Потреба самозбереження

Потреби самовираження

(самореалізація)

Потреби поваги (визнання,

Статус, самоповага)

3.Соціальні потреби (почуття духовної

близькості,любов)

Потреба самозбереження

(безпека,захищенність)

5.Фізіологічні потреби (голод)

рис 2.1. Ієрархія потреб за А.Маслоу

Не слід сприймати ієрархію Маслоу за жорстку схему. Зовсім не обов’язково, щоб потреби кожного рівня були цілком задоволені,перед тим, як у людини з’являться більш “високі” спонукання. Насправді, в кожний конкретний момент людина керується цілим комплексом потреб.

2.2. Економічні інтереси

Економічний інтерес –це усвідомлені потреби різних суб’єктів господарювання, які спонукають до певних дій, що сприяють задоволенню потреб.

Потреби і засоби їх задоволення формують причину та форму вияву економічних інтересів.

Економічні інтереси –це причини та умови взаємодії ї розвитку економічних суб’єктів.

Потреби та інтереси не тільки відображають діючи відносини, а й самі є першоосновою в структурі соціально-економічних відносин.

Взаємодія інтересів –співпраця й конкуренція між продавцями і покупцями, виробниками і споживачами, державою і бізнесом. Є рушійною силою розвитку.

Критерії категорій економічних інтересів:

· за суб‘єктами реалізації: державні,групові,особисті;

· за пріоритетом: головні,другорядні;

· за часом: поточні, перспективні;

· за об’єктом: майнові,фінансові, інтелектуальні, режиму праці та інші.

В ринковій економіці домінують приватні інтереси,що впливають на прийняття рішень, оскільки кожен учасник ринку ставить свої потреби абсолютним пріоритетом.Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, жертвує своїм дозвіллям, свободою, спокоєм, а це обертається на вигоду для всього суспільства (Адам Сміт).

Носіями економічних інтересів виступають суб’єкти економічних відносин,відповідно до цього в ринковій економіці виділяють:

1. економічні інтереси підприємств спрямовані на максимізацію прибутку, зменшення витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції;

2. економічні інтереси домогосподарств, спрямовані на максимізацію корисності споживних благ з урахуванням цін на них та власних доходів;

3. економічні інтереси держави спрямовані на створення умов для реалізації потреб суспільства.

В кожному суспільстві існує проблема існування і узгодження суперечливих економічних інтересів. Ця проблема обумовлена дефіцитом ресурсів та надспоживанням.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке потреби? Наведіть декілька прикладів.

2. За якими критеріями класифікують потреби?

3. Що таке економічна потреба? Чим вона відрізняється від звичайної потреби?

4. Як пов’язані рівень розвитку виробництва і потреби?

5. Що таке мотив і мотивація? Яка між ними різниця?

6. Чому потреби безмежні?

7. Що таке економічні інтереси?

8. Які є основні теорії мотивації? Які з них на вашу думку найдоцільніші?

Тема 3. Економічна система суспільства

3.1. Сутність і структура економічної системи суспільства

3.2. Класифікація суспільного розвитку економічних систем

3.1. Сутність і структура економічної системи суспільства

Економіка –це сукупність галузей національного господарства,яка забезпечує суспільство необхідними товарами та послугами.

Економічна система –це взаємозв’язок всіх елементів економіки, їх взаємообумовленість.

Оскільки економіка кожної країни має унікальні риси, властивості, механізми розвитку, економічна система країни –це скупність всіх економічних процесів,що функціонують в суспільстві на основі притаманних йому організаційно-правових норм. Отже, економічна системаявляє собою сукупність конкретних форм господарювання, факторів виробництва, а також методів управління економічною діяльністю, яка склалась в країні історично та забезпечує її господарську самобутність.

Будь яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне до набуття цілісності і органічності.

Структура економічної системи:

· сфера виробництва(всі галузі промисловості,рибальство,

лісне господарство,будівництво);

· невиробнича сфера (установи державної безпеки,армія,судові

і юридичні органи, митниця, релігійні установи,міністерства,відомства);

· інфраструктура- галузі,які обслуговують виробництва

і домогосподарства(зв’язок, транспорт, торгівля, медицина, освіта).

Економічна система складаєтьсяз трьох основних ланок:

1. продуктивних сил;

2. економічних відносин;

3. механізму господарювання.

1.Продуктивні сили –це сукупність матеріально-речовинних та особистісних факторів виробництва, які в процесі суспільного поділу праці створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства.

Продуктивні сили суспільства утворюють сукупність засобів виробництва, працівників з їх фізичними, розумовими здібностями, науки, технологій інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних та духовних благ для задоволення потреб людини.

В процесі історичного розвитку продуктивної сили як в цілому, так і їх конкретні елементи постійно оновлюються, збагачуються.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст екологічної систем, є найважливішим показником і критерієм досягнутого ними рівня науково-технологічного процесу і продуктивності суспільної праці.

Основні елементи продуктивних сил виробництва:

· праця як цілеспрямована діяльність людини;

· предмети праці;

· засоби праці.

Виробництво –це процес створення необхідних людині матеріальних благ (основа функціонування економічної системи).

Людина здійснює виробництво задля задоволення своїх потреб, а виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює розвиток потреб.

Праця –це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на перетворення природних ресурсів на необхідний продукт для задоволення своїх потреб.

Предмет праці(ПП) –те,на що спрямована праця людини.

Засоби праці(ЗП) –те,чим людина впливає на засоби праці, створюючи готовий продукт:

-знаряддя праці (машини устаткування);

- споруди;

-земля;

-інформаційні системи, ЕОМ.

Робоча сила –сукупність фізичних,нервових, розумових сил, які дають людині можливість створювати необхідні блага.

