Еволюція поняття «дитина» в процесі історичного розвитку людського соціуму

Розвиток - це складний, динамічний процес, що відбувається в часі і просторі та приводить до кількісних і якісних змін в особистості. Розвиток відбувається під впливом зовнішніх факторів, але за внутрішніми законами.

Можна виділити три види розвитку людини — фізичний, психічний і соціальний. Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні й якісні зміни на основі біологічних процесів. Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини. Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом.

Розвиток людини - це процес становлення і формування особистості під впливом зовнішні); і внутрішніх факторів, керованих і некерованих, у числі яких цілеспрямоване виховання й навчання відіграють провідну роль.

Людина - узагальнюючий образ людського роду в цілому.

Індивід - один із представників роду людського, окрема людина.

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального.

Індивідуальність - це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості, які відрізняють одну людину від інших.

Отже, особистість - це цілісна сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

У науковій літературі представлені дві теорії, які визначають фактори розвитку людини: біогенетична і соціогенетична. Прихильники першої надають перевагу спадковості як провідному факторові розвитку, а прихильники другої - визначальним вважають фактор середовища (природного і соціального). Прихильники цих теорій однобічно підходять до трактування факторів розвитку особистості й одночасно недооцінюють роль виховання в розвитку людини.

Біологічні фактори - це природні задатки, що передалися людині спадково. Природні задатки є необхідною умовою, анатомо-фізіологічною передумовою подальшого розвитку організму. Людина з'являється на світ як біологічний індивід. Як біологічний індивід вона відрізняється певною тілесною організацією (прямоходіння, наявність рухових органів, розвинутий мозок і т. ін.), наявністю свідомості, високим рівнем розумової діяльності. Біологічне виявляється в тому, що в кожної людини є певні задатки до тієї чи іншої діяльності. Саме ці задатки дають змогу людині інтенсивно виявляти себе у відповідних видах діяльності. Спадковість виступає основою, фундаментом розвитку людини.

Сучасна генетика доводить, що якості, які набуваються, й життєвий досвід людини не фіксуються на генному рівні. Розвиток особистості відбувається за соціальною програмою. Щоб людина стала особистістю, необхідна її взаємодія із середовищем.

Середовище - це комплекс умов, у яких живе людина. Розрізнюють біологічне середовище (поєднання природних умов життя людини) і соціальне (сукупність умов життя в суспільстві, суспільних відносин, у системі яких людина виконує певні обов'язки).

Середовище як фактор розвитку особистості - це складна сукупність зовнішніх обставин, що впливають на людину. Провідне місце в цій сукупності займає спосіб життя.

Спосіб життя детермінований, тобто визначений рівнем розвитку продуктивних сил, системою виробничих відносин, соціальним характером суспільства. Він передбачає індивідуальні стосунки людини із суспільством. Від характеру, способу життя людини залежить її успішне становлення як особистості, її адаптація до соціального життя і результативність діяльності.

У розвитку людини не можна ігнорувати ні біологічні фактори, ні фактори середовища. Для вияву тих чи інших здібностей або властивостей особистості необхідний певний рівень біологічної організації. Однак потрібні умови, в яких могли б виявлятися природні задатки людини. Середовище діє стихійно і пасивно. Без цілеспрямованого керівництва життєдіяльністю дитини навіть найсприятливіше середовище не може позитивно впливати на її розвиток. Таким цілеспрямованим впливом виступає виховання.

Виховання виконує формуючу функцію в розвитку особистості. Воно створює необхідні умови для розвитку, найбільш успішного його проходження; додає важливого, соціально значимого напрямку розвитку; здійснює формування позитивних якостей особистості.

Результативність впливу спадковості, середовища і виховання в процесі розвитку людини залежить від її активності. Людина формується в процесі активної діяльності. Розвиваючий і формуючий вплив природних задатків, середовища і виховання стають фактором розвитку особистості тільки за посередництвом її активної діяльності.

Практика показує, що за однакових умов виховання успішність розвитку залежить від зусиль, енергії і працездатності, які людина виявляє в різних видах діяльності. Зовнішнє формує особистість тільки тоді, коли проходить через її внутрішню сферу, поєднуючись з її активністю і реалізуючись у ній.

Розвиток особистості проходить кілька етапів. Перехід від одного етапу до іншого характеризується виникненням якісно нової особистісної властивості (специфічні потреби і нові можливості дитини в духовній та практичній діяльності). Такі особистісні утворення стимулюють перебудову способу життя дитини і системи виховних впливів.

Якісні зміни відбуваються на стику двох етапів і є показниками закінчення одного і настання іншого періоду розвитку особистості. Педагогам варто знати і враховувати, що коли нові потреби і прагнення натрапляють на перешкоди для їхнього задоволення, то & дитини виникають гострі кегативні переживання, що викликає відповідні форми поведінки (відповідну реакцію на педагогічні впливи). В одних дітей перехідні періоди протікають спокійно, а в інших — бурхливо, в конфліктній формі. На гостроту їх прояву впливають індивідуальні особливості дитини, соціально-педагогічні умови , в яких вона живе і розвивається.

Зовнішні та внутрішні фактори розвитку мають стимулювати активність особистості в різних видах діяльності. Якщо вплив педагога відкидається дитиною, то виникає негативна активність, що не стимулює процес розвитку, а гальмує його чи надає негативної спрямованості. При керуванні процесом виховання з метою одержання розвивального результату педагог повинен враховувати механізм внутрішньої активності особистості й забезпечувати умови для її функціонування.

Активність - це одна з властивостей особистості, посилена, енергійна діяльність. Активність забезпечує взаємодію людини і середовища. Розвивальний вплив виховання залежить від того, наскільки активною є участь дитини в педагогічному процесі.

Механізм внутрішньої активності поєднує: потреби (нестаток у чому- небудь); інтерес (своєрідно забарвлену емоціями минулу стадію мотивації потреби, що додає діяльності захоплюючого характеру); установку (визначену готовність людини до діяльності); мотиви поведінки і діяльності (суб'єктивне ставлення до чого-небудь, в основі чого лежить свідома й обґрунтована мета); спрямованість особистості.

Розвиток людини не відбувається спонтанно, сам по собі. Рушійною силою розвитку (як і процесу виховання) є протиріччя й активне його подолання. До них відносять протиріччя між:

1) потребами, що формуються, і можливостями їхнього задоволення, що представляють досягнутий рівень розвитку;

2) фізичними і психічними можливостями, що зросли, і старими формами діяльності;

3) вимогами, висунутими до дитини суспільством, педагогами і сформованим на той час рівнем розвитку.

Таким чином, розвиток - це кількісні та якісні зміни властивостей і психічних процесів, що удосконалюють відображення у свідомості людини навколишньої дійсності й активізують способи її діяльності. Цей складний і динамічний процес проходить під впливом цілої сукупності факторів, серед яких виділяють спадковість, середовище і виховання. Результативність впливу спадковості, середовища і виховання на процес розвитку людини залежить від її активності.