Дніпровська флотилія та судноходство.

Слов’янська флотилія княжих часів була особливо розвинена на р. Дніпро та на значних його притоках. Найбільша пристань для кораблів була під Києвом. Тут стояли на готові човни для перевозу через Дніпро і всяк час можна було переплисти з одного берега на іншій. Літописи згадують, що древляни за часів Ольги ходили з Полісся до Києва човнами і приставали до дніпровських берегів. Під час нападу печенігів на Київ 968 року, на лівому березі Дніпра стояли лодді і вчасно прийшли на допомогу стольному городу. З Києва знаряджав своє військо та переправляв човнами у похід на волзьких булгар Володимир Великий. Київська флотилія використовувалась у поході проти половців на пороги у 1068 і 1103 роках, виходила на зустріч з князем Юрієм у 1150 р., а також проти берладників під Олешшя у 1160 р. Згадана флотилія часто захищала непохитність княжої влади на всім руслі Дніпра. Так, датована 1151 р. боротьба Ізяслава Мстиславовича за допомогою кораблів була йому на користь: «бились, наплили в насадах, брали в полон ці тих, а ті цих. Ізяслав же не дозволяв їм перебрести.» Другий такий бій на воді відбувався під Черніговом у 1160 р.: «билися за Десну завзято одні на конях, другі в насадах їздячи, і не пустили їх через ріку.».

З Дніпра та його притоків човни часто переправлялись в інші річки за допомогою так званих «волоків». Це були місця на суходолі, де лежали приготовлені кругляки/стовбури дерев/, на яких можна було тягнути човни від однієї до іншої річки та продовжити плавання. Найвідомий за літописом волок був на шляху «з варяг у греки», з верхів’я Дніпра до Ловаті і далі до Балтійського моря. Звичайно, що така переправа потребувала багато сил та праці, але набагато скорочувала дорогу.

Значно важчою була переправа через Дніпрові пороги. Константин Багрянородний хоча й описує подорож торгового флоту з Києва до Чорного моря, можна вважати що, так само виглядали воєнні походи.

«У місяці червні вирушують униз рікою Дніпром /з Києва/ і приходять до Витичева. Ждуть там два або три дні, поки позбираються всі човни, рушають і пливуть вниз тією рікою Дніпром. Насамперед приходять до першого порога, що зветься по слов’янські «не спи». Цей поріг вузький, по середині його скелі круті та високі, сторчать як ті острови. Вода б’ється об них і піниться, та спадає звідтіль водопадом, вчиняє великий гук і страх. Тому руси не зважуються плисти посеред нього, але пристають недалеко до берега, висаджують на суходіл людей, все інше залишають у човнах; тоді роздягаються, нащупують ногами, щоб не наскочити на яку скелю, і так палицями пропихають човен. І з такою пильною обережністю між закрутами і берегами ріки проходять цей перший поріг. Коли проминуть до другого порога, що зветься по-слов’янські. І цей подібний до першого поріг, тяжкий і не прохідний; знову висаджують людей і переводять човни, як і попереду. Подібним способом проходять і третій поріг, званий «гук порога». Далі так само четвертий поріг, званий по-слов’янськи «ненаситець». Перед цим порогом пристають геть усіма човнами до берега, призначені люди виходять стерегти їх і йдуть на берег будучи на пильний сторожі від печенігів. Всі інші забирають із човнів речі, які мали з собою, ведуть невільник у кайданах суходолом шість миль, аж поки пройдуть поріг. Тут одні тягнуть волоком, другі на плечах несуть свої човни і переносять за поріг, і так спускають їх у ріку, кладуть речі і знову відпливають. Приходять до п’ятого порога, що зветься «вольним порогом», бо він творить велике озеро, знову перепровожають свої човни через річкові кручі, як при першому та другому порогах, і його подібним способом минають. Пливуть звідси до сьомого порога, що зветься «малий поріг». Як пройдуть його, доходять до броду, що зветься Крарійським: туди херсоняни /з Криму/ переходять з Русі, а печеніги на Херсонес. Цей брід завширшки як гіпподром – наскільки очі можуть сягнути, і наскільки долетить стріла, тут на цьому місці сходять печеніги і б’ються з Руссю.

Як минуть це місце, пристають до острова св. Григорія /Хортиця/, і на цьому острові приносять свої жертви, бо там стоїть превеликий дуб. Жертвують живих птахів; навколо застромлюють стріли, інші жертвують хліб і м'ясо і, хто що має, бо такий у них звичай. За птахів кидають жереб – чи їх різати, чи випустити живими. Починаючи з цього острова Русичі не бояться печенігів, аж поки не йдуть до р. Селини. Звідси рушають, пливуть чотири дні, аж поки не дійдуть до лиману у гирлі ріки. Тут є острів св. Єтерія. Коли пристануть до нього то спочивають там два або три дні, ладнають свої човни, якщо є якась шкода вітрилам, щоглам, кермі. З лиману, який йде аж до моря, пливуть до ріки Дністер і, прибувши щасливо, знову спочивають. Вибравши добру годину, рушають знову і приходять до р. Білої, там так само відпочивають і приходять до Селини, рукава Дунаю. І поки не минуть ріку Селину, печеніги біжать поруч, а коли буває що море приб’є човни до берега, тоді всі виходять разом щоб відбиватися від печенігів. від Селини йдуть слов’янські човни і вже не боятися нікого; йдуть до Болгарії і приходять до гірла Дунаю. Від Дунаю до Коропи, а звідти в Константинію, до ріки Варни, від Варни пливуть до ріки Диниці – все те у болгарській землі. З Дицини приходять в меземерійську країну (стародавній город у Болгарії, сучасний Несебир) і таким чином аж сюди йде ця бідолашна і страшна дорога».