Економічні погляди старогрецьких філософів

Досконалість грецької думки перетворила її на пробний камінь, за допомогою якого провідні мис­лителі наступних поколінь перевіряли свої дослі­дження.

А. Маршалл

Економічні ідеї мислителів Стародавньої Греції відобразили проблеми періоду генезису, розквіту та кризи епохи рабовласниц­тва. Вони характеризуються оригінальністю та глибиною, спро­бою створити учення про організацію, управління рабовласницьким господарством (ойкономію) та державою (політику).

У розвитку економічної думки Стародавньої Греції з пев­ною часткою умовності можна виділити три етапи (рис. 2.1):

• Перший етап пов'язаний з економічними ідеями мислителів періоду раннього рабовласництва (X—VI ст. до н.е.), у яких знайшов відображення перехідний характер суспільних від­носин, зародження та розвиток рабовласництва в рамках об­щинного ладу.

Епічні поеми легендарного давньогрецького поета Гомера "Іліа-да" та "Одіссея" засвідчують натуральний характер господарства стародавніх греків. Гомер захищав общинний лад, прославляв сільське господарство, землеробство та засуджував підступні дії іноземних купців, які підривали основи натурального господар­ства.

У поемі давньогрецького поета Гесіода (VIII—VII ст. до н.е.) "Турботи і дні" ідеалізується общинний устрій, селянське госпо­дарство, оспівується сумлінна праця. Водночас припускається існування відносин патріархального рабства.

На захист натурального господарства та общинного (у подаль­шому — державного) рабоволодіння були спрямовані економічні закони Лікурга (IX—VIII ст. до н.е.), які заклали основи держав­ного устрою Стародавньої Спарти як класичного типу ранньої то­талітарної держави. Згідно із законами Лікурга вся земля прого­лошувалась колективною власністю і поділялась на окремі, при­близно однакові сімейні наділи, які оброблялись безправними зем­леробами (фактично рабами), вимушеними сплачувати натураль­ний податок фіксованого розміру; ремесло і торгівля проголошу­вались ганебними заняттями; заборонялось користування золо­тими і срібними монетами, виробами із дорогоцінних металів. Гроші у Стародавній Спарті виготовлялись із заліза і досягали ваги у десятки кілограмів. У державі культивувалось негативне ставлення до розкоші, не заохочувалось заняття науками та мис­тецтвом. Водночас значна увага приділялась розвитку спортивних та військових навичок, існував культ сили, м'язів, витривалості.

Другий етап, пов'язаний з періодом розквіту давньогрецького суспільства та широким розповсюдженням рабовласниц­тва у VII—VI ст. до н.е., завершенням формування полісної системи, відмовою від родових традицій та створенням умов для розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі тощо. Важливу роль у розвитку економічних ідей цього періоду відіграла діяльність відомих афінських реформаторів Соло­на (638—559 рр. до н.е.), Пісістрата (546—527 рр. до н.е.) та Перікла (490—429 рр. до н.е.), твори давньогрецьких мис­лителів Демокріта, Сократа, Протагора та ін.

Реформи Солонавідобразили перехід від родових до полісних відносин і були спрямовані на подолання суперечностей розвит­ку давньогрецької держави шляхом відміни боргового рабства, проведення "сейхастейї" (списання всіх боргів, які були надані під заставу землі). Передбачались заходи з розвитку середнього та дрібного землеволодіння, посилення товарності сільськогоспо­дарського виробництва. З метою заохочення ремісництва у місто запрошувалися іноземні умільці, яким навіть надавалось афінське громадянство. Солон запровадив свободу заповітів і замінив родові привілеї майновими. Відповідно до величини земельної власності і рухомого майна всі громадяни були поділені на чоти­ри категорії, кожна з яких сплачувала податки відповідно до доходу. Дозволявся вивіз оливкового масла, деяких інших сіль­ськогосподарських продуктів, крім зерна; заборонявся вивіз си­ровини, необхідної для розвитку ремесла.

Реформи Пісістрата, який захопив владу в Афінах і проголосив себе тираном (одновладцем), сприяли реалізації інтересів селянства, ремісників та торговців. Пісістрат зменшив податки з селянських господарств, ввів пільговий державний кредит, організував будів­ництво доріг, заохочував розвиток торгівлі та ремесла тощо.

Відомий афінський політик Перікл (490—429 рр. до н.е.) керу­вав афінською державою у 444—429 рр. до н.е. Захищаючи рабо­власницький устрій, він заохочував розвиток міст, дрібну торгівлю та ремесло, колонізацію нових територій. Щоб полегшити доступ незаможних громадян до управління, він забезпечив ухвалу народ­них зборів про грошові оплати для членів ради та народних суддів.

На думку визначного давньогрецького мислителя Демокріта (близько 470або 460 рр. до н.е. — помер у глибокій старості), первісне суспільство не заслуговує на ідеалізацію. На перше місце Демокріт ставив інтереси держави і піклувався про управління нею. Захищаючи приватну власність та виправдовуючи рабство, він звертав увагу на відносність багатства, виступав проти необмеженого зростання землеволодіння та накопичення грошей. На думку мислителя, жадоба до грошей приносить втрату честі, а перенесення бідності з гідністю є ознакою здорового глузду.

У поглядах на економіку відомого філософа Стародавньої Греції Сократа (469—399 рр. до н.е.) переважали морально-етичні підхо­ди. Економічну діяльність з метою наживи він трактував як не­сумісну з доброчинністю. Сократ стверджував, що всі економічні операції випливають із моральних характеристик людини: енергії, настирливості, стриманості тощо. Вважаючи багатство відносним поняттям, він наголошував на тому, що доброчесність пов'язана не стільки з умінням користуватися багатством, скільки з умін­ням обходитись без нього.

Третій етап,пов'язаний з періодом кризи полісної системи та загостренням суперечностей рабовласницького суспільства (V—IV ст. до н.е.), знайшов відображення у працях видат­них старогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Аристотеля. У творах цих філософів економічна думка стародав­нього світу досягла найвищого розвитку та глибини теоре­тичного осмислення економічних явищ та процесів.

У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, ніж люди середньовічної Європи, а в деяких відношеннях вони ви­передили наш час. Але вони не дійшли до концепції визнання до­стоїнств людини як такої, розглядали рабство як щось зумовлене природою; вони терпляче ставились до сільського господарства, але розглядали всі інші види виробництва як такі, що ведуть до деградації, і вони мало або зовсім нічого не знали про ті економічні проблеми, на яких зосереджена увага в наш час.