Соціалізація особистості у концепції «трудової школи» Г. Кершенштейнера

Проблема трудового виховання бере свій початок ще в епоху Відродження і Реформації, вона наскрізно проходить у працях Коменського. Руссо, Песталоцці та інших педагогів Нового часу. З трудовим навчанням і вихованням пов'язувалось вирішення двох проблем: розвитку дитини і підготовки до дорослого життя, тобто її соціалізації.

Продовжили розвивати проблему соціалізації дитини засобами трудового виховання представники іншого напряму у педагогіці, які створили модель «трудової школи». Вони ставили за мету вирішити основне завдання індустріального суспільства - підготувати політехнічно освіченого робітника, здатного швидко змінювати види діяльності, самостійно приймати рішення, займатись самоосвітою. Представники «трудової школи» намагались поєднати у своїй концепції дві ідеї. Перша ідея - ідея прагматичної педагогіки - про максимальне врахування індивідуальних нахилів і особливостей кожної дитини. Друга ідея належала гербартіанській школі про послідовну педагогічну регламентацію навчально-виховного процесу і розвитку учнів.

Теорія «трудової школи» була детально розроблена і обгрунтована Георгом Кершеніитейнером (1854-1932), який у Мюнхені створив особливу систему народних шкіл. У нього теорія трудової школи звучала як «теорія громадянського виховання». Кершенштейнер вважав, що в епоху індустріального виробництва виховання, навчання і соціалізація особистості повинна, розглядатись через призму професійної освіти. Саме такого підходу вимагає сучасна епоха. У школі дитина повинна отримати такі знання, уміння і навички, що дадуть їй змог;/ вибрати професію, пізнати її логіку і таким шляхом соціалізуватись у суспільстві. « Шлях до ідеальної людини йде лише через людину корисну... Професійна освіта стоїть на прозі загальнолюдської освіти».

Кершенштейнер доводив необхідність надання професійно-трудовій підготовці морального змісту. Для цього необхідно сформувати у дитини розуміння суспільного значення праці. Особистісне відношення кожної дитини до праці повинно базуватись на почуттях поваги і достоїнства до любих її видів.

Особливий наголос Кершенштейнер робив ка громадянському вихованні. Громадянське виховання, на його думку, - це виховання людей, переконаних у необхідності безперечної слухняності державним законам. Для вирішення цих завдань необхідно було організувати школу в дусі трудової общини. Кершенштейнер пропонував два варіанти «трудової школи»: «школу духовних професій» і «трудову школу». Перший варіант школи мав на меті підготовку кадрів для управління державою та економікою, діячів науки та культури. Другий варіант - для професійної підготовки нижчих соціальних верств. Народна школа повинна бути школою праці, трудовою школою. Необхідною умовою професійно-трудової підготовки, на думку Кершенштейнера, є виховання характеру дитини, для формування якого необхідно враховувати вікові особливості дітей, їх індивідуальні нахили і здібності. Після першої світової війни Кершенштейнер написав книгу «Теорія освіти» (і 926), в якій обґрунтовує тезу про те, що кожна особистість володіє від народження деякими закономірностями свідомості. В наслідок цих «закономірностей свідомості» в процесі розвитку культури виникли основні блага духовної культури.. Звідси його «аксіома (захсн) освітнього процесу», яка вказує, що «освіта індивідууму можлива тільки з допомогою тих культурних цінностей, духовна структура яких або повною мірою, або частково адекватна даному ступеню розвитку індивідууму». З його погляду, розумове, естетичне, трудове навчання стає освітою лише у тому випадку, якщо забезпечує особистість повноцінними засобами самовираження.

Школа повинна для цього оволооіти душею дитини. Це найліпше здійснити у процесі роботи. Найлегшою роботою для дітей є робота по дереву. В шкільній деревообробній майстерні діти повинні створювати різні предмети, які можна застосувати в школі на заняттях. Побачивши наслідки своєї роботи, діти захоплюватимуться нею, і це привчить їх з ентузіазмом ставитись до будь-якої роботи. Народна школа повинна мати при собі майстерні, садок, шкільну кухню, акваріуми. Тут діти повинні займатись ручною працею як спеціальним предметом; завдання її - виховати технічну спритність, навички роботи над різними матеріалами за допомогою різних інструментів. «Сенс трудової школи, - писав Кершенштейнер, - полягає в тому, щоб при мінімумі навчального матеріалу здобути максимум навичок, здібностей і втіху працею на службу громадянському способу думки».

Через те що більшість людей працює фізично, народна школа повинна готувати до фізичної роботи.

Простежується ухил Кершенштейиера до професіоналізму в так званих додаткових школах. Це школи, які вечорами двічі на тиждень протягом двох років відвідували підлітки, що закінчили початкову школу. В школах вивчали письмо, лічбу, природознавство. Але всі ці предмети викладались відповідно до професій підлітків. Були додаткові школи пивоварів, ковбасників тощо. Суть цих шкіл була в тому, щоб підвищити кваліфікацію у вузькій професії. Що ж до середньої школи (розрахована в основному на дітей заможних станів) - там мали гот) вагися майбутні керівники.

«Трудова школа» швидко проникла у масову освіту. Іноді витісняючи, а частіше інтегруючи у себе стару «школу навчання», «трудова школа» намагалась культивувати не свободолюбиві, а соціальні інстинкти особистості, вона характеризувалась гнучкою соціальною спрямованістю і відповідала потребам нового індустріального суспільства.

Основні праці: «Теорія освіти», «Школа майбутнього - трудова школа», «Поняття трудової школи», «Поняття громадянського виховання».