Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — основна організаційно-правова форма соціального забезпечення




Основним видом соціального страхування в Україні, як і у більшості країн світу, є загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування. Воно є цілісною системою прав, обов'язків і гарантій соціального захисту для надання мате­ріального забезпечення громадянам у випадках, передбаче­них законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем та самими громадянами, а також за рахунок бюджетних й інших дже­рел, визначених законом.

Правовою основою здійснення соціального страхування є передусім Основи законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. (далі у цьому розділі — Основи)1, а також ряд спе­ціальних законів, якими визначаються окремі види соціаль­ного страхування.

Відповідно до Основ, соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціаль­ного захисту, що включає матеріальне забезпечення грома­дян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалеж­них від них обставин, а також у старості та в інших випад­ках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодав­цем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, пе­редбачених законом.

Воно ґрунтується на таких принципах:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

2) обов'язковості страхування осіб, які працюють на умо­вах трудового договору (контракту) й на інших підставах, пе­редбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпе­чують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

3) надання права отримання виплат за загальнообов'язко­вим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

4) обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

5) солідарності та субсидування;

6) державних гарантій реалізації застрахованими грома­дянами своїх прав;

7) забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

8) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

9) паритетності представників усіх суб'єктів загально­ обов'язкового державного соціального страхування в управ­лінні загальнообов'язковим державним соціальним страху­ванням.

Завданням соціального страхування є перерозподіл витрат, які виникли у застрахованої особи між усіма учасни­ками страхування. При цьому втрата заробітку або інші об­ставини можуть бути підставою для здійснення страхових виплат лише за умови, якщо вони викликані соціально зна­чимими причинами, які з точки зору держави і суспільства є поважними і об'єктивно обумовленими. Додаткові витрати можуть бути результатом різних причин: наявність утри­манців, інвалідність, потреба в медичній допомозі і ліку­ванні, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціально­го страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики.

Застрахованими вважаються фізичні особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це передусім працюючі на умовах трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, а також самозайняті особи, які забезпечують себе роботою самостійно (наприклад, творчі працівники), а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. Громадяни України, які працюють за кордоном та не застра­ховані в системі страхування країни, де вони працюють, ма­ють право на забезпечення за загальнообов'язковим держав­ним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ни­ми страхових внесків.

Застраховані особи одержують свідоцтво про загально­обов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним документом для всіх видів страхування і підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р.1 затверджено порядок видачі свідоцтва про загально­обов'язкове державне соціальне страхування. Обов'язок з підготовки документів для одержання свідоцтва покла­дається на роботодавця. Особи, які забезпечують себе робо­тою самостійно, а також ті, що добровільно сплачують стра­хові внески, самостійно подають документи для оформлення свідоцтва разом з реєстрацією у Пенсійному фонді як плат­ника страхових внесків. Реєстрація застрахованих осіб, персоніфікований облік відомостей про них та оформлення страхових свідоцтв здійснюється органами Пенсійного фонду України. Номер страхового свідоцтва повинен збігати­ся з ідентифікаційним номером, наданим фізичній особі як платнику податків Головною державною податковою інспекцією.

Страхувальниками є роботодавці та застраховані особи, які сплачують внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У деяких випадках застраховані пра­цівники не сплачують страхових внесків. Так, зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності, внески сплачують лише роботодавці. Страхувальники сплачують страхові внески з коштів, які спрямовуються на оплату праці, або з оподатковуваного доходу.

Платники внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підлягають обов'язковій реєстрації у відповідних страхових фондах за своїм місцезнаходженням або за місцем проживання.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 трав­ня 2003 р. державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця зобов'язаний передати Пенсійному фонду України, іншим фондам соціального стра­хування повідомлення про проведення державної реєстрації із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах Пенсійного фонду України, інших фондів соціального стра­хування є надходження до цих органів повідомлення дер­жавного реєстратора про проведення державної реєстрації та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

Порядок реєстрації платників страхових внесків у відповідних фондах загальнообов'язкового соціального стра­хування регулююється відповідними інструкціями, що приймають фонди загальнообов'язкового соціального стра­хування. Як правило, страхувальники у 10-денний термін з моменту державної реєстрації повинні подати у відповідний страховий фонд документи, які підтверджують їхню реєстрацію як суб'єктів господарської діяльності, довідку ор­гану статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій і про присвоєння іден­тифікаційного коду. Страхувальники — фізичні особи пода­ють свідоцтво про державну реєстрацію, а також довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо фізичні особи використовують найману пра­цю інших осіб, вони також подають копії угод про прийнят­тя на роботу працівників.

У тих випадках, коли платник страхових внесків не за­реєструвався як страхувальник, орган відповідного страхо­вого фонду має право припинити його операції за рахунками у банківських установах та вжити заходів адміністративної відповідальності.

Необхідно зазначити, що встановлений порядок реєстра­ції страхувальників у відповідних фондах не зовсім відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яким пе­редбачено лише подання повідомлення про реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, що є підставою взяття його на облік у відповідному страховому фонді.

Розміри страхових внесків, а також об'єкти сплати стра­хових внесків визначаються законами про окремі види за­гальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р.1 збір на обов'язкове пенсійне страху­вання належить до системи загальнодержавних податків і зборів. Проте Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові пенсійні внески не зараховуються до системи оподаткування, що, очевидно, свідчить про колізію двох законодавчих актів, які мають різну галузеву належність.

Сплата страхових внесків до різних страхових фондів на практиці спричиняє чимало труднощів. Тому у засобах інформації та науковій літературі висловлюються пропозиції про запровадження у нашій країні єдиного соціального по­датку, який мав би замінити собою усі страхові платежі. Такі пропозиції заслуговують на увагу, адже це дасть змогу змен­шити навантаження на фонд оплати праці і, крім того, робо­тодавцям не потрібно буде звітувати у різні страхові фонди.

Страховиками відповідно до Основ є цільові страхові фон­ди з пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимча­совою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань, а також страхування на випадок безробіття і медичного страхування.

На страхові фонди покладаються обов'язки щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Вони є фінансовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. їхні кошти не зараховуються до складу Дер­жавного чи місцевих бюджетів.

Основними джерелами формування коштів страхових фондів є страхові внески роботодавців, застрахованих осіб, бюджетні та інші джерела. До інших джерел належать штрафні санкції, кошти за регресними вимогами, доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, а також надходжен­ня, які не суперечать законодавству України.

Управління страховими фондами здійснюють на паритет­них засадах держава та представники суб'єктів соціального страхування. У фондах утворені і діють правління та вико­навчі дирекції страхових фондів. Нагляд за діяльністю стра­хових фондів здійснює Наглядова рада, яка, крім того, контролює виконання ними статутних завдань та цільове ви­користання коштів.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що розміри ставок стра­хових внесків, у тому числі й для осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування, визначаються відповідно до Закону Ук­раїни «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня». Цим Законом встановлено, що фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на загальній си­стемі оподаткування, сплачують страхові внески на загальних піставах.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований по­даток, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують стра­хові внески у фіксованому розмірі, встановленому відповідно до законодавства України, з моменту набрання чинності відповідного закону.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, перед­бачених законодавством, або за договорами цивільно-право­вого характеру, — є платниками страхових внесків за найма­них працівників у розмірах, передбачених законодавством для платників страхових внесків, на загальних підставах.

Водночас з метою уникнення подвійного оподаткування при сплаті страхових внесків фізичними особами — суб'єкта­ми підприємницької діяльності та юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за найманих пра­цівників, сума коштів, що спрямовується до Пенсійного фон­ду у вигляді частини ставки єдиного або фіксованого по­датків за цих працівників, зараховується в рахунок сплати страхових внесків.

