Структура конфлікту

В сучасній політичній науці існує ціла система методів – методологічний підхід – в основу яких покладено виявлення загальних та стабільних рис принципово мінливих явищ. Методологічний підхід називається системним, а серед різноманітних методів в його рамках для наших завдань оптимальним є структурний метод. Він дозволяє виявити структуру міжнародного конфлікту та оцінити її значення.

Міжнародний конфлікт, навіть в порівняно простій формі двостороннього протистояння суверенних держав, є складною соціальною системою. Всім соціальним системам притаманний високій ступінь мінливості, динамічності та відкритості. Це означає, що такі системи активно обмінюються інформацією із середовищем і оновлюються під впливом цього обміну. В цих умовах важливим завданням є встановлення сталих параметрів, що притаманні міжнародним конфліктам в цілому, і на основі яких можна конфлікт досліджувати.

До найважливіших з них традиційно відносять: суб’єктів (сторони) конфлікту, його об’єкт або об’єктне поле (іноді й предмет), відносини між суб’єктами та учасників (треті сторони). Крім того, необхідно також встановити його рамки (часові, географічні, системні) та середовище, в якому конфлікт протікає. Після здійснення цих операцій стане наявною структура конфлікту та його місце в світі інших соціальних відносин.

Коло суб’єктів міжнародного конфлікту здебільшого складається із суверенних держав. В сучасній теорії міжнародних відносин тривають масштабні дискусії щодо зміни ролі держави в міжнародних відносинах. Монополія держави на участь в міжнародних конфліктах руйнується. Сьогодні ініціаторами та сторонами конфліктів, що підпадають під наведене вище визначення, можуть бути, крім суверенних держав, національно-визвольні рухи, терористичні угруповання, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації та, цілком можливо, окремі індивіди.

В цілому справедливим є висновок про те, що звичний суб’єкт міжнародного конфлікту – суверенна держава – поступається місцем численним конкурентам, які, внаслідок послаблення державного суверенітету, набувають здатності до формулювання власних політичних цілей та потенціалу для їх досягнення. Це ускладнює як діагностику, так і типологію міжнародних конфліктів, а також урізноманітнює засоби управління ними.

Суб’єкти міжнародного конфлікту характеризуються комплексом інтересів та можливостями їх захисту, тобто, силовими можливостями, якщо силу розуміти в сучасному, розширеному значенні.

Комплекс інтересів обумовлює цілі кожного із суб’єктів, визначаючи таким чином об’єктне поле конфлікту – множину цілей, які не можуть бути досягнутими одночасно.

Визначення: Об’єктом міжнародного конфлікту є матеріальна або нематеріальна цінність, з приводу якої інтереси його суб’єктів є несумісними; повне володіння або контроль над якою не може бути досягнуте одночасно всіма сторонами конфлікту.

Об’єктом міжнародного конфлікту може бути територія, політичний вплив, військова присутність, ідеологічний контроль та ін.

Як правило, міжнародний конфлікт виникає внаслідок переплетіння декількох різноманітних протиріч, внаслідок якого утворюється система взаємопов’язаних об’єктів – об’єктне поле конфлікту. Деякими дослідниками виокремлюється також предмет конфлікту, як конкретна, специфічно визначена цінність, з приводу якої сторони вступають у конфліктні відносини.В міжнародному конфлікті сторони переслідують декілька цілей одночасно.

Тому об’єктне поле конфлікту, як правило, складається із декількох елементів, серед яких найважливішими є:

1) влада (політичний контроль, вплив);

2) цінності;

3) територія та інші фізичні ресурси.

Ці елементи є взаємопов’язаними, і поширюючи контроль на один з них, суб’єкт конфлікту може розраховувати на зміцнення впливу на інші. Така взаємопов’язаність ускладнює регулювання сучасних міжнародних конфліктів.

В сучасних міжнародних конфліктах, звичайно, об’єктами можуть бути всі зазначені групи ресурсів. Особливого значення все ж таки набувають територіальні конфлікти, тобто конфлікти, в яких основним об’єктом виступає територія. Значення й цінність території обумовлені функціями, які вона виконує в розвитку силових можливостей сучасної держави. Територія одночасно є місцем розміщення армій та озброєння, важливим економічним та геополітичним ресурсом. Це збільшує її політичну цінність і робить найбільш «популярним» об’єктом конфліктів, особливо між новими або т.зв. «слабкими» державами. Окрім території об’єктами конфлікту можуть виступати й інші матеріальні цінності.

Відносини між суб’єктами конфлікту являють собою практичну взаємодію їхніх стратегій. Вона охоплює різні сфери дво- та багатосторонніх відносин, але нерівномірно. В залежності від фази конфлікту та його об’єкту, відносини між сторонами концентруються переважно в одній або декількох суміжних сферах. Лише масштабні конфлікти («тотальні») зачіпають всі сфери відносин між сторонами. Відносини між суб’єктами визначають тип конфлікту. За переважаючим значенням окремої сфери відносин можна виокремити економічні, політичні, військові, інформаційні конфлікти.

Система відносин будується не лише між сторонами, але також і між учасниками конфлікту. Під учасниками маються на увазі не безпосередні суб’єкти конфлікту, а різного роду треті сторони: посередники, третейські судді, миротворці, арбітри тощо. Ключовою відмінністю учасників від суб’єктів конфлікту є відсутність прямої зацікавленості перших в розподілі об’єкту конфлікту. Вони, тим не менш, є зацікавленими в його результатах або в його врегулюванні з різних причин.