А. Еспінас

Аристотель(384 — 322 р. до н.е.) — великий давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, твори якого охоплюють всі існуючі в стародавні часи сфери знання (ло­гіку, фізику, психологію, етику, політику, економіку, риторику тощо). Він написав 28 книг обсягом 445 270 рядків.

Народився Аристотель у Стагірі — грець­кій колонії у Фракії, яка на той час була провінцією порівняно з Афінами — визна­ним центром культурного життя. У зв'язку з цим мислителя інколи іменують Стагірі-том. Батько Аристотеля Нікомах був ліка­рем при дворі македонського царя Амін-ти III. Дитинство Аристотеля пройшло при царському дворі, у цей час він потовари­шував із сином Амінти II! — Філіппом, майбутнім македонським ца­рем.

У 367 р. до н.е. Аристотель поїхав у Афіни для продовження ос­віти і вступив у платонівську Академію, у якій студіював з 17 до 37 років.

У 343 р. до н.е. філософ був запрошений македонським царем Філіппом у якості вихователя його сина — майбутнього великого полководця Александра Македонського. У Македонії Аристотель пробув близько 8 років. З часом Александр Македонський у знак подяки та пошани поставив пам'ятник своєму учителю з надписом: "Александр поставив цей пам'ятник сину Нікомаха, мудрому, боже­ственному Аристотелю".

У 336 р. до н.е. Аристотель повернувся у Афіни і заснував власну філософську школу — Лікей (в іншій транскрипції — Ліцей), розта­шовану поблизу храму Аполлона Лікейського. Згідно з переказами мислитель зазвичай любив вести бесіди з друзями та учнями, про­гулюючись по саду. Саме тому його філософська школа увійшла в історію під назвою перипатетиків (від гр. регіраіео — прогулююсь). У Лікеї Аристотель прожив більше 12 років, він мав багатьох учнів та послідовників, сина Нікомаха, який загинув молодим на війні, та дочку Піфіаду.

Закінчилось життя Аристотеля трагічно. Після смерті А. Маке­донського в Афінах відбулось антимакедонське повстання. Аристо­теля, який завжди виступав за зв'язки з Македонією, було звинува­чено у "паплюженні богів", але він не став чекати суду і виїхав у Халкіду на острів Евбею, де і помер.

"Шукати істину — і легко, і важко, бо вочевидь ніхто не в змозі ні цілком її осягнути, ні зовсім її не помітити, але кожен додає потроху до нашого пізнання природи, і із сукупності всіх фактів складається велична картина", — ці слова Аристотеля вигравірувані на будівлі Національної академії наук у Вашингтоні.

Слід зазначити, що Аристотель не створив завершеного еконо­мічного учення, але геніальною була сама його спроба проник­нути у суть економічних явищ та розкрити їх закономірності на основі цінностей традиційного суспільства.Мислитель бу­дував свої висновки спираючись на скрупульозний аналіз прак­тики господарського та політичного життя Стародавньої Греції. Відомо, наприклад, що створюючи "Політику", він з групою учнів зібрав і опрацював матеріали про політичний устрій і закони 158 еллінських та варварських держав, полісів.

У своїх працях вчений:

1. Виступив з критикою проекту "ідеальної держави" Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької держави.Вихідною у його теоретичній по­будові була концепція "золотої середини", згідно з якою будь-яка доброчинність є середнім між протилежними вадами (на­приклад, бережливість як доброчесність є середнім між мар­нотратством і скупістю). Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять по­середині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина — найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього"[7].

Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів. Усе населення дер­жави Аристотель поділив на 5 верств:

1) землеробів та скотарів, зайнятих у провідній галузі економіки;

2) ремісників, які перебувають у стані "дещо обмеженого рабства";

3) торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;

4) найманих робітників;

5) воїнів.

Раби, на думку мислителя, не включаються у громадську спіль­ноту, оскільки є предметом володіння, який дає дохід власнику і є основою багатства.

2. Виходячи з дії загального природного закону панування та
підпорядкування як необхідної передумови "взаємного са­мозбереження", пояснював поділ суспільства на вільних та
рабів виключно "законами природи".Він стверджував, що
"...вже від самого народження деякі істоти мають відмінності:
одні призначені для панування, інші — для покори", "...у
фізичному відношенні вільні люди відрізняються від рабів;
в останніх бо тіло велике за розміром, придатне для вико­нання необхідних робіт, пов'язаних з фізичною силою, вільні
люди тримаються пряміше і не здатні до таких робіт", отже
"одним за природою належить панувати, іншим — коритися"[8].

Таким чином Аристотель розглядав рабство як природне яви­ще, виходячи з того, що долею рабів є фізична праця, спрямована на задоволення потреб рабовласників. Таланом вільних громадян мислитель уважав розумову працю, заняття філософією та держав­ними справами. На його думку, філософи і політики мають бути найбільш шанованими та привілейованими станами у державі.

