Теорія прагматичного виховання Дж. Дьюї

Ключові слова: теорія навчання, концепція «повного акту мислення», проблема, процес навчання.

Самим видатним педагогом нової епохи, що дав цілісне і продуктивне переосмислення освітньо-виховних традицій Західної цивілізації стосовно гуманістичних перспектив розвитку індустріального суспільства, став американець Джон Дьюї.

Д. Дьюї. (1859 - 1952) - педагог, психолог, філософ, соціолог. У 1884 році розпочав викладацьку і дослідницьку роботу в Мічіганському університеті. Свою роботу продовжив у Чікаго, де відкрив школу, з часом перейшов до Колумбійського університету, очоливши кафедру філософії і педагогіки.

У книзі «Демократія і освіта» Дьюї пов'язав розвиток цивілізації із зростанням ролі виховання і освіти в житті людського суспільства. Він різко посилив і теоретично обґрунтував цілераціональну спрямованість педагогічної діяльності, пов'язав її з підготовкою дитини до життєвого успіху. В основу своєї теорії він поклав філософію прагматизму. У той же час Дьюї відстоював цілісний погляд на людину, утверджував єдність і гармонійність індивідуального і суспільного, поєднуючи установку на особистий прагматизм із соціально значимою системою цінностей особистості. {«Школа і суспільство»).

Назва «прагматична» (філософія, педагогіка) походить від грецького слова «прагмос», що означає дію. Його теорія розвивала ідеї соціальної природи виховання. Дьюї вважав, що зміни, які відбуваються у сфері суспільного виховання і освіти, жорстко обумовлені економічним і соціальним розвитком суспільства, за його висловом «соціальним прогресом», що відповідало дійсності. Спостерігались швидкі темпи становлення заводського і фабричного виробництва взамін мануфактурного (ручного). Новий вид виробництва створював нові соціальні умови і вимагав від людей вміння співпрацювати і спілкуватись. Вирішити це завдання, на думку Дьюї, покликана школа, яку необхідно реформувати відповідно до нових соціально-економічних умов, перетворити її із «школи слухання» (гербартіанської) у «школу прагматичну».

Основним внеском Дьюї в теорію навчання є розроблена ним концепція «повного акту мислення». Згідно з філософським і психологічним розумінням автора, мислити людина розпочинає тоді, коли виникає ускладнення, яке потрібно перебороти. В кожному новому «акті мислення» виділяються наступні етапи: відчуття ускладнення; визначення ускладнення; формулювання гіпотези розв'язання; формулювання висновків, що витікають із гіпотези; наступні спостереження і експерименти, що дозволяють прийняти чи не прийняти гіпотезу.

За ускладненнями, які потрібно перебороти шляхом пошуку істини, закріпилась назва «проблема». Правильно побудоване навчання, на думку Дьюї, повинно бути проблемним. Навчання повинно базуватись на

дослідницькому методі, що допомагає дитині самостійно формулювати проблеми і вирішувати їх, стимулювати пізнавальну активність.

Істинною метою отримання знань, вважав Дьюї, є знаходження шляхів їх набуття. Тому навчання, вважав Дьюї, повинно базуватись на дослідницькому методі, який допоможе дитині самостійно формулювати проблеми і вирішувати їх, одночасно стимулюючи пізнавальну активність. Це допоможе пов'язати освоєння світу з досвідом дитини. Сам соціокультурний досвід цивілізації Дьюї уявляв, як поле проблемних ситуацій, осягнення і вирішення яких є змістом життя індивіда. Саме в цьому контексті він розглядав суть освіти.

Дьюї вважав, що у школі, відповідно до аналогії виробництва і соціального життя, повинен бути присутній елемент загальної продуктивної діяльності. Введення у навчально-виховний процес нових активних форм навчання, уроків праці і спортивних ігор докорінним чином змінить ситуацію. Це дасть змогу дітям розвивати активність, ініціативу, вміння переборювати труднощі, співпрацювати, набути досвід життя в колективі, що в кінцевому результаті сформує у них почуття соціального партнерства та спільності соціального життя. Навчання через працю - ось основний лозунг сучасної школи. В центр шкільного життя Дьюї поставив ручну працю, яка дає дітям можливість засвоювати соціальний досвід суспільства. Соціальна по своїй природі праця дітей дає їм можливість засвоювати процеси розвитку природи і суспільства. Школа повинна стати педагогізуючим середовищем, що організує життєдіяльність учнів навколо вирішення навчальних проблем і забезпечує розвиток їх потенцій і здібностей у процесі активного творчого засвоєння світу. Мета такої школи - дати дитині можливість оволодіти навичками соціальної поведінки і досвідом діяльності.

Виховання Дьюї розглядав як ріст якостей і здібностей дитини. Методи виховання потрібно вибирати на основі безпосереднього досвіду дітей, коли певне знання стає для них необхідним. Трактуючи виховання як ріст здібностей і нахилів дитини, Дьюї вважав єдино вірним шляхом підготовки дитини до дорослого життя — процес росту. Становлення особистості вимагає часу, і його не можна безкарно прискорювати; зневажати сили і потреби дитинства в ім'я досягнення успіхів у дорослому житті — злочин.

Дьюї був переконаний у необхідності поєднання виховання, освіти, духовного розвитку особистості з розвитком її здібностей до громадської роботи. Суспільство не може існувати, якщо інтереси людини в цілому не співпадають з інтересами демократичного суспільства. Засвоїти соціальне значення поведінки - ось, що означає, на думку Дьюї, виховання. Для цього необхідна спільна діяльність дорослих і дітей, що .здійснюється в рамках педагогічного процесу і сприяє розвитку емоційних та інтелектуальних процесів, що допомагають встановити контроль за поведінкою. В умовах демократичного суспільства всякий зовнішній авторитет повинен бути замінений особистою волею самого громадянина, сформувати яку можливо лише засобами правильно організованого виховання. Виховання повинно

допомогти перебороти суперечності між індивідуальним, соціальним, національним та загальнолюдськими устремліннями, а також класові антагонізми. Традиційна педагогіка не може сприяти встановленню ідеалів свободи і демократії.

Дьюї намагався знайти педагогічний механізм, що забезпечує органічну єдність виховання і освіти, тобто цілісності розвитку дитини. В умовах індустріальної цивілізації виховні функції сім "і все більше нівелювались. На думку Дьюї, їх повинна взяти на себе школа-община, яка б організовувала життя дітей на основі співробітництва і взаємодопомоги, будуючи навчальний процес відносно інтересів дітей і забезпечуючи їх активну практичну діяльність.

Педагогічна концепція Дьюї базувалась на ідеях трактування: розуму як продукту соціального досвіду; інтелекту як інструменту вирішення життєвих проблем; моралі як способу поведінки. Педагогіці Дьюї були притаманні установки, типові для культури Заходу - він надавав виключного значення розвитку дитячого інтелекту і створенню умов, що максимально сприяють вияву індивідуальності дитини.

У своїй концепції, що ґрунтувалася на гуманістичних принципах Дьюї зумів надати нову якість західній педагогічній традиції. Він вирішив дві фундаментальні суперечності. По-перше, Дьюї показав, як можна поєднати природний ріст і розвиток дитини з педагогічним, керівництвом, яке не перешкоджає цим процесам і в той же час послідовно, цілеспрямовано, і систематично їх спрямовує. По-друге, Дьюї розробив модель виховання, в рамках якої індивідуальний розвиток людини і її становлення як соціальної істоти, як громадянина, гармонізувались органічно доповнюючи одна одну. Відстоюючи тезу про єдність виховання і освіти, Дьюї бачив в них, із одного боку, — засоби забезпечення кожній людині гідного життя, а з іншого - засоби удосконалення суспільства на началах свободи і демократії.

Основні праці: «Демократія і освіта», «Школа і суспільство», «Школа і дитина», «Школа майбутнього».