ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

У регіоні налічується 47 політико-територіальних утворень, 33 з яких є суверенними державами, інші — колоніальні володіння США, Великої Британії, Франції та Нідерландів.Історично регіон поділяють на 4 субрегіони, які об'єднують у 2 надрегіони: Середня Америка і Південна Америка

Площа Латинської Америки становить 20,5 млн км² (1/7 площі суходолу), тут мешкають 472,7 млн осіб.Латинська Америка — єдиний у світі регіон, що займає цілий континент — Південну Америку і значну частину Північної Америки. Її територія простягається у меридіональному напрямку на багато тисяч кілометрів, широким фронтом виходить до Атлантичного і Тихого океанів. Саме це сприяло колонізації регіону європейцями, а нині позначається на особливостях світових економічних зв'язків. Всі країни (крім Болівії та Парагваю) мають вихід до Світового океану. Країни Латинської Америки за багатьма показниками економічного й соціального розвитку випереджають країни Азії та Африки. Усі країни регіону є членами ООН, входять до ОАД; Венесуела — член ОПЕК; Мексика — блоку НАФТА; Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гайана, Гренада, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Кітс і Невіс, Ямайка є членами Британської Співдружності Націй. Інтеграційні процеси в регіоні набули значного розвитку. Особливо виділяється блок МЕРКОСУР (загальний ринок країн південного конуса), який є суто південноамериканським ринком (на відміну, наприклад, від блоку НАФТА, у складі якого перебувають США, Канада і Мексика). До МЕРКОСУР належать Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, а також як асоційований член Чилі. Ці країни (із населенням понад 200 млн осіб) зосередили до 50 % сукупного ВВП Латиноамериканського регіону.

25. Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Економічний район - це географічне цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію.

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

1) економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;

2) розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

3) економічний район повинен являти територіальну єдність;

4) на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

5) при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;

6) до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано поділити Україну на 9 економічних районів, а саме:

1) Донецький (Донецька і Луганська обл.); 2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.); 3) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.); 4) Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);

5) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.);6) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.); 7) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.); 8) Центральне-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.); 9) Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

У тісному зв'язку з визначенням економічних районів перебуває проблема управління їх розвитком. Оскільки спеціальних органів управління економічними районами немає, розв'язання внутрішньорайонних проблем в умовах ринкової економіки бере на себе держава, спираючись на рекомендації спеціалістів.

Більш доцільним і своєчасним тепер є вирівнювання рівнів соціального розвитку районів: створення в них більш-менш однакових можливостей для соціального розвитку шляхом регулювання інвестиційної діяльності та податкової політики, сприяння формуванню нових робочих місць у праценадлишкових районах тощо. Тобто передумов для повсюдної зайнятості людей, належної оплати їх праці і відповідного соціального забезпечення.

Для визначення перцепційних портретів регіонів України було визначено п’ять пунктів, за якими респонденти мали зазначити перцепційні асоціації з регіонами: особистість, подія, сучасні негативні явища, промислові товари (торгові марки) та соціально-культурні об’єкти. Для включення до аналізу того чи іншого асоціативного образу (об’єкту) обраховано коефіцієнти повторюваності, що визначалися як співвідношення кількості згадок даного образу (об’єкту) до загальної їх кількості. Для формування стереотипного перцепційного портрету регіону до уваги бралися лише образи (об’єкти), коефіцієнт повторюваності яких перевищував 0,40. Чіткі перцепційні портрети свідчать про достатній рівень сформованості Столичного, Донецького, Придніпровського, Причорноморського, Карпатського, меншою мірою – Харківського регіонів. Центральний, Подільський та Волинський регіони є найпроблемнішими, зважаючи на низьку частку особистостей, подій, що пов’язані із сучасністю, вузькістю асоціативного господарського профілю. Для Придніпровського, а також Карпатського, Харківського регіонів необхідним є поширення на державному рівні позитивної інформації про соціально-економічну ситуацію у регіонах та їх внутрішньорегіональних ядрах (Чернівці, Івано-Франківськ, Суми та ін.).

26.Електроенергетика— базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, енергії води та Сонця.

Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Мелітополі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).

В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.Понад 47 % електроенергії в Україні дають АЕС.

Власні паливні ресурси станом на 2010 рік забезпечують лише 67 % потреб України, решта імпортується (т.ч. з Росії і Туркменістану, Азербайджану).Станом на 2006 рік технічне становище електроенергетики незадовільне: необхідна модернізація устаткування та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, розробка альтернативних джерел електроенергії (сонячні, вітряні, геотермальні електростанції).

Україна належить до держав недостатньо забезпечених власними енергоресурсами.За цим показником вона відстає від країн Західної Європи, в тому числі й таких, як Німеччина і Франція. Окремими видами палива Україна зебезпечена лише на 20-30 % і тільки вугіллям - на 100 %. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Енергомісткість національного доходу України у 4-6 разів вища, ніж США, Японії та країн Західної Європи. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у перелічених країнах тільки 4,2 -–5,5 т. Основними видами енергоресурсів в Україні є кам’яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.

Загалом електроенергетика включає ще деякі типи альтернативних електростанцій. Саме вони будуть давати екологічну електрику. Останнім часом зусилля вчених і практиків галузі спрямовані на пошук альтернативних екологічно чистих енергоджерел. Потреби електроенергії Кримського півострова , Одеської та Херсонської областей можна задовольнити , використавши постійні потужні вітри на узбережжі Чорного моря. Вітровий потенціал півдня України близький до аналогічного в Каліфорнії , де споруджено найбільші в США вітрові енергоустановки (ВЕУ).

Існує ряд інших типів електростанцій, які використовують дешеву енергію морів та океанів та енергію підземного тепла. До невичерпних джерел енергії , крім вітрової , належать сонячна , хвильова , припливно-відпливна.Сьогодні розвиток альтернативної енергетики в Криму надзвичайно актуальний: регіон залежить від імпорту енергоносіїв з материка.

Тільки близько 20% в 2011 році вироблено за рахунок використання енергії сонця та вітру.За даними Міненерго, частка альтернативної енергетики в загальному обсязі виробництва електроенергії знижується вже другий рік поспіль. Так, якщо у січні 2010 року частка всієї альтернативної електроенергетики (вітро-, гідро- і сонячні електростанції, а також працюючі на біомасі) у загальному обсязі виробництва енергії у країні становила 2,4%, то до вересня цього року вона знизилася до 1,4%до 2020 року Україна має шанс підвищити частку енергії ВЕС до 10% від енергобалансу, ще до 4-5% - енергію СЕС і 3-5% з біомаси й малих ГЕС.

Умовне паливо —одиниця обліку органічного палива , яка використовується для співставлення ефективності різних видів палива та їх сумарного обліку. За одиницю умовного палива використовується 1 кг палива з питомою теплотою згоряння у 7000 ккал/кг. В нафтогазовій геології для підрахунку запасів родовища в умовнному паливі прийнято 1 млрд. м3 природнього газу переводити в 1 млн. т умовного палива.

27.Населення .Південна Азія — один з найбільш перенаселених регіонів світу. В Індії — другій за чисельністю населення державі світу — мешкає понад 1 млрд жителів. Густота населення дуже висока — в середньому майже 200 осіб/км², а у дельтах річок — до 500, у деяких районах Бангладеш — до 1000 осіб/км² (за цим показником країна посідає 1-ше місце у світі). Високі темпи приросту населення — 2—3 % на рік. Високий рівень народжуваності зумовлений історичними, етнічними та релігійними традиціями. Населення регіону порівняно молоде: понад 38 % становлять діти, працездатного населення віком від 15 до 64 років — 58 %, осіб старшого віку небагато — до 4 %. Середня тривалість життя досягає 55 років.Чоловіків у регіоні більше, ніж жінок (відповідно 51 та 49 %). У кожній сім'ї в середньому 5-б дітей.У шести із семи держав регіону переважають індоєвропейські народи. У Бангладеші це бенгальці (98% населення країни), в Непалі — непальці (54%), у Шрі-Ланці — сингали (74%). У Пакистані переважають індоарійські народи — пенджабці і синдхи та іранський — пуштуни. В Індії, крім основних індоарійських народів (гіндустанці, бігарці, бенгальці, маратхи та інші), що належать до індоєвропейської мовної сім'ї, значним також є відсоток дравідійських народів — телугу, таміли та ін. Бутан-63% населення становить тибетський народ бхотії. За релігійною приналежністю Південна Азія поділяється на три групи країн. До першої, в країнах якої переважає іслам, відносяться Пакистан, Бангладеш та Мальдіви. До другої, яка найбільше репрезентує регіон, входять Індія та Непал. В цих державах переважає індуїзм. В країнах третьої групи — Бутані та Шрі-Ланці — найпоширенішим є буддизм.