Концептуальні засади «вільного виховання» в теорії М.Монтессорі

Ключові слова: вільне виховання, «вільна школа», концептуальні принципи.

Засновники теорії вільного виховання значну увагу приділяли створенню умов для самовираження і вільного розвитку дитячої індивідуальності. Вони намагались звести до мінімуму педагогічне втручання у цей процес і виключали будь-який примус і насилля. Вільне виховання було прямо і безпосередньо пов'язано з концепцією «природного виховання» Руссо. В нових історичних умовах гуманізм вільного виховання був спрямований проти тенденції ввести людину у жорсткі рамки індустріального суспільства, перетворити її у гвинтик величезної соціальної машини, обез'личити, не дозволити вільного і творчого самовираження.

Визнаним лідером «вільної школи» була Марія Монтессорі (1870- 1952) - італійський філософ, педагог, лікар, дефектолог. Основа виховання за Монтессорі — повага до людської істоти на всіх етапах її розвитку; взаємодія людини з оточуючим світом і усвідомлення того, що ми частина єдиного космічного порядку. Проблему соціалізації дитини вона розглядає через призму вільного виховання і свободи самої дитини, її здатності до самостійності. Самостійність, наголошує Монтессорі, є основною передумовою, щоб стати соціальною істотою і творити в собі людську особистість. Вона пише про те, що людина, яка самостійно працює для надбання зручностей і засобів до життя, перемагає саму себе, і тим самим збільшує свої здібності, і удосконалюється як особистість. З молодого покоління необхідно сформувати сильних людей, а сильними можна назвати лише самостійних і вільних. Для цього необхідно організувати середовище, яка буде відповідати потребам дитини. Вимагається лише одне: дати дитині свободу, не заважати їй у її виборі і в її самостійній роботі.

М.Монтессорі розмежовує дитяче і доросле життя, вважаючи, що у них існують різні життєві ритими. У дитині закладений величезний внутрішній потік енергії, який є імпульсом до гармонійного розвитку особистості. Цей енергетичний потік реалізується в потребах, бажаннях та інтересах дитини. Енергія проявляється не стихійно, а розгортається відповідно до «божественного коду» - прогарами, що закладена у людині. Якщо педагог відкриє ці коди ( закони) розвитку дитини, то він відкриє дух і мудрість Божу. З цієї ідеї Монтессорі виводить основну тезу виховання - необхідно виключити втручання дорослих у природний процес розвитку дитини. Стремління до знань, саморозкриття закладені в дитини від природи, завдання вихователя лише направити природній хід розвитку.

Концептуальними принципами педагогіки Монтессрі є свобода, індивідуальність, самостійність, інтерес. Поєднання цих принципів буде сприяти розкриттю внутрішніх потенцій дитини. Свобода - це свобода росту і розвитку дитини. Індивідуальність - це визначення дитиною свого шляху до самостійності "і незалежності. Часто оточуюче середовище створює перешкоди, які порушують процес передбаченого «божественним кодом» правильного розвитку. Завдання вихователя полягає у тому, щоб повернути дитину на визначений шлях, а не боротися з відхиленнями. Цей процес Монтессорі назвала «нормалізацією дитини» і розглядала його як передумову виховання і навчання. Щоб вихователь міг ефективно виконувати функції, необхідно добре вивчити дитину, але зробити це можна лише через спостереження. Індивідуальне вивчення дитини на основі спостереження дістало назву «методу Монтессорі». Лише на його основі можна було розробити виховні прийоми, що стимулювали розвиток дитини.

Свої педагогічні ідеї Марія Монтессорі намагалась втілити у відкритому нею навчально-виховному закладі, який дістав назву «Будинок дитини». Це було поєднання дитячого садка і школи. Ідеї Монтессорі на сучасному етапі переживають період відродження. Збільшується кількість навчально-виховних закладів, організованих за методом Монтессорі, активно вивчаються її педагогічні ідеї. Створено Міжнародну асоціацію Монтессорі, яка має консультативний статус при ЮНЕСКО і спрямовує свої дії на прогрес цивілізації, усвідомлення суспільством прав дітей і молоді, підтримку їх здоров'я і природовіповідного розвитку, бореться за права людини, вільну освіту і мир.

«Вільне виховання» стало центром педоцентриської революції у педагогіці на початку XX ст., маніфестом теорії вільного виховання стала книга шведської письменниці і педагога Еллен Кей (1849-1926) «Епоха дитини», яка вийшла у 1900 році. У книзі вона наголошувала, що дитина є мета освіти і виховання, які повинні пристосовуватись до неї, йти за нею і забезпечувати її вільний розвиток.

Основні праці: «Метод наукової педагогіки, який застосовується у дитячому виховання у будинках дитини».