Засоби виробництва (ЗВ)–це сукупність предметів праці і засобів праці які завжди взаємопов’язані і відповідають одне одному.

ЗВ=ПП+ЗП

Продуктивні сили(виробничі) = засоби виробництва + люди,які приводять в дію засоби виробництва

Суспільний спосіб виробництва =продуктивні сили +виробничі відносини

Суспільний спосіб виробництва –це економічній базис суспільно економічної формації.

Суспільно економічна формація –це спосіб виробництва + надбудова

Надбудова –міжекономічні відносини притаманні суспільству (сімейні,політичні, ідеологічні, релігійні інститути)

2.Економічні(виробничі відносини) – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ.

Кожному ступеню розвитку продуктивних (виробничих) сил відповідають певні економічні (виробничі) відносини.

Якщо ступінь розвитку виробничих сил не відповідає виробничим відносинам, спостерігаються кризові явища в економіці, що є сигналом для необхідності корегування виробничих відносин.

Система економічних (виробничих) відносин включає:

· техніко-економічні відносини відображають технологію, матеріально- речовий зміст суспільного виробництва;

· організаційно-економічні відносини-це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом;

· соціальноекономічні відносини відображають відносини власності і зумолюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

3.Господарський механізмє структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів господарюючих суб’єктів на основі:

- економічних законів;

- економічних важелів;

- правових норм;

- інституційних утворень.

Найважливішафункція господарського механізму – забезпечення ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Основні елементи господарського механізму:

- ринкове саморегулювання;

- державне регулювання;

- наднаціональне регулювання.

3.2.Класифікація суспільного розвитку економічних систем

Важливим підходом до класифікації суспільного розвитку економічних систем є формаційний підхід,розроблений К. Марксом, який трактує рівень розвитку виробничих сил і відповідних йому економічних (виробничих) відносин у якості загального і вищого критерію економічного процесу.

Фундаментальним економічним елементом кожного способу виробництва є панівна форма власності.

З позиції формаційного підходу розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим. Виділяють 5 соціальноекономічних формацій:

1.Первіснообщинний лад

2.Рабовласництво

3.Феодалізм

4.Капіталізм

5Комунізм

Первіснообщинний лад –перша в історії людства соціальноекономічна формація, її економічну основу становила суспільна власністьна основні засоби виробництва.

У країнах Стародавнього Сходу та Античного Середземномор’я первіснообщинний лад переріс у рабовласницький лад, в країнах Європи- у феодальний лад.

Рабовласницький лад –класова суспільно-економічна формація, сформована на приватній власності на засоби виробництва, коли об’єктом привласнення стає безпосередньо виробник. Примусовий характер праці не викликав у раба зацікавленості у підвищенні її продуктивності,відсутність стимулів до розвитку продуктивних сил призвело до витіснення рабовласницького ладу феодалізмом.

Феодалізм –це суспільно-економічна формація, основу якої становить монопольна власність феодалів чи феодальних держав на землі, й особиста залежність селян від феодалів. Коли розвиток продуктивних сил переріс феодально-виробничі відносини відбувся перехід до капіталізму.

Капіталізм –суспільно-економічна формація, заснована на приватній власності на засоби виробництва і експлуатації найманих працівників.

Марксизм вважає капіталізм найвищою стадією розвитку суспільства із антагоністичним способом виробництва.

Комунізм –найвищий історичний тип суспільно-економічної формації, який являє собою безкласовий суспільний лад з єдиною загальнонародною власністю на засоби виробництва, соціальною рівністю всіх членів суспільства.

Цивілізаційний підхіддо класифікації суспільного розвитку ґрунтується на періодизації стадій розвитку в залежності від ступенів індустріального розвитку суспільства(Дж.Гелбрейт, А.Рон, Д.Белл)і виділяє 3 стадії індустріальної цивілізації:

- доіндустріальне суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

У до індустріальномусуспільстві переважало сільське господарство і ручна праця.

В індустріальномусуспільстві, початок якому поклала промислова революція останньої чверті XVIII-початку XIXст. провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальнесуспільство – це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині ХХ ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному домінують наука, принципово нові види техніки і технології, інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки та управління. У суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров’я, культура).

В залежності від моделі господарського механізму економічні системи поділяються на наступні типи:

· традиційні

· ринкові

· командно-адміністративні

· змішані

1.Традиційна економічна система має такі ознаки:

- базується на общинній власності

- використання найпростіших знарядь праці

- виробництво,розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях

- продукт виробляється для потреб самого виробника (немає суспільного поділу праці)

- економічний суверенітет виробника необмежений зовнішніми умовами

- між виробничими осередками немає економічних взаємозв’язків

2.Ринкова система (економіка) – це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження (XVII-XXст.).

Основні ознаки:

- приватна власність на засоби виробництва

- вільне підприємництво

- особистий інтерес – є основним мотивом економічних вчинків (у підприємця – максимізація прибутку, у найманого робітника – заробітна плата; у землевласника-орендна плата та інше)

- “Невидима рука” – яку описав Адам Сміт і яка означає взаємодію попиту і пропозиції ціни та конкуренції

- вільна конкуренція – невід’ємна частина ринкової економіки . Багато продавців і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Стимул – впровадження нових технологій для зниження витрат

- мінімальне державне втручання в економіку, яке обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови.

3.Командно-адміністративна економіка

Ознаки:

- держава є монопольним власником усіх ресурсів (державна власність на засоби виробництва)

- держава бере на себе прийняття основних управлінських рішень щодо розвитку економіки на всіх рівнях

- директивні методи управління

- конкуренція відсутня

- соціальна спрямованість

- відсутність безробіття

4.Змішана економіка –економічна система в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою.

Ознаки:

- поєднується регулююча роль ринкового механізму та державного регулювання економіки

- соціальна орієнтація економіки

- демократична форма управління

- динамізм, висока ефективність економіки, гарантія економічної безпеки

- відкрита економіка країни

Для кожної економічної системи характерними є свої національні моделі організації господарства. Найбільш відомінаціональні моделі:

- Американська економічна модель

- Шведська економічна модель

- Соціальне ринкове господарство ФРН

- Японська економічна модель

- Південнокорейська економічна модель

Питання для самоконтролю:

1.В чому полягає сутність економічної системі?

2.Якими критеріями визначається тип економічної системи?

3.Назвіть структурні елементи економічної системи і розкрийте їхній взаємозв’язок.

4.Розкрийте зміст поняття “ринкова економіка”. Переваги та недоліки.

5.Розкрийте зміст поняття “командно-адміністративна економіка”. Переваги та недоліки.

6.Розкрийте зміст поняття “змішана економіка”.

7.Розкрийте зміст понять “постіндустріалізація”, “індустріальне” суспільство.

8.Яке місце займає людина в економічній системі.

9.Надати характеристику національним моделям організації господарства: американської, шведської, ФРН, японської, південнокорейської.

Тема 4. Відносини власності

4.1. Власність як економічна категорія. Функції власності

4.2. Типи і форми власності

4.2. Власність як економічна категорія. Функції власності

В системі виробничих відносин суспільства основою є відносини власності. Власність- це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

Власність - форма привласнення людьми матеріальних благ.

Об'єкти власності

- нерухомість (споруди, земля, житло)

- рухомість (машини, обладнання, меблі)

- робоча сила і плоди інтелектуальної праці (винаходи, програми, живопис, літературні твори)

Власність завжди є відносини.

Речі - це об’єкти цих відносин. Відносини власності завжди є суперечливі.

Ці суперечності завжди фіксуються і захищаються юридичними законами, тобто, відносини власності набувають форму юридичних відносин, а їх суб’єкти наділяються правом власності.

Юридичні закони захищають тільки власника. Якщо б цього не було, то в суспільстві був би хаос, замість економічної організації. Таким чином, правові норми регулюють і регламентують відносини людей.

Роль власності визначається її місцем в виробничих відносинах.

Відносини власності- основа формування всіх інших відносин і визначають характер відносин розподілу, обміну, споживання.

Відносини власності визначають положення людини в суспільстві, соціальну структуру суспільства.

Відносини власності визначають характер включення людини в виробничий процес. Власник засобів виробництва включається в процес виробництва прямо і безпосередньо. Не власник для з’єднання з процесом виробництва вступає в відносини з власником через купівлю - продаж робочої сили, тоді включення людини в виробництво опосередковане.

Визначає хід історії.

Власність - сама є результатом історичного розвитку, зміною способів виробництва, а рушійною силою цієї зміни є рівень розвитку продуктивних

сил.

Зі зміною власності змінюється:

- класова і соціальна структури суспільства

- господарський механізм

- мотиви поведінки людей

Власність як і засіб виробництва може виникати як революційним так і еволюційним шляхом.

а) революційний - насильницький шлях зміни одного типу власності на інший.

б) еволюційний - є результатом конкуренції типів і форм власності коли виживають прогресивні і відмирають нежиттєздатні.

В умовах ринкової економіки, власність — це не безтурботне життя, а майнова відповідальність за результати її комерційного використання, необхідність її постійного відтворення.

Таким чином, власність має:

· економічні аспекти (зміст)

· юридичні аспекти (адресність)

· соціальні аспекти (класи, соціальні групи, їх співвідношення)

· політичні аспекти (впливає на державну політику в залежності від володіння засобами виробництва)

· психологічні аспекти (виявляє почуття господаря у виробника або його відсутність)

· моральні аспекти

Сутність власності проявляється в її функціях:

1. Володіння (визначає статус у виробництві, власник - не власник)

2. Розпорядження - реалізація влади власника над об’єктом власності і управління нею. Ця функція визначає організацію виробництва і включає: послідовність виробничих операцій, визначення кількості робітників, методи управління виробничим процесом. Функції володіння і розпорядження співпадають, якщо власник є і управителем, і не співпадають якщо це різні суб’єкти.

3. Функція використання існує для видобування корисних якостей об’єкта власності для задоволення конкретних потреб. Від ступеня реалізації цієї функції залежить як розмір створеного продукту так і розмір доходу людини, яка реалізує цю функцію.

4.2.Типи і форми власності

Різноманітність функції власності ,можливості їх взаємодії обумовлює наявність різних форм власності і форм господарювання.

Різноманіття форм власності обумовлено такими чинниками:

- різний рівень продуктивних сил в сферах господарства

- різний рівень усуспільнення виробництва

- різниця в економічних інтересах суб’єктів виробництва

Задача економічної політики держави - знайти свою сферу для кожної форми власності, щоб мати найбільший результат в життєдіяльності функціональної системи.

Типи власності (залежно від джерела доходу):

- особиста (на предмет споживання)

- приватна (на чинники виробництва - як джерело доходу)

- суспільна (на предмети споживання і чинники виробництва)

В рамках цих типів існує багато форм:

- індивідуальна

- колективна

- державна

- змішана

Індивідуальна власність характеризує індивідуальний характер привласнення і до неї відносяться:

· особиста - не є джерелом існування, не основна сфера трудової діяльності

· трудова - особистий труд

· нетрудова - наймана праця

· змішана - особистий труд і наймана праця

До колективної форми власності входять(груповий характер привласнення):

· власність орендних колективів

· кооперативна власність

· власність господарських об’єднань, товариств

· власність господарських асоціацій (міжгалузевих, регіональних)

· власність релігійних організацій

· власність суспільних організацій і фондів

· власність акціонерних товариств

Питання для самоконтролю:

1.Що таке власність?

2.Прокоментуйте вислів Прудона: “Власність – це крадіжка”.

3.Чи існують в приватній власності недоліки?

4.У чому ви бачите основні проблеми функціонування суспільної власності?

5.Яка роль власності у виробничих відносинах?

6.Назвіть функції власності.

7.З точки зору відносин власності, ким був Робінзон відносно до житла, в якому він проживав на острові?

Тема 5. Форми оранізації суспільного господарства. Товарна форма організації виробництва

5.1 Натуральне та товарне виробництво: сутність, основні риси та історія розвитку.

5.2 Товар та його властивості. Споживча вартість і вартість.

5.3 Розвиток форм вартості. Закон вартості та його функції.

5.4 Суть і функції грошей. Ціна. Системи і закони грошового обігу.

5.1. Натуральне та товарне виробництво: сутність, основні риси та історія розвитку

У докапіталістичних формаціях виробництво в основному було натуральним. З часом, у період розпаду первіснообщинного ладу, на зміну натуральній формі виробництва поступово приходить товарна форма.
Товарне виробництво – форма організації суспільного виробництва, за якої продукти виробляються з метою задоволення суспільних потреб шляхом обміну через купівлю-продаж на ринку, при цьому продукти праці стають товарами.

Причини виникнення товарного виробництва:

· Суспільний поділ праці.

· Приватна власність на засоби виробництва.

· Відокремленість товаровиробників.

Організаційно-господарською основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів.

Суспільний поділ праці та обмін продуктами – два взаємообумовлених і взаємозалежних продукти.

Етапи суспільного поділу праці:

1. Виділення наступних племен із маси первісних (первіснообщинний лад)

2. Ремесло відокремилося від землеробства (рабовласницький лад), що означало виникнення товарного виробництва.

3. Розвиток обміну зумовлений виникненням металевих грошей, появою торгового капіталу, формуванням класу купців.

4. Відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров’я) від матеріального(XX ст. розвинуті країни).

5. Інформаційна революція. Виділення інформаційної діяльності та інформаційних послуг (середина 70-х років).

Основні риси товарного виробництва:

· Приватна власність на засоби виробництва.

· Конкуренція

· Стихійний характер ринку(до 30-х рр. ХХ ст.)

· Суспільний поділ праці

Розрізняють просте й розширене (розвинуте,капіталістичне) товарне виробництво.

Просте товарне виробництво дрібне за розміром, базується на особистій праці власника засобів виробництва. Таке виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства.

Капіталістичне товарне виробництво - форма господарства за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й робоча сила людини.

Товарне виробництво

Просте

o використання особистої праці товаровиробника

o дрібне виробництво

o мета – задоволення особистих потреб виробника

Розвинуте(капіталістичне,розширене)

o використання найманої робочої сили

o великі масштаби виробництва

o мета - одержання прибутку

Процесу перетворення простого виробництва у капіталістичне сприяло так зване первісне нагромадження капіталу - відокремлення виробників від засобів виробництва. Наслідком цього стає те, що виробники позбавляються засобів виробництва й перетворюються в найманих робітників.

Протиріччя товарного виробництва:

1. Між споживчою вартістю і вартістю;

2. Між конкретною і абстрактною працею;

3. Між приватним і суспільним характером праці;

4. Між працею і капіталом.

5.2 Товар та його властивості. Споживча вартість і вартість

Товар –продукт праці, який задовольняє потребу людини і призначений для обміну на ринку.

Товар – це не тільки продукти в їх речовій формі, а й послуги, інформація, знання, результати творчої праці та ін.

Слід зазначити, що не всякий продукт праці є товаром. Щоб стати товаром, продукт праці повинен бути здатний:

- задовольнити потребу людині;

- обмінюватися на інші товари або гроші.

Властивості товару:

1) Споживча вартість – здатність товару задовольняти потреби людини.

Особливості споживчої вартості:

o є речовинною основою суспільних відносин між людьми;

o пов’язана з якістю речей;

o носить історичний характер (з розвитком продуктивних сил з'являються нові потреби і нові товари);

o є результатом конкретної приватної праці.

2) Вартість – це втілена в товарі абстрактна суспільно-необхідна праця, на основі якої вони порівнюються у певних пропорціях.

Особливості вартості:

o виражає суспільні відносини (у процесі обміну люди вступають у відносини);

o в основі лежить суспільна праця;

o має якісну (абстрактна суспільно-необхідна праця) і кількісну (пропорції обміну) сторони;

o носить історичний характер: поза товарним обміном вартість не існує.

Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівняння з іншими виявити не можна, тобто мінова вартість – це здатність товару до обміну (проявляється тільки в момент обміну товару)

Єдність протилежностей споживчої вартості і вартості

- Споживчі вартості якісно неоднорідні і кількісно несумірні (споживча вартість товару визначається його природними властивостями);

- Один товар не може використовуватися одночасно як споживча вартість і вартість;

- Вартості якісно однорідні і кількісно сумірні;

- Вартість – це суспільна властивість товарів, яка визначається суспільними відносинами;

- Споживча вартість і вартість не можуть існувати одна без одної.

Двоїста властивість товару є наслідком двоїстості праці. В умовах товарного виробництва праця виступає як конкретна і абстрактна.

Творцем споживчої вартості є конкретна праця – корисна, цілеспрямована праця, яка виступає в формі приватної праці.
Творцем вартості є абстрактна праця – суспільна форма витрат фізичних та розумових сил людини, виступає в формі суспільної праці.

Двоїста природа праці втілюється в русі основної суперечності товарного виробництваміж приватною і суспільною працею.

Конкретна праця є приватною, але за умов суспільного поділу праці товаровиробники виробляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці суспільного характеру, який виявляється тільки під час обміну.

5.3 Розвиток форм вартості. Закон вартості та його функції

У широкому розумінні вартість – це основа кількісних співвідношень при еквівалентному обміні. Одним з перших звернув увагу на існування загальної основи при обміні товарів давньогрецький філософ Аристотель.

Протягом 18-20 століть сформувалися основні концепції вартості, якими є:

· теорія трудової вартості ( У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс)

· теорія факторів виробництва (Ж.Б. Сей)

· теорія граничної корисності (австрійська школа політекономії; К.Менгер, Е.Бем-Баверк, Ф.Візер)

· неокласична теорія вартості та теорія попиту і пропозиції (А.Маршалл, М.Туган-Баранівський, Е.Бернштейн)

· інформаційна теорія вартості (В.С.Луценко)

Товар Т_а відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі Т1. Тому перший товар знаходиться увідносній формі вартості. Товар Т1виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Т_а Т1

1) 20 м тканини = 1) 1 костюм

2) Товар виражає свою вартість 2) Споживча вартість якого є через інший засобом вираження товару
3) Відносна форма вартості 3) Еквівалентна форма вартості

Відносна форма вартості:

· Якісна однорідність (товари обмінюються тому, що вони є продуктами праці);

· Кількісна визначеність (товари обмінюються не тільки тому що вони є продуктами праці, але й тому, що вони є продуктами визначеної кількості праці);

Еквівалентна форма вартості:

· Споживча вартість є формою виявлення своєї протилежності - вартості;

· Конкретна праця - форма виявлення абстрактної праці;

· Приватна праця - форма виявлення суспільної праці.

Форми вартості поділяютья також на:

1. Проста, або випадкова форма вартості - це форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

Та ⁼ Т1

2. Повна, або розгорнута форма вартості - це форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Т1

Та Т2

Т3

3. Загальна форма вартості – це форма, за якої безліч товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідають одному товару, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Та

Тб Т1

Тв

4. Грошова форма вартості – це форма, за якої роль загального еквіваленту виконують гроші.

Та

Тб Г

Тв

Величина вартості товару визначається наступними факторами:

1. Рівень продуктивності праці

Продуктивність праці – це кількість продукції, що виробляється за одиницю часу.

Суспільна вартістьзмінюється тільки у тому випадку, коли більш висока продуктивність праці охопить більшість підприємств, що виготовляють даний товар. Якщо продуктивність праці підвищиться тільки на деяких підприємствах, то зменшаться тільки індивідуальні витрати. Ринковий обмін в цьому випадку буде регулюватися більш високою суспільною вартістю.

2. Рівень інтенсивності праці

Інтенсивність праці – це витрати праці в одиницю часу.

3. Рівень складності праці.

Проста праця – некваліфікована, без попереднього навчання (землекоп)

Складна праця – кваліфікована, попереднє навчання за фахом (ювелір, інженер, токар)

Складна праця в одиницю часу створює більшу вартість, ніж проста, а значить рівень складності праці прямо пропорційно впливає на вартість товару.

Закон вартості – особливий економічний закон, виражає внутрішньо необхідні, суттєві та стійкі зв'язки між суспільно-необхідною працею, витраченою на виробництво товару (з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів в умовах відносної відповідності попиту та пропозиції.

Закон вартості – обмін товарів та послуг між виробниками та покупцями на ринку відповідно до суспільно-необхідних витрат на їх виготовлення.

Механізм дії закону вартості – відхилення цін від вартості під дією попиту і пропозиції.

Основні функції закону вартості:

1. Регулятор розвитку товарного виробництва, розподілу засобів виробництва. Цю функцію закон вартості виконує в єдності із законом відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності праці та ін.

2. Є рушійною силою розвитку продуктивних сил.З метою зниження індивідуальних витрат товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку, технології, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці.

3. Розвиток капіталістичних відносин, диференціація та розшарування товаровиробників.

Постійне коливання цін, зміни в ринковій кон’юнктурі, призводять до розорення і витіснення з ринку маси дрібних, середніх і навіть великих фірм, в результаті чого посилюється їх майнова диференціація.

Дія закону закону вартості поряд з іншими факторами сприяє формуванню ринкової економіки та її еволюції.

5.4 Суть і функції грошей. Ціна. Системи і закони грошового обігу

Гроші –це специфічний товар, який виконує роль загального еквіваленту вартості всіх інших товарів. Гроші втілюють в собі суспільну працю і виражають виробничі відносини між виробниками товарів.

Ціна – вартість товару, виражена в грошах. (грошове відображення вартості товару). Масштаб цін –фіксована масова кількість грошового матеріалу в одиниці грошей (змінюється і встановлюється державою).

Функції грошей:

1. Міра цінності (вартості) товару. Гроші виступають як загальноприйнята одиниця обліку цінності різних товарів.

2. Засіб обігу товарів. Використання грошей, як посередника при купівлі-продажі.

3. Засіб утворення скарбів. При надлишковій кількості грошей в обігу, частина грошей осідає у вигляді скарбів, при розширенні масштабів виробництва і обміну ця частина знову починає виконувати функцію обігу.

4. Засіб платежу (оплата праці, сплата податків і т.д.)

5. Світові гроші.

Грошовий обіг – неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах.

Готівкові гроші — це банкноти, білети державної скарбниці та монети. Головним призначенням готівкових грошей є забезпечення розрахунків для реалізації товарів і послуг; виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги; покриття страхових відшкодувань; оплата цінних паперів і доходів з них; платежі за комунальні послуги тощо.

Безготівкові гроші - це засоби на рахунках у банках, різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Вони виконують грошові функції за умов зняття з депозиту, шляхом виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, платіжних карток.

Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без використання наявних готівкових грошей двома способами:

1. Переказуванням грошових коштів з рахунку платника на рахунок їх отримувача у кредитних закладах;

2. Проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівкових грошей.

Організація грошового обігу здійснюється в межах грошової системи країни, яка історично склалась і закріплена національним законодавством. Вона містить такі складові:

1) грошову одиницю країни;

2) масштаб цін;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), порядок їх випуску в обіг;

4) регламентацію безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет);

6) державне регулювання грошового обігу.

7) Грошові системи поділяють на два типи:

· металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей;

· паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

Основними рисами сучасних грошових систем є:

o скасування офіційного розміну банкнот на золото, вихід золота із обігу в усіх країнах світу;

o перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей;

o випуск банкнот (емісія) для покриття витрат держави;

o переважання безготівкового обігу;

o посилення державного регулювання грошового обігу.

Для обслуговування нормального грошового обігу необхідна точно визначена грошова маса. Існує кілька варіантів так званої кількісної теорії, що визначає кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу.

Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:

,де

Кг - кількість грошей, необхідна для обігу;

ТЦ –сума цін товарів;

О - швидкість обігу грошей;

Загальний закон грошового обігу - кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на швидкість обігу грошової одиниці. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. Тобто кількість повноцінних грошей, яка необхідна для забезпечення товарообігу, визначається трьома чинниками:

1. рівнем цін товарів, що підлягають реалізації;

2. обсягом товарної маси;

3. швидкістю обігу грошей.

За умов, коли в обігу перебувають тільки паперово-кредитні гроші, їх кількість визначається специфічним законом паперово-грошового обігу. Суть його зводиться до того, що випуск паперових грошей має бути обмежений тією кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари і послуги зростуть.

В умовах розвинених кредитних відносин при визначенні грошової маси в обігу слід брати до уваги суму цін товарів, проданих у кредит; платежі, за якими настав строк сплати, і суму платежів, які взаємно зараховуються. З урахуванням цих обставин кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за такою формулою:

,де

Кг - кількість грошей в обігу;

Тц - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - платежі, за якими настав строк сплати;

ВП - сума платежів, які взаємно зараховуються;

О - кількість обігів однойменних грошових одиниць.

Швидкість обігу грошей - показник інтенсифікації їхнього руху як засобу обігу і засобу платежу. Вона залежить від таких чинників: загальноекономічних - циклічного розвитку національної економіки, темпів економічного зростання, руху цін; монетарних - структури платіжного обігу, розвитку кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку тощо.

Питання на семінар:

1. Яке господарство називається товарним? За якими ознаками воно відрізняється від нетоварного?

2. У чому полягає суть протиріччя товарного виробництва? Практичний приклад дії такого протиріччя.

3. Дайте характеристику товару і назвіть його відмінності від продукту. Охарактеризуйте основні властивості товару.

4. Як визначається величина вартості товару і яким чином впливають на неї? Які ви знаєте форми вартості?

5. Охарактеризуйте основні концепції вартості.

6. Дайте визначення закону вартості, охарактеризуйте його суть і функції.

7. Охарактеризуйте основні теорії виникнення грошей.

8. У чому полягає суть грошей?

9. Сформулюйте закони грошового обігу.

Тема 6. Сутність і рух капіталу. Заробітна плата і зайнятість

6.1 Сутність капіталу, його структура та види.
6.2 Вартісна форма додаткового продукту.
6.3 Кругообіг капіталу. Стадії кругообігу. Основний і оборотний капітал. Обіг капіталу.
6.4 Заробітна плата, її сутність, форми, системи.
6.5 Зайнятість. Причини та види безробіття.

6.1 Сутність капіталу, його структура та види

Капітал (lat. – головний) – одна з ключових багатоаспектних економічних категорій.
Вперше термін «капітал» в науковий обіг увів у 1758р. Франсуа Кене. (основоположник школи фізіократів)Франсуа Кене зазначив таку сутність капіталу:
Капітал – це засоби виробництва + запаси
Адам Сміт і Давід Рікардо розширили речовинний склад елементів капіталу, включаючи до нього не лише засоби виробництва, а й гроші, товари на складі (які призначені для подальшого виробництва та приносять дохід).
Адам Сміт вважав, що капітал – це вартість, що дає приріст завдяки експлуатації найманої праці.
Капітал– це засоби виробництва + гроші + товари на складі.

Ці визначення сутності капіталу відображають його натурально-речовий склад.

К.Маркс характеризував капітал з позиції його соціально-економічної сутності. К.Маркс ототожнював капітал з виробничими відносинами капіталістичного засобу виробництва, коли капітал і праця розділені власністю на засоби виробництва, а капітал виступає згустком неоплаченої праці.
Джерело збільшення капіталу – додаткова праця найманих робітників.
Таким чином у марксистській літературі капітал розглядається як самозростаюча вартість, як процес безперервного руху і як система виробничих відносин, заснована на експлуатації вільнонайманих робітників.
Капітал - економічна категорія, яка відображає відносини привласнення чужої неоплаченої праці.
Капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість.
Ціль капіталу – отримання доходу (прибутку).

Формула руху капіталу:Г - Т - Г'

де Г' = Г + ∆Г,
де ∆Г – приріст грошей.

Протиріччя формули капіталу – обмін ГнаГ'зовнішнє протирічить закону вартості (закону еквівалентного обміну).

6.2 Вартісна форма додаткового продукту

Складається враження, що ∆Г відбувається в торгівлі, однак оптимальний дохід продавця товару завтра буде витрачений ним, як покупцем. Тому приріст грошей відбувається у виробництві.∆Г не може виникнути в сфері обміну і не може виникати без неї. Без торгівлі, приріст грошей (∆Г) також неможливий, тобто в товарі закладено дохід, який можна отримати тільки при реалізації його, як вартості.

Яким чином у виробництві виникає ∆Г (прибуток)?

Товаром, який створює ∆Г у виробництві, є специфічний товар, який здатен створити більшу вартість ніж коштує сам. Цей товар є робоча сила .

Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних властивостей, які вона використовує в процесі виробництва.

Праця - процес використання робочої сили.

Умови, при яких робоча сила стає товаром:

1. юридична свобода (особиста) - здатність вільно розпоряджатись своєю здатністю до праці;

2. економічна свобода (відсутність власних засобів виробництва).

Вартість товару «робоча сила» - витрати (вартість засобів необхідних для життя) і відтворення робочої сили.

Споживча вартість товару «робочі сили» - здатність створювати вартість більшу ніж власна (додаткову вартість - т)

Т - форма додаткового продукту, який привласнюється власником засобів виробництва.Виходячи з того, що

Капітал - це вартість, що приносить додаткову вартість (т),

К = С+V

Вартість Т=С +V+m,

де С-постійний капітал, V - змінний капітал.

С - витрати на засоби виробництва, які не змінюють своєї вартості в процесі виробництва новогоТ.

V - в процесі виробництва його величина збільшується за рахунок т.

Накопичення капіталу – це процес перетворення прибутку в капітал, або капіталізація додаткової вартості.

Чинники:

- Пропорція розподілу m;
- Збільшення продуктивності праці;
- Абсолютна величина капіталу;
- Різниця між капіталом, що використовується, і що вже втрачено.

6.3 Кругообіг капіталу. Стадії кругообігу. Основний і оборотний капітал. Обіг капіталу
Процес виробництва ,його розвиток, це безперервний рух капіталу для створення вартості і прибутку.

Рух капіталу – його кругообіг і обіг.
Кругообіг капіталу – рух капіталу в сфері виробництва і обігу, в процесі якого він послідовно набуває форму грошового, виробничого і товарного капіталу і повертається до початкової форми.

Будь-який капітал, вкладений в підприємство проходить в своєму русі 3 стадії:
1) Стадія обігу – придбання факторів виробництва.
Г – Т – З.В.
– Р.С.

2) Стадія виробництва – робоча сила + засоби виробництва = Т…В - Т' , реальне з'єднання засобів виробництва і Р.С. в результаті чого створюється готовий товар
3) Стадія обігу – реалізація готової продукції Т' – Г',на цій стадії створений продукт продається і підприємець відшкодовує вартість фактичного виробництва і отримує дохід (додатковий продукт) як різницю між грошима від продажу товарів (Г') і грошима, авансованими у виробництво (Г).

Таким чином, кругообіг капіталу виражається наступною формулою:

Г – Т – З.В. …В… Т'… Г'
– Р.С.

В процесі кругообігу, продуктивний капітал одночасно знаходиться в функційних формах: грошовій, виробничій і товарній. Ціль яких – «m».

Цим формам відповідає:
Кругообіг грошового капіталу (формула співпадає з формулою кругообігу капіталу в цілому) Г – Т – З.В. …В… Т'… Г'
– Р.С.

Авансований у грошовій формі капітал, пройшовши стадію купівлі фактичного виробництва, стадії виробництва і реалізації готової продукції , повертається до підприємця в грошовій формі. Цим забезпечується безперервність процесу виробництва.

Кругообіг товарного капіталу відображає факт безперервності виробництва. Виробництво виступає як початковий і кінцевий пункт, а в процесі обернення – як ланка, яка з'єднує ці стадії руху капіталу.

… В… -Т'… -Г'...-Т``…В…-Т```
Створені товари надходять на склад, а потім у торговий обіг, у результаті чого авансований капітал повертається з прибутком і знову можна придбати фактори виробництва, створити новий товар та забезпечити безперервність виробництва.

Мета руху капіталу – одержання додаткового продукту (m). Їх розмежування умовне. В реальній дійсності рух усіх трьох форм промислового капіталу – це єдиний процес, протягом якого капітал одночасно перебуває в трьох функціональних формах. Без цього процес виробництва неможливий.

Кругообіг різних функціональних форм капіталу відбувається послідовно один за одним, безперервно повторюючись і поповняючись.

Безперервно повторюваний кругообіг капіталу називається обігом капіталу.

Обіг капіталу не збігається з його кругообігом . Капітал, авансований в грошовій формі, не повертається до підприємця в повному обсязі за один кругообіг. Це пояснюється відмінностями різних елементів виробничого капіталу, до яких відносяться:

1) Термін і характер функціонування у виробничому процесі. Будівлі, споруди, машини і механізми функціонують тривалий час, зберігаючи свою первинну натуральну форму. Інші частини капіталу (сировина, матеріали, паливо) в процесі виробництва змішують свою натуральну форму, перетворюючись на новий продукт.

2) Характер перенесення вартості на готовий продукт.
Засоби праці переносять свою вартість на готовий продукт частинами в результаті багатьох кругообігів. Предмети праці переносять свою вартість на готовий продукт за один кругообіг.

Виходячи з цих відмінностей, авансований (виробничий) капітал ділиться на:

o основний;

o оборотний.

Авансований капітал підприємства – це сукупність ресурсів, що забезпечують функціонування підприємства за усіма напрямами його діяльності.

Дослідження авансованого капіталу з точки зору його формування і раціонального використання дає можливість оцінювати:

- фінансово-економічний стан підприємств;

- платоспроможність;

- рівень ефективності виробництва.

Також аналіз авансованого капіталу дозволяє виявити резерви збільшення прибутку на кожну одиницю вартості ресурсів, вкладених у виробництво.

Виробничий капітал (продуктивний) = основний капітал + оборотний капітал
Основний капітал (Предмети праці) – функціонує протягом довгого часу, зберігає свою речову форму. Засоби праці по частинам переносять свою вартість на новий продукт.
Оборотний капітал (Предмети праці Р.С. + V) – частина продуктивного капіталу, яка повністю переносить свою вартість на готовий товар ,протягом одного кругообігу.
Капітал обігу – частина капіталу, яка знаходиться в товарній (грошовій) формі, гроші на розрахунковому рахунку ,товари на складі.
В грошовій формі оборотний капітал + капітал обернення = оборотні засоби.

В процесі виробництва основний капітал зношується. Розрізняють 2 форми зносу:

1. Фізичний знос – зниження споживчої вартості і вартості капіталу через фізичну зношеність.

2. Моральний знос – зниження вартості капіталу незалежно від ступеня страти споживчої вартості.
Форми морального зносу:

· Моральний знос внаслідок появи більш дешевого обладнання.

· Моральний знос внаслідок появи більш продуктивного обладнання під впливом НТП.

· Для відшкодування фізичного і морально застарілого основного капіталу формують амортизаційний фонд, який складається з амортизаційних відраховувань.

Амортизація - перенесення частинами вартості основного капіталу(фондів) на готову продукцію, у залежності від строку служби.
Для різних елементів основних фондів (основних капіталів) існують різні терміни й норми амортизації.

Існує 2 методи амортизації:

- метод рівномірного списування вартості основного капіталу за весь строк функціонування;

- метод прискореної амортизації – списування більшої частини вартості основного обсяг в перші роки.

Повний обіг капіталу здійснюється протягом певного часу.
Час обігу капіталу – це період, за який весь авансовий капітал у повному обсязі повертається підприємству в грошовій формі.

Час обігу капіталу складається з двох частин:
1) Час виробництва – час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва й має форму продуктивного капіталу.

2) Час обернення – час, витрачений на закупівлю засобів виробництва та реалізацію продукту зі складу, протягом цього часу, капітал знаходиться в товарній і грошовій формах.

Час обігу основного капіталу не збігається з часом одного кругообігу.
Час обігу оборотного капіталу збігається з часом одного кругообігу.
Час обігу основного капіталу = сума авансованого основного капіталу ÷ річна сума амортизації
Час обігу авансованого капіталу = амортизація + обротний капітал ÷ Авансований капітал

Від тривалості часу обігу капіталу залежить ефективність функціонування капіталу.
Способи скорочення часу обігу капіталу:
- впровадження двох і трьох змінних режимів роботи;

- поліпшення форм і методів організації виробництва;

- використання прогресивних систем заробітної плати;
- скорочення часу простоїв, ремонтів;
- впровадження прогресивних технологій, нових предметів праці.

6.4 Заробітна плата, її сутність, форми, системи

Заробітна плата – грошовий вираз вартості товару «робоча сила» (ціна товару «робоча сила»)
Заробітна плата – грошова винагорода за визначену працю.
Заробітна плата – ціна робочої сили.

Вартість робочої сили (як специфічного товару) визначається спеціально необхідними витратами на її відтворення (належного рівня освіти, кваліфікації) та відповідними витратами на утримання сім'ї.

Сутність заробітної плати:
1. Заробітна плата виражає відносини між власником засобів виробництва і найманими робітниками.

2. За формою заробітна плата проявляється як оплата всієї праці найманого працівника.

3. По суті заробітна плата – це перетворена форма вартості й ціни робочої сили.

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна регулюється співвідношенням попиту і пропозиції.
Форми й системи заробітної плати є необхідним елементом організації оплати праці. Вибір раціональних форм і систем заробітної плати має важливе соціально-економічне значення для кожного підприємства.
Основні форми заробітної праці:
- погодинна;
- відрядна.

Погодинна заробітна плата – це оплата вартості робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу (години, дня, тижня, місяця).Застосовується на підприємствах з високим рівнем комплексної механізації і автоматизації, де переважає суворо регламентований технологічний режим.

Відрядна заробітна плата – оплата вартості робочої сили залежно від виробітку за одиницю часу, залежить від кількості виробленої продукції.Застосовується коли є можливість вимірювати кількість праці обсягом виробленої продукції.

Розрізняють також номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – дохід від продажу робочої сили. Не відображає цін.
Реальна заробітна праця – фактичний рівень заробітної плати, з урахуванням цін. Кількість товарів і послуг, які робітник може придбати на номінальний заробіток.

6.5 Зайнятість. Причини та види безробіття

Зайнятість населення – це сукупність економічних, соціальних, правових, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участі у суспільно–корисній діяльності, яка приносить йому трудовий дохід.

Безробіття – форма відносного перенаселення (люди не можуть знайти роботи для забезпечення умов існування).

Типи безробіття:
1.Фрикційне (тимчасове) - пов'язане з пошуками або очікуванням роботи (нової).
2.Структурне (технологічне) – неспівпадання структури попиту, на робочу силу, з її пропозицією. Структура робочої сили не співпадає зі структурою робочих місць.
3.Циклічне (кон’юнктурне) – в періоди кризисів, і пов’язане з загальним низьким попитом на робочу силу, це особливе економічне і соціальне зло: злочинність, психічні хвороби.

Природний рівень безробіття, існує 1+2 від 3%.
Повна зайнятість – це кількість безробітних = кількість вільних робочих місць.

Рівень безробіття =(безробітні/робоча сила)*100%

Робоча сила = населення – непрацездатні
Непрацездатні це:
- особи до 16 років;
- ті, хто знаходяться у спеціалізованих закладах (психічні лікарні, тюрми)
- пенсіонери, непрацездатні інваліди.
Також існують:
- частково зайняті;
- частково безробітні;

- застійне безробіття (жебраки, злодії - в офіційну статистику їх не включають);

- приховане безробіття – офіційно мають роботу, але вони або зовсім не мають, або мають недостатню заробітну платню, щоб нормально існувати (Україна - 33%).

Методи протидії безробіттю:

· Активні: