Соціально-педагогічні ідеї В. П. Вахтерова

Василь Порфирійович Вахтеров (1853 -1924-) народився в м. Арзамасі у бідній сім ї різноробочого. Він закінчив духовне училище, потім семінарію. Брав активну участь у народницькому русі, займаючись культурно-просвітницькою роботою. Пізніше Вхтерєв закінчив учительські курси, працював у народних школах і досягнув посади інспектора народних училищ Москви. Проте в силу своїх політичних переконань був запідозрений у неблагонадійності і пішов у відставку. В подальшому Вахтеров викладав у різноманітних приватних навчальних закладах, працював у педагогічних організаціях. Після 1917 року викладав на курсах лікбезу та читав лекції на педагогічному факультеті 2-го МГУ (сьогодні Московський державний педагогічний інститут].

Вахтеров розробив « теорію еволюційної педагогіки», відповідно до якої навчання і виховання трактувались як постійний розвиток, який, у свою чергу, обумовлює розвиток суспільного прогресу. Розвиток особистості людини, на його думку, відбувався під впливом як зовнішніх, так і індивідуальних особливостей, розвиток який є завданням педагога. Вахтеров обґрунтував концепцію загального початкового навчання і запропонував конкретні способи її вирішення.

Як один із двигунів суспільного прогресу він розглядав професійну освіту. Вахтеров намагався вирішити проблему співвідношення професійної та загальної освіти. На його думку, виховання і освіта є головним чинником, який обумовлює прогрес людського суспільства у всій сферах життя, і вони не можуть бути спрямовані на досягнення лише якоїсь часткової мети, як наприклад, лише розвиток промисловості або підготовка людей допрофесійної діяльності тощо. Вахтеров наголошував на необхідності розповсюдження професійної освіти, але вважав, що школа повинна враховувати своє загально цивілізаційне призначення. Професійна освіта має на меті підготувати лише спеціаліста, знання і вміння якого внаслідок технічного прогресу,- стають все вужчими. За висловом автора, розподіл праці - це «вампір століття», $кий не дозволяє людям виробляти широкий світогляд, приєднуватись до всього розмаїття культури. Єдина противага цьому, на думку Вахтерові, - загальна освита. Вона необхідна, по перше, для формування соціуму, а не лише професіоналів, які лише є частинками цього соціуму: по друге, вона має чисто прагматичне призначення, оскільки розвиває природні здібності дитини, формує її світогляд, і в результаті полегшує оволодіння професією.

У відповідності з розумінням завдань загальноосвітньої школи, Вахтеров обґрунтував необхідність застосування прогресивних методів навчання. Всі методи навчання він ділив на дві групи: евристичні і дидактичні. Евристичними методами, на думку автора, в ті, за допомогою яких учитель лише активізує « Самодіяльність» учнів, а вони самі «спостерігають, роблять досліди, розмірковуюте, щоб зробити необхідні висновки». Дидактичний метод, на думку Вахтерова, передбачає слухання учнями навчального матеріалу і готових висновків і не вимагає самостійності, а лише запам'ятовування. Проте педагог вважав, що у школі необхідно використовувати як евристичні так і дидактичні методи навчання. Наприклад, дидактичний метод необхідно використовувати там, де учні не можуть отримати матеріал для розмірковувань шляхом дослідів чи спостережень. Цей метод є ефективним у сімейному вихованні. Проте сучасна школа повинна оптимальніше використовувати евристичним метод навчання. Якщо дитину не поставити в ситуацію, коли їй необхідно аналізувати факти висновки і самій примати рішення, то з неї виросте «нікому не потрібна людина». Евристичний метод навчання розвиває в дитини вміння думати і приймати рішення. Це ефективний метод підготовки до соціального життя.

Таким чином, на думку Вахтерова, загальна освіта є важливими елементами соціалізації дитини. Особливої ваги у цьому процесі він надавав загальній початкові освіті, вважаючи її головним чинником соціалізації дітей. Пропонована ним система організації початкової освіти, на думку автора, значно сприяла б економічному і соціальному прогресу країн.

Теорія Вахтерова певним чином підвела підсумок розвитку вітчизняної педагогічки другої половини XIX століття. Нове, XX століття, принесло з собою нові напрями розвитку соціального виховання, нове осмислення його мети, форм і методів. Ідеї Вахтерова отримали нове звучання і подальший розвиток.

Основні праці: « Основи нової педагогіки», «Предметний метод навчання», «Тяжба між загальною і професійною освітою».