ГРУПИ КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ

За суб’єктним складом учасників типових корпоративних конфліктів останні можна умовно розділити на конфлікти між:

1. акціонерами АТ, зокрема:

o мажоритарними та міноритарними;

o державою (в особі уповноваженого органу) та приватними;

o інсайдерами (топ-менеджерами АТ) та аутсайдерами (портфельними інвесторами, дрібними незалежними власниками акцій);

2. акціонерами та найманими топ-менеджерами АТ.

За типом правовідносин типові і найбільш значимі корпоративні конфлікти можна розділити на конфлікти, пов’язані зі:

1. скликанням, підготовкою і проведенням ЗЗА;

2. формуванням органів управління АТ;

3. виплатою дивідендів;

4. проведенням додаткового випуску акцій АТ;

5. створенням дочірніх підприємств АТ та господарських товариств за участю АТ;

6. реорганізацією АТ;

7. продажем акціонером акцій закритого АТ стороннім особам, тобто не цьому товариству та не особам, які є акціонерами цього АТ;

8. угодами щодо розпорядження значними активами АТ.

Основними зовнішніми причинами, що сприяють виникненню і розвитку корпоративних конфліктів, є:

1. недосконале корпоративне законодавство України, зокрема:

o “білі плями” (нормативна неврегульованість низки правовідносин);

o суперечливість;

o застарілі норми (що не відповідають сучасним економічним умовам);

o нестабільність;

2. недосконала судова система, зокрема:

o низька кваліфікація суддів, які розглядають корпоративні спори, в галузі корпоративного права;

o відсутність спеціалізації суддів із корпоративних спорів;

o корупція;

o політизація;

3. сильна політизація і адміністративне втручання в економіку органів державної виконавчої влади та їх посадовців, зокрема:

o наявність у власності держави великих пакетів акцій;

o широкі повноваження органів державної влади і управління у сфері економіки;

o корупція серед чиновників;

o репресії щодо великих акціонерів з політичних мотивів;

4. низька корпоративна культура акціонерів і керівництва АТ, зокрема:

o незнання законодавства;

o переважання короткострокового планування та інтересів над довгостроковими (що, загалом, відображає венчурний, тобто ризиковий і ситуативний характер інвестування в акції українських АТ, що є, здебільшого, результатом триваючої економічної, політичної та правової нестабільності в Україні);

o прагнення максимально обмежити доступ до інформації про організацію та діяльність АТ (що, зокрема, є наслідком “багаторівневої”, тобто подвійної, потрійної “тіньової”, бухгалтерії підприємств, що ведеться з метою протизаконного “податкового планування”);

o відсутність спеціалізованої бізнес-освіти;

відсутність тривалої корпоративної традиції в економіці та суспільстві.