Роль взаєморозуміння у міжособистісних стосунках. Соціальна атракція як чинник взаєморозуміння.

Відсутність взаєморозуміння за даними науковців та психологів-практиків складає близько 80% причин міжособистісних конфліктів.

Механізмами взаєморозуміння є емпатія, ідентифікація, рефлексія, атракція та ін. На взаєморозуміння або його відсутність впливають явища соціальної перцепції – каузальна атрибуція, стереотипізація, ефект ореолу і ін.

Адекватне та глибоке взаєморозуміння завжди супроводжується згодою. І якщо у взаєморозумінні домінує когнітивний компонент, то у згоді – емоційний та поведінковий.

Взаєморозуміння породжує почуття спільності («МИ») – ідентифікацію. При цьому спільність, подібність може бути об’єктивною і суб’єктивною. На початку спілкування важливішою є суб’єктивна спільність (суб’єктивне переживання спільності позицій. Поглядів, намірів і тому под.), для стабілізації стосунків – об’єктивна (спільність дій, їх узгодженість, скоординованість).

Оскільки механізм ідентифікації відіграє одну з провідних ролей у встановленні почуття спільності («МИ»), то слід більш детальніше на ньому зупинитися. Російська вчена Авдєєва Н.М. у статті «Понятие идентификации и ее применение к проблеме понимания человека человеком» (теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга, - Краснодар, 1975. – С.6.-7) пише про те, що ідентифікація передбачає встановлення у процесі відображення об’єктів зовнішнього світу (матеріальних або ж ідеальних) особливого емоційного зв’язку між суб’єктом і тим об’єктом, який відображується. Змістом цього зв’язку є безпосереднє переживання суб’єктом тієї чи іншої міри своєї тотожності (схожості, прихильності) з об’єктом.

Зважаючи на те, що в процесі спілкування та взаємодії відображуються соціальні об’єкти (люди, групи) не складно зрозуміти роль ідентифікації у встановленні взаєморозуміння та згоди.

Ототожнення суб’єкта з відображуваним об’єктом виявляється на таких рівнях:

• когнітивному (бачення подібності);

• емоційному (переживання зв'язку «я — вони»);

• поведінковому (співдія, кооперація).

В.Л. Дранков вирізняє два типи динаміки ідентифікації:

1. Власні якості суб'єкт переносить на особу іншого, приписує іншому свої риси. Домінує «Я» як точка відліку. Напрям виникнення ідентифікації — від «Я» до іншого;

2. Від іншого — до «Я». Приписування собі якостей іншого (ототожнення себе з видатними співаками, письменниками тощо). Більш плідний для виховання тип.

Визначальним фактором взаєморозуміння виступає досвід спільної діяльності партнерів.

Як зазначає М.М.Обозов: «Тільки досвід спільної діяльності, спілкування створює об'єктивну основу для адекватності взаєморозуміння, неза­лежно від суб'єктивної переконаності в точності, правильності взаєморозуміння».

Іншими, теж важливими, хоча і не визначальними, є наступні фактори:

• психологічні (ставлення до партнера, установка на спілкування з ним, рівень розумового і особистісного розвитку суб'єкта);

• співвідношення індивідуально-типових і особистісних рис партнерів;

• характер міжособистісних відносин (їх площина -ч вертикальна чи горизонтальна; співвідношення симпатії і антипатії, міра близькості, тривалість тощо).

Індивідуально-психологічні фактори взаєморозуміння

Дія факторів взаєморозуміння обумовлює міру об'єк­тивності розуміння партнерами один одного. Розглянемо найважливіші з них та їх вплив на адекватність взаємо­розуміння.

В експерименті друзі адекватно, а недруги неадекватно оцінювали в товаришах емоційну зрілість, соціальну сміли­вість, мрійливість, проникливість, тривожність. 60% вважають своїх друзів більш комунікабельними, відвертими, довір­ливими, ніж насправді.

Недруги занижують інтелектуальні можливості партнерів. Ідентифікація відбувається сильніше в дружніх парах.

Специфічна картина спостерігається у старшокласників. Адекватна оцінка іншого (взаєморозуміння) вища серед пар "недругів" і "приятелів". Недруги — юнаки, а дівчата — подруги найбільш адекватно розуміють один одного.

Образи партнера у студентів змінюються наступним чином:

1) друзі перебільшують комунікабельність, домінантність, соціальну сміливість, експериментаторство, самоконтроль. Адекватно оцінюють інтелектуальні якості;

2) приятелі перебільшують здатність до співчуття, експе­рименту, самоконтролю, недооцінюють інтелектуальні якості.

Статеві особливості суб'єктів взаємодії

У міжстатевих парах (Трапєзнікова Т.М.) взаєморозуміння має наступні особливості:

1) найнижча адекватність взаємооцінок фіксується у партнерів з антипатіями один до одного;

2) жінки адекватніше оцінюють чоловіків-партнерів за наявності взаємних симпатій. Це не стосується подружніх пар, де адекватність вища при поєднанні "симпатія — антипатія";

3) чоловіки адекватніше розуміють жінок, якщо у них з ними негативні відносини. Кохана сприймається як таємниця, загадка. Жінки, навпаки, найменш адекватно оцінюють чоловіків, до яких ставляться негативно;

4) для жінок важливіше емоційне забарвлення відносин. Взаєморозуміння для юнаків — це знання (когнітивна спільність), для дівчат — співчуття (емоційна спільність);

5) жінки менш пристрасні до представників своєї статі, ніж чоловіки до своєї.

Статева диференціація емпатії досліджувалась у роботі Б.Г. Ананьєва «Людина як предмет пізнання». Визначено, що у жінок більша здатність гальмувати переживання, особливо сильний біль, важкі афекти страждання, краща здатність виконувати роботу, що вимагає напруження волі у формі затримання гальмування.

М.М.Обозов зазначає, що "у жінок краща орієнтація на міжособистісні відносини, ніж на саму діяльність, тому нижча успішність спільної діяльності"[1, с. 99].

У різностатевих групах проявляється вища емпатійна реакція жінки на чоловіка, ніж на іншу жінку. У чоловіків фіксується слабша, ніж в однорідній за статевим складом групі емпатійна реакція на жінку. Виявляються також найвищі показники задоволеності жінки партнером, роботою, собою, самопочуття активності, кращого настрою. У жінок емпатія тісніше пов'язана з органічними змінами (частотою серцевих скорочень, шкірно-гальванічною реакцією), більш глибока і активна, її характеризує рівень між співчуттям і співдією.

Особистісні якості суб'єктів взаємодії

1) акцентуації характеру — у невротиків порушується співвідношення ідентифікації-індивідуалізації з перевагою другого і формуванням егоцентричного світогляду, що утруднює міжособистісні відносини, знижує здатність партнерів до взаєморозуміння;

2) у людей з емоційною зрілістю і реалістичністю висока адекватність взаєморозуміння;

3) занижена самооцінка обумовлює установку суб'єкта: чим менше симпатії до людини, тим більше вона здається схожою на мене і — навпаки;

4) завищена самооцінка обумовлює установку: чим краще я ставлюся до іншого, тим більше своїх позитивних якостей в ньому я бачу;

5) тривога за інших пов'язана із такими якостями осо­бистості: чутливістю, витонченістю, пластичністю, тривожністю, більшою соціальною орієнтованістю, когнітивною ідентифікацією;

6) тривога за себе характерна для особистості з такими ознаками: менш тривожні, менш напружені і чутливі. У співпереживанні відчутніший компонент тривоги за себе, ніж за іншого.

Поняття про соціальну атракцію

Раніше вже йшлося про те, що взаєморозуміння партнерів по спілкуванню обумовлюється атракцією.

Атракція (лат. attrahere— приваблювати) позначає виникнення при сприйманні людини людиною привабли­вості однієї з них для іншої. Виникає внаслідок оцінки суб'єктом свого емоційного ставлення до іншого, яка породжує гаму почуттів у діапазоні від неприязні, антипатії до симпатії; проявляється у вигляді особливої соціальної установки на іншу людину.

Компоненти привабливості — не привабливості (атракції):

1) Симпатії — антипатії (скорочено: С. — А.);

2) Тяжіння — відштовхування (скорочено: Т. — В.).

Співвідношення симпатії й антипатії становить чуттєвий компонент привабливості, що переживається суб'єктом як задоволення чи незадоволення процесом спілкування.

Співвідношення тяжіння і відштовхування — практичний, дієвий компонент атракції, реалізація потреби бути чи не бути поряд, разом. Коли ця потреба набуває стійкого характеру, то утворюється певний тип міжособистісних відносин — дружніх, любовних, подружніх, товариських. У їх утворенні беруть участь мотиви «я хочу, я можу, потрібно». «Потрібно», як правило, стосується питань моралі, обов'язку. Часто симпатія веде до тяжіння, а антипатія до відштовхування. Але бувають суперечливі випадки.

С. — А. проявляються як у ділових, так і в дружніх відносинах. У ділових чуттєві компоненти відіграють друго­рядну роль, а в дружніх — головну. При наявності симпатії люди схильні до поблажливості, до згоди. З іншого боку, симпатії не можуть виникнути без певної подібності думок.

Кожен фактор виступає в єдності з іншими, створюючи складну картину їх поєднання, яка визначає міжособистісні відносини. Впливовість факторів залежить від міри взаємопов'язаності партнерів спілкування та спільної діяльності; від їх статевої приналежності, віку, освіти. В регуляції міжособистісних відносин вирізняється три компоненти: когнітивний, афективний та регулятивний. Вони породжують відповідно взаєморозуміння, співпереживання та взаємовплив.

Теорії факторів соціальної атракції

Фактори соціальної атракції вивчались багатьма до­слідниками, які неоднозначно оцінювали їх. Розглянемо основні теорії, що розкривають вплив різних факторів на виникнення і модальність соціальної атракції.

«Балансна модель» виходить з того, що подібність атитюдів (установок) щодо важливих об'єктів посилює взаємні симпатії. Атракція виникає у взаємодії 3-х компонентів: учасників А і В та об'єкту пізнання (певної ідеї, питання). Однакове ставлення партнерів до об'єкту і його розуміння — основа їх взаємної привабливості (теорія Хайдера). Різне ставлення і розуміння спонукає суб'єкта змінити або свою симпатію, або погляди на об'єкт. Цю модель називають трикомпонентною (рис 1.).

Модель Ньюкомба виходить з того, що особистості А і В регулюють свої взаємовідносини залежно від свого спри­ймання ставлення партнера до об'єкта (тобто від суб’єктивної точки зору про те, як інша людина ставиться, думає про об’єкт).

Модель включає п'ять компонентів (рис. 2.).

Д.Брокстон з'ясував, що задоволеність спільним про­живанням в гуртожитку вища, коли збігаються уявлення про себе ("Я"-концепція) і сприймання даної особи іншою людиною. Тобто фактором виступає точність відображення "Я"-концепції одного партнера у свідомості іншого партнера (як людина розуміє "Я"-концепцію свого партнера). Без цього взаємного збігу уявлень про себе і про іншого неможлива збалансованість відносин. Міжособистісна приваб­ливість прямо пов'язана із взаємною згодою щодо "Я"-концепцій. Особистість А є привабливою для іншої особистості В, якщо вона (А) сприймається В так, як сама вона (А) оцінює себе (зі своїми улюбленими і небажаними якостями). Усвідомлення того, що тебе розуміють інші, сприяло у взаємодії !!!

В умовах конфлікту його учасники, яких умовно по­значимо А і В, вирішують питання згоди щодо об'єкта. Незгода означає різне ставлення, різну міру обізнаності та розуміння об'єкта, збільшується емоційне незадоволення, яке відволікає від раціонального осмислення проблеми.

Значення розкриття і узгодженості «Я»-концепцій парт­нерів пояснюється потребою в тому, щоб тебе хтось зрозумів і приймав таким, яким ти є.Усвідомлення партнерами своїх «Я»-концепцій, включає важливі та другорядні її властивості і залежить, насамперед, від зближення уявлень про стрижневі властивостей особистості.

Так, Г.Бірн з'ясував, що почуття симпатії виникає тоді, коли подібність виявляється в уста­новках щодо важливих якостей «Я»-концепції. Симпатія нижча, якщо подібність стосується рис, які особистість вважає другорядними в своїй «Я»-концепції.

Усвідомлення подібності «Я»-концепції впливає на міжосо­бистісні відносини залежно від емоційно-комунікативної атмосфери, що виникає в групі (С. Тейлор, В. Меттел). У групі були члени, які поводилися приємно. Більші симпатії до них виникали при подібності "Я"-концепцій. Члени з не­приємною поведінкою подобаються значно менше, ніж члени з приємною поведінкою із контрастною "Я"-концеицією.

Отже, ці автори роблять висновок, що провідним є емоційний компонент спілкування, а не пізнавальний. Усвідомлення подібності «Я»-концепцій спричиняє «зближуючий» ефект (викликає привабливість) тільки на фоні приємної поведінки і спілкування. В умовах неприємної поведінки подібність викликає посилення негативного ставлення. Потрібно враховувати і особливі випадки, коли:

• партнери з емоційними розладами не задоволені один одним. При цьому внутрішньоособистісна нестабільність посилюється (Д. Новак, М. Лернер);

• сформована певна установка на кооперацію чи конку­ренцію (М.Лернер, В.Шерер).

• При установці на конкуренцію перебільшується різниця в «Я»-концепції, зростає бажана міжособистісна дистанція і навпаки.

У даному разі провідним виявляється регулятивний компонент спілкування.