Історія появи та успішність вальдорфської педагогіки.

Перша вальдорфська школа була заснована відомим творцем філософського вчення - антропософії Рудольфом Штайнером (1864 - 1925) у 1919 році для дітей працівників тютюнової фабрики Вальдорф-Асторія в м.Штутгарті.

Повоєнний час, коли Штайнер розробляв свою концепцію вальдорфської школи, відзначався потребою гуманізації процесів навчання і виховання. Відгукуючись на ці запити філософ прагнув, щоб його педагогіка допомогала дитині сприймати і пізнавати світ, розвивала її приховані здібності та можливості, виховувала як соціальну особу, готову до співпраці з іншими людьми. Саме тому у центрі вальдорфської педагогіки знаходиться дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. Філософ вважав, що потрібно соціальний порядок співвідносити з потребами людини, а не підлаштовувати підростаюче покоління під соіальний порядок. Тільки через розвиток особистості можливий розвиток суспільства.

За Р.Штайнером, організація життя дитини повинна максимально відповідати психофізіологічним та біологічним ритмам людської істоти -ритму диханя, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритму тижня, пори року. Врахування ритмів надає дитині почутгя впевненості.

Вальдорфська педагопка важливу роль відводить розумінню особливостей трьох періодів життя дитини:

1. Перші сім років - навчання шляхом «імітації і прикладу», недостатній психофізіологічний ресурс обмежує такі інтелектуальні навантаження як математика, читання і письмо;

2. Наступні сім років (7-14р оків) - відбувається інтенсивний процес формування всіх почуттів;

3. Третє семиріччя (14-21 рік) - інтенсивний розвиток мислення, і головне «пошук істини, рух до правди»( вибір життєвого шляху) .

Організація роботи вальдорфської школи

Сучасні вальдорфські школи є недержавними школами, тому вони мають свободу у виборі:

1. Навчального матеріалу;

2. Організаційних форм занять;

3. Навчальних і виховних методів.

Вальдорфські школи нараховують дванадцять класів, а тринадцятий (додатковий) готує до вступу у вищі навчальні заклади. Крім того, до шкіл прикріплені дитячі садочки. За змістом вальдорфська школа однакову увагу приділяє розвитку мислительної, емоційної та вольової сфер особистості. Поряд з теоретичними дисциплінами, як. традиційно викладач у загальноосвітній школі, з першого року навчання запроваджується і різноманітні практичні заняття. Значну питому вагу посідають художні дисципліни - живопис, скульптура.ліплення, драматичне мистецтво гра на різноманітних музичних інструментах. Причому, в старших класах кількість годин, відведених на заняття мистецтвом, зростає. Починаючи з 11-го класу учні розділяються за трьома потоками - загальноосвітнім,технічним і соціально-педагогічним, навчання на яких передбачає спільні і спеціальні навчальні заходи. Так на соціально-педагогічному напрямі учні додатково вивчають педагогіку, психологію, дидактику соціально-педагогічних дисциплін, запобігання правопорушень серед підлітків тощо.

Організація навчального процесу у вальдорфській школі різниться тим, що в ній відсутня установка на розклад уроків. Починаючи з першого класу навчання відбувається «методом епох». Тобто вивчення кожної основної навчальної дисципліни (рідна мова,математика, історія, фізика, хімія, праця,географія^ історія мистецтва) відбувавається почергово протягом 3-4 тижнів, з 7 год. 45 хв. до 9 год. 40 хв. ранку. 3 10 год. 35 хв. вивчаються інші навчальні предмети та проводяться практичні заняття. З 1 -го по 8-ий клас викладання здійснює один учитель - керівник класу. Починаючи з 9-го класу навчають учителі-предметники. Протягом перших восьми років навчання оцінок та іспитів у школі не існує. У кінці кожного навчального року учитель-керівник складає детальну характеристику про успішність і розвиток кожного учня.

Методи і засоби навчання і виховання у вальдортській школі відповідають провідним ідеям Штайнер-педагогіки. До них зокрема належать:

1. Слово учителя, образно-художні оповіді, розповіді про давні події, переказування казок, міфів

2. тощо;

3. Ритмічний початок робочого дня (декламування хором, спів, ритміка, гра на музичних інструментах - евритмія);

4. Праця (разом з учителями учні займаються ткацтвом, швацькою і ковальської справою, обробкою металів, вирощують пшеницю, печуть хліб тощо);

5. Образотворче мистецтво, музика, драматизація.