Необхідно зауважити, що законодавство обмежує макси­мальну величину фактичних витрат на оплату праці найма­них працівників, оподаткованого доходу, сукупного оподат­кованого доходу, з яких справляються страхові внески до соціальних фондів1.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії; стра­хові допомоги (по безробіттю, по тимчасовій непрацездатності; сім'ям з дітьми; у зв'язку з нещасним випадком на вироб­ництві); різного роду страхові соціальні послуги (санаторно-курортне лікування, медична та соціальна реабілітація тощо).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування вважається також формою організації здійснення застрахо­ваними особами права на соціальне забезпечення у разі втра­ти заробітку або інших джерел для існування при настанні страхового випадку. Воно є одним із видів у системі страхо­вих відносин в Україні, що спрямовані на формування, роз­поділ і використання грошових коштів для захисту майно­вих інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальної шкоди при настанні страхового випадку. Поряд із цим воно має ряд особливостей, які характеризують його правову природу та істотно відрізняють від цивільно-право­вого договірного страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування за своїм характером є імперативним. Умови участі у цьому виді страхування застрахованих, страхувальників і страховиків визначаються законом і не можуть бути змінені угодою сторін. Натомість особисте страхування здійснюється на підставі договору страхування, що укладається відповідно до Цивільного кодексу України на умовах, визначених Законом України «Про страхування». Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування перед­бачено, що всі працівники підлягають соціальному страху­ванню і за ухилення від нього встановлена відповідальність, тоді як участь в особистому страхуванні є добровільною.

Відповідним законодавством про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування визначаються розміри і поря­док сплати страхових внесків, а при особистому страхуванні ці та інші умови визначаються договором.

Система страхових випадків, що слугують підставою для здійснення соціальних виплат за загальнообов'язковим дер­жавним соціальним страхуванням, встановлена спеціальни­ми законами, як і розміри та умови здійснення цих виплат. Зазвичай суми соціальних виплат сумірні із розміром за­робітної плати застрахованого.

Загальнообов'язковому державному соціальному страху­ванню властива так звана деперсоніфікація страхової суми. Тобто вона не є об'єктом права власності застрахованої особи, а тому у разі її смерті чи ненастання страхового випадку від­повідні кошти використовуються іншими учасниками цього виду страхування.

Існує декілька видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розрізняють:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням;

3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності;

4) страхування на випадок безробіття;

5) медичне страхування (в Україні воно ще не запроваджене);

6) інші види страхування, передбачені законами України.

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Одним із видів соціального страхування є загально­обов'язкове державне пенсійне страхування. Воно поклика­не акумулювати кошти для здійснення пенсійних виплат. З-поміж інших видів соціального страхування цьому виду належить визначальна роль у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На сьогодні в Україні проводиться реформа системи пен­сійного страхування, що є складовою усієї пенсійної рефор­ми. Завданням реформи пенсійного страхування є створення умов для виплати пенсій у повному розмірі, а також зняття з відповідного страхового фонду виплат, які йому не прита­манні.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.1 систему пен­сійного страхування в Україні розподілено на три рівні.

Перший рівень отримав назву — солідарна система за­гальнообов'язкового державного пенсійного страхування2. Вона базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень — накопичувальна система загально­обов'язкового державного пенсійного страхування3. В основу її побудови покладено принцип накопичення коштів застра­хованих осіб у спеціальному Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страху­вання довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень — це система недержавного пенсійного стра­хування, що базується на засадах добровільної участі грома­дян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних на­копичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Відповідно до зазначеного розподілу пенсійне страхуван­ня в нашій державі існує у двох формах:

1) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (вона властива для солідарної і обов'язкової накопичувальних систем);

2) недержавне добровільне накопичувальне пенсійне стра­хування.

Громадяни України можуть бути учасниками пенсійного страхування одночасно усіх трьох рівнів та використовувати при цьому обидві форми пенсійного страхування.

Для певних категорій громадян законами України мо­жуть встановлюватися відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення. Це, зокрема, стосується тих осіб, які отримують пенсії у системі державного пенсійного забез­печення за рахунок коштів бюджетів різних рівнів.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за відповідними принципами, визначеними у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування»:

— законодавче визначення умов і порядку здійснення за­гальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

— обов'язковість страхування осіб, які працюють на умо­вах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності;

— право на добровільну участь у системі загальнообов'яз­кового державного пенсійного страхування осіб, які відпо­відно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

— заінтересованість кожної працездатної особи у власно­му матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

 

— рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

— диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

— солідарність та субсидування в солідарній системі;

— фінансування видатків на виплату пенсій, надання со­ціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

— спрямування частини страхових внесків до Накопичу­вального фонду для здійснення оплати договорів страхуван­ня довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестицій­ного доходу;

— державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

— організація управління Пенсійним фондом на основі па­ритетності представників від застрахованих осіб, робото­давців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

— обов'язковість фінансування за рахунок коштів Пенсій­ного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та надан­ням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Зако­ном;

— цільове та ефективне використання коштів загально­ обов'язкового державного пенсійного страхування;

— відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язко­вого державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне вико­нання покладених на них обов'язків.

Основними суб'єктами солідарної системи пенсійного страхування Закон називає: застрахованих осіб (в окремих випадках — членів їхніх сімей та інших осіб), страхуваль­ників, Пенсійний фонд, уповноважений банк, а також підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій (далі — організації).

Застрахованими особами у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є ті, що обов'язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи, які беруть у ньому добровільну участь.

До застрахованих осіб, які підлягають пенсійному страху­ванню, належать:

1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільсько­господарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільсько­господарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільсько­господарський податок, придбали спеціальний торговий па­тент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб — суб'єктів підприємниць­кої діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не пере­бувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяль­ності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяль­ність і одержують частину доходу від заняття цією діяль­ністю;

4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно: зай­маються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, кон­сульських установах України, філіях, представництвах (як­що інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни України та особи без громадянства, які пра­цюють в іноземних дипломатичних представництвах та кон­сульських установах іноземних держав, філіях, представ­ництвах та організаціях, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань грома­дян, профспілок, політичних партій, які одержують заро­бітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

9) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особо­вий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;

10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати від­повідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які одержують виплати у
зв'язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які одержують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12) особи, які проходять професійну підготовку, пере­підготовку або підвищення кваліфікації з відривом від ви­робництва за направленням підприємств, установ, органі­зацій (без збереження заробітної плати та з отриманням сти­пендії відповідно до законодавства);

13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

14) один з непрацюючих працездатних батьків, усинови­телів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють до­гляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездат­ні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомо­гу або компенсацію відповідно до законодавства;

15) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непра­цездатності.

Закон також визначає осіб, які можуть брати добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсій­ного страхування. Це передусім особи, які досягли 16-річно-го віку і не належать до тих осіб, які підлягають загально­обов'язковому державному пенсійному страхуванню. Вони можуть обирати солідарну чи накопичувальну систему пенсійного страхування або брати участь одночасно в обох системах.

Добровільна участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні передбачає укладення договору про таку участь із Пенсійним фондом на термін не менше одного року. Договором про добровільну участь може бути передба­чена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску.

Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання сторонами. Він може бути достроково розірваний застрахованою особою або органом Пенсійного фонду у наступних випадках:

застрахованою особою:

— з її ініціативи за умови дії договору не менше року;

— у разі систематичного порушення територіальним орга­ном Пенсійного фонду умов договору;

— за згодою сторін, якщо договір діяв не менше одного року;
територіальним органом Пенсійного фонду в разі:

— набуття застрахованою особою відповідно до закону зо­бов'язань щодо участі в системі загальнообов'язкового дер­жавного пенсійного страхування;

— виникнення обставин, що не відповідають визначеним законом вимогам до осіб, які мають право брати участь у си­стемі загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання;

— систематичного порушення застрахованою особою умов Договору;

— смерті застрахованої особи.

В інших випадках дострокове розірвання не допускається.

Про розірвання договору сторони повідомляють одна одну в місячний строк з моменту прийняття рішення щодо розірвання. Незалежно від форми участі застрахованих осіб у загальнообов'язковому державному пенсійному страху­ванні їх статус як суб'єктів цього виду страхування припи­няється: у разі, якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, втратила визначений законом статус застрахованої особи;

- у разі закінчення терміну дії договору про добровільну участь або дострокового розірвання цього договору;

- у разі, якщо застрахованій особі призначено пенсію і во­на не продовжує працювати або якщо застрахована особа на­була права на довічну пенсію чи одноразову виплату;

— у разі смерті застрахованої особи.

Особа, яка припинила участь у системі загальнообов'язко­вого державного пенсійного страхування, може поновити свою участь у ньому з набуттям нею статусу, згідно з яким во­на підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або шляхом укладення в установленому поряд­ку договору про добровільну участь.

Для збору відомостей про застрахованих осіб у системі за­гальнообов'язкового державного пенсійного страхування за­проваджений персоніфікований облік усіх потенційних його учасників1. Обов'язок здійснення обліку покладено на Пен­сійний фонд України. Для цього у системі Пенсійного фонду створено та функціонує єдиний банк відомостей про застра­хованих осіб.

На кожну застраховану особу відкривається облікова карт­ка, в якій відображаються дані про сплату страхових внесків та наявний страховий стаж, дані про призначення і виплату пенсії та надання соціальних послуг застрахованій особі.

Персональна облікова картка застрахованої особи збері­гається у Пенсійному фонді протягом усього життя особи, а після її смерті — ще впродовж 75 років.

Важливим суб'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є страхувальники. Ними вважають­ся особи і органи, які сплачують страхові внески. Закон на­зиває декілька видів страхувальників:

1) роботодавці (фізичні та юридичні особи, які використо­вують працю найманих осіб на підставі трудового договору);

2) юридичні особи, в тому числі військові частини та орга­ни, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;

3) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я;

4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують се­бе роботою самостійно, — займаються адвокатською, нота­ріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одер­жанням доходу безпосередньо від цієї діяльності.

Страхувальниками для осіб, які беруть добровільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи.

Страхувальники зобов'язані зареєструватися у тери­торіальних органах Пенсійного фонду як платники страхо­вих внесків. Взяття на облік до Пенсійного фонду страху­вальників здійснюється у такому порядку:

— для юридичних осіб, незалежно від організаційно-пра­вової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб — підприємців, на яких поширюється дія За­кону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», — на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомо­стей територіальними органами Пенсійного фонду;

— для страхувальників, на яких не поширюється дія За­кону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», — у порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, не пізніше наступного робо­чого дня отримання від них відповідної заяви.

Повідомлення про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків надсилається страхувальнику наступного робочого дня з дня взяття на облік.

Страховиком,тобто учасником пенсійного страхування, який здійснює керівництво та управління солідарною систе­мою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внес­ків, призначає пенсії та підготовлює документи для її випла­ти, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, — є Пенсійний фонд.

Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійс­нює свою діяльність на підставі статуту, який затверджуєть­ся його правлінням. Однак на перехідний період на термін 5 років (до 1 січня 2009 р.) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі положення, затвердженого Президентом України. Органами управління Пенсійного фонду є його правління та виконавча дирекція.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пен­сійне страхування» суб'єктом солідарної системи називає та­кож уповноважений банк. Таким є, зокрема, банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду.

Завершують низку суб'єктів солідарної системи пенсійно­го страхування підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Кошти Пенсійного фонду формуються за рахунок:

1) страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямо­вується до Накопичувального фонду;

2) інвестиційного доходу, який одержується від інвесту­вання резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) коштів державного бюджету та цільових фондів, що пе­рераховуються до Пенсійного фонду;

4) сум від фінансових санкцій, застосованих до юридич­них та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та ви­користання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до зако­ну на посадових осіб і громадян за ці порушення;

5) благодійних внесків юридичних та фізичних осіб;

6) добровільних внесків;

і) інших надходжень відповідно до законодавства.

Страхові внески до солідарної системи сплачуються із сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечен­ня), виплат за угодами цивільно-правового характеру, а та­кож із сум страхових виплат, які отримують окремі категорії застрахованих осіб.

Для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, а та­кож суб’єктів господарської діяльності без створення юри­дичної особи, страхові внески сплачуються із сум доходу, який відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.1 підлягає оподатку­ванню.

Особи, які беруть добровільну участь у солідарній системі, сплачують внески у розмірі, передбаченому договором, із сум оподаткованого доходу, визначених договором.

Розмір страхових внесків на пенсійне страхування вста­новлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. Страхові внески до солідарної системи нарахову­ються на суму фактичних витрат на оплату праці найманих працівників або на суму оподаткованого доходу. Для осіб, які беруть участь у пенсійному страхуванні добровільно, страхові внески сплачуються із суми, визначеної договором про добровільну участь. Страхові внески нараховуються в межах максимальної величини, що встановлюється законом про Державний бюджет на поточний рік.

На перехідний період, до запровадження обов'язкової на­копичувальної системи пенсійного страхування розмір внесків визначається Законом України «Про збір на обов'яз­кове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р.1 Порядок обчислення і сплати страхових внесків урегульова­ний інструкцією Пенсійного фонду України2.

Відповідно до вказаного Закону визначено такі розміри внесків на обов'язкове пенсійне страхування:

— для роботодавців (юридичних та фізичних осіб), які ви­користовують найману працю на умовах трудового договору або за договорами цивільно-правового характеру, військових частин та органів, які сплачують заробітну плату, грошове забезпечення чи допомогу — 32,3 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників;

— для роботодавців, які використовують працю з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польо­тах, — 42 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошо­вого забезпечення) працівників;

— для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль­ності, крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (ад­вокати, нотаріуси, творчі та інші працівники), — 32 % від суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяль­ності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Внески на пенсійне страхування сплачують також і застраховані особи. Зокрема, ті, які працюють на умовах трудового договору або цивільно-правового договору у робо­тодавців — юридичних та фізичних осіб; члени колективних та орендних підприємств; особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій і отримують заробітну плату за роботу на виборній посаді; особи, які проходять альтернативну службу; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, а також особи, які отримують допомогу у зв'язку з тимчасовою працездатністю, сплачують страхові внески у розмірі 1 % з доходу до 150 грн і 2 %, якщо дохід перевищує вказану суму.

Особи, які мають статус державного службовця або пра­цюють на посадах, де робота зараховується до трудового ста­жу, що дає право на одержання спеціальної пенсії, сплачу­ють страхові внески від 1 % до 5 % суми отриманого доходу. Розмір внесків на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня щороку коригується законом про Державний бюджет на поточний рік.

Для застрахованих осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, роз­мір внесків визначається договором.

Крім солідарної пенсійної системи, загальнообов'язкове пенсійне страхування застосовується і накопичувальною системою. Вона передбачає накопичення пенсійних коштів на персональних рахунках застрахованих осіб, і здійснення пенсійних виплат за рахунок цих коштів.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що накопичувальна система в Україні буде запроваджена за умови економічного зростання нашої держави, якщо протягом двох років вало­вий внутрішній продукт зростатиме не менше ніж на 2 % по­рівняно з попереднім періодом.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду має відбуватися після підвищення заробітної плати за­страхованих осіб та за умови забезпечення виплати пенсій у солідарній системі у розмірі не нижче прожиткового рівня та збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Крім того, передбачається, що запровадження накопичу­вальної системи пенсійного страхування можливе у разі:

а) повного впровадження системи персоніфікованого облі­ку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих
осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

б) створення програмно-технічного комплексу для систе­ми збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

в) прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

г) призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду;

ґ) проведення тендерів та укладання договорів з ком­паніями управління активами, зберігачем та аудитором На­копичувального фонду;

д) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

є) забезпечення фінансування з державного бюджету втра­ченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'яз­ку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопи­чувального фонду.

Отже, про обов'язкову накопичувальну систему можна го­ворити лише як про перспективу.

Основними суб'єктами системи обов'язкового накопичу­вального пенсійного страхування є застраховані особи, стра­хувальники1, страховик (Накопичувальний фонд), а також юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом та управління його пенсійними активами, зберігач і страхові організації.

За деякими винятками, застрахованими особами в обов'язковій накопичувальній системі є ті самі особи, які ви­значені такими у солідарній системі страхування.

Страхувальникамивиступають самі застраховані, оскіль­ки вони безпосередньо сплачують внески на цей вид страху­вання.

Накопичувальний пенсійний фонд (далі — НПФ) — само­стійний суб'єкт пенсійного страхування, що у накопичу­вальній системі виконує роль страховика.Це цільовий поза­бюджетний фонд, який здійснює акумулювання страхових внесків застрахованих осіб, що обліковуються на накопичу­вальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отри­мання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб. Пенсійні активи цього Фонду використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених за­коном, — членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі.

НПФ створюється Пенсійним фондом як цільовий позабю­джетний фонд. Адміністративне управління Накопичуваль­ним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фон­ду. Вона відкриває спеціальні рахунки НПФ у банківській установі, яка відповідно набуває статусу зберігача коштів.

Банк, який зберігає та обслуговує кошти Накопичуваль­ного фонду, визначається на підставі тендера. Пенсійний фонд укладає з ним договір на обслуговування активів Накопичувального фонду.

Важливу роль у накопичувальній системі пенсійного стра­хування відіграють страхові організації. Це відповідні юри­дичні особи, виключним видом діяльності яких є страхуван­ня життя. Вони здійснюють страхування і виплату довічних пенсій.

У структурі НПФстворюється Рада Накопичувального фонду у складі 14 осіб, які на пропорційній основі признача­ються Президентом України та Верховною Радою України.

Указом Президента України призначається сім членів Ра­ди НПФ.Це представники від центральних органів виконав­чої влади у сфері праці та соціальної політики, фінансів, еко­номіки і з питань європейської інтеграції, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ради на­ціональної безпеки і оборони України та Пенсійного фонду.

Верховна Рада України шляхом прийняття відповідної постанови призначає іншу половину членів Ради НПФ, у то­му числі по одному представнику від застрахованих осіб, ро­ботодавців та Національного банку України.

Кошти Накопичувального фонду формуються за рахунок страхових внесків, інвестиційних доходів, що утворюються внаслідок розміщення та інвестування коштів НПФ, а також з надходжень сум від фінансових санкцій, застосованих до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого за­конодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, що спрямовуються до НПФ, та сум адмі­ністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.

Розмір страхових внесків до Накопичувального фонду ви­значається Верховною Радою України як величина у відсот­ках від розміру внеску на пенсійне страхування. Максималь­ний їх розмір не може перевищувати 7 % від суми оподатко­вуваного доходу. Особи, які беруть добровільну участь у обов'язковій накопичувальній системі, сплачують страхові внески у розмірі, визначеному договором.

Інвестиційний дохід, що обліковується на накопичуваль­них пенсійних рахунках застрахованих осіб, визначається як різниця між сумою сукупного інвестиційного доходу, одержаного від інвестування пенсійних активів, та сумою адміністративних видатків, пов'язаних з їх управлінням.

Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок прибутку, що отримується від інвестування пенсійних ак­тивів у цінні папери, відсотків, що нараховуються на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитних ра­хунках, та доходу від інших видів інвестування, дозволе­них законом.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

· інвестування з метою отримання доходу на користь за­страхованих осіб;

· оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат;

· оплату послуг компаній з управління активами;

· оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням НПФ, у тому числі на проведення тендерів;

· оплату послуг радника (радників) з інвестиційних пи­тань;

· оплату послуг зберігача;

· оплату послуг із проведення планової аудиторської пе­ревірки.

Забороняється використання коштів Накопичувального фонду для забезпечення виплати пенсій та надання соціаль­них послуг із солідарної системи та на інші цілі, не передба­чені законом.

Кошти НПФ є власністю застрахованих осіб, які сплачу­вали страхові внески до цього Фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичу­вальному пенсійному рахунку.

За рахунок коштів накопичувальної системи здійснюють­ся виплати довічних пенсій з установленим періодом, довіч­них обумовлених пенсій, довічних пенсій подружжя і одно­разових виплат.

3. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатностіта витратами, зумовленими народженням та похованням

Цей вид соціального страхування регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. Ним передбачаються заходи матеріального забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, вагіт­ності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, а також часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, тощо.

Застрахованими особами Закон називає:

1) осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерези­дентів, а також обрані на виборні посади в органах держав­ної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) членів колективних підприємств, сільськогосподарсь­ких та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території нашої держави і не застраховані в системі соціального стра­хування країни, в якій вони перебувають, можуть доб­ровільно застрахуватися в системі соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та отримува­ти матеріальне забезпечення й соціальні послуги, якщо інше не передбачено міжнародним договором між Україною і країною перебування громадянина.

Так звані самозайняті особи теж мають право добровільно застрахуватися у цьому виді страхування й отримувати ма­теріальне забезпечення та соціальні послуги.

До страхувальників належать передусім роботодавці, а та­кож працівники і особи, які добровільно сплачують внески на цей вид страхування. Роботодавці зобов'язані зареєстру­ватися як страхувальники у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У разі порушення цієї вимоги до них застосовуються штрафні санкції.

Органом, який забезпечує акумуляцію коштів на цей вид соціального страхування, а також здійснює страхові виплати при настанні страхового випадку, тобто виконує функції страховика, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Розміри платежів до Фонду визначаються Законом Ук­раїни «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язко­вого державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. Зокрема, роботодавці перераховують страхові внески у розмірі 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

Крім роботодавців, внески на цей вид страхування сплачу­ють і самі застраховані особи із суми отримуваної ними оплати праці. Так, наймані працівники, заробітна плата яких є нижчою прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, перераховують 0,5 % від суми заробітної плати, а ті з них, які отримують зарплату понад зазначений мінімум, — сплачують 1 %. Щороку розмір внесків на цей вид страхування уточнюється законом про Державний бюджет на поточний рік.

Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому дер­жавному соціальному страхуванні на добровільних засадах, страхові внески визначено у розмірі 3,4 % від суми оподатко­ваного доходу (прибутку).

Порядок акумуляції коштів та реєстрації платників стра­хових внесків регулюється Інструкцією «Про порядок надхо­дження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності», затвердже­ною постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р.

Страховими випадками при страхуванні у зв'язку з тимча­совою втратою працездатності вважаються:

1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві;

2) вагітність і пологи та необхідність догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

3) необхідність догляду за хворим членом сім'ї;

4) карантин, накладений органами санітарно-епідеміоло­гічної служби;

5) тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, нижчеоплачувану роботу;

6) необхідність протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

7) необхідність санаторно-курортного лікування.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються виплати допомоги у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю (в тому числі догляд за хворою дитиною), по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку1, а також допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) і оплата путівок на санаторно-курортне ліку­вання застрахованим особам та членам їхніх сімей.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 82; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты