. "water level" - рівень води). Відстань від рівня ґрунтових вод до земної поверхні називається глибиною залягання, а найкоротша відстань від дзеркала до водоупору є потужність водоносного горизонту. Глибина залягання та потужність ґрунтових вод можуть істотно змінюватись у залежності від кількості опадів та наявності поверхневих водоймищ. Так, в одних місцях глибина залягання досягає 100 м і більше, в інших грунтові води виходять на поверхню Землі, утворюючи болота.

Міжпластові води залягають між двома водоупорами у другому та подальших від земної поверхні водоносних шарах (рис. 5.4). Область їх живлення лежить тільки в місцях виходу водоносного пласта на земну поверхню. Міжпластові води дуже поширені в Україні, особливо у Дніпрово-Донецькому басейні. Служать основним джерелом поновлення річних вод та вод ярів під час засухи.

3.Головні тенденції икористання земельних ресурсів у світі та Україні.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн га, або 69,4 % усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища. На початок 2001 р. частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь становила 77,9 %. Це — занадто високий показник, що значно перевищує оптимальний рівень. З урахуванням даної обставини і з метою широкомасштабного впровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно вивести із сільськогосподарського обороту 10—12 млн га еродованих земель, що дасть змогу істотно знизити ступінь розораності угідь.землезабезпеченість -Даний показник становив по Україні на початок 2001 р. 84,9 га сільськогосподарських угідь і 66,1 га ріллі на 100 жителів. Це — досить високий рівень. Станом на 1.01.2006 р. площа лісів та інших лісовкритих площ України становить 10 503,7 тис. га, а лісистість становить 15,6%, до того ж, цей показник суттєво відрізняється у розрізі адміністративних утворень. Станом на 1.01.2006 р. площа забудованих земель України становила 2 467,5 тис. га або 4,1% від загальної площі держави. Останній період відзначається помітним збільшенням площі забудованих земель, в основному, за рахунок відведення земель під індивідуальне житлове будівництво. Природно-заповідний фонд України станом на 1.01.2006 р. у своєму складі нараховує 7 140 територій і об'єктів загальною площею 2 771,6 тис. га. Заповідність території України становить 4,6%Згідно відомостей Державного земельного кадастру станом на 1.01.2005 р. загальна площа земель оздоровчого призначеннястановить 34,5 тис. га, а рекреаційного призначення– 103,6 тис. га, що разом охоплює близько 0,23% території України.
Площа потенційно придатних територій оздоровчого і рекреаційного призначення становить 12,8% території держави, в межах якої розвідано близько 400 джерел мінеральних вод та понад 100 родовищ лікувальних грязей. Пляжі морських берегів займають близько 47% берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя. Понад 3,6 млн. га (6,0%) території держави придатні, зважаючи на потреби населення України у майбутньому, для організації курортного лікування, відпочинку та туризму.

В світі:Потреби в освоєнні нових земель диктуються рядом причин:
1) збільшення кількості населення;
2) збільшення потреб у продуктах харчування і матеріалах біологічного походження;
3) втрати ріллі в результаті деградації та трансформації її використання.