Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Транснаціональні конфлікти та міжнародний тероризм




Читайте также:
  1. Внутрішньоособисті конфлікти
  2. Захист прав третейськими судами. Міжнародний комерційний арбітраж
  3. Конфлікти сучасності.
  4. Міжгрупові конфлікти
  5. Міжнародний поділ праці і розвиток інтеграційних відносин
  6. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність
  7. Міжнародний рух капіталу
  8. Міжнародний рух капіталу
  9. Міжособисті конфлікти
  10. Націоналізм і етнічні конфлікти

Особливості тероризму в постбіполярному світі полягають у розширенні кола суб'єктів терористичної діяльності, набору їхніх стратегій та систем мотивацій, організаційних структур та цілей; вдосконаленні технологічних засобів, які можуть використовуватися терористами: від тактичної конвенційної зброї до зброї масового знищення (ЗМЗ). В результаті сучасний тероризм являє собою значно більш складне комплексне явище в порівнянні з попередніми історичними аналогами. Внаслідок збільшення складності та комплексності сучасного тероризму виникає потреба переоцінки стратегій протидії тероризму та нового підходу до вивчення цього явища загалом. До основних рис сучасного тероризму можна віднести наступні три: 1) зростання ефективності терористичних атак; 2) зростання загрози використання ЗМЗ; 3) тенденція до децентралізації та урізноманітнення терористичної діяльності.

Однією з найбільш характерних рис сучасної терористичної діяльності є збільшення кількості її жертв. За оцінками американського дослідника Б. Хоффмана, в період з 1991 по 1995 рік кількість терористичних актів, в результаті яких загинула принаймні одна людина, зросла з 14% до 29%. Однією з основних причин такого зростання є збільшення кількості і активізація релігійно мотивованих терористичних груп. Наприклад, в 1995 році релігійні терористичні групи ініціювали 25% терористичних актів, в результаті яких загинуло 58% всіх жертв терористичних актів. Очевидно, терористичні групи з релігійною мотивацією є більш схильними до використання тактики, що націлена на якомога більшу кількість жертв. Традиційні терористичні групи, як правило, є більш вибірковими, оскільки мають відносно вузький набір цілей, а також в результаті додаткових обмежень, що накладаються на їхню діяльність. Такими обмеженнями можуть бути негативний пропагандистський вплив в результаті великої кількості жертв і зменшення підтримки з боку базових соціальних груп; ризик зміни соціального оточення дії терористичної групи; підривання цілісності організаційної структури і т.п.. Загальним результатом цих обмежень є те, що традиційні терористичні групи користуються принципом “мінімально достатньої сили”, згідно з яким, відзначає американський дослідник Б. Дженкінс, “вони вважають за непотрібне вбивати багатьох, якщо вбивства декількох достатньо для досягнення їхніх цілей…”. Пізніше Б. Хоффман висунув думку про те, що здатність контролювати процес ескалації насильства є фактором, який сприяє успішній діяльності терористичних груп. Якщо “нові” терористи не діють з урахуванням тих самих обмежень, можна вести мову про структурні відмінності між двома видами терористичної діяльності, основні причини якої знаходяться в природі та мотивації релігійних терористичних організацій.



Традиційні терористичні організації здебільшого діють в рамках примусової дипломатії – вони використовують насильство для досягнення певних цілей. Відтак, використання ними сили може бути визначене як “інструментальне”. Для релігійних терористів використання насильства є не лише інструментом, але й часто остаточною метою, розглядаючись як “священний обов'язок”. Відмову від моделі примусової дипломатії було відмічено деякими аналітиками, які висувають тезу про прийняття деякими групами “воєнної парадигми”, в якій стратегічна ціль полягає у заподіянні якнайбільших втрат, а звичайні обмеження, втілені, зокрема, в принципі пропорційності – відсутні. Звідси витікає інша мотивація діяльності сучасних терористичних організацій. Сприйняття конфліктів як гри з нульовою сумою, в якій відсутня можливість взаємовигідного компромісу підсилює враження тотальної війни. Цей фактор також підсилюється поширеною серед релігійних груп тенденцією до сприйняття власної боротьби з позицій захисної стратегії. В такому конфлікті насильницькі акти, які здавалися б нелегітимними в інших випадках, можуть прийматися як такі, що здійснюються “у відповідь”, а отже – легітимні. Таким чином, сприйняття таких конфліктів як фаз тотальної захисної війни виправдовує застосування насильства високого рівня. Нарешті, фактором, що визначає схильність релігійних терористів використовувати більш насильницьку тактику, є фундаментальні відмінності у світогляді, які призводять до відчуття відчуженості від зовнішнього світу. На думку Б. Хоффмана, “релігійні терористи розглядають себе не як елементи системи, які варто зберегти, але як “прибульців”, основною метою яких є зміни існуючого порядку…” . В той же час в ситуаціях, коли релігійні терористи пов'язують власну діяльність із досягненням більш конструктивних цілей, наприклад, політичних, обмеження на застосування насильства можуть діяти. Сила такої дії залежатиме від природи терористичної групи, її цінностей та цілей.



Іншою визначальною рисою сучасного міжнародного тероризму є постійна і зростаюча небезпека застосування ЗМЗ. В період переважаючої активності традиційних терористичних груп обмеження на рівень насильства, розглянуті вище, обумовили незначний інтерес терористів до можливостей використання неконвенційної зброї. Як правило, ризик втратити підтримку або спровокувати різку протидію були достатніми факторами стримування. Однак, активізація релігійного тероризму спровокувала зміни традиційної логіки стримування. Прагнення до максимізації кількості жертв терористичних атак підштовхують до набуття контролю над ЗМЗ. Збільшення ймовірності використання терористами неконвенційної зброї надалі ускладнює оцінку тероризму як явища в цілому та збільшує коло загроз, джерелами яких є тероризм. Терористичні групи повинні будуть оцінювати співвідношення прибутків/ризиків перед можливим використанням ЗМЗ. Ймовірно, групи з більш традиційним цілями будуть менш схильними до використання таких засобів. Традиційні фактори стримування діятимуть на них більшою мірою. Якщо це так, то найбільша небезпека з огляду на можливе використання ЗМЗ полягає в невеликих радикальних терористичних організаціях.



Третьої тенденцію розвитку сучасного тероризму є виникнення менш централізованих, аморфних організаційних структур. Сучасний тероризм є комплексним та мінливим, із зменшеною увагою до формальних організаційних ознак. Експерти корпорації RAND відзначають тенденцію до збільшення “мережеподібностї” терористичних організацій. Такі мережеві структури часто складаються із слабо пов'язаних, напівнезалежних організацій і не мають єдиної ієрархії або структури управління. Ця тенденція дозволяє збільшувати ступінь інтернаціоналізації та географічний ареал терористичної діяльності. Таким чином, збільшення ступеню складності мотивації та тактики терористів доповнюється збільшенням ступеню складності організаційних форм їхньої діяльності.
Збільшення різноманітності організаційних структур терористичних груп має ряд важливих наслідків для стратегії боротьби з тероризмом. По-перше, операції, що проводяться децентралізованими групами, набагато важче попередити. Набагато складніше також визначити наміри та можливості таких груп. З іншого боку, слабкості “мережевої” організації терористичних груп полягають у збільшенні інформаційного обміну, необхідного для функціонування групи, і, внаслідок цього, до зменшення ступеню контролю над таким обміном. Якщо терористичні організації надалі активніше користуються досягненнями технологічної революції, то вони стають все більш вразливими саме в технологічному відношенні. Інша слабкість децентралізованих груп полягає в обмежені ступеню координації дій в ній. Це може зменшити готовність групи до виконання комплексних завдань.

В результаті поєднання вищеназваних тенденцій, сучасний тероризм постає як поєднання традиційних та нових факторів, поширена мережа мотивацій, тактичних заходів та організаційних структур. В цілому, з урахуванням викладених вище тенденцій, можна сформулювати більш широке визначення тероризму: погроза силою, окремі прояви насильства або організоване його застосування з метою залякування. Ключовим в цьому визначенні є його останній компонент, що відрізняє по суті міжнародний тероризм від звичайної силової політики держави. Однак, на наш погляд, ця відмінність залишається неясною, адже будь-яка політика стримування включає тим чи іншим чином залякування, тобто вплив на процес прийняття зовнішньополітичного рішення опонента. Проблема визначення міжнародного тероризму ускладнена природою міжнародної політики, яка допускає широкий (необмежений) спектр засобів для досягнення цілей. Тероризм відрізняється від інших значним переважанням психологічного компоненту над фізичним. “Міжнародність” тероризму також створює певні нормативні труднощі. Окрім деяких випадків, таких як викрадення літака міжнародного сполучення або дипломатичної особи, мало що викликає єдність держав щодо визнання міжнародно-терористичного акту. Простим шляхом такого визначення може бути наявність міжнародних наслідків терористичного акту.

Іншим структурним фактором, що сприяв поширенню тероризму став дефіцит регулюючих засобів в міжнародній системі. Мультиполярні системи взагалі потребують більшою взаємодії елементів для забезпечення стабільності, адже їхня структура не визначає наперед взаємних зобов'язань держав. В деяких підсистемах постбіполярної системи такого співробітництва стало явно недостатньо для підтримання високого рівня стабільності. А загальна дестабілізація спровокувала використання сторонами власних конкурентних силових переваг, якими для деяких країн став міжнародний тероризм. Оскільки використання тероризму є наслідком аналізу співвідношення здобутків/втрат, то існує два шляхи зменшити ймовірність його застосування (ми залишаємо поза увагу випадкове застосування тероризму). Перший з них полягає у зменшенні можливих здобутків, другий – у збільшенні втрат. Протилежні дії збільшуватимуть стимули використання тероризму. Так, суттєве збільшення здобутків стане можливим із набуттям можливості використання ЗМЗ в терористичних цілях, чим обумовлене прагнення міжнародного тероризму її отримати. Ті ж самі наслідки супроводжуватимуть встановлення терористами контролю над інформаційними, фінансовими потоками або отримання високотехнологічної зброї. Звичайно, в арсеналі тероризму залишаються і “традиційні” методи: захоплення заручників, терористичні акти із застосуванням звичайної зброї тощо.

Таким чином, наші висновки зводяться до наступного:

Постбіполярна системи міжнародних відносин декількома шляхами стимулює зростання ролі міжнародного тероризму. Структурні зміни позбавляють ряд міжнародних акторів традиційних засобів впливу в міжнародній політиці. Зникнення глобального протистояння в цілому загострює міжнародні конфлікти, в результаті чого сторони примушені розширювати діапазон можливих стратегій. Зростання гетерогенності системи симулює в цілому поширення асиметричних стратегій, збільшуючи ефективність їх використання. Трансформація основних системних зв'язків, а саме зв'язків функціональних, зменшує ефективність застосування інших, альтернативних тероризму, стратегій.

Оцінити майбутню роль тероризму в міжнародних відносинах проблематично з огляду на ті різна за природою та спрямованістю фактори, що його супроводжують. З одного боку, очевидною є тенденція до змін норм ведення збройних конфліктів в сучасному світі та збільшення питомої ваги т. зв. “low-intensity wars” (війн з низьким ступенем інтенсивності). Межі між громадянським населенням та учасниками збройних конфліктів, між політичним насильством та звичайними злочинами стають менш чіткими. Міжнародний тероризм, як одна з форм “low-intensity war”, в такому випадку отримує додаткові можливості і ресурси. З іншого боку, особливості терористичної діяльності, в першу чергу організаційні, вимагають певних умов для її розвитку. Однією з таких умов є, наприклад, інформаційне забезпечення насильницької стратегії, яке є достатнім лише в суспільствах, де тероризм не перетворився ще на традиційну норму політичного життя.

Ключові терміни: міжнародний тероризм, транснаціональний конфлікт, мережева війна, примусова дипломатія.


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 16; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты