Посткейнсіанство. Кейнсіанська теорія та економічна політика

У другій половині 60-х й особливо в 70-і рр. рецепти неокейнсіанської моделі почали все більше суперечити об’єк­тив­­ним законам розвитку і, більше того, вони навіть спри­чи­ни­ли загострення окремих проблем. Так, найбільш гострими проблемами для тогочасної економіки стають інфляція, дефі­цит Державного бюджету й особливо циклічність розвитку. На базі кейнсіанських концепцій і моделей не вдалося розв’язати про­блеми реалізації та безкризового розвитку.

Супротивники з неокласичної школи, монетаристи — тради­ційні прихильники теорії пропозиції, теорії раціональних очі­ку­вань та інших теорій — стали ініціаторами критики кейнсіан­ства. Подальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом появи нових шкіл та напрямків. Так, у 60 – 70-х рр. в науковому світі стає відомим посткейнсіанство.

Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіантва, яке виступає під гаслом „антимаржиналістської революції”, крім Дж. Робінсон, відіграв один із представ­ни­ків кембриджської школи П’єро Сраффа. Його концепцію, викладену в роботі „Виробництво товарів за допомогою това­рів” (1960), прихильники лівого кейнсіанства оцінюють як ло­гічну підставу для побудови нової теорії розподілу. Сраф­фа від­ки­дає неокласичну теорію формування вартості й роз­по­ді­лу, пори­ває з концепціями „граничної корисності” і „гра­нич­ної продук­тивності”, повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Майже ніхто, крім Мілля та Маркса, навіть не зро­зумів, що мав на увазі Рікардо, шукаючи „незмінне мі­ри­ло вартості”, котре бу­де незалежним від змін як у зарплаті, так і в нормі прибутку [1; 2; 8; 23].

Як і Сраффа, Дж. Чемберліннаголошує на тому, що в сучас­ній економіці чиста конкуренція є лише дефініцією, але такою є і чиста монополія. А отже, в реальній економіці ці дві тен­денції тісно переплітаються, породжуючи одна одну. Робін­сон і Чемберлін зазначають, що монополістична конкуренція — це конкуренція, за якої покупці можуть чітко відрізнити това­ри один від одного. Робінсон називає таку конкуренцію недоско­на­лою, а Чемберлін — монопольною [10].

Критика ортодоксального кейнсіанства в США прово­ди­ть­ся за такими основними напрямками:

по-перше, „ортодокси” не розробили теорії інфляції, віді­рвавши реальні процеси від процесів ціноутворення. В резуль­та­ті цього їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики вияви­лися неспроможними в умовах стагфляції;

по-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факто­рів і фінансової системи в цілому як причин, що породжували й зумовлювали економічну нестабільність.

Саме на цих проблемах зосереджує свою увагу нове кейнсіан­ство.

Кейнсіанство, як напрямок економічної думки, відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зро­било спробу відповісти на ряд важливих запитань, що ви­ник­ли у зв’язку з кризою 30-х рр. Кейнс вказав на ряд слабких сто­рін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши ува­гу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнору­ва­ли­ся економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції в розвитку капіталізму та обґрунтував необхідність участі дер­жа­ви в економічному житті.

Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капі­та­ліс­тич­них країн. Особливо це стосується теорії національного дохо­ду, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макро­еко­но­мі­ки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втілен­ню в життя державного регулювання економіки, опрацювання кон­кретних методів і способів такого регулювання.

Ще на початку 30-х рр. Кейнс приїздив до США та озна­йо­мив зі своїми ідеями Президента Ф. Рузвельта. Але тоді Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змі­ни­лося, і багато заходів, що проводилися у період „нового кур­су”, було прямо „запозичено” в Кейнса: організація громад­ських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об’єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо [10].

До початку 60-х рр. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на еко­номіку в цілому, була криза або загроза кризи. Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція мала певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів.

Проте досвід другої половини 50-х рр. показав, що анти­кри­­зові заходи не забезпечують тривалого піднесення, висо­ких та стійких темпів економічного зростання. Американські еко­но­місти дійшли висновку, що необхідно сконцентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зро­ста­н­ня, які водночас запобігатимуть і кризам. Погляди Кейнса поді­ля­ли найближчі економічні радники Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Президент Кеннеді поклав в основу своєї економічної політики найновіші досягнення сучасної йому еко­номічної науки. Вперше в американській історії президент зробив спробу застосувати весь арсенал засобів, якими воло­діла сучасна економічна наука. На межі 70 – 80-х рр. кейнсіанська теорія і концепція дер­жав­но­го регулювання еко­но­міки зазнали серйозних випробувань. Гли­бо­ка світова кри­за 1974 – 1975 рр. показала слабкість і вразливість практичних рекомендацій кейнсіанства [16].

Нині кейнсіанство як теоретична система та як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і пере­бу­ває в опозиції до поширеної скрізь консервативної орто­до­к­сії, хоча на даний момент воно, модернізується й розвивається.

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність системи теоретичних концепцій Дж. М. Кейнса?

2. Як проходило поширення кейнсіанства та його особливості в різних країнах?

3. В чому особливості посткейнсіанства?