Сучасний погляд на методологію економічної теорії

Первісні уявлення про предмет і метод економічної науки виявляють себе в працях видатних мислителів цивілізацій давнього світу і середньовіччя, тобто ще задовго до відокремлення її в самостійну ланку науки. В них очевидні неприховане презирство до комерції та ворожість до пристрасті до збагачення простолюдинів. Звідси, за їхньою версією, предмет економічної науки варто було б зводити до вивчення головним чином проблематики організації особистого домашнього господарства, і в тій частині суспільного сектора господарства, що має в основному сільськогосподарський профіль, а метод — до обґрунтування таких „правил” і „норм”, які б „пояснювали” правомірність економічної й соціальної нерівності в суспільстві.

Меркантилізм став першою школою економічної науки, що зароджується, зі сформованою системою поглядів і оцінок у частині визначення суті її предмета. Меркантилісти, як піонери економічної науки, стали згодом орієнтиром для багатьох поколінь учених-економістів, які намагались за ними осмислити комплекс проблем, зв'язаних із предметом і методом її вивчення.

Класична політична економія, що витиснула меркантилістське вчення, зосередила увагу на економічному аналізі, насамперед у сфері виробництва (предмет вивчення), тенденційно недооцінюючи зворотний вплив на неї проблематики сфери обертання. Але, незважаючи на те, що значно вузькі границі предмета вивчення, класики звертались до найновіших досягнень наукової методології тієї епохи, включаючи дедукцію, індукцію, логічну абстракцію й інше, в числі яких, щоправда, на перший план висували метод каузального аналізу.

Саме перевага каузального методу іншим методам дослідження обумовило багато спрощень та недогляди класиків в області теоретичних вишукувань і, зокрема, при розробці теорії вартості. Остання, як відомо, трактується класичною політичною економією за однофакторною (витратною) характеристикою, що базується або на витратах виробництва, або на кількості витраченої праці. Крім того, каузальний метод у творчості класиків наявний у їхній пристрасті до теорій розподілу суспільства на класи та суспільну працю — на продуктивний та непродуктивний; у позиції беззастережного пріоритету в економіці принципів і приватної власності.

Альтернативні класичній політичній економії напрямки економічної думки поклали початок істотним позитивним зрушенням у поглядах і оцінках із приводу предмета й методу економічної науки. Зокрема, завдяки науковим вишукуванням економістів-романтиків виникли досить аргументовані обробки про доцільність, з одного боку, розширити границі предмета економічної науки (проблематикою морально-етичної і моральної властивості), а з іншого — відмовитися від абсолютизації дедуктивного й індуктивного методів аналізу й ідеї автоматичної саморегульованості економіки і здійснити реформи по делібералізації економіки, керуючись при цьому методичними принципами економічного експериментування.

У свою чергу представники утопічного соціалізму, що ратували, як і класики, за прискорення науково-технічного прогресу і зростання продуктивності суспільної праці, протиставили їм ідеї пріоритетної ролі в економічній політиці принципів соціальної справедливості, досягнення яких погоджували з науково-методичними розробками і обґрунтуванням реформаторських доктрин, що забезпечують безкризисний розвиток економіки і ліквідацію монопольного положення в суспільному житті інституту приватної власності.

Нарешті, історична школа Німеччини забезпечила всі необхідні передумови для значного розширення аналітичного поля (предмет вивчення) економічної науки, включивши в нього історичний контекст проблематики й економічної та неекономічної властивості, тобто всю сукупність суспільних відносин. Ця школа довела уявний характер зображення дійсності класиками, що надавали вирішального значення в економічному аналізі методам дедукції, індукції і логічній абстракції. Її автори вважали за необхідне в області методології економічної науки висунути на перший план „людський фактор”, виявлення взаємозв'язку та взаємозумовленості факторів економічного і неекономічного середовища, визначення місця і ролі некласових критеріїв у дослідженні фаз і етапів розвитку суспільства.

Протягом першого етапу „маржинальної революції” класичної політичної економії активно протистояли представники так званого суб'єктивного напрямку економічної думки. Суб'єктивісти у своїй творчості предмет економічної науки обмежували проблематикою сфери споживання (обміну), а причину походження вартості погоджували з граничною корисністю (попитом). Однак в області методології дослідження їм удалося досягти великих результатів, особливо в частині методичних розробок мікроекономічного та математичного аналізу [11].

Лідери другого етапу „маржинальної революції”, що поклали початок неокласичному напрямкові економічної думки, обґрунтували необхідність виявлення й пізнання „законів” і проблем одночасно обох сфер — виробництва і споживання. Але поряд з такого роду розширенням „границь” предмета економічної науки їм удалося істотно обновити її методологічні основи й особливо завдяки наданню переваги каузальному методові аналізу функціонального, будь-якому поширенню засобів математичного аналізу, в тому числі математичного моделювання на мікро- і макрорівні.

Помітне місце в методології неокласиків займають також методи аналізу статичного й динамічного стану економіки, двокритеріальний метод характеристики сутності ринкової ціни, методи оптимізації розмірів фірм і виробничих потужностей.

Досягнення маржинальної економічної теорії в період здійснення в економічній науці „маржинальної революції” обумовили якийсь теоретико-методологічний „вакуум”, що заповнили представники альтернативного неокласичного напрямку соціально-інституціонального напрямку економічної думки. Інституціоналісти як предмет економічного аналізу визначили (подібно авторам німецької історичної школи) усю сукупність суспільних відносин, розглянутих в історичному контексті. В області ж методологічних принципів інституціоналісти просунулися трохи далі авторів родинної їм за духом історичної школи Німеччини, поставивши на перший план доцільність реалізації антимонопольних заходів і зв'язаних з ними детальних кількісних досліджень.

Після світової економічної кризи 1929 — 1933 рр. дослідження, що торкаються проблематики предмета й методу економічної науки, стали знаходити все більш диверсифікаційні (взаємопронікаючі) ознаки, сприяючи якісному відновленню теоретико-методологічних вишукувань учених-економістів [6].

Прикладами подібної властивості з'явилися обґрунтовані спростування концепції зробленої конкуренції й закону ринків, що випливає з неї „Сея”, а також кейнсіанські і неоліберальні теорії державного регулювання економіки, що ознаменували справжній кінець ортодокс-сальної доктрини laissez faire [5].

Таким чином, можна затверджувати, що сучасній економічній науці властиві власна область знання (предмет вивчення) й спеціалізована техніка пошуку й інтерпретації фактів об'єктивної дійсності (методологічні принципи та методи аналізу), що відокремилися в ході еволюції світової економіки й розвитку концепцій, зв'язаних зі специфічною проблемою її предмета і методу. Вона не є „застиглою” і тим більше „мертвою” теорією, тому що предмет її вивчення проникає в усі нові й нові сфери життя суспільства, досягаючи якісно нового рівня, а метод не обмежується занадто каузальним (причинно-наслідковим) розглядом економічних факторів, ідей і концепцій у відриві від неекономічних аспектів даної проблематики. Звідси, безсумнівно, виходить те величезне значення, що має економічна наука в практичній діяльності. Тому „обов'язок” і починаючим і навченого досвідом ученого-економіста постійно продовжувати кропіткий пошук (заради того, щоб „дати по можливості простої й у той же час узагальнюючий виклад проблем предмета і методу економічної теорії, що мають довгу історію обговорення”), має, безумовно, надзвичайно важливе значення для доль цієї науки [6].

Контрольні запитання

1. Як проходила еволюція методології економічної теорії?

2. Назвіть альтернативні течії економічної теорії?

3. Які інституціональні фактори та їх вплив на структуру економічної теорії?