Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Аристотель




Читайте также:
  1. АРИСТОТЕЛЬ
  2. Аристотель (384-322 гг. до н. э.)
  3. АРИСТОТЕЛЬ 35
  4. АРИСТОТЕЛЬ 37
  5. Афинская школа. (Платон и Аристотель.) Фрагмент фрески. Ватикан.
  6. Економ. думка античного світу. Стародавня Греція- Ксенофонт, Платон,Аристотель.

Економічна думка Стародавнього Риму

Людина мала, але дім її світ.

Варрон

Ученість є солодкий плід гіркого кореня.

Катон

Економічна думка античності набула подальшого розвитку і завершення у Стародавньому Римі. У давньоримських законах, аграрних проектах, творах державних діячів та учених відобра­зився прискорений розвиток рабовласництва на основі широкої експансії Риму та створення велетенської імперії. Особливості гос­подарського життя Стародавнього Риму знайшли відображення у натуралізації та аграризації економіки, зумовивши специфіку давньоримської економічної думки (рис. 2.7). Центральне місце серед соціально-економічних проблем останньої посіли питан­ня організації і ведення рабовласницького господарства у сільськогосподарських маєтках, взаємовідносин між велики­ми та дрібними землевласниками щодо розподілу земельних ресурсів, а також проблеми взаємовідносин рабів та рабовлас­ників.

 

       
 
СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ Специфіка економічного життя: поряд з сільського сподар-ським виробництвом значного розвитку набуло ремесло, засноване на пра­ці рабів та зорієнтоване на зов­нішній ринок; праця рабів вико­ристовувалась переважно у ремісництві; набула значного розвит­ку торгівля (особливо зовнішня); незначне (порівняно з купець­ким) поширення лихварського капіталу. Розвиток економічної думки пов'язаний як з проблемами ефективного функціонуван-ня рабовласницьких господ-дарств та визначення "справедливої ціни" (мікрорівень), так і з макроекономічними проблемами ор­ганізації "ідеальної держави", справедливого соціального устрою, суспільного поділу праці, природи та функцій гро­шей тощо  
 
СТАРОДАВНІЙ РИМ Специфіка економічного життя: основу господарського життя ста­новило сільське господарство, за­сноване на праці рабів; ремесло на­було меншого розвитку, базувалось переважно на праці вільних грома­дян і було зорієнтоване на внутріш­ній ринок; у містах раби викорис­товувались як челядь, незначна їх частина була зайнята у ремісниц­тві; слабкий розвиток купецького, торговельного капіталу; значне по­ширення лихварського капіталу (відкупи, ломбарди, обмінні конто­ри тощо). Розвиток економічної думки пов'язаний в першу чергу з питан­нями мікрорівня: практичними проблемами організації та функ­ціонування великого (латифундій) та середнього (вілли) господарства; дослідженням проблем оптималь­ного розміру земельного наділу, циклів сільськогосподарських ро­біт, поділу праці у помісті, підви­щення ефективності господарюван­ня, організації рабської праці тощо.



 

 


АНТИЧНА

СПАДЩИНА

 
 

 

 


Рис. 2.7. Економічна думка античності

Соціально-економічні проблеми становлення античного полі­су та формування рабовласницьких відносин у V—II ст. до н.е. відобразились у реформах Сервія Тулія, які передбачали поділ населення на 6 розрядів за майновим статусом, у прийнятті "За­конів XII таблиць"(451 — 50 рр. до н.е.), які закріпили право приватної власності та правовий статус вільних громадян та рабів тощо.

У II—І ст. до н.е. відбулося переродження римського полісу,
пов'язане з розоренням дрібних земельних власників та станов­ленням великих рабовласницьких господарств на основі концен­трації великої власності, зростання кількості рабів у результаті
переможних військових походів. Відтак проблеми раціональної
організації рабовласницьких господарств, проведення аграрних
реформ на основі розробки аграрних законопроектів набули особ­ливої гостроти та актуальності.



Розвиток рабовласництва у цей період супроводжувався зро­станням масштабів великого землеволодіння, розоренням дрібних і середніх селянських господарств, збільшенням кількості люм­пенів, позбавлених роботи та житла. На захист інтересів зубожілих дрібних землевласників були спрямовані аграрні реформи народ­них трибунів братів Гракхів— Тиберія (162—133 рр. до н.е.) і Гая(153—121 рр. до н.е.). Вони передбачали обмеження великого зем­леволодіння, наділення землею зубожілих дрібних виробників з метою відновлення дрібного землеволодіння та недопущення про-летаризації більшості населення.

Брати Гракхи

Одна із сторінок економіч­ної історії Стародавнього Риму пов'язана з аграрними ре­формами народних трибунів братів Гракхів— Тиберія (162—133 рр. до н.е.) і Гая (153—121 рр. до н.е.), які на­магалися запровадити демо­кратичні земельні реформи і призупинити розорення селян. Тиберій Гракх, вибраний народним трибуном, у 133 р. до н.е. домігся затвердження народним зібранням законо­проекту, згідно з яким загаль­ний земельний фонд римської сім'ї обмежувався однією тисячею югерів (близько 250 га) ниви. Усі надлишки повертались державі для роздачі дрібним виробникам у спадкове користування у розмірі ЗО югерів (близько 7,5 га). Втілен­ня законопроекту в життя викликало жорстокий супротив великих землевласників. Вони організували заколот. У 133 р. до н.е. Тибе­рія Гракха було вбито незважаючи на священну недоторканність трибуна. Разом з ним загинуло близько 300 його прихильників.



Молодший брат Тиберія — Гай, який був обраний народним трибу­ном у 123 р. до н.е., продовжив реалізацію аграрних реформ свого брата. Він відновив діяльність земельної комісії, яка наділила земель­ними ділянками близько 75 тисяч зубожілих сімей. З метою пом'як­шення аграрних суперечностей Гай Гракх проводив політику заснуван­ня нових колоній на державних землях у Італії та Північній Африці (у Карфагені). Він організував продаж у Римі дешевого хліба з державних сховищ, запропонував законопроект щодо надання усім жителям Італії прав римського громадянства. Виступаючи перед народом, Гай пер­шим серед римських політичних ораторів стояв обличчям до народу, ане до сенату. Розлючена знать організувала сутичку, в якій загинуло близько трьох тисяч чоловік. Визнавши свою поразку, Гай Гракх нака­зав рабові вбити себе. Внаслідок перемоги противників реформи усі прогресивні починання братів Гракхів з часом були зведені нанівець.

У трактаті "Землеробство", написаному великим землевласни­ком, письменником і політичним діячем Стародавнього Риму Мар­ком Катоном (Катоном Цензором Марком Порцієм, Катоном Стар­шим, 234—149 рр. до н.е.), знайшли яскраве відображення еко­номічні проблеми рабовласницьких господарств у період розши­рення виробничої діяльності великих землевласників. Трактат включає 162 глави і нагадує сторінки записника господаря рабо­власницького маєтку. У творі узагальнюється досвід натурального рабовласницького господарства Стародавнього Риму та містяться практичні рекомендації щодо підвищення його дохідності.

У цій праці Катон:

визначав землеробство найбільш, достойним, почесним та
благородним заняттям, ідеалізував натуральне господар­
ство, спрямоване на задоволення власних потреб.
На думку мислителя, із землеробів "виходять найвідданіші громадяни і найстійкіші солдати. І дохід цей найчистіший, найвірніший і зовсім не викликає заздрощів". Водночас він припус­кав часткову ринкову орієнтацію рабовласницьких маєтків: збут частини надлишкової продукції та купівлю лише найнеобхіднішого, того, що не вироблялося власними силами. Даючи поради щодо підвищення дохідності рабовласницько­го господарства, мислитель виходив з принципу: "Господа­рю любо продавати, а не купувати"[20];

визначальну роль у справі організації зразкового господар­ства відводив власнику маєтку,який повинен добре знати
календар сільськогосподарських робіт, необхідні агротехнічні
засоби, строго регламентувати виробництво та збут продукції;

зараховував рабів до знарядь праці, виступав за жорсто­ку дисципліну, зазначаючи, що раби повинні бути "завж­ди в роботі". Контроль за працею рабів, на думку мислите­
ля, повинен ґрунтуватися на розподілі між ними конкрет­них обсягів роботи (уроків). Спостерігати за виконанням цих
завдань мав раб-наглядач, який повинен був "забезпечити по­
рядок, дотримуватися свят; чужого в руки не брати; своє
оберігати ретельно... Рабам не повинно бути погано: вони не
повинні мерзнути і голодувати... повинні бути завжди в ро­боті: так їх легше втримати від дурного і крадіжки"[21];

вважав доцільним сіяти між рабами ворожнечу, розпалю­
вати між ними конфлікти та сварки з метою унеможливлення непокори та змови між; ними.
Він радив жорстоко пово­дитись з рабами, "виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитись до них набагато гірше, ніж до ро­бочих тварин. Так, у святкові дні, зазначається у трактаті, бики мають відпочивати, а раби — працювати. Хворих биків, на дум­ку Катона, потрібно лікувати, а старих і хворих рабів — прода­вати, звільняючись від них, як від непотрібного "старого воза"[22].