3. Ідеалізуючи рабовласницьку державу та виходячи з не­
змінності "законів природи", виступав за збереження існую­
чого розшарування суспільства. На відміну від Платона, він
був безумовним прихильником приватної власності. Мисли­тель вважав, що буде несправедливо, "якщо бідні, спираю­чись на те, що вони представляють більшість, почнуть ділити
між собою майно багатих"[9].

1. Відстоював натурально-господарський характер органі­зації суспільного життя, що яскраво виявилося у висуну­
тій ним оригінальній концепції економіки та хрематистики.Вихідним у цій теоретичній побудові є поділ усіх видів господарської діяльності залежно від способів життєзабезпе­чення та збагачення на дві сфери (рис. 2.6):

- економіку, яка є природною, справедливою і пов'язана з на­
громадженням засобів "необхідних для життя і корисних для
держави чи домашнього об'єднання". На думку Аристотеля,
"істинне багатство складається із цих засобів". До цієї сфери
філософ відносив заняття землеробством, ремеслом, дрібною
торгівлею, яке "не безкінечне, а має свої межі"[10];

- хрематистику, яка є протиприродною і безчесною, представляє собою "...мистецтво наживати статок, з чим і пов'я­зане уявлення, нібито багатство і нажива не мають ніяких
меж". До цієї сфери старогрецький мислитель зараховував велику торгівлю та лихварство, які "ніколи не бувають об­меженими у досягненні мети, бо кінцевою метою тут є без­межне багатство та володіння грішми"[11].

Відтак, на думку Аристотеля, " ...з цілковитою підставою до лихварства ставляться з ненавистю, бо воно робить гроші пред­метом власності, усуваючи таким чином їхнє призначення, задля чого їх було впроваджено. Адже мета грошових знаків — прово­дити обмін. Отримання ж процентів призводить до збільшення грошей... І тому таке наживання статку є в основному протипри­родним"[12].

Рис. 2.6.Концепція економіки та хрематистики Аристотеля

Водночас Аристотель розумів, що економіка неминуче переро­стає у хрематистику і не може бути відділена від останньої неподо­ланним бар'єром. "Первісний розвиток мінової торгівлі був обумов­лений природними причинами, — зазначав дослідник, — оскільки одні люди володіють необхідними предметами в більшій кількості, другі — в меншій. ...така мінова торгівля не суперечить природі, однак не належить до мистецтва наживати статки, оскільки мета — задовольнити нестачу у звичайних потребах. Але з цієї мінової торгівлі цілком логічно виникає і мистецтво наживати статки"[13].

2. Виявив подвійний характер споживання блага на основі
визнання двох властивостей товару: споживчої вартості
та мінової вартості.На думку старогрецького філософа,
"...користування усяким предметом буває двояким, ...в од­
ному випадку предмет використовують з притаманною, в
другому — з непритаманною йому метою призначення, ска­жімо, взуття використовують для того, щоб надягати на ноги,
і для продажу та обміну"[14].

3. Висловив геніальну думку про прирівнювання й порівнян­ність "всіх ремесел і мистецтв", виходячи з неминучості
обміну, який випливає із природи речей і полегшує задово­лення потреб.Зазначаючи, що необхідною умовою обміну є
"встановлена пропорційна рівність", мислитель наголошував
на тому, що пропорції не буде, якщо "не відбудеться при­рівнювання на якійсь основі"[15].

Таким чином, Аристотель першим в історії економічної нау­ки сформулював проблему, яка стала предметом дослідження для багатьох наступних поколінь економістів: чим визнача­ються пропорції обміну товарів, що робить їх порівнянними?

9. Проаналізував генезис торгівлі, історичний процес зміни
її форм.Досліджуючи етапи розвитку торгівлі як закономірний процес, мислитель в узагальненому вигляді показав пе­рехід від мінової торгівлі, безпосереднього обміну товару на товар (Т—Т), до товарного обігу з функціонуванням грошей '= як засобу обігу (Т—Г—Т), а від нього — до великої торгівлі, "мистецтва наживати багатство", пов'язаного з функціону­ванням грошей як капіталу (Г—Т—Г¹). Останню форму торгівлі, як і лихварство, Аристотель різко засуджував.

Економічні погляди мислителів Стародавньої Греції історич­но стали відправним пунктом для формування економічної на­уки і здійснили величезний вплив на подальший розвиток науко­вого знання. Економічні ідеї видатного давньогрецького філосо­фа Аристотеля, проблеми, на які він першим звернув увагу, ста­ли центральними для багатьох наступних поколінь дослідників в економічній царині.

Хто випереджає в науках, але відстає у моральності, той ру­хається назад, а не вперед.

Багатство — не те благо, до якого ми прагнемо, адже воно всьо­го-на-всього корисне для досягнення чогось іншого.