6. Проіулянки, подорожі, екскурсії (знайомство з природою, стародавніми професіями тощо);

7. Позитивна морально-психологічна обстановка загальної приязні, що Є основним засобом виховання. Відсутні жорсткі покарання і моральні повчання.

Вимоги до вчителя вальдорфської школи є високими. Він повинен Володіти глибокими професійними знаннями, щоб уміти зацікавити дітей і бути для них авторитетом. А також мати належну психолого-педагогічну підготовку для визначення типу темпераменту кожного учня і пошуку індивідуального підходу до його духовного і душевного світу. Учитель обов'язково повинен уміти малювати акварельними фарбами, кольоровою крейдою, грати на музичних інструментах та організувати навчальний процес так, щоб естетичний компонент був присутній на ньому повсякчас.

В основу організації діяльності школи покладено принцип самоврядування. У школі немає директора і жодних рангових відмінностей між учителями (навіть в оплаті праці). Щорічно вибирається правління, яке розпоряджається бюджетом школи. Повсякденні питання вирішує конференція з керівництва, до якої входять вчителі і батьки.

Причини поширення вальдорфської педагогіки в світі В даний час близько 900 вальдорфських шкіл існують у 60 - ти країнах Європи, Америки, Австралії, Азії, Африки. З 1990 року вони відкриті і в Україні. У травні 2001 року МОН України видало наказ про впровадження

вальдорфської педагогіки в Україні (експеримент триватиме до 2013 року). У 2000році Ю НЕСКО проголосило Штайнер-школу педагогікою XXI століття.

Вальдорфська педагогіка і школа цінуються за ті принципи, які вони сповідуютьі реалізують:

1. Принцип свободи, який проявляється у відсутності тиску на учнів у навчанні.

2. У школі, де немає оцінок, іспитів, другорічництва, стресових ситуацій немає і страху

3. незнання, а є бажання вчитись.

4. Принцип дитиновідповідності навчання і виховання. Процеси навчання і виховання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

5. Принцип авторитету учителя. Серед учителів школи немає бути таких хто не користується

6. авторитетом в учнів. Наставників і учнів єднають

7. Доброзичливі стосунки.

8. -Принцип єдності. Усі учні вважаються талановитими і селекція за обдарованістю відсутня.

9. Принцип глибокого індивідуального знання особистості учня, його темпераменту, характеру. - Принцип співпраці школи з батьками учнів. У багатьох школах один день тижня - батьківський.

23. Відкриті школи як форма соціального вихованая осоОистості

Історія появи і сутність «відкритої школи»

Перші «відкриті школи» було створено на початку 70-х років XX ст. в Англії. А уже у 80-х роках вони набули масового поширення в багатьох високорозвинутих країнах (СІЛА, Франція, Німеччина, Японія і ін.). Під поняттям «відкрита школа» розуміється такий загальноосвітній заклад (переважно початкова школа), у якому навчально-виховна робота базується на тісному зв'язку з оточуючим середовищем, врахуванні різноманітних соціальних чинників, які впливають на формування особистості, її гідності.

Практика «відкритої школи» базується на перспективах доцільного використання навчальної і позакласної освітньо-виховної діяльності, нетрадиційних методик навчання і виховання.

Особливістю «відкритих шкіл» є те, що:

1. Навчання носить індивідуальний характер, який проявляється у фактичній відмові від обов'язкового дотримання навчальних планів і програм, від класно-урочної форми навчання;

2. Учні значну частину часу проводять за межами навчального закладу. Переважають тенденції до розширення і зміцнення взаємодії школи з життям, всіма соціальними інститутами середовища - сім'єю, підприємствами, культурно-освітніми установами, громадськими організаціями, місцевими властями тощо;

3. У школі відсутній традиційний розклад і існує гнучкий ритм занять. Учитель і учень спільно планують теми і час виконання різних видів діяльності. Разом з учнями учителі вирішують куди проведуть екскурсію ( музеї, підприємства, клуби тощо);

4. Школа відкрита для діалогу, міжособистісного, між групового, міжвікового спілкування (у класах, відповідно можливостей, можуть навчатись діти з різницею у віці 2 роки); відкрита у прямому розумінні цілий день і для дітей, і для дорослих, сюди вони можуть приходити у будь-який час;

5. Центр ваги в навчанні і вихованні переноситься на творчі напрями людської діяльності, школа створює всі необхідні умови для особистого розвитку дитини; Головним методом навчання є метод відкриття, тобто діти навчаючись і розвиваючись, повинні все відкривати самостійно. У школах відсутня оцінна система контролю;

6. Навчання як в школі, так і поза школою здійснює команда професійних учителів та соціальних працівників в галузі освіти, соціальних педагогів. До них учень може постійно звертатись за допомогою. І вчителі завжди готові порадити, підбадьорити, проконтролювати.

"Відкрита школа" за змістом навчання, способами організації і технологіями здійснення навчально-виховного процесу не є одноликою. В різних країнах функціонують різноманітні моделі «відкритої школи».

Зарубіжні моделі «відкритої школи»

Англія. Одна з найбільш відомих і перших, із створених англійських «відкритих шкіл», - початкова школа ім. Е. Лоу (м. Лондон). Діти в цій школі займаються в приміщеннях, де немає звичних парт, чіткого розкладу уроків і традиційного навчального плану. Навчання школярів організовується у вигляді «інтегрованого дня». Шестирічна дитина протягом навчального дня може відвідати заняття з математики, потім попрямувати в живий куточок, щоб погодувати хом'ячка, потім десь осібно почитати рекомендовану учителем книжку, згодом поблукати школою або малювати стільки часу, скільки забажається. Вважається, що такий режим полегшує дитині самовираження і осягнення навколишнього світу.

У школі ім. Е. Лоу окрім звичайних вікових класів, дітей части групують за вертикаллю, коли на занятті поряд сидять молодші і старші школярі. Таким способом педагоги прагнуть створити довірче спілкування і турботливе ставлення старших до менших. Найбільш обдаровані діти можуть навчатись за програмою старшого класу. Основні завдання, які стоять перед учителем: навчити дітей читати, писати, рахувати, ознайомити в доступній формі з відомостями із суспільствознавства, природознавства, залучити до занять спортом, музикою, образотворчим мистецтвом. Школярі охоплені так званим глобальним вихованням, яке передбачає тісний зв'язок з навколишньою дійсністю.

СПІА. До розробки основних засад «відкритої школи» тут залучаються і вчені. Так педагоги на чолі із Ч. Зільберманом (університет штату Коннектикут) розробили положення на яких має базуватись діяльність «відкритої школи». Власне на таких засадах відбувається навчання в середній школі м. Сен-Пол (штат Міннесота). Зокрема:

1. мета навчання: перетворену навчання в радість; виявлення і заохочення індивідуальності дітей; розвиток в школярів активності, відповідальності, творчості, комунікабельності, самостійності.

9) напрями навчання: підготовка до професійної діяльності; підготовка до суспільної діяльності; загальний культурний розвиток; формування навичок міжособистого спілкування.

10) навчальні предмети: суспільно-історичні; естетичного циклу; фізико-математичні та природничі; трудове (виробниче) навчання; домоводство; фізкультура і спорт;

11) форми і методи навчання: індивідуальний план; поради учителя; навчальні екскурсії на різні підприємства і в офіси; збір даних про економічне, культурне, політичне життя міста.

Франція. Модель «відкритої школи» тут, за ініціативою Міністерства освіти, експериментально перевірялась в 150-ти початкових школах. Частина з них була збудована за спеціальними проектами, погодженими з батьками та учителями. Педагогічний колектив складався з директора, учителів, радників з психології і педагогіки. У будь-кого з членів колективу учні можуть отримати пораду і консультацію. Разом з поділом на вікові класи, учні за рівнями (сильні, середні, відстаючі) для вивчення французької мови та математики. Для тих, що відстають учителі організовують додаткові заняття. Заняття з основних дисциплін організовуються в першій половині дня. Після обіду учні вивчають решту дисциплін в невеликих групах за інтересами. У цей час учні займаються різноманітними справами: розв'язують завдання, пишуть вправи, постановкою театральних сценок, малюванням, іграми, спортом. Вони за бажанням знаходяться в бібліотеці, навчальних майстернях, саду, комп'ютерному класі, «полівалентній» залі — приміщенні для різноманітних занять. Для учнів часто організовуються навчальні прогулянки, екскурсії.

Японія. У цій країні нетрадиційне навчання у «відкритих школах» відбувається поза обов'язковою програмою. Ось який вигляд має організація навчання в початковій школі м. Огава (префектура Аїті). В шкільному приміщенні прибрали частину внутрішніх стін. Парти не розставляються за ранжиром. Підлога вкрита м'якими килимами, на яких часто сидять діти. В школі існують спеціальні куточки для читання, занять математикою, природознавством, мистецтвом, музикою. Педагоги працюють командами. Таких шкіл в Японії біля 1 тис.

Еволюція «відкритих шкіл»

Значні можливості «відкритої школи» в інтелектуальному розвитку школярів, їх індивідуальних здібностей та творчого потенціалу, гуманізації відносин учасників навчально-виховного процесу і соціалізації дітей стимулюють пошук різних варіантів удосконалення цього типу шкіл. Ідеї "відкритого навчання" успішно реалізуються в таких проектах як: "Школа без стін" (США), "Місто як школа" (США, Західний Берлін, Росія), "снігові", "морські", "лісові" класи (Франція - навчання в класах відбувається під час канікул), "дикі школи" (Франція), "школи-парки" (СІЛА, Великобританія, Росія) тощо.

Загалом "відкрита школа" має істотні переваги в порівнянні зі звичайною школою щодо соціалізації школярів:

- Вона є школою соціального навчання, що включає в освітній і виховний процес усі професійні і творчі сили соціального середовища;

- Вільний режим, якій практикується у "відкритій школі" полегшує процеси пізнання дитиною навколишнього світу і її самовираження.

24. Особливості соціально-педагогічної діяльності служби "гайденс"

Служби допомоги школярам почали виникати в США на початку XX століття. їх поява була зумовлена запровадженням обов'язкової освіти і масовим залученням до навчання в школах дітей мігрантів та бідних верств населення. Діти з таких родин стикалися не тільки з проблемами навчання і виховання, але і вибору професії. Згодом служба набула свого сучасного вигляду і отримала назву «School-counseling and guidance» — шкільне консультуванняі керівництво. Поняття «гайденс» (походить від англійського - вести, керувати, спрямовувати) означає допомогу у скрутних для людини обставинах, коли вона знаходиться в ситуації адаптації, прийняття рішення тощо.

Американські вчені вважають, що дитина проходить ряд критичних періодів, коли допомога (гайденс) їй обов'язково необхідна:

1) Вступ до школи;

2) Закінчення початкової школи;

3) Перехід к молодшу середню школу;

4) Перехід в старшу середню школу;

5) Закінчення школи

6) Вибір професії.

Структура служби «гайденс»

Служба «гайденс» є обов'язковим соціально-психологічним, діагностичним та орієнтаційним підрозділом системи освіти США. Центральні та місцеві органи управління освітою мають спеціальні відділи або відповідальних спеціалістів., що займаються питаннями «гайденс». Основна ж робота служби «гайденс» зосереджена безпосередньо в шкільних округах і школах. У кожній школі .створюються спеціальні комітети допомоги учням. До складу шкільних комітетів «гайденс» входять директор школи і заступники, головний спеціаліст служби «гайденс» - каунслер і декілька досвідчених, авторитетних педагогів. Основна мета шкільного комітету: сприяти якнайповнішому розвитку потенційних можливостей кожної дитини.

Завдання:

1) Вивчити проблеми школярів і встановити, яка допомога з боку дорослих їм потрібна;

2) Розробити програму дій на навчальний рік у відповідності від потреб та інтересів дітей («від дитини»);

3) Знайомити всіх співробітників школи з програмою дій і визначити функції кожного.

Реалізує мету і завдання «гайденс» команда співробітників, куди входять:

1) Каунслер (радник-консультант) - керівник команди. До претендентів на цю посаду ставляться високі вимоги: вища педагогічна освіта, ступінь магістра, стаж роботи в школі 2-5 років, високі показники за тестом вимірювання розумових здібностей, комунікативні здібності, схильність до дослідницької діяльності, він також має пройти підготовку на одно- чи дворічних курсах із спеціальності «гайденс». В середньому на одного каунслера приходиться 200 — 400 дітей. Каунслер заводить на кожну дитину досьє з дня її появи в школі, куди заносить дані від усіх фахівців команди «гайденс», здійснює їх аналіз і моніторинг. Складає програму розвитку особи, підбирає їй навчальні предмети, гуртки тощо.

2) Учителі-консультанти. Вони поєднують викладання навчальних предметів з проведенням консультацій для учнів.

3) Асистенти каунслера, які проводять тестування дітей, встановлюють ділові контакти в громаді.

4) Учителі-предметники. Вони спостерігають за школярами, збирають матеріали для досьє учня — малюнки, твори, анкети.

5) Працівник, який відповідає за відвідування учнями школи. -Він повинен не лише фіксувати відсутність школярів, ай встановлювати і долати її причини.

6) Учитель «домашньої кімнати» (так називається класне приміщення, закріплене за групою учнів, де вони щоденно збираються разом). Він проводить з школярами консультації, дискусії, бесіди на різноманітні теми.

7) Психолог, який переважно працює з «винятковими дітьми», що мають прискорений чи уповільнений інтелектуальний та емоційний розвиток.

8) Аташе з . контактів з органами правосуддя. Він виступає посередником між органами юстиції, сім'єю і школою.

9) Соціальний працівник, який займається з учнями, котрі потребують спеціальної допомоги. Це переважно діти з девіантною поведінкою, що схильні до вживання алкоголю, наркотиків, здійснюють правопорушення. За вказівкою каунслера соціальний працівник обстежує сім'ї таких дітей, збирає необхідні відомості про поведінку учня в школі і поза нею.

До команди «гайдес» можуть відносити всіх працівників школи, які сприяють розвитку дитини - і медперсонал, і бібліотекарів, і обслуговуючий персонал, тобто всіх тих, хто постійно доброзичливий у ставленні до дітей і сприяє розвитку їх можливостей.

Напрями діяльності служби «гайденс»

Основних напрямів діяльності шкільної служби «гайденс» п'ять. Це:

- Вимірювання (цей напрям іще називають оціночним, інвентарним). Це психодіагностична і прогностична робота спрямована на кожного учня. З появою дитини в школі, каунслер заводить на неї досьє (це може бути папка, конверт тощо) куди заносяться дані від усіх фахівців команди «гайденс» про результати кавчання, тестування, розвитку, поведінки тощо. Сюди потрапляють відомості про здоров'я дитини, домашні умови, участь у позашкільній роботі нахили, інтереси. Значна увага приділяється взаєминам учня з батьками, педагогами, однолітками. Методами дослідження дітей виступають: тестометрія, вимірювання інтелекту, самопізнання, соціометрія, рольні листки проблем. Якщо учень переводиться в іншу школу, то туди «лається і його досьє.

- Інформування. Цей напрям полягає в розповсюджені інформації для дітей про діяльність служби «гайденс». У кабінеті каунслера зібрана значна кількість довідників, які дають можливість відповісти школярам на запитання, які їх цікавлять.

- Консультування. Обізнаність каунслера з особливостями кожною учня, на основі аналізу і моніторингу матеріалів досьє, а також його професіоналізм є основою для відвертих і результативних співбесід. Інтерв'ю ї співбесіди вважаються найкращим способом консультування школярів. Каунслер прагне, щоб учень сам вибирав тему для бесіди.

- Направлення. Каунслср займається складанням програм розвитку особи, підбирає необхідні для неї навчальні предмети, гуртки тощо. Він також займається влаштуванням школярів і випускників на роботу чи на навчання в інший навчальний заклад.

- Контролю. Служба «гайденс» постійно вивчає і аналізує результативність проробленого. Через рік, три, п'ять випускники отримують анкети, де їх просять поділитись думками про проблеми з якими вони стикались і стикаються, адаптуючись до «дорослого світу». Аналіз результатів анкетування слугує орієнтиром для удосконалення подальшої діяльності служби.

Загалом тривалий досвід роботи психолого-педагогічної служби «гайденс» в СІНА засвідчує, що вона відіграє значну роль у допомозі учневі соціалізації та подолання емоційних, поведінкових, навчальних проблем.

У даний час служби, подібні до американської моделі «гайденс» стали обов'язковими компонентами структури освіти в багатьох країнах (Англії, Норвегії, Швейцарії, Німеччини та ін.). У 1997 році міжнародна конференція, організована ЮНЕСКО, рекомендувала усім країнам світу впроваджу такі служби у навчальні заклади.