А. Маршалл

Ксенофонт. Античний бюст. Александрія

Одним із найпопулярніших давньогрець­ких мислителів був відомий давньогрець­кий філософ, учень Сократа Ксенофонт (близько 430—355 рр. до н.е.). Він народив­ся в Афінах і належав до середовища бага­тої рабовласницької аристократії. Перші роки своєї громадської діяльності філософ провів у військових походах і отримав від спартанців помістя за військові заслуги.

Ксенофонт засуджував політичний та економічний устрій Афін, захоплюючись порядками аграрної Спарти та законами Лікурга. Він стверджував, що вихід із економічних труднощів, які переживали Афіни, полягає у поліпшенні ведення рабовласницького господарства, залученні в країну іноземців та стягненні з них податків, розширенні виробництва срібла та організації торгівлі рабами.

Економічні погляди Ксенофонта знайшли яскраве відображення у трактаті "Ойкономія" ("Про домашнє господарство"), у якому у формі діалогу Сократа і Крітобула мислитель виклав власне уявлення про правила ведення рабовласницького господарства. Цей твір користувався величезним успіхом у Стародавній Греції, був перекладений Ціцероном на латинську мову та здобув популярність у Стародавньому Римі.

За визначенням Ксенофонта, ойкономія (від давньогр. "ойкос" — дім, господарство, "номос" — правило, закон) — це наука про організацію та збагачення рабовласницького госпо­дарства. Філософ здійснював аналіз з позицій натурального господарства, ототожнюючи останнє з володінням майном, речами, корисними для людини: "Ойкономія є назва науки... за допомогою якої люди можуть збагачувати господарство, а господарство, згідно з нашим визначенням, є все без винятку майно..."[1].

У своїх творах Ксенофонт:

1. Наголошував на природності поділу праці на фізичну та
розумову.Він кваліфікував фізичну працю як огидне занят­тя, придатне лише для рабів, стверджуючи, що вільні еліни
повинні займатись філософією, законотворчістю та госпо­дарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та пра­вомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як
із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вва­жав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не
лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матері­ального та морального заохочення рабів для того, щоб вони
"завжди з охотою продовжували залишатися рабами"[2].

2. Захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське
господарство як найважливішу галузь економіки та дже­рело добробуту народу.Землеробство мислитель трактував
як "матір та годувальницю всіх мистецтв"[3], найдостойніший
вид занять, який тренує громадян фізично, штовхає їх на
шлях взаємодопомоги, вчить справедливості, оскільки дає
більше тому, хто сумлінно трудиться. "Коли землеробство
процвітає, — писав Ксенофонт, — процвітають і інші мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом з ним ги­нуть і всі інші галузі промислової діяльності на морі та на суші"[4].

3. Був прихильником раціонального ведення господарства,стверджуючи, що єдиний шлях до збагачення — "жити так, щоб залишався надлишок", який забезпечує прибутковість натурального господарства. На думку давньогрецького філо­софа, хороший господар повинен тримати запаси на цілий рік, молоти зерно на ручних млинах, виткати вдома хліб, виготовляти одяг тощо.

4. Зневажливо ставився до ремесла, заняття яким вважав недостойним вільних людей. Водночас Ксенофонт не засу­джував організації ремісничих майстерень на основі раб­ської праці, вбачаючи в них джерело збагачення рабовласників.

5. Визнавав гроші як необхідний засіб обігу та концентрова­ну форму багатства. Однак він засуджував їх обіг як тор­говельного і лихварського капіталу. Торгівлю мислитель вва­жав заняттям, недостойним вільного грека. Водночас він схвально ставився до торгівлі хлібом, яку здійснювали зе­мельні аристократи, та до дрібної торгівлі з обслуговування сільського господарства.

6. Першим із давньогрецьких мислителів звернув увагу на значення поділу праці для поліпшення якості продукції, та збільшення виробництва споживних благ.Стверджую­чи, що спеціалізація призводить до поліпшення навичок ре­місників, він зазначав, що той, "хто проводить час за такою обмеженою роботою, в змозі виконувати її якнайкраще"[5].

7. Виявив взаємозумовленість розвитку поділу праці та рин­ку, здійснив першу спробу дослідження процесів ціноутво­рення.Коливання цін мислитель узалежнював від зміни про­позиції товарів.

8. Першим в економічній науці звернув увагу на дві характе­ристики товару — споживну вартість та мінову вартість.Пов'язуючи цінність з корисністю матеріальних та немате­ріальних благ ("Цінність є те, від чого молена отримувати користь"), Ксенофонт водночас трактував цінність блага для власника як здатність обмінюватись на інше благо ("Для того, хто не вміє користуватись флейтою, якщо він її продасть — вона цінність; якщо не продасть, а лише володітиме нею — не цінність")[6].

Одним із найвидатніших мислителів античної епохи був дав­ньогрецький філософ Платон (близько 427—347 рр. до н.е.). Еко­номічні ідеї Платона знайшли яскраве відображення у його тво­рах "Держава" та "Закони", присвячених проблемам виходу із кризи, в якій опинилось античне суспільство в V—IV ст. до н.е., та довготривалої стабілізації рабовласницької системи на основі моделі "ідеальної держави".

Соціально-економічна концепція "ідеальної держави" Пла­тонанабула концентрованого вираження у праці "Держава". Ви­хідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної добро­чинності, котра об'єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Обґрунтування ієрархії станів у "ідеальній державі" Пла­тона

На думку філософа:

• мудрість — це здатність дати правильну пораду не тіль­ки у приватній, але і у державній справі. Людей, котрі ма­ють такий природний дар, дуже мало.Вони покликані управ­ляти державою;

• мужність — це спроможність залишатись хоробрим, усвідомлюючи смертельну небезпеку. Люди, котрі мають такий дар, повинні бути воїнами. Вони покликані захищати державу;

• стриманість полягає у здатності підкорятися законам.

На це спроможні не тільки мудрі та мужні, але і багато інших людей, гідних бути вільними громадянами: селянами, реміс­никами, торговцями.

Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином,основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці.

На думку Платона, у суспільстві є величезна кількість різно­
манітних потреб, задоволення яких навіть щодо окремої людини
потребує застосування багатьох видів праці. Мислитель був пере­
конаний, що суперечності міжобмеженими індивідуальними мож­
ливостями людей та їх безмежними потребами вирішуються в ре­
зультаті утворення держави. "Держава виникає із потреб лю­
дини, — писав Платон, — ніхто не в змозі сам задовольнити
всі свої потреби... різноманітність потреб збирає людей у су­
спільство з метою взаємодопомоги, і ми називаємо це суспіль­
ство державою"¹.

Платон(427—347 рр. до н.е.) — ви­датний філософ Стародавньої Греції, за­сновник першої в світі Академії, яка про­існувала майже тисячу років, мислитель, об­раз якого став символом та легендою.

Платон народився на о. Егіна поблизу Афін у сім'ї аристократів. Його справжнє ім'я —Арістокл. Сім'я була небагатою, хоча і знатною. Платон отримав звичну для знат­них афінян освіту: гімнастика, граматика, музика, математика.

У молодості він багато займався худож­ньою літературою, живописом, писав вірші. Після знайомства з Сократом знищив усі свої твори і до трагічної загибелі відомого філо­софа був його найближчим учнем. За переказами, саме Сократ назвав його Платоном (від гр. ріаіиз — "широкоплечий"), чи то за фізичну силу, чи то за широту духовних інтересів.

Після смерті свого учителя Платон надовго залишив Афіни і бага­то подорожував по Єгипту, Італії, Сицилії. У 389 р. до н.е. він опинив­ся у м. Сіракузи (о. Сицилія), де в цей час правив тиран Діонісій Старший. Конфлікт між ними закінчився тим, що Платона продали у рабство, з якого він був викуплений піфагорійцем Архітом. Архіт відмо­вився від грошей, які намагалися повернути йому друзі Платона. Пла­тон купив на ці кошти сад, який носив ім'я афінського героя Академа і відкрив у ньому свою філософську школу, яка проіснувала з 386 р. до н.е. до 529 р. н.е.

Платон мав велику кількість учнів, найвидатніший з них — відо­мий давньогрецький філософ Аристотель. Деякі ідеї моделі "іде­альної держави" Платона були реалізовані його учнями, шестеро з яких стали правителями — тиранами міст Стародавньої Греції. На думку багатьох мислителів, через середні віки ці ідеї дійшли до Гегеля, а згодом — до ідеологів комунізму і нацизму. Саме тому Платона інколи називають одним із перших ідеологів тоталіта­ризму. Останні роки життя Платон провів у Афінах. До нас дійшли чис­ленні його філософські твори, написані у формі діалогів та листів. У Сіракузах Платон намагався реалізувати на практиці свій проект ідеальної держави, однак ці спроби завершились невдачею. Помер мислитель у вісімдесятирічному віці, залишивши потомкам не минущу за значенням настанову: "Людський рід не позбу­деться зла до тих пір, поки істинні й правильно мислячі філософи не посядуть державні посади або володарі в державах за якоюсь божественною волею не стануть істинними філософами".

В"ідеальній державі" Платона:

1. відповідно до природних здібностей всі вільні громадяни поділені на 3 стани:

— філософів, покликаних керувати суспільством на основіприн­ципів наукового пізнання;

— воїнів, покликаних боронити суспільство;

Афінська школа. Фреска Рафаеля, 1509—1510

— землеробів, ремісників, торговців, покликаних вести господар­ську діяльність, виробляти та обмінювати матеріальні блага;

2. кожен стан має права та обов'язки, суворо регламенто­вані державою. Навіть усередині станів заняття закріплю­
ються відповідно до природних здібностей, враховуючи, що
кожен може займатись лише одним видом діяльності. Та­
ким чином, держава покладає на коленого члена суспільства
певний обов'язок і стежить за його виконанням;

3. раби не вважаються громадянами і залишаються поза
станами. Виходячи з наявності природної нерівності людей,
мислитель розглядав рабство як вічне та незмінне явище,
кваліфікуючи рабів як живі знаряддя праці, основну про­
дуктивну силу суспільства;

4. вищі стани, покликані управляти державою, не обтяжу­ються власністю та фізичною працею. Правителі та вої­ни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності,
сім'ї, щоб не заздрити, не конкурувати і не відволікатись від
щоденних турбот про суспільне благо. Споживання для них
має мати усуспільнений характер, матеріально забезпечений
працею представників нижчих станів та рабів. Ремісники,
землероби та торговці у зв'язку з цим мають право на при­
ватну власність як стимул високопродуктивної праці. На
думку Платона, саме такий суспільний устрій сприятиме
ліквідації суперечок і чвар у суспільстві та утвердженню
загального добробуту. У цьому суть так званого "платонівського комунізму",який інколи називають "аристократичним
комунізмом", першою соціальною утопією в історії людства;

5. основою господарського устрою виступає натуральне господарство, в першу чергу землеробство як провідна га­лузь економіки країни. Ремесло Платон визначав як талан
іноземців, не вартий зусиль корінних жителів держави. Вод­ночас мислитель зазначав, що праця ремісників, як і всі інші
види господарської діяльності, має регламентуватись державою і підпорядковуватись встановленим правилам, оскільки
бурхливий розвиток ремесла на шкоду землеробству може
спричинити загибель держави;

6. поряд з ремеслом розвивається торгівля, виникнення якої
мислитель пов'язував з розвитком поділу праці та необ­хідністю обміну. Наголошуючи на корисності дрібної тор­гівлі, Платон називав благодійником того, хто приводить до
співрозмірності, порівнянності, подібності різноманітні незіставні споживні блага. Допускаючи існування дрібної торгів­
лі, давньогрецький філософ навіть спроектував її "ідеальну"
організацію, яка нагадувала організацію середньовічних ку­пецьких гільдій з їх численними обмеженнями та жорстким
регламентом. Водночас Платон не вважав торгівлю (як і ремесло) заняттям, вартим зусиль вільних громадян ідеальної держави, залишаючи це заняття чужоземцям.

Вказуючи на геніальність ідеїПлатона про зрівнювання різ­них споживних вартостей у процесі обміну,слід зазначити, що причину цього він вбачав у існуванні грошового обігу, грошей. Філософ визнавав використання грошей у функції міри вартості та засобу обігу, однак він вкрай негативно ставився до грошей як засобу нагромадження, виступаючи проти лихварства та прода­жу товарів у кредит.

Слід зауважити, що Платон першим з античних мислителів поставив питання про можливість державного регулювання цін. Він зазначав, що у певних умовах місця та часу товари мають продаватися за однією визначеною ціною. При цьому нормуван­ня цін Платон розглядав як важливий інструмент обмеження при­бутків купців.

Ще один проект ідеальної держави, який більш реалістично відобразив економічні проблеми Стародавньої Греції періоду кри­зи рабовласництва, був розроблений Платоном у глибокій старості у праці "Закони". Проголошуючи як і в попередньому проекті основою держави натуральне господарство та аграрну економі­ку, державну власність та рабовласництво, давньогрецький мис­литель стверджував, що організація нових міст має передба­чати:

• віддаленість від морського узбережжя та від спокус торгівлі,
заборону лихварства і продажу товарів у кредит;

• верховну власність держави на землю;

• незмінність кількості та розміру земельних наділів, які нада­ються державою у користування окремим громадянам і успад­ковуються одним із дітей. При цьому вартість одного наділу становить "межу бідності". Майно будь-якого громадянина немало перевищувати вартості чотирьох наділів;

• поділ населення на чотири категорії залежно від їхнього ма­теріального становища;

• призначення на посади та стягнення податків відповідно до майнового цензу;

• державне регулювання виробництва і розподілу, ремісниц­тва та торгівлі, жорстку регламентацію асортименту товарів та встановлення меж коливання цін з метою уникнення над­ мірних розкошів та злиденності.

Найвидатнішим представником економічної думки античного світу є давньогрецький філософ Аристотель (384 — 322 рр. до н.е.), який здійснив глибоке дослідження політичних, економічних та етич­них проблем тогочасного суспільства у творах "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги) та "Нікомахова етика" (10 книг).

 

 

Якщо не згадувати Аристотеля, то майже до новітніх часів не буде додано нічого суттєвого до того, що зроблено цим ідеалістом (Платоном) в економічній царині. І це тим більш дивно, оскільки вся його філософія проникнута негативним ставленням не тільки до еко­номічних явищ та процесів, але і до тих інстинктів людини, які ви­кликають та дають імпульс існуванню цих явищ.

---

Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 46; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав

---

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