Методологія економічної науки та сучасні моделі розвитку економічної теорії

Історія економічних вчень, як і інші галузі економічної науки, спирається на сукупність прогресивних методів економічного аналізу. До їхньої кількості можна віднести методи: історичний, індукції, логічної абстракції, каузального, функціонального, математичного моделювання й ін.

Увесь хід еволюції економічної думки свідчить про те, що методологія економічної науки, незважаючи на кількаразові спроби відновлення й розширення методів аналізу і навіть з огляду на підсумки, мала в її історії місце „революцій” (будь-то „маржинальна” „кейнсіанська”, „інституціональна”, „чемберліанська” і т. п.), не гарантує сходження по шляху раціонального розвитку, т.ч. не забезпечує їй „односпрямоване просування до істини”. І як думає з цього приводу видатний сучасний історик економічної думки Т. Негіши, „нині впливова теорія не обов'язково у всіх відносинах перевершує попередні, що заперечуються в даний момент... так що можливість... повернення старих ідей не можна зрозуміти, лише вивчаючи нові” [2].

У сучасній економічній літературі, говорячи про перетворення економічної науки в „царицю соціальних наук”, підкреслюють тим самим насамперед її відмінності від природничих наук, обумовлені властивими їй пізнавальними можливостями та специфічними підходами й до аналізу людської діяльності, й суспільства в цілому. Але саме в силу цих обставин економічна наука у своєму розвитку „приречена”, з одного боку, на „постійне повернення назад до досягнутого (загальнозначущому в даній парадигмі), а з іншого ¾ на необхідність неминучого „прийняття частини інформації як аксіому, на віру”.

Не буде перебільшенням відзначити і порівняльні переваги економічної науки в процесі обміну результатами її досліджень з іншими галузями науки соціальної сфери. Зокрема, як помітив ще А. Маршалл у своїх „Принципах економіці” (1890), „економічна наука домоглася більшого просування вперед, чим яка-небудь інша галузь суспільних наук, оскільки вона є більш визначеною й точною, ніж усі інші галузі”. Однак одночасно з цим він пояснював наступне: „Існує велика спірна територія, на якій економічні розуміння мають значний, але не домінуючий вплив, і кожен економіст може свідомо вирішити для себе, наскільки далеко він поширить свою діяльність на цю територію. Він зможе говорити з тим меншою й меншою впевненістю, чим далі він буде віддалятися від свого оплоту і чим більше він буде займатися умовами життя і мотивами діяльності, що принаймні частково не можуть бути охоплені науковим методом” [3].

Разом з тим, як пояснити розбіжність поглядів сучасних економістів на проблеми методології економічної науки, у тому числі історії економічної думки, на питання визначення тимчасових границь її етапів, теоретичних напрямків і шкіл?

Щоб відповісти на ці питання виважено і переконливо, варто виходити насамперед з необхідності глибокого осмислення особливостей еволюції різних напрямків економічної думки і теоретичних економічних шкіл. Але необхідне „осмислення” завжди неминуче зводилося і, мабуть, буде зводитися й надалі до власних наукових парадигм дослідників, тобто до спроб економістів альтернативних напрямків та шкіл обґрунтовувати власне бачення всієї сукупності передумов і методів аналізу господарського життя й пропонувати власне уявлення про способи вирішення подібного роду наукових проблем.

Найбільш яскравим прикладом розбіжності поглядів не тільки на предмет, але і на метод економічної науки є, мабуть, підхід до цієї проблеми представників марксистської політичної економії, з одного боку, і економістів-ринковиків — з іншої.

Марксисти, як відомо, вважаючи свою творчість обновленим продовженням економічного вчення А. Сміта ¾ Д. Рікардо, затверджують про примата сфери виробництва.

Але, приймаючи заперечення на цей рахунок С. В. Брагинського і Я.А. Певзнера, важливо звернути увагу на переконливу логіку їхніх нижченаведених суджень: „Первинність виробництва завжди трактувалася в марксизмі як початок почав політичної економії та всієї суспільної науки. Наскільки такий підхід обґрунтований? Якщо мати на увазі, що раніш, ніж обмінювати, розподіляти і споживати, потрібно зробити, то таке твердження являє собою банальність, що лежить за межами науки. Економічна наука як наука починається не з виробництва, а з обміну, з торгівлі, з ринку...” [1].

Прихильники ринкової економічної теорії займають на сьогодні домінуюче положення в економічній науці. Їхня версія предмета і методу покладена нині в основу стандартного навчального курсу з економічної теорії.

Однак і ця версія не позбавлена визначеної невідповідності між заявленими положеннями та реальними позиціями дослідників. Наприклад, нобелівський лауреат з економіки Р. Коуз з цього приводу пише так: „У даний час панує поняття економічної науки, що виражено у визначенні Л. Роббінса: „Економіка — це наука, що вивчає поведінка людини з погляду відносин між її цілями й обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання”. Це визначення перетворює економіку в науку про вибір. Хоча більшість економістів, включаючи і самого Л. Роббінса, обмежують свою роботу набагато більш вузьким колом різновидів вибору, чим припускає це визначення” [2].