Подальшого розвитку економічна думка Стародавнього Риму набула у працях Марка Теренція Варрона (116—27 рр. до н.е.) та Луція Юнія Модерата Колумелли (І ст. н.е.).

Трактат "Про сільське господарство" видатного римського уче­ного, агронома та історика Марка Теренція Варрона відобразив раціоналізацію та інтенсифікацію сільськогосподарського вироб­ництва, подальшу еволюцію та поглиблення суперечностей рабо­власницького господарства.

У своєму творі Варрон висловив серйозну тривогу за долю ве­ликих рабовласницьких латифундій, нарікаючи на землевлас­ників, які проживають у містах, усунувшись від безпосереднього господарювання та переклавши всі турботи на управителів. Ав­тор шукав шляхи зміцнення економіки рабовласницьких маєтків, обґрунтовуючи необхідність інтенсивної агрокультури, раціональ­ного поєднання землеробства з тваринництвом, вдосконалення методів експлуатації рабів.

Виступаючи за натурально-господарську орієнтацію латифундій, Варрон враховував зростання товарності сільськогосподарського виробництва та вплив ринкової ситуації на дохідність господар­ства: "Маєтки, — зазначається у трактаті, — поряд з якими є місця, куди зручно вивозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, уже тільки з цієї причини є дохідними"[23].

Дохідність рабовласницького господарства мислитель по­в'язував також з якістю землі та агрокультурою.Особливого значення він надавав посиленню експлуатації рабів, яких зара­ховував до одного з видів сільськогосподарських знарядь.

Однак на противагу Катону, під впливом повстання Спартака Варрон виступав за гнучкі методи примусу рабів до праці. На його думку, матеріальне та моральне заохочення рабів сприяти­ме створенню умов, за яких у останніх буде "охота до роботи". У трактаті зазначається, що раби краще працюють, якщо "госпо­дар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випа­сати свою скотину і т.д."[24]. Водночас він розумів обмежені можливості підневільної праці рабів і вважав доцільним застосуван­ня праці найманих робітників, особливо у "нездоровій" місцевості або при виконанні великомасштабних робіт.

Економічні проблеми Стародавнього Риму в період кризи ра­бовласницького маєтку та розвитку колонату знайшли відобра­ження у творах Луція Юнія Колумелли, автора 12 книг "Про сільське господарство".

Пропонуючи раціональні методи господарювання, Колумелла, як і його попередники, прагнув відновити сільське господарство. Він наголошував на тому, що занепад рабовласницьких лати­фундій зумовлений не стільки зниженням родючості земель, скільки недоліками господарювання, небажанням землевласників "особисто хазяйнувати... в маєтках".

Колумелла першим у античній економічній думці поста­вив питання про інтенсифікацію розвитку рабовласницьких господарств на основі проведення агротехнічних заходів та реорганізації праці рабів. Він писав про те, що "величезне поле, яке погано обробляється, принесе менший дохід, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка"[25].

Розуміючи обмежені можливості рабовласництва, Колумелла вказував на те, що земля обробляється "гіршими рабами" і відтак віддається "на поталу кату". З метою підвищення продуктивності рабської праці він радив купувати досвідчених та кваліфікова­них рабів, запроваджувати поділ праці між невільниками, заохо­чувати змагання між рабами, використовуючи матеріальні та моральні стимули. Водночас мислитель визнавав працю колонів більш продуктивною, уважаючи доцільним перехід до колонату та залучення до обробітку земель сільських жителів.

Із засудженням рабства та великого землеволодіння виступив су­часник Колумелли Гай Пліній Старший(123—79 рр. до н.е.). У своїй енциклопедичній праці "Природна історія", викладеній у 37 книгах, він зазначав, що розширення виробництва за рахунок нарощування обсягів землеволодіння та рабської праці призводить до зростання витрат знагляду та управління, які поглинають створюваний дохід.

На противагу Катону Пліній виступав проти надмірної інтен­сифікації сільськогосподарського виробництва, наголошуючи на необхідності натурально-господарської орієнтації рабовласниць­ких маєтків. У питанні підвищення ефективності сільськогос­подарської праці він закликав землевласників до поміркова­ності та максимального скорочення витрат, пропагуючи ви­користання нових та дешевих знарядь праці.

Водночас Пліній засуджував рабовласництво. На його думку, "Латифундії занапастили Італію". Відтак мислитель рекомендував переходити від великих сільськогосподарських маєтків, які базувались на рабській праці, до колонату, заснованому на дрібно­му землеволодінні та праці вільних колонів.

Економічні та соціальні проблеми кризи рабовласництва знай­шли відображення у працях видатного політичного діяча, адво­ката, знаменитого оратора Стародавнього Риму Марка Туллія Цицерона (106—43 рр. до н.е.).

Як прихильник приватної власності, великого землеволодін­ня, колоніальної експлуатації Цицерон схвально ставився до праць Аристотеля та Ксенофонта, підтримуючи натурально-гос­подарську концепцію своїх попередників. Співчутливо ставля­чись до землеробства, він зневажав торгівлю та всі види ремісничої праці.

Центральне місце в економічних поглядах Цицерона займала ідея "справедливості", в основі якої лежить визнання недоторкан­ності власності, нерівномірності розподілу та мирного співісну­вання різних за майновим та соціальним статусом станів. Відтак Цицерон виступав проти реформування аграрних відносин і за­суджував списання боргів. Він виправдовував загарбницькі війни та захоплення знаттю державних і дрібних селянських земель. Водночас мислитель гостро критикував паразитичний спосіб жит­тя римської знаті, виступаючи за "справедливе" ставлення до рабів. Він радив поводитись з ними "як з наймитами: вимагати від них праці, надаючи все належне"[26].

Кризові явища в рабовласницькому устрої Стародавнього Риму І—II ст. н.е. яскраво відобразились у вченні стоїків, засновано­му на ідеї духовної свободи та рівності всіх людей. На відміну від попередників, стоїки не зневажали фізичну працю у межах задо­волення необхідних потреб. Водночас вони презирливо ставились до лихварства та торгівлі, вважаючи прагнення до збагачення не­сумісним з моральною доброчинністю.

Так, у працях видатного римського філософа, політичного дія­ча, письменника Луція Аннея Сенеки (близько 4 р. до н.е. — 65 р. н.е.) зазначається: "Вони раби. Але вони люди. Вони раби. Але вони сусіди по оселі. Вони раби. Ні, вони товариші по раб­ству, як тільки подумаєш про те, що долі дозволено однаково багато проти вас обох"[27]. Засуджуючи рабство з морально-етич­них позицій, Сенека радив поводитись з невільниками так, "як ти хотів би, щоб поводились з тобою"[28].

Вчення стоїків передувало ранньому християнству, вплинув­ши на економічні ідеї цієї релігійної доктрини.

Загострення соціальних суперечностей та посилення соціаль­но-економічної кризи в Римській імперії у І ст. н.е. знайшло своє відображення у виникненні та поширенні християнства. Нова релігійна ідеологія сформувалась на основі культури Стародав­нього Сходу та філософських течій античності.

Раннє християнствояк релігія знедолених, безправних і гноб­лених докорінно змінило уявлення про господарську діяльність, проголосивши будь-яку працю необхідною і святою справою.

Соціальна нерівність, поглиблення прірви між багатими та бідними розглядалися у ранньому християнстві як "корінь усьо­го злого", виходячи з того, що багатим немає місця в Царстві Бо­жому. Економічні погляди християнства базуються на концепції рівності усіх людей перед Богом, справедливості, соціальної, а не індивідуальної оцінки праці. "Якою мірою міряєте, — зазначаєть­ся у Євангеліях від Марка, Матфея і Луки, — такою буде відміряно і вам"[29].

З ідеєю рівності пов'язані принципи загального обов'язку тру­дитись та розподілу за працею: "Кожний отримає винагороду за працю свою"[30], "Якщо хтось не хоче працювати, хай і не їсть"[31].

Ранньохристиянська економічна думка гостро засуджувала лихварство, стягнення процентів за позичку: "Давайте в позику, не чекаючи нічого", — зазначається в Євангелії від Луки[32].

Однак суперечливий характер християнського вчення та праг­нення перетворити його на панівну релігію сприяли появі та роз­витку консервативних тенденцій. З часом посилилися визнання та виправдання рабства, існуючих порядків, проголошувалась не­обхідність покори та терпіння.

Християнство справило суттєвий вплив на подальший розви­ток економічної думки. Численні економічні концепції пізньої античності, середньовіччя та нового часу розвивались в рамках християнського світогляду, апелюючи до християнських норм моралі та права.

 

 

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

 


Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 11; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты