Інтенсифiкацiя робiт з охорони та раціонального використання ґрунтового покриву (восьмий перiод).

2. Причини формування припливів в океанах.

Періодичне підняття й падіння рівня води в морях і океанах, що виникає внаслідок притягання водної оболонки Землі Місяцем і меншою мірою Сонцем, називають припливом і відпливом.

Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° обох довгот.

У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їх висота досягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2-3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки досягає 18 м. Припливи й відпливи мають велику енергію, яку людина починає використовувати в своїх цілях.

Всі явища, пов'язані з припливами і відпливами, характеризують­ся періодичністю. Припливні течії періодично змінюють напрям на про­тилежний, тоді як океанічні течії, що рухаються безперервно і в одному напрямку, зумовлені загальною циркуляцією атмосфери і охоплюють великі простори океану. Припливи і відпливи циклічно чергуються від­повідно до астрономічної, гідрологічної і метеорологічної ситуації. Послі­довність фаз припливів і відпливів визначається двома максимумами і двома мінімумами за добу.

Пояснення походження припливоутворюючих сил. Хоч Сонце відіграє істотну роль у припливно-відпливних процесах, вирішальним чинником ЇХ розвитку є сила гравітаційного тяжіння Місяця. Ступінь впливу при­пливоутворюючих сил на кожну частку води, незалежно від її місцепо­ложення на земній поверхні, визначається законом всесвітнього тяжін­ня Ньютона. Цей закон свідчить, що дві матеріальні частки притягують­ся одна до одної з силою, пропорційною масам обох часток і зворотно пропорційною квадрату відстані між ними. При цьому мається на увазі, що чим більша маса тіл, тим більша сила взаємного тяжіння, що виникає між ними. Закон також вказує, що чим більша відстань між двома тіла­ми, тим менше між ними тяжіння. Оскільки ця сила зворотно пропорцій­на квадрату відстані між двома тілами, у визначенні величини припливоутворюючої сили чинник відстані відіграє значно більшу роль, ніж чин­ник маси тіл. Гравітаційне тяжіння Землі, що діє на Місяць і втримує його на навколоземній орбіті, протилежне силі тяжіння Місяця, що діє на Землю. Точка земної поверхні, розташована безпосередньо під Міся­цем, віддалена усього на 6400 км від центра Землі і в середньому на 386 063 км від центра Місяця. Крім того, маса Землі приблизно в 89 раз більша за масу Місяця. Таким чином, у цій точці земної поверхні тяжін­ня Землі, діюче на будь-який об'єкт, приблизно в 300 тис. разів перевер­шує тяжіння Місяця. Поширене уявлення, що вода на Землі, яка знахо­диться прямо під Місяцем, підіймається в напрямі Місяця, що призво­дить до стоку води з інших місць земної поверхні; однак, оскільки тяжін­ня Місяця дуже мале в порівнянні з тяжінням Землі, його було б недостат­ньо, щоб підняти таку величезну вагу. Проте океани, моря і великі озера на Землі, будучи великими рідкими тілами, здатні переміщатися під дією сили бічного зміщення, і будь-яка тенденція до зсуву по горизонталі зру­шує їх. Всі води, що не знаходяться безпосередньо під Місяцем, підко­ряються дії сили тяжіння Місяця, направленої тангенціально до земної поверхні, і зазнають горизонтального зміщення відносно земної кори. У результаті виникає течія води з прилеглих районів земної поверхні у на­прямі до місця, що знаходиться під Місяцем. Скупчення води в точці під Місяцем утворює там приплив. Власне припливна хвиля у відкритому океані має висоту лише 30—60 см, але вона значно збільшується під час підходу до берегів. За рахунок переміщення води з сусідніх районів у бік точки під Місяцем відбуваються відповідні відпливи води удвох інших точках, віддалених від неї на відстань, яка дорівнює чверті кола Землі.

Цікаво зазначити, що зниження рівня океану в цих двох точках су­проводжується підвищенням рівня моря не тільки на боці Землі, зверне­ному до Місяця, але й на протилежному боці. Цей факт також поясню­ється законом Ньютона. Завдяки обертанню Місяця навколо Землі ін­тервал між двома послідовними припливами або двома відпливами вда­ному місці дорівнює приблизно 12 год 25 хв. Інтервал між кульмінаціями припливу і відпливу становить бл. 6 год 12 хв. Період тривалістю 24 год 50 хв між двома послідовними припливами називається припливною (або місячною) добою.

3. Проблеми сучасної урбанізації і субурбанізації.

Урбанізація– це процес зростання значення міст і міського способу життя у розвитку суспільства, просторова концентрація людей у містах. У 2010 р. рівень урбанізації у світі становив 50 %. Середньосвітовий показник темпів приросту у світі складає 2,1 % міського поселення.

Найвищий рівень урбанізації характерний для Пн. Америки – 79%, Латинської Америки – 77%, Європа на 3 місці – 71%. В Австралії та Океанії рівень урбанізації – 66%, проте цей показник забезпечується лише за рахунок Австралії, де в містах проживає 82% населення країни. Азія – 43%, Африка – 38 %. ( дані за 2010 р.).

У великих містах переплелися як позитивні, так і негативні сторони науково-технічного прогресу й індустріалізації. Створено нове екологічне середовище з високою концентрацією антропогенних факторів. Одні з них , такі як забруднення атмосферного повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, є безпосереднім продуктом індустріалізації, інші, такі як зосередження підприємств на обмеженій території, висока щільність населення, міграційні процеси і т.д. - наслідок урбанізації як форми розселення.

Додаткове джерело хімічних речовин для організму міських жителів - сільськогосподарська продукція. Вирощувана поблизу міст, вона забруднена добривами і пестицидами (їхня кількість часта перевершує розумний рівень), а також опадами, що містять часом усю таблицю Менделєєва. Загальний рівень пилу в містах у 30-40 разів вище фонового, а поблизу промислових підприємств спостерігаються аномальні території, забруднення яких у 600 разів вище фонової. навіть у нових мікрорайонах великих міст, порівняно вилучених від промислових зон, вміст хімічних елементів у опадах у 2-3 рази вищий, ніж у фонових умовах, а безпосередньо в зонах промислового виробництва їхній вміст зростає в 10-20 разів; створюючи екстремальні ситуації.

У зв'язку з демографічним вибухом в країнах, що розвиваються, в першу чергу, Латинської Америки, Південно-Східної Азії виникло поняття помилкова урбанізація. Вона являє собою стрімке зростання чисельності міського населення, яке не супроводжується достатнім зростанням числа робочих місць. Відмінність від істинної урбанізації полягає в тому, що не відбувається розвитку міських функцій, що характеризують світовий процес урбанізації. Відбувається "виштовхування" у міста сільського населення з перенаселених аграрних районів. Частка міського населення набагато перевищує частку економічно активного міського населення, зайнятого у виробничій і невиробничій сферах. Прибуває в міста сільське населення поповнює армію безробітних, а недолік житла викликає поява невпорядкованих міських околиць з антисанітарними умовами життя.

Субурбанізація – це стрімкий розвиток передмість великих міст.

Процес субурбанізації не можна тлумачити однозначно позитивно. Жителі передмість часто стають "заручниками автомобіля ", так як громадський транспорт в передмістях, як правило, відсутній. До того ж у невеликих країнах з високою щільністю населення, наприклад Бельгії і Нідерландах, передмістя займають майже весь вільний простір, витісняючи природні ландшафти. Приплив сільського населення в міста випереджає потребу в робочій силі, що часто призводить до зростання безробіття, загострення соціально-економічних проблем. У Сполучених Штатах Америки, ПАР, Британії субурбанізація супроводжується так званим "Втечею білих" ( англ.White flight ): Центральні райони міст заселяються представниками негроїдної раси, в той час, як біле населення переміщається в передмістя.

Годинна міграція жителів передмість в міста призводить до заторів на дорогах, що веде до забруднення повітря, втрати часу та іншим проблемам.