![]() КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — основна організаційно-правова форма соціального забезпеченняОсновним видом соціального страхування в Україні, як і у більшості країн світу, є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Воно є цілісною системою прав, обов'язків і гарантій соціального захисту для надання матеріального забезпечення громадянам у випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем та самими громадянами, а також за рахунок бюджетних й інших джерел, визначених законом. Правовою основою здійснення соціального страхування є передусім Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. (далі у цьому розділі — Основи)1, а також ряд спеціальних законів, якими визначаються окремі види соціального страхування. Відповідно до Основ, соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Воно ґрунтується на таких принципах: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) й на інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності; 3) надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; 4) обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування; 5) солідарності та субсидування; 6) державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 7) забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування; 8) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування; 9) паритетності представників усіх суб'єктів загально обов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Завданням соціального страхування є перерозподіл витрат, які виникли у застрахованої особи між усіма учасниками страхування. При цьому втрата заробітку або інші обставини можуть бути підставою для здійснення страхових виплат лише за умови, якщо вони викликані соціально значимими причинами, які з точки зору держави і суспільства є поважними і об'єктивно обумовленими. Додаткові витрати можуть бути результатом різних причин: наявність утриманців, інвалідність, потреба в медичній допомозі і лікуванні, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики. Застрахованими вважаються фізичні особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це передусім працюючі на умовах трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, а також самозайняті особи, які забезпечують себе роботою самостійно (наприклад, творчі працівники), а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. Громадяни України, які працюють за кордоном та не застраховані в системі страхування країни, де вони працюють, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків. Застраховані особи одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним документом для всіх видів страхування і підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р.1 затверджено порядок видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Обов'язок з підготовки документів для одержання свідоцтва покладається на роботодавця. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, а також ті, що добровільно сплачують страхові внески, самостійно подають документи для оформлення свідоцтва разом з реєстрацією у Пенсійному фонді як платника страхових внесків. Реєстрація застрахованих осіб, персоніфікований облік відомостей про них та оформлення страхових свідоцтв здійснюється органами Пенсійного фонду України. Номер страхового свідоцтва повинен збігатися з ідентифікаційним номером, наданим фізичній особі як платнику податків Головною державною податковою інспекцією. Страхувальниками є роботодавці та застраховані особи, які сплачують внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У деяких випадках застраховані працівники не сплачують страхових внесків. Так, зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, внески сплачують лише роботодавці. Страхувальники сплачують страхові внески з коштів, які спрямовуються на оплату праці, або з оподатковуваного доходу. Платники внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підлягають обов'язковій реєстрації у відповідних страхових фондах за своїм місцезнаходженням або за місцем проживання. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця зобов'язаний передати Пенсійному фонду України, іншим фондам соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах Пенсійного фонду України, інших фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації та відомостей з відповідної реєстраційної картки. Порядок реєстрації платників страхових внесків у відповідних фондах загальнообов'язкового соціального страхування регулююється відповідними інструкціями, що приймають фонди загальнообов'язкового соціального страхування. Як правило, страхувальники у 10-денний термін з моменту державної реєстрації повинні подати у відповідний страховий фонд документи, які підтверджують їхню реєстрацію як суб'єктів господарської діяльності, довідку органу статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій і про присвоєння ідентифікаційного коду. Страхувальники — фізичні особи подають свідоцтво про державну реєстрацію, а також довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо фізичні особи використовують найману працю інших осіб, вони також подають копії угод про прийняття на роботу працівників. У тих випадках, коли платник страхових внесків не зареєструвався як страхувальник, орган відповідного страхового фонду має право припинити його операції за рахунками у банківських установах та вжити заходів адміністративної відповідальності. Необхідно зазначити, що встановлений порядок реєстрації страхувальників у відповідних фондах не зовсім відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яким передбачено лише подання повідомлення про реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, що є підставою взяття його на облік у відповідному страховому фонді. Розміри страхових внесків, а також об'єкти сплати страхових внесків визначаються законами про окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р.1 збір на обов'язкове пенсійне страхування належить до системи загальнодержавних податків і зборів. Проте Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові пенсійні внески не зараховуються до системи оподаткування, що, очевидно, свідчить про колізію двох законодавчих актів, які мають різну галузеву належність. Сплата страхових внесків до різних страхових фондів на практиці спричиняє чимало труднощів. Тому у засобах інформації та науковій літературі висловлюються пропозиції про запровадження у нашій країні єдиного соціального податку, який мав би замінити собою усі страхові платежі. Такі пропозиції заслуговують на увагу, адже це дасть змогу зменшити навантаження на фонд оплати праці і, крім того, роботодавцям не потрібно буде звітувати у різні страхові фонди. Страховиками відповідно до Основ є цільові страхові фонди з пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також страхування на випадок безробіття і медичного страхування. На страхові фонди покладаються обов'язки щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Вони є фінансовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. їхні кошти не зараховуються до складу Державного чи місцевих бюджетів. Основними джерелами формування коштів страхових фондів є страхові внески роботодавців, застрахованих осіб, бюджетні та інші джерела. До інших джерел належать штрафні санкції, кошти за регресними вимогами, доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, а також надходження, які не суперечать законодавству України. Управління страховими фондами здійснюють на паритетних засадах держава та представники суб'єктів соціального страхування. У фондах утворені і діють правління та виконавчі дирекції страхових фондів. Нагляд за діяльністю страхових фондів здійснює Наглядова рада, яка, крім того, контролює виконання ними статутних завдань та цільове використання коштів. Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що розміри ставок страхових внесків, у тому числі й для осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування, визначаються відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Цим Законом встановлено, що фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують страхові внески на загальних піставах. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески у фіксованому розмірі, встановленому відповідно до законодавства України, з моменту набрання чинності відповідного закону. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, — є платниками страхових внесків за найманих працівників у розмірах, передбачених законодавством для платників страхових внесків, на загальних підставах. Водночас з метою уникнення подвійного оподаткування при сплаті страхових внесків фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності та юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за найманих працівників, сума коштів, що спрямовується до Пенсійного фонду у вигляді частини ставки єдиного або фіксованого податків за цих працівників, зараховується в рахунок сплати страхових внесків. Необхідно зауважити, що законодавство обмежує максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу, сукупного оподаткованого доходу, з яких справляються страхові внески до соціальних фондів1. За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії; страхові допомоги (по безробіттю, по тимчасовій непрацездатності; сім'ям з дітьми; у зв'язку з нещасним випадком на виробництві); різного роду страхові соціальні послуги (санаторно-курортне лікування, медична та соціальна реабілітація тощо). Загальнообов'язкове державне соціальне страхування вважається також формою організації здійснення застрахованими особами права на соціальне забезпечення у разі втрати заробітку або інших джерел для існування при настанні страхового випадку. Воно є одним із видів у системі страхових відносин в Україні, що спрямовані на формування, розподіл і використання грошових коштів для захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальної шкоди при настанні страхового випадку. Поряд із цим воно має ряд особливостей, які характеризують його правову природу та істотно відрізняють від цивільно-правового договірного страхування. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування за своїм характером є імперативним. Умови участі у цьому виді страхування застрахованих, страхувальників і страховиків визначаються законом і не можуть бути змінені угодою сторін. Натомість особисте страхування здійснюється на підставі договору страхування, що укладається відповідно до Цивільного кодексу України на умовах, визначених Законом України «Про страхування». Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що всі працівники підлягають соціальному страхуванню і за ухилення від нього встановлена відповідальність, тоді як участь в особистому страхуванні є добровільною. Відповідним законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються розміри і порядок сплати страхових внесків, а при особистому страхуванні ці та інші умови визначаються договором. Система страхових випадків, що слугують підставою для здійснення соціальних виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, встановлена спеціальними законами, як і розміри та умови здійснення цих виплат. Зазвичай суми соціальних виплат сумірні із розміром заробітної плати застрахованого. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню властива так звана деперсоніфікація страхової суми. Тобто вона не є об'єктом права власності застрахованої особи, а тому у разі її смерті чи ненастання страхового випадку відповідні кошти використовуються іншими учасниками цього виду страхування. Існує декілька видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розрізняють: 1) пенсійне страхування; 2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; 4) страхування на випадок безробіття; 5) медичне страхування (в Україні воно ще не запроваджене); 6) інші види страхування, передбачені законами України. 8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Одним із видів соціального страхування є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Воно покликане акумулювати кошти для здійснення пенсійних виплат. З-поміж інших видів соціального страхування цьому виду належить визначальна роль у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. На сьогодні в Україні проводиться реформа системи пенсійного страхування, що є складовою усієї пенсійної реформи. Завданням реформи пенсійного страхування є створення умов для виплати пенсій у повному розмірі, а також зняття з відповідного страхового фонду виплат, які йому не притаманні. Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.1 систему пенсійного страхування в Україні розподілено на три рівні. Перший рівень отримав назву — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування2. Вона базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування3. В основу її побудови покладено принцип накопичення коштів застрахованих осіб у спеціальному Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень — це система недержавного пенсійного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Відповідно до зазначеного розподілу пенсійне страхування в нашій державі існує у двох формах: 1) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (вона властива для солідарної і обов'язкової накопичувальних систем); 2) недержавне добровільне накопичувальне пенсійне страхування. Громадяни України можуть бути учасниками пенсійного страхування одночасно усіх трьох рівнів та використовувати при цьому обидві форми пенсійного страхування. Для певних категорій громадян законами України можуть встановлюватися відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення. Це, зокрема, стосується тих осіб, які отримують пенсії у системі державного пенсійного забезпечення за рахунок коштів бюджетів різних рівнів. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за відповідними принципами, визначеними у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: — законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; — обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності; — право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; — заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
— рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; — диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); — солідарність та субсидування в солідарній системі; — фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; — спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; — державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; — організація управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; — обов'язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; — цільове та ефективне використання коштів загально обов'язкового державного пенсійного страхування; — відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків. Основними суб'єктами солідарної системи пенсійного страхування Закон називає: застрахованих осіб (в окремих випадках — членів їхніх сімей та інших осіб), страхувальників, Пенсійний фонд, уповноважений банк, а також підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій (далі — організації). Застрахованими особами у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є ті, що обов'язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи, які беруть у ньому добровільну участь. До застрахованих осіб, які підлягають пенсійному страхуванню, належать: 1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності; 2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент); 3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. До членів сімей фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і одержують частину доходу від заняття цією діяльністю; 4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно: займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності; 5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України); 6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах та організаціях, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України); 7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які одержують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді; 8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України; 9) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі; 10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу; 11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які одержують виплати у 12) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства); 13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; 14) один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства; 15) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності. Закон також визначає осіб, які можуть брати добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Це передусім особи, які досягли 16-річно-го віку і не належать до тих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Вони можуть обирати солідарну чи накопичувальну систему пенсійного страхування або брати участь одночасно в обох системах. Добровільна участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні передбачає укладення договору про таку участь із Пенсійним фондом на термін не менше одного року. Договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску. Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання сторонами. Він може бути достроково розірваний застрахованою особою або органом Пенсійного фонду у наступних випадках: застрахованою особою: — з її ініціативи за умови дії договору не менше року; — у разі систематичного порушення територіальним органом Пенсійного фонду умов договору; — за згодою сторін, якщо договір діяв не менше одного року; — набуття застрахованою особою відповідно до закону зобов'язань щодо участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; — виникнення обставин, що не відповідають визначеним законом вимогам до осіб, які мають право брати участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; — систематичного порушення застрахованою особою умов Договору; — смерті застрахованої особи. В інших випадках дострокове розірвання не допускається. Про розірвання договору сторони повідомляють одна одну в місячний строк з моменту прийняття рішення щодо розірвання. Незалежно від форми участі застрахованих осіб у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні їх статус як суб'єктів цього виду страхування припиняється: у разі, якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, втратила визначений законом статус застрахованої особи; - у разі закінчення терміну дії договору про добровільну участь або дострокового розірвання цього договору; - у разі, якщо застрахованій особі призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату; — у разі смерті застрахованої особи. Особа, яка припинила участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, може поновити свою участь у ньому з набуттям нею статусу, згідно з яким вона підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або шляхом укладення в установленому порядку договору про добровільну участь. Для збору відомостей про застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування запроваджений персоніфікований облік усіх потенційних його учасників1. Обов'язок здійснення обліку покладено на Пенсійний фонд України. Для цього у системі Пенсійного фонду створено та функціонує єдиний банк відомостей про застрахованих осіб. На кожну застраховану особу відкривається облікова картка, в якій відображаються дані про сплату страхових внесків та наявний страховий стаж, дані про призначення і виплату пенсії та надання соціальних послуг застрахованій особі. Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається у Пенсійному фонді протягом усього життя особи, а після її смерті — ще впродовж 75 років. Важливим суб'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є страхувальники. Ними вважаються особи і органи, які сплачують страхові внески. Закон називає декілька видів страхувальників: 1) роботодавці (фізичні та юридичні особи, які використовують працю найманих осіб на підставі трудового договору); 2) юридичні особи, в тому числі військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу; 3) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я; 4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно, — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності. Страхувальниками для осіб, які беруть добровільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи. Страхувальники зобов'язані зареєструватися у територіальних органах Пенсійного фонду як платники страхових внесків. Взяття на облік до Пенсійного фонду страхувальників здійснюється у такому порядку: — для юридичних осіб, незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб — підприємців, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», — на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей територіальними органами Пенсійного фонду; — для страхувальників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», — у порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, не пізніше наступного робочого дня отримання від них відповідної заяви. Повідомлення про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків надсилається страхувальнику наступного робочого дня з дня взяття на облік. Страховиком,тобто учасником пенсійного страхування, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, — є Пенсійний фонд. Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Однак на перехідний період на термін 5 років (до 1 січня 2009 р.) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі положення, затвердженого Президентом України. Органами управління Пенсійного фонду є його правління та виконавча дирекція. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суб'єктом солідарної системи називає також уповноважений банк. Таким є, зокрема, банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду. Завершують низку суб'єктів солідарної системи пенсійного страхування підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій. Кошти Пенсійного фонду формуються за рахунок: 1) страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду; 2) інвестиційного доходу, який одержується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; 3) коштів державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду; 4) сум від фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб і громадян за ці порушення; 5) благодійних внесків юридичних та фізичних осіб; 6) добровільних внесків; і) інших надходжень відповідно до законодавства. Страхові внески до солідарної системи сплачуються із сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення), виплат за угодами цивільно-правового характеру, а також із сум страхових виплат, які отримують окремі категорії застрахованих осіб. Для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, а також суб’єктів господарської діяльності без створення юридичної особи, страхові внески сплачуються із сум доходу, який відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.1 підлягає оподаткуванню. Особи, які беруть добровільну участь у солідарній системі, сплачують внески у розмірі, передбаченому договором, із сум оподаткованого доходу, визначених договором. Розмір страхових внесків на пенсійне страхування встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. Страхові внески до солідарної системи нараховуються на суму фактичних витрат на оплату праці найманих працівників або на суму оподаткованого доходу. Для осіб, які беруть участь у пенсійному страхуванні добровільно, страхові внески сплачуються із суми, визначеної договором про добровільну участь. Страхові внески нараховуються в межах максимальної величини, що встановлюється законом про Державний бюджет на поточний рік. На перехідний період, до запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування розмір внесків визначається Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р.1 Порядок обчислення і сплати страхових внесків урегульований інструкцією Пенсійного фонду України2. Відповідно до вказаного Закону визначено такі розміри внесків на обов'язкове пенсійне страхування: — для роботодавців (юридичних та фізичних осіб), які використовують найману працю на умовах трудового договору або за договорами цивільно-правового характеру, військових частин та органів, які сплачують заробітну плату, грошове забезпечення чи допомогу — 32,3 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників; — для роботодавців, які використовують працю з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, — 42 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників; — для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (адвокати, нотаріуси, творчі та інші працівники), — 32 % від суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Внески на пенсійне страхування сплачують також і застраховані особи. Зокрема, ті, які працюють на умовах трудового договору або цивільно-правового договору у роботодавців — юридичних та фізичних осіб; члени колективних та орендних підприємств; особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій і отримують заробітну плату за роботу на виборній посаді; особи, які проходять альтернативну службу; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, а також особи, які отримують допомогу у зв'язку з тимчасовою працездатністю, сплачують страхові внески у розмірі 1 % з доходу до 150 грн і 2 %, якщо дохід перевищує вказану суму. Особи, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, де робота зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання спеціальної пенсії, сплачують страхові внески від 1 % до 5 % суми отриманого доходу. Розмір внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування щороку коригується законом про Державний бюджет на поточний рік. Для застрахованих осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, розмір внесків визначається договором. Крім солідарної пенсійної системи, загальнообов'язкове пенсійне страхування застосовується і накопичувальною системою. Вона передбачає накопичення пенсійних коштів на персональних рахунках застрахованих осіб, і здійснення пенсійних виплат за рахунок цих коштів. Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що накопичувальна система в Україні буде запроваджена за умови економічного зростання нашої держави, якщо протягом двох років валовий внутрішній продукт зростатиме не менше ніж на 2 % порівняно з попереднім періодом. Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду має відбуватися після підвищення заробітної плати застрахованих осіб та за умови забезпечення виплати пенсій у солідарній системі у розмірі не нижче прожиткового рівня та збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Крім того, передбачається, що запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування можливе у разі: а) повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих б) створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків; в) прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування; г) призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду; ґ) проведення тендерів та укладання договорів з компаніями управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду; д) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення; є) забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду. Отже, про обов'язкову накопичувальну систему можна говорити лише як про перспективу. Основними суб'єктами системи обов'язкового накопичувального пенсійного страхування є застраховані особи, страхувальники1, страховик (Накопичувальний фонд), а також юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом та управління його пенсійними активами, зберігач і страхові організації. За деякими винятками, застрахованими особами в обов'язковій накопичувальній системі є ті самі особи, які визначені такими у солідарній системі страхування. Страхувальникамивиступають самі застраховані, оскільки вони безпосередньо сплачують внески на цей вид страхування. Накопичувальний пенсійний фонд (далі — НПФ) — самостійний суб'єкт пенсійного страхування, що у накопичувальній системі виконує роль страховика.Це цільовий позабюджетний фонд, який здійснює акумулювання страхових внесків застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб. Пенсійні активи цього Фонду використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених законом, — членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі. НПФ створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Вона відкриває спеціальні рахунки НПФ у банківській установі, яка відповідно набуває статусу зберігача коштів. Банк, який зберігає та обслуговує кошти Накопичувального фонду, визначається на підставі тендера. Пенсійний фонд укладає з ним договір на обслуговування активів Накопичувального фонду. Важливу роль у накопичувальній системі пенсійного страхування відіграють страхові організації. Це відповідні юридичні особи, виключним видом діяльності яких є страхування життя. Вони здійснюють страхування і виплату довічних пенсій. У структурі НПФстворюється Рада Накопичувального фонду у складі 14 осіб, які на пропорційній основі призначаються Президентом України та Верховною Радою України. Указом Президента України призначається сім членів Ради НПФ.Це представники від центральних органів виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, фінансів, економіки і з питань європейської інтеграції, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ради національної безпеки і оборони України та Пенсійного фонду. Верховна Рада України шляхом прийняття відповідної постанови призначає іншу половину членів Ради НПФ, у тому числі по одному представнику від застрахованих осіб, роботодавців та Національного банку України. Кошти Накопичувального фонду формуються за рахунок страхових внесків, інвестиційних доходів, що утворюються внаслідок розміщення та інвестування коштів НПФ, а також з надходжень сум від фінансових санкцій, застосованих до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, що спрямовуються до НПФ, та сум адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення. Розмір страхових внесків до Накопичувального фонду визначається Верховною Радою України як величина у відсотках від розміру внеску на пенсійне страхування. Максимальний їх розмір не може перевищувати 7 % від суми оподатковуваного доходу. Особи, які беруть добровільну участь у обов'язковій накопичувальній системі, сплачують страхові внески у розмірі, визначеному договором. Інвестиційний дохід, що обліковується на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб, визначається як різниця між сумою сукупного інвестиційного доходу, одержаного від інвестування пенсійних активів, та сумою адміністративних видатків, пов'язаних з їх управлінням. Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок прибутку, що отримується від інвестування пенсійних активів у цінні папери, відсотків, що нараховуються на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитних рахунках, та доходу від інших видів інвестування, дозволених законом. Кошти Накопичувального фонду використовуються на: · інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб; · оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат; · оплату послуг компаній з управління активами; · оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням НПФ, у тому числі на проведення тендерів; · оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань; · оплату послуг зберігача; · оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки. Забороняється використання коштів Накопичувального фонду для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи та на інші цілі, не передбачені законом. Кошти НПФ є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього Фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку. За рахунок коштів накопичувальної системи здійснюються виплати довічних пенсій з установленим періодом, довічних обумовлених пенсій, довічних пенсій подружжя і одноразових виплат. 3. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатностіта витратами, зумовленими народженням та похованням Цей вид соціального страхування регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. Ним передбачаються заходи матеріального забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, а також часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, тощо. Застрахованими особами Закон називає: 1) осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; 2) членів колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів. Громадяни України, які працюють за межами території нашої держави і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, можуть добровільно застрахуватися в системі соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та отримувати матеріальне забезпечення й соціальні послуги, якщо інше не передбачено міжнародним договором між Україною і країною перебування громадянина. Так звані самозайняті особи теж мають право добровільно застрахуватися у цьому виді страхування й отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги. До страхувальників належать передусім роботодавці, а також працівники і особи, які добровільно сплачують внески на цей вид страхування. Роботодавці зобов'язані зареєструватися як страхувальники у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У разі порушення цієї вимоги до них застосовуються штрафні санкції. Органом, який забезпечує акумуляцію коштів на цей вид соціального страхування, а також здійснює страхові виплати при настанні страхового випадку, тобто виконує функції страховика, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Розміри платежів до Фонду визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. Зокрема, роботодавці перераховують страхові внески у розмірі 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Крім роботодавців, внески на цей вид страхування сплачують і самі застраховані особи із суми отримуваної ними оплати праці. Так, наймані працівники, заробітна плата яких є нижчою прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, перераховують 0,5 % від суми заробітної плати, а ті з них, які отримують зарплату понад зазначений мінімум, — сплачують 1 %. Щороку розмір внесків на цей вид страхування уточнюється законом про Державний бюджет на поточний рік. Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, страхові внески визначено у розмірі 3,4 % від суми оподаткованого доходу (прибутку). Порядок акумуляції коштів та реєстрації платників страхових внесків регулюється Інструкцією «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності», затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. Страховими випадками при страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності вважаються: 1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) вагітність і пологи та необхідність догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; 3) необхідність догляду за хворим членом сім'ї; 4) карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби; 5) тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, нижчеоплачувану роботу; 6) необхідність протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; 7) необхідність санаторно-курортного лікування. За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (в тому числі догляд за хворою дитиною), по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку1, а також допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) і оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей.
|