Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Роль (призначення) державного кредиту.




Читайте также:
  1. Актуальні проблеми науки державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі
  2. Бюджет та податки як інструменти державного регулювання економіки. Крива Лаффера.
  3. Вертикаль власти, опыт державного прошлого и задачи национального строительства в РФ.
  4. Державного екзамену
  5. Державного формуляра лікарських засобів
  6. Діяльність Державного казначейства на грошовому ринку
  7. До яких методів державного регулювання міжнародної Інноваційної
  8. Економічні методи державного регулювання ринкової економіки.
  9. Змістовий модуль 1. Загальні основи економіки державного сектора
  10. І системи державного соціалізму в СРСР

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

До сфери державно-кредитних відносин надходить частина прибутків і грошових фо­ндів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ни­ми є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державно­го кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу дер­жави.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за ра­хунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підпри­ємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних від­носин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізо­ваних державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контин­гент платників податків збігається з контингентом власників цін­них паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися струк­турні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одер­жуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інша сторона державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

Об'єктивна необхідність викорис­тання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджет­них фондів.

Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління потребують постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому при наявності віль­них грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, дер­жавні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші дже­рела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування.



Доцільність використання державного кредиту для форму­вання додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бю­джетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни по­рівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) ба­лансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі пе­реміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінан­сових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету до­датково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на по­криття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою дер­жавного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фі­нансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових мож­ливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.



Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату відсотків і виграшів за державними позиками.

 

3. Функції державного кредиту.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функ­ції:

1. Розподільна функція державного кредиту забезпечує формування централізованих грошових фондів держави або їх ви­користання на принципах строковості, платності і повернення. Як позичальник держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посіда­ють друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

2. Регулювальна функція державного кредиту виявля­ється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впли­ває на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації дер­жавної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їхній платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витра­ти, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення го­тівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кіль­кість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос­танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичко­вого процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів ско­рочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стиму­лює нагромадження у вигляді придбання державних цінних па­перів.



Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах по­ширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через га­рантування державою погашення кредитів, наданих банками від­повідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу перед­бачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банк­рутства. У більшості промислово розвинутих країн функціону­ють державні або напівдержавні страхові компанії, які за низьки­ми ставками страхують ризик неплатежу експортерам національ­них товарів.

Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національ­ної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку ви­робництва і зайнятості мають кредити, що надаються держа­вою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. За їхньою допомогою забезпечується прискорений розвиток від­повідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

3. Контрольна функція державного кредитуорганічно пере­плітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної ка­тегорії:

1) ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит передбачає повернення отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кре­дитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове вико­ристання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати від­сотків.

4. Форми державного кредиту, їх характеристика.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім (рис.1).

           
   
 
   


 

Рис. 1. Форми державного кредиту

1. Внутрішній державний кредит виступає в таких формах:

1.1. Державні позики - як основна форма внутрішнього держав­ного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні ко­шти населення, підприємств і організацій залучаються на фі­нансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних па­перів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зо­бов'язується повернути суму боргу у визначений термін із відсо­тками або виплачувати відсотки протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну , повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і вира­жає грошову суму, надану власником облігації державі в тимча­сове користування. Саме ця сума виплачується власникові облі­гації в момент погашення і на неї нараховуються відсотки. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчою від установленого номінального відсотка. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, яка відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від ряду чинників. До їх чи­сла, зокрема, відносять величину номінального відсотка за облі­гацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон'юнктури, рівень довіри населення до уряду.

За своєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивного капіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств є новостворена вартість, то відсо­тки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансуван­ня бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери ста­ють власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому й полягає специфіч­ність державного фіктивного капіталу, яка приводить до збіль­шення податкового тягаря. Тому сутність державної позики мож­на визначити як податок, взятий наперед (антиципований податок).

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргово­го зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі відсотків. Каз­начейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються корот­кострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти).

1.2. Ощадна справа у тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередкову­ється системою ощадних установ.

Перетворення частини вкладів населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю осо­бливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сер­тифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні зараз це досягається через придбання Ощадбан­ком державних цінних паперів.

На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, оща­дні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощад­них установ і надання позики останніми державі за рахунок по­зикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державно­го кредиту.

1.3. Використання державою коштів позикового фонду як фор­ма державного кредиту характеризується тим, що державні кре­дитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного креди­ту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

1.4. Казначейські позикияк форма державного кредиту виража­ють відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що вико­ристовується не дуже активно.

Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом бан­ківського кредитування, оскільки, на відміну від госпрозрахунко­вих банківських структур, органи державної влади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і на інші цілі. Каз­начейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормою відсотка. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їхнє особливе ста­новище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом під­тримання життєво важливих для народного господарства еконо­мічних структур.

1.5. Гарантовані позики - в окремих випадках уряд може гарантувати безумовне пога­шення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. За гаранто­ваними позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки в разі неплатоспроможності платника. Певний час Україна видавала гарантії і погоджувалася брати на себе зобов'язання за розрахунками, насамперед за поставки нафти і нафтопродуктів, газу та інших енергоносіїв. Визнання державою такої заборгованості реально переносить борги з фактичних боржників на все населення. У даний час ситуація докорінно змінилася. Відбулося чітке розмежування державних фінансів і фінансів підприємств, а гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, май­нового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

2. Зовнішній державний кредит виступає в таких формах:

2.1. Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ри­нку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах повороткості, терміновості і платності. Су­ма отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Країнам, що терплять зна­чні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть да­ватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння змі­цненню економічного потенціалу, подолання фінансових труд­нощів країни—одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади.

2.2. Позики міжнародних фінансових органів - кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжна­родні фінансові інституції, іноземні держави та їхні угруповання. До їх числа належать:

- Всесвітній банк,

- Міжнародний валютний фонд,

- Європейський банк реконструкції та розвитку,

- держави Європейського співтовариства.

Усі проекти, на які можуть бути надані позики цими організаціями, поділяються на чотири групи:

а) проекти макроекономічної стабілізації економіки країни — пози­чальника;

б) проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

в) інвестиційні проекти;

г) проекти технічної допомоги.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигі­дних умовах під низькі відсотки (5—7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою роз­витку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отриман­ня доходу не має першочергового значення. Погашення позик і виплата відсотків по них може відбуватися після закінчення піль­гового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3— 5 років після використання кредитних коштів.

Найбільшу складність для держави як у плані зростання зов­нішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів ста­новлять позики, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності викорис­тання.

Державні зовнішні позики надаються в грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроко­вими. Грошові позики надаються у валюті країни—кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сто­рін здійснюється товарними поставками чи валютою.

 

Тема: Класифікація державних позик та джерела їх погашення.

План:

1. Класифікація державних позик.


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 28; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты