Проблема організації соціального виховання в теорії П.Ф. Каптєрєва

Ключові слова: сімейне виховання, громадське виховання, соціальне виховання.

Петро Федорович Каптєрєв (1849-1922) народився в Московській губернії, в сім'ї сільського священика. Закінчив духовну семінарію, потім академію, але священиком не став. Каптєрєв викладав у вищих і середніх навчальних закладах, працював на адміністративній службі у благодійному товаристві «Відомство імператриці Марії», був учасником різноманітних громадських педагогічних і психологічних організацій, друкувався у спеціалізованих виданнях, після 1917 року був деканом педагогічного факультету Воронежського університету.

В основі педагогічних ідей Каптєрєва лежали його філософсько- політичні погляди. Світогляд Каптєрєва формувався під впливом радикальних суспільних насторїв 60-років XIX ст. Він також захоплювався ідеями Спенсера і поділяв їх. На думку педагога, існує теорія виховання, що створюють представники громадськості і існує офіційна педагогіка. Він вважав, що громадську педагогіку представляють «прогресивні сили» суспільства, а державну - консервативні, що заважають розвитку суспільства.

Свої погляди на педагогіку він виклав у статті «Про суспільно- моральний розвиток і виховання дітей». У ній він детально розглядав проблеми соціалізації (хоча сам термін не використовувався) дітей і підлітків у сім'ї та школі.

Педагог вважав, що формування людської особистості відбувається в середині суспільства і обумовлене його особливостями. Цілі виховання обумовлюються соціальним ідеалом, який задається суспільством, національними традиціями, релігійними цінностями. В цьому процесі вплив держави є досить поверхневий, а основний вплив на розвиток і становлення людини здійснює суспільство: спочатку в особі батьків, а потім і більш широкого кола людей. У розвитку особистості головна роль належить сім'ї. Лише через сімейне виховання дитина може прийти до людства і Бога. Сімейне і громадське виховання, взаємодоповнюючи одне одного, формують особистість дитини різносторонньо. Каптєрєв запропонував своє трактування принципів і методів сімейного виховання та обґрунтував необхідність єдності сімейного і суспільного виховання. .

Педагог вважав, що у навчальних закладах дитина зіштовхується з новими умовами життя, в перше чергу, з необхідністю жити у великому колективі. Саме цей колектив може мати на дитину більший вплив ніж батьки і учителі. Тому головне завдання школи не стільки навчати дитину певним наукам, скільки навчити жити в колективі, оскільки позашкільне життя дитини буде проходити також у колективі. Шкільний колектив він позначав терміном «громадськість», яку необхідно виховувати і організовувати. Навчання, на думку Каптєрєва, є лише інструментом соціального виховання. Він наголошує, що більшість педагогів не розуміють цього і ставлять на перше місце навчання, а тому не вірно розуміють і - сутність школи. Вона повинна бути вільна від політики. Найважливіше завдання освіти — допомогти дітям оволодіти культурними досягненнями людства.

Людська природа змінюється і покращується під впливом культури. Тому виховання повинно мати антропологічне обґрунтування і відповідати інтересам і потребам дитини. Він стверджував, що педагогіка без фізіології і психології немислима. Духовне життя розвивається на основі фізичного, воно пов'язане з діяльністю мозку, нервів, м'язів, крові і знаходиться під глибоким і всестороннім впливом фізіології людини. Розвиток душі і розвиток розуму не повинні протиставлятись, а взаємодоповнюватись. Тому всі педагогічні рекомендації повинні грунтуватись на фізіології і психології. На його переконання, засвоєння культури (знань) передбачає три стадії: відчуття - розуміння — дію. Знаючи механізм засвоєння знань, можна науково організувати навчальний процес, що забезпечить його ефективність. Каптєрєв вважає, що навчання є ефективним тоді, коли воно індивідуальне. Лише індивідуально-громадська школа може забезпечити всесторонній розвиток людини.

На думку Каптєрєва, не можна уявляти навчання як передачу культури. Культура може бути засвоєна лише під час ґрунтовної роботи особистості по самоосвіті, саморозвитку і самовихованню. Він один із перших педагогів, хто підняв питання розробки методів і засобів самоосвіти і саморозвитку.

Каптєрєв перший звернув увагу на те, що навчання жінок має специфічні особливості. Навчально-виховний процес повинен бути зорієнтований на своєрідність сприйняття світу хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками. В поглядах Каптєрєва цінними є його намагання продуктивно використати людські якості, закладені природою у виховному процесі.

Завдання школи полягає у тому, щоб навчити дитину жити у людському суспільстві. Для досягнення цієї мети педагог пропонував конкретні заходи: тісну взаємодію батьківських рад і педагогічного колективу; підтримка і допомога у формуванні дитячого колективу (класного, шкільного, за інтересами). На його думку, шкільна адміністрація не повинна втручатися, без крайньої потреби, у діяльність цих колективів, проте спостереження і допомога зі сторони педагогів - необхідна.

Каптєрєв не використовував термін «соціальне виховання», здебільшого він позначав його як «громадянське виховання». На його думку, саме громадянське виховання може підготувати дітей не лише до самостійної економічної, соціальної, а й, щсг дуже важливо, політичної діяльності. На його думку, країна потребує свідомих громадян. Тому колектив, у якому живуть діти, повинен організовуватись на началах самоуправління, що зробить їх самостійними.

Заслуга Каптєрєва у тому, що він пов'язував виховання з соціалізуючими чинниками. Його вихованець повинен вирішувати не лише особистості, а й суспільні проблеми.

Основні праці: «Дидактичні нариси. Теорія освіти», «Основні начала сімейного виховання », «Педагогічний процес», «Про суспільно-моральний розвиток і виховання дітей», «Педагогічна психологія».