Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Економічні погляди Р. Клауера та П. Давідсона




Читайте также:
  1. Власність в економічній системі : сутність , об’єкти та суб’єкти власності .
  2. Власність: сутність, форми і місце в економічній системі.
  3. Глобалізація та соціо-економічні аспекти сучасних міжнародних конфліктів.
  4. Для регулювання держава використовує економічні (непрямі) та адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність.
  5. Еволюція економічних знань. Етапи розвитку економічної науки та основні економічні школи.
  6. Еективність суспільного виробництва , її сутність економічні та соціальні показники .
  7. Економічне зростання і економічні цикли. Теорії циклів: дискусійні проблеми.
  8. Економічні аспекти глобальних проблем.
  9. Економічні аспекти глобальних проблем.
  10. Економічні блага. Товар і його характеристики.

 

Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді в умовах повної зайнятості. Разом з тим реальні умови не завжди дозволяють реалізуватися потенціалу зростання: настає депресія чи економічний спад, який може бути обумовлений як внутрішніми стосовно національної економіки економічними факторами, так і зовнішніми.

У даний час в економічній теорії склалися два підходи до аналізу теорії економічного зростання. Перший підхід є найбільш розповсюдженим і характерний для неокейнсіанских та неокласичних теорій зростання. Він заснований на розумінні економічного зростання як кінцевої характеристики розвитку національної економіки у визначений (довгостроковий) період. Довгостроковим періодом прийнято вважати такий період, що дорівнює обороту основного капіталу. При цьому передбачається, що в економіці структура виробництва й інституціональне середовище є сформованими і незмінними.

Розвиток економіки може вимірятися двома способами: або темпом зростання реального обсягу ВНП (але НД), або темпами збільшення цих показників у розрахунку на душу населення. Перший спосіб використовується при оцінці розширення економічного потенціалу країни, а другий – для аналізу динаміки добробуту населення і порівняння життєвого рівня в різних країнах (чи регіонах). У даний час у теоріях зростання частіше використовується другий спосіб виміру.

Другий підхід використовується в теоріях економічного розвитку індустріального і постіндустріального суспільства. Ці теорії аналізують проблеми економічної динаміки в занадто довгому періоді, тобто такому, коли піддаються змінам інститути влади, керування, структурні взаємозв'язки в економіці.

Таким чином, економічне зростання ¾ це довгостроковий стійкий розвиток економіки, тобто процес поступового збільшення національного доходу і валового національного продукту в довгостроковому періоді без порушень рівноважного стану в короткострокових проміжках.

Теорія економічного зростання відповідає на наступні запитання:

що є джерелом економічного зростання;

що визначає темпи економічного зростання;

якими є умови тривалої рівноваги в економіці при постійному зростанні випуску;



можливе чи ні тривале поступове зростання економіки, виключаючи порушення рівноваги в терміновому часі;

які темпи зростання та який характер можливо враховувати оптимальної.

Основною метою економічного зростання є підвищення матеріального добробуту населення, в тому числі збільшення середньодушових доходів населення, збільшення дозвілля, поліпшення розподілу НД, підвищення якості й розманітності товарів і послуг тощо [2; 6; 7; 22].

Явища і процеси, що визначають масштаби збільшення реального обсягу виробництва й можливості збільшення ефективності та якості зростання, називають факторами економічного зростання.

Фактори економічного зростання можна розділити на три групи. Це, по-перше, фактори пропозиції, що є основними в більшості моделей економічного зростання. До них відносяться природні фактори, капітал, праця та інші людські ресурси, технологічні, інституціонально-організаційні, інформаційні ресурси. По-друге, це фактори попиту, фактори, які забезпечують зростання рівня сукупних видатків. По-третє, це фактори розподілу, що забезпечують оптимальний розподіл ресурсів.



Теорія економічного зростання виділяє прямі і непрямі фактори зростання. Прямими факторами є такі, котрі безпосередньо визначають фізичну здібність до економічного зростання, тому до таких відносять фактори пропозиції. Якщо розглядати економічне зростання у його зв'язку з факторами пропозиції, то можна зробити висновок, що збільшення ВНП визначається і нарощуванням ресурсів, і підвищенням ефективності їхнього використання. Таким чином, співвідношення між темпами зростання та зміною обсягів факторів виробництва може бути різним у залежності від типу економічного зростання.

Виділяють два основних типи економічного зростання: екстенсивний і інтенсивний. При екстенсивному типі економічного зростання розширення обсягу матеріальних благ і послуг досягається за рахунок використання великої кількості прямих факторів пропозиції: людей, засобів праці, землі, сировини, енергетичних та паливних ресурсів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що розширення виробництва забезпечується за рахунок якісного удосконалювання прямих факторів зростання: застосування прогресивних технологій і інших досягнень науки й техніки, використання більш кваліфікованої робочої сили тощо. Однак реально екстенсивного чи інтенсивного типів зростання в чистому виді не існує. Наприклад, зростання робочої сили та засобів виробництва супроводжується зміною їхніх якісних характеристик, а впровадження досягнень науки й техніки вимагає інвестицій у засоби виробництва та робочу силу. Тому реально говорять про переважно екстенсивний і переважно інтенсивний темпи зростання. В даний час у країнах з розвинутою економікою першочергову роль в економічному зростанні відіграють інтенсивні фактори.



Крім зазначених факторів, існують й інші, які або сприятливі економічному зростанню, або стримують його. Це такі фактори, як, наприклад, великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища, гострі соціальні проблеми (стримують зростання), чи сприятливі ситуації в політиці, культурі (прискорюють).

Початок посткейнсіанству поклав Р. Клауер. У роботі „Кейнсіанська контрреволюція” він зосередився на взаємозв'язку ситуації нерівноваги на ринку й обмежень, що в цьому випадку виникають, для всіх економічних агентів. У ситуації нерівноваги, коли який-небудь ринок „не розчищається”, або планований і реальний обсяги угод для деяких учасників ринку не збігаються, останні виявляються змушеними переглянути свої плани щодо угод на інших ринках. Звичайні бюджетні обмеження рівноважної моделі перетворюються у свого роду двоступінчасті: по-перше, в обмеження на витрати, котра припускає, що сукупна вартість покупок не повинна перевищувати суму наявних коштів; по-друге, в обмеження на доходи, яка припускає, що сума коштів у розпорядженні економічного агента обмежена обсягом продажів товарів або послуг, здійснених даним агентом. Якщо працівникам не вдається продати свою працю, вони не можуть реалізувати плановані покупки, якщо фірми не можуть продати все, що вони планували, то вони скорочують попит на працю. Таким чином, нерівновага, яка виникла на одному ринку, передається всій економіці, підкреслимо, грошовій за своєю природою [1; 2].

На погляди Р. Клакера спирався і А. Лейонхуфвуд у відомій роботі „Кейнсіанська економіка й економіка Кейнса” (1968), що, як видно з назви, претендувала на з'ясування істинного змісту теорії Кейнса в противагу пізнішим її інтерпретаціям і спрощенням. Розвиваючи ідеї Клауера, Лейонхуфвуд особливу увагу приділив факторові невизначеності при поясненні не тільки механізму передачі імпульсу нерівноваги в системі, але й причин відхилення цін на якому-небудь з ринків від рівноважного значення, при цьому він підкреслював значення розходжень у швидкості реакції цін і кількостей [1; 2; 22].

Фактор невизначеності виявляється в моделі Лейонхуфвуда в поведінці економічних суб'єктів: якщо на одному з ринків виникла розбіжність між дійсною і передбачуваною величиною бюджетних обмежень, а отже, між передбачуваною та дійсною величиною ефективного попиту завдяки наявності грошей, передається по всій системі, в результаті чого агенти одержують неточні цінові сигнали, що викликають їх дії, які не обов'язково ведуть до рівноваги. Проблема безробіття в рамках цієї моделі полягала в тому, що зниження заробітної плати сприймається працівниками як сигнал зниження попиту на працю, а інша сторона цього процесу – збільшення попиту на продукт праці в результаті зниження витрат – сигналом для них не стає. В результаті ефективним для всієї системи виявляється завжди саме „тверде” бюджетне обмеження.

На відміну від розглянутого вище напрямку, представники якого прагнули до більш глибокого розуміння теорії Кейнса, представники іншого напрямку прагнули швидше запропонувати альтернативу моделі Кейнса на шляху радикального переосмислення моделі Вальраса. Головними нововеденнями у відповідних моделях Берроу, Гроссмана, Беннаси й інших є відмовлення від вальрасіанської гіпотези про рухливість цін, розгляд ситуації змушеного скорочення попиту або пропозиції, що припускає здійснення угод по так званій „короткій стороні”, тобто здійснення за мінімальним обсягом планованих угод, і виникнення ситуації змушуваності для інших агентів, яким не вдалося реалізувати свої плани. Подібна ситуація приводить до того, що економічні агенти при прийнятті рішень цікавляться не тільки цінами, але й кількістю товарів, насамперед обсягом угод, що реально укладаються на всіх ринках. Таким чином, ціни і кількості товарів стають змінними функцій попиту та пропозиції. Ситуація змушеного скорочення попиту або пропозиції трактується агентом не як тимчасове відхилення від норми, а як звичайна, в якомусь змісті нормальна, норма, змушуючи відповідним чином пристосовуватися. У результаті тенденція вирівнювання попиту та пропозиції в економіці має місце, але це вирівнювання відбувається не в ході відновлення потенційного рівня, а на більш низькому рівні угод, включаючи угоди на ресурси [2; 22; 24].

 


Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 8; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.028 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты