Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Поняття англомовної аудитивної компетенції. Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності. Труднощі аудіювання. Способи презентації аудіо текстів.




Аудіювання передбачає слухання і розуміння «живого» мовлення або мовлення в запису. Аудіюванняя як мета навчання полягає у розвитку аудитивної компетенції.

Аудіювання як засіб навчання передбачає сприяння мовному та мовленнєвому розвитку учнів, а саме: опрацювання фонетичного, лексичного та граматичного матеріалу; організацію та проведення уроку; навчання різним видам мовленнєвої діяльності.

Психофізіологічні механізми аудіювання: антиципація, фізичне сприйняття мовлення, короткотривала та довготривала адитивна пам’ять, внутрішнє мовлення, розпізнавання, основане на лінгвістичному досвіді, логічне розуміння, прогнозування смислового змісту. Труднощі навчання аудіювання: екстралінгвістичні (об’єм аудитивної пам’яті, спосіб пред’явлення, психолого-вікові особливості учнів, обсяг аудіо тексту, темп мовленнєвого повідомлення, кількість пред’явлень, тривалість звучання, тембр голосу, використання опор) і лінгвістичні (фонетичні, лексичні, граматичні, композиційні та структурні, стилістичні, наявність власних імен та географічних назв, вид мовлення (діалог, монолог)).

Основні етапи формування аудитивної компетенції:

І. До текстовий етап (Pre-listening stage).

а) Антицепація: змістовна (ситуативна, функціональна), мовна, культурна. Мета: активізація життєвого і мовного досвіду учнів.

б) Ймовірне прогнозування (Prediction). Пов’язане зі змістом тексту. Проводиться з метою передбачення майбутніх подій та подолання лінгвістичних та екстралінгвістичних труднощів. Використовуються наступні вербальні та візуальні орієнтири-підказки: малюнки, заголовки тексту, прислів’я, ключові слова, фрагменти музичних творів, відео кліпи, відео фрагменти.

в) Комунікативне завдання. Мотивація створюється за допомогою комунікативних завдань, які передбачають активне слухання та виконання різних орієнтованих на учня технологій.

ІІ. Текстовий етап (While-listening stage).

Презентація аудіо тексту. Етап активного прослуховування передбачає використання різних видів Аудіювання: jigsaw listening; listening aided by visuality; complementary listening; interpretive listening; patch-work listening; close-test listening.

ІІІ. Після текстовий етап (Post-listening).

а) Контроль розуміння може здійснюватись за допомогою таких усних та письмових вправ: повна фізична реакція (TPR); пошук вірних чи невірних тверджень (ticking off true or false statement); пошук помилок (detecting mistakes); заповнення пропусків (filling in the gaps); поєднання малюнків та речень, питань та відповідей (matching pictures and sentences, questions and answers); складання плану, карти; перефраз; переклад; опис; відповіді на питання; вибір правильної відповіді; виконання тестів альтернативного та множинного вибору.

б) Розвиток усного та писемного мовлення.

Даний етап спрямований на розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності та формування здібностей самовираження на основі аудіо тексту. Пропонуються наступні завдання: write the end of the story; discuss a suggested problem, proverb, saying, quotation; make a report; sequence facts and actions; summarize; solve a problem; role-play; illustrate the main idea.

 

Поняття мовленнєвої компетенції в іншомовному говорінні. Суть говоріння та його психофізіологічні механізми. Суть і характеристика діалогічного і монологічного мовлення. Етапи навчання діалогічного і монологічного мовлення.

Говоріння і письмо – продуктивні види МД. Говоріння (усне мовлення) – це висловлення власних чи чужих думок з метою вирішення комунікативних завдань.

Основне завдання навчання англійського мовлення – це розвиток комунікативної компетенції, яка складається з мовної, мовленнєвої, соціокультурної та стратегічної компетенцій та відбувається у чотирьох сферах мовленнєвої діяльності: особистісній, громадській, професійній та навчальній.

Усномовленнєва компетенція реалізується через функції, яким відповідають певні функціональні показники. Учнів слід навчати, як: вітатись, висловлювати своє здивування та переживання, запитувати дозвіл, давати пораду, вибачатись, висловлювати вдоволення, висловлювати свою власну думку.

Мовлення може бути: підготовленим, непідготовленим/спонтанним. Непідготовлене мовлення базується на 4-х уміннях: уміння комбінувати знайомий мовний матеріал у нових ситуаціях; уміння переносити засвоєний матеріал на нові ситуації; уміння починати розмову; уміння говорити на певну тему без попередньої підготовки. Підготовлене мовлення передбачає оформлення мовлення до процесу власне мовлення.

Комунікативна ситуація – це система взаємопов’язаних факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру, яка залучає мовця в процес спілкування і передбачає його мовленнєву поведінку. Види ситуацій: реальна; конструйована; проблемна; невербальна.

У процесі навчання усного мовлення слід використовувати візуальні(малюнки, слайди, звуки музики, функціональні шуми, постери, крокі, фотографії, схеми, таблиці) та вербальні (план, підстановчі таблиці, логіко-семантичні схеми, рольові картки, ключові картки, тексти, прислів’я, відео фрагменти, ключові слова, крилаті вислови, роздаткові картки) опори.

Шляхи створення проблемної ситуації: використання декількох варіантів вирішення однієї проблеми; створення перешкод на шляху вирішення проблеми; надання недостатньої інформації; надання прикладів негативного життєвого досвіду для швидкого розв’язання проблеми; використання знань учнів у нових ситуаціях.

Основні компоненти комунікативної ситуації: співрозмовники (суб’єкти спілкування), предмет спілкування (об’єкт спілкування), взаємовідносини між співрозмовниками та їх ставлення до предмету спілкування, умови мовленнєвого акту.

Монолог – це відносно завершений вид організованого мовлення, спродукований як результат індивідуального висловлювання однієї особи, спрямований до співрозмовника чи аудиторії. Комунікативні функції монологічного мовлення: інформативна, впливова, оцінююча (експресивна).

Розрізняють три види монологічного мовлення: монолог-опис; монолог-розповідь; монолог-міркування/ переконання.

Мета навчання монологічного мовлення згідно чинної програми – це розвиток усної монологічної мовленнєвої компетенції, тобто вмінь продукування правильних логічних та порівняно вмотивованих монологів різних рівнів залежно від комунікативної ситуації.

Психологічні механізми породження монологічного висловлювання: мотиваційний рівень, формуючий (внутрішнє мовлення), реалізуючий рівень (власне мовлення).

Найхарактерніші психологічні характеристикимонологічного мовлення: логічність, послідовність, контекстуальність, тематичність, ситуативність, адресованість, лінгвістична правильність, самостійність, односторонній характер, смислова завершеність, зв’язність, безперервність, плановість.

Найхарактерніші лінгвістичні характеристики монологічного мовлення: наявність обох головних членів речення, наявність складних речень, більш складний синтаксис (у порівнянні з діалогічним мовленням), інформаційна насиченість, наявність значної кількості лінгвістичних засобів зв’язку, використання кліше, розмовних формул.

Структура монологу: вступ, основна частина, висновки. Основні етапинавчання монологічного мовлення: рівень фрази, рівень понадфразової єдності, рівень тексту.

Діалог – це форма говоріння, яка породжується у процесі безпосереднього обміну репліками між двома або кількома співбесідниками.

Діалогічна єдність – це сукупність двох або кількох реплік, взаємопов’язаних лексичними, граматичними, ритміко-інтонаційними засобами. Діалогічна єдність – найменша структурна одиниця діалогічного мовлення, яка включає як мінімум дві взаємопов’язані репліки: ініціативну репліку та реактивну репліку.

Діалог має подвійну природу: розвиток умінь ініціювання розмови; розвиток умінь розуміння та адекватного реагування на репліку партнера, стимулюючи його до подальшої розмови.

Психологічні механізми породження діалогічного мовлення: мотивація, формування, реалізація.

Основні психологічні характеристики діалогічного мовлення наступні: ситуативність, зверненість до партнера, економічний характер (згорнутість), двосторонній характер, спонтанність, ініціативність, експресивність, емоційність.

Основні лінгвістичні характеристики діалогічного мовлення: наявність мовленнєвих кліше, наявність заповнювачів пауз, еліптичність, наявність простих та скорочених форм висловлювань, структурна кореляція (повна, часткова, нульова), граматичні, лексичні, фонетичні особливості.

Основні комунікативні характеристики діалогічного мовлення: двостороння діяльність партнерів, наявність безпосереднього контакту, спільний характер ситуації та предмету розмови.

Використовуються наступні підходи до навчання діалогічного мовлення: поетапне навчання, навчання на основі діалогу-зразка, «діалог в дії».

Функціональні типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями, діалог-обговорення.

Етапи оволодіння діалогічним мовленням: оволодіння реп лікуванням, оволодіння певними діалогічними єдностями, оволодіння вміннями вести мікродіалог, оволодіння вмінням вести діалоги різних функціональних типів.

 


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 99; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2023 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты