Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Заборонене кохання гетьмана.




Робота

Учасника наукової

Учнівсько - студентської конференції

З тема: «Іван Мазепа-видатний державний, політичний та громадський діяч.»

Тема дослідження: «І. Мазепа просвічений володар.»

Виконала

Студентка

Технічного коледжу

НУВГП

Легка Ірина

Рівне, 2012

План

Вступ…………………………………………………………………4.

1.Сторінки з життя гетьмана ……………………………………6

1.1 Від народження до влади…………………………………...6

1.2 Заборонене кохання…… ………………………………..…..8

2.Козацька держава за Івана Мазепи………………………10

2.1 І. Мазепа і національна ідея……………………………...10.

2.2 Стан та структура влади…………………………………...12.

3.Культурна спадщина …………………………………………15

3.1 Образ І. Мазепи в поезії і прозі ……………………………..

3.2 Меценатство …………………………………………………

4.Північна війна ……………………………….……………..………

5.І. Мазепа зрадник чи патріот………………………………………

Висновки……………………………………………………………….

Список використаної літератури………………………………….

Додатки……………………………………………………………….

 


Вступ.

В історії України особливе місце належить гетьману Іванові Мазепі (1687— 1709 рр.). Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшних культурних і грошових втрат. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу.

Роки його гетьманування припадають на царювання Петра І, роль якого в Росії останнім часом занадто ідеалізується. Ряд вчених при цьому ігнорує той факт, що Петро І свої реформи здійснював злочинними, терористичними методами.

Він пройшов вишкіл у німецькій пуританській церкві. Він власноручно закатував свого сина Олексія. Він зробив Росію, а разом з нею і український народ заложниками пройдисвітів і політичних авантюристів, починаючи з Меньшикова, цариці Анни, Бірона і кінчаючи Катериною II та її оточенням, які зробили Україну кріпосницькою.

От з таким царем довелося мати справу І. Мазепі і в його особі всій Україні.

Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс.

Минуло багато років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографії.

У праці Іван Мазепа В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдо об’єктивний. Традиційно у російській та радянській історіографії діяльність гетьмана замальовувалася у найчорніших барвах, а «мазепинець» слугувало синонімом зрадника і ворога до появи «петлюрівця» і «бандерівця». Костомаров, хоча й писав, що “Він (Мазепа) хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “І. Мазепу і мазепинців" На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя – борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але хто насправді Іван Степанович Мазепа зрадник чи патріот? Більша кількість українців вважає Івана Мазепу героєм України, а хтось і досі вважає його підлим зрадником. Тож я хочу розібратись хто був на справді І.Мазепа ?

Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. Ця наукова робота є ще однією спробою оцінити події кінця XVII – початку XVIII сторіч і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи.

 

1.Сторінки з життя гетьмана

1.1.Від народження до влади

 

Іван Степанович Мазепа — один із найвидатніших українських гетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі — народився 20 березня 1640 року (за деякими джерелами 1639 або 1644) на хуторі Каменці (згодом Мазепинці) біля Білої Церкви, що на Київщині, в родині української шляхти.

Мати — Марія Магдалина — була освіченою, сміливою і великою патріоткою України. Вона до кінця днів своїх (1707 р.) була найпершою порадницею сина-гетьмана, що свідчить про її глибокий інтелект. Останні 13 років життя вона була ігуменею Києво-Печерського жіночого монастиря.

Тому Іван ще змалку, окрім їзди верхи та володіння шаблею, пізнавав європейські науки, а згодом за настановою матері поїхав навчатися до Києво-Могилянської колегії, яку за часи свого гетьманування він перетворить в академію. Улюбленими авторами Мазепи були Цицерон, Тит Лівій, Тацит.

По закінченні колегії батько Івана Мазепи Степан-Адам відсилає сина до двору польського короля пажем. Новий польський король Ян-Казимир, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих вибранців. Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.

У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Тим часом події міжнародної політики надали зовсім інший напрям його бурхливій долі.

Шляхта не могла зректися своїх ілюзій, і між давніми противниками вибухнула нова війна. Цим разом Україна, що мусила наблизитися до молодої православної Москви, не мала щастя. Ян-Казимир опинився у скрутному становищі: Польща мала з усіх боків ворогів, на неї наступала Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Москва та Україна, а навіть одна частина збунтованих польських магнатів звернулася проти неї. Ян-Казимир бачив уже свій кінець. Мазепа допомагав йому усіма силами. Король доручав йому кілька разів нелегкі дипломатичні місії в Україні, з якими він вдало впорався.

Але Мазепа був українцем, і польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасика, але Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище.

Взагалі перебування при королівському дворі було для Мазепи доброю школою й політичної діяльності, й двірської інтриги, а головне — дало йому досконале знання польського світу (не дарма ж Петро І дуже зважав на думку Мазепи в польських справах) й створило йому впливові зв’язки в польсько-литовських магнатських колах, які він зберіг до кінця життя. Й саме в цей час утворилася та репутація Мазепи, яка зробила його героєм різних, здебільшого фантастичних оповідань сучасників, нерідко заздрісних і ворожих, і романтичної легенди багатьох поколінь письменників, мистців, ба навіть істориків. Адже ж писав про нього, тоді вже майже 70-літнього старця, французький дипломат Бонак року 1707: «...Як я чув від пані Белзької (Сєнявської), гетьман Мазепа, поза іншими своїми прикметами, приваблює легко до себе своїми чарами жінок, як хоче цього».

У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь коло 1674 р.) він, правдоподібно, виконує обов’язки генерального осавула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Роль Мазепи в Чигирині була значно більша, ніж його офіційний службовий стан. Він не був генеральним писарем: сучасна вістка про це, дуже популярна й досі в історичній літературі, була спростована ще самим Дорошенком Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей Мазепи і не раз доручав йому важливі дипломатичні місії. Основною віссю зовнішньої політики Дорошенка була спілка з Туреччиною, і це дало нагоду Мазепі набути добре знання турецько-татарського світу, яке стало йому пізніше у великій пригоді. На початку 1673 р. Мазепа їздив послом до Криму. У березні 1674 р. Дорошенко посилає його до Переяслава для переговорів з гетьманом Іваном Самойловичем і московським головнокомандувачем кн. Г. Ромодановським у справі об’єднання Правобережної України з Лівобережжям. Того ж року, у червні, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому татарський ескорт і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й султанським достойникам. Під час цієї подорожі, десь біля р. Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців, які були б його вбили, якби не кошовий отаман Іван Сірко, що впізнав Мазепу й врятував його. Коли Самойлович довідався про це, він зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (у липні 1674 р.).

Почалася нова й вирішальна доба в житті Мазепи. Хоч він дістався на Лівобережжя мимо своєї волі, але це не було випадкове. Правобічна Україна конала у побойовищах і згарищах Руїни, й новий осередок українського державно-національного життя зростав на Лівобережжі.

Мазепа одразу зорієнтувався в новій ситуації. Він здобув собі довір’я Самойловича, який зробив його «гетьманським дворянином» і доручив йому керувати вихованням гетьманичів. Це поставило Мазепу у близькі стосунки з гетьманською родиною, з якою він згодом навіть посвоячився. Так само добре повелося Мазепі і в Москві, куди його послав, на вимогу московського уряду, зі своїми рекомендаціями Самойлович. Мазепа справив добре враження на керманичів московського уряду й одержав «государево жалованье». Шлях до службової кар’єри й здійснення власних політичних планів Мазепи був відкритий.

 

 

Заборонене кохання гетьмана.

 

Перший роман, який приписують майбутньому гетьманові, стався при дворі польського шляхтича Фальковського: юний Іван спокусив його дружину. Коли Фальковський застав коханців “на місці злочину ”, та ще й його слуга підтвердив, що Мазепа бував у пані стільки разів, “скільки він має на голові волосся ”, шляхтич вирішив жорстоко покарати молодого коханця. Зв’язаного голого Мазепу посадили задом наперед на його коня і налякану тварину пустили через густі зарості. Кажуть, коли кінь прибився до обійстя Мазепи, слуги ще довго не відчиняли ворота, бо не могли упізнати в скривавленій людині свого пана…

За дружину Іван Мазепа узяв собі вдову Ганну Фрідрикевич. І хоч побутує думка, що він одружився з нею тільки заради грошей і ніякого кохання між ними не було, за час їхнього сімейного життя гетьману не приписують жодного роману на стороні (за іншими даними Мазепа був двічі офіційно одружений, але дітей у нього не було). Невідомо, чи мала Ганна дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві.

Справжнє велике кохання прийшло до Івана Мазепи, коли він став уже вдівцем. І нічого у цьому не було б дивного, якби не дві обставини: вік закоханих, а також те, що вони були ріднею. Обраницею гетьмана України стала Мотря – донька його правої руки, державного судді Василя Кочубея. Їй минав 15-ий рік, а Мазепі йшов – 71-ий. До того ж, гетьман був хрещеним батьком Мотрі.

Гетьман не відчував наступу літ. Він мав струнку стать, гарні промовисті очі, що горіли живим блиском, та дужий організм, який не втратив жодної краплини своєї сили та живучості. Також існував якийсь чар довкола цієї не збагнутої постаті, якого зазнала й донька Кочубея. Не має причин сумніватись, що вона щиро покохала гетьмана.

Мазепа волів із нею оженитись у 1704 році. Старий Кочубей і чути про це не хотів. Не кажучи про різницю віку, православна церква забороняла шлюби між хресним батьком і похресницею. Проте гетьман мав славу переможця жіночих сердець...

Закохана пара сходилась потайки, а гетьман постійно обдаровував свою кохану дорогоцінними дарунками. Та її мама, сувора жінка, не вміла жартувати з обов'язком: ненавиділа Мазепу і так ганьбила доньку, що життя Мотрі ставало нестерпне. Тож в якийсь час Мотря вирішила покинути рідну хату і втекти до гетьмана.

Василь Кочубей був сам не свій від люті. Він наказав бити у дзвони, аби всі знали про його лихо. Мазепа ж не очікував скандалу, і з огляду на осуд козацької старшини, відіслав Мотрю до її батьків. Та кохати її не перестав. До сьогоднішніх днів збереглися кілька його листів, які він писав Мотрі. Слова в них сповнені ніжності, в яких присутнє щире почуття та довготерпіння: "Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно на теє болію, що на далеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти; через сеє письмечко кланяюся, всю Тебе цілую любезно. Зажурився я, почувши від служниці, що Ваша Милость за зле на мене маєш, що Вашу Милість при собі не задержав, але відослав додому. Уваж сама, щоб з того виросло. Я би не міг витримати, щоб твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці".

Наступний лист промовляє такими словами: "Моя сердечна кохана Мотронько! Поклін мій віддаю В. М., моє серденько, а при поклоні посилаю В. М. гостинця-книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне прийняти, а мене в любові своїй невідмінно ховати, даки дасть Бог з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі приваби тільця біленького, моя любенько кохана!"

Як на затятого скептика, слова у цих листах справді сповнені подиву ніжності почуттів. Складна душа Мазепи мала такі незбагненні переходи! У той же час старий Кочубей не знаходив собі місця. У своїх доносах він нарікав царю, що "Мазепа прохав і дістав від його доньки мичку волосся і що вона переслала йому свою нічну сорочку". Життя Мотрі перетворилося на справжній жах. Щодня спалахували сварки. Дівчина проклинала своїх батьків і впадала у таку лють, що плювала їм в лице. Вони думали, що вона заворожена. Кочубей, втративши терпець, і не маючи сил боротися з донькою, написав лист до Мазепи зі скаргою: "Лихо мені нещасливому, всіма покинутому! Замість надії знайти в рідні потіху на старість, маю нову журбу. Очі мої вкриваються мрякою. Невимовний сором заливає мене і не можу я нікому поглянути в очі. Ганьба каже мені втікати від людей. Я плачу невпинно зі своєю нещасливою жінкою".

Мазепа відповів, обвинувачуючи у всьому нещасті жінку Кочубея: "Це жінка нахабна і балакуча, яку треба би загнуздати як дикого коня". Утеча Мотрі спонукала його до роздумувань у класично-біблійному стилі: "Чи свята мучениця Варвара не втекла з дому батька свого Діоскора, і не до хати гетьмана, а поміж пастухів?"

Василь Кочубей затаїв невимовну лють на Мазепу і чекав слушної нагоди для помсти. Декілька разів він робив офіційні доноси на гетьмана, якого обвинувачував у державній зраді. Але згодом сам потрапив у свою ж пастку. Царські міністри занадто дружили з Мазепою, який впливав на них своїми чарами навіть на відстані, тому вони не підтримали Кочубея. Згодом судді наказали випитати у головного обвинуватця всі факти. Кати вже наближалися до Кочубея, він перестав володіти собою і викрикнув: "Признаю, що з ненависті до Мазепи я видумав усю цю історію, щоб помститись за образу, заподіяну моїй рідні". Та було запізно, муки почались: Кочубея вдарили п'ятикратним кнутом, про який тоді ще в Україні не знали.

Після низки тортур Кочубея та його спільників відіслали через Дніпро, до головного місцеперебування Мазепи, яка знаходилася у Борщагівці, поблизу Білої Церкви. Гетьман міг їх помилувати, але час не був пригожий на ласку. Зраджений змовник і розчарований коханець виявив себе невблаганним. Коли Мотря дізналась про смерть батька, її горю не було меж. Вона зненавиділа свого коханого та від розпуки збожеволіла і наклала на себе руки.

 

 

2.Козацька держава за Івана Мазепи

 

2.1 І. Мазепа і національна ідея.

У 1687 році гетьманом України козацька верхівка вибирає Івана Мазепу, коли йому вже пішов п'ятий десяток. Обрання гетьмана Лівобережної України відбулося 25 липня (4 серпня за новим стилем) на козацькій Раді в полковому селищі Коломак. При цьому були підписані історично відомі Коломацькі статті, що обмежують права гетьмана, але підсилюють владу російського царизму в Україні. Договір складався з 22 пунктів (статей). Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; у гетьманській столиці - Батурині - розміщувався полк московських стрільців. У ст. 19 договору перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання України з Московською державою і ліквідацію національної окремішності українського народу. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху дальшого обмеження державних прав України.

Не зважаючи, на це Іван Мазепа, політику свого попередника П. Дорошенка, головною ідеєю якого була побудова та зміцнення Козацької держави під протекторатом московського царя на основі внутрішньої політичної стабілізації, що й допомогло І.Мазепі утримувати булаву більше двох десятиліть.

Але мусив він починати при новому урізання козацьких прав та свобод. Саме це значною мірою зменшувало можливість володаря Гетьманщини при втілення національної ідеї, бо багато чого він не хотів, а мусив чинити: згоджуватись на урізання, вже раніше утвердженого; брати участь у змаганнях проти тих хто звільнили землю від іноземного ярма; називав себе царським підніжком, хоч не можна тут й взяти до уваги факту, що мусив виконувати етикет держави від якої залежав.

Разом із тим при запровадженні форм правління типу царського допускалося здичавіння і від себе. Але такі речі чинилися, із І. Самойловичем та І. Мазепою, не з національного відступництва чи через зраду національної ідеї, хоч такі речі види­мо їй шкодили, але через цілком свідоме прагнення зберегти не ли­ше свою владу, але й досягнення в будівництві своєї держави, а та­кож забезпечити нації посильно можливе творення своєї автентич­ності. І. Самойлович, і І. Мазепа свого гноби­теля не любили, але мусили йому коритися, виглядаючи пригожої години для визволення, відтак вони виношували такі думки. Зрештою, в тому потерпіли поразку, відстраждавши свою підніжковість і свої на точу становиш супротивні національній ідеї вчинки, котрі часом були, як у І. Самойловича (у справі Правобе­режжя чи підпорядкування української церкви Москві) чи у І. Ма­зепи (у справі Петрика) на рівні національного відступництва.

На все це не можна закривати очей, але зуміли вони інше: Ко­зацьку державу стабілізували, сприяючи при цьому розвитку госпо­дарства і промисловості, науки, освіти, книгодрукування, будівницт­ву церков, творенню культурних осередків, розвитку філософії, по­езії, драматургії, образотворчого мистецтва, архітектури, літописан­ня, прикладних мистецтв тощо, що й ставало основою для розвитку національної ідеї. Той духовний комплекс, який тепер називають культурою Розвиненого чи Високого бароко, без їхніх зусиль не склався б. Так само упорядковувалося життя народу у власній, хай і не повночинній державі. Відбулося формування національних еліт: військово-державної, конфесійної, освітньої та мистецької, без чого жодна нація існувати не може.

Але між І. Самойловичем та І. Мазепою була Істотна різниця: політика першого була пряміша й відвертіша, що зумовлювалося його щирим довгочасним прагненням не виходити поза межі про­текторату, а ще й тим. що тиск на нього з боку Москви був менший, ніж на Мазепу.

Про рівень же національної свідомості самого І. Мазепи і про нього як носія національної ідеї не лише в час повстання, але за­довго до того, яскраво свідчить донос В. Кочубея від 1704 року. Так. говорячи про таємні зносини Мазепи із Кримом, ме­ту гетьмана доноситель визначав так: "аби за своїм хитрим замис­лом, завбачивши догідний час. могти відлучити від високо державної вашої царської величності правиці Малу Росію. Велося обережне листування з поляками, про що свідчить П. Орлик до С. Явепсько­го, в якому знову-таки ставилося питання про суверенітет Украї­ни у першому ж доносі В. Кочубея звертає увагу ще одна цікава фраза: "А він. ще не створивши, як бажає, землі Малоросійської, до польських норовів себе нахиляє", що можна зрозуміти як прагнен­ня І. Мазепи створити шляхетський стан на польський зразок. У другому доносі В. Кочубей свідчить, що в 1707 році і. Мазепа гово­рив про "при говір на зміну порядку", а також вказівка, що гетьман "Виговського в його вчинках шанує", хвалив І. Брюховецького за те, що повстав проти Москви, а протекторату царя трактував як нево­лю, скаржився на відсутність однодумства в українському суспільстві, не виконував ряду приписів Коломацьких статей.

Але найвиразніше національну ідею заявлено у знаменитому вірші І. Мазепи, — "Думі пана гетьма­на Мазепи". Тут передусім говориться про відсутність єдності поміж українцями й констатується: "През незгоду всі пропали, самі себе звоювали", а національна ідея мас з'єднувати людей одного етносу чи народу. Осуджується орієнтаційне мислення українців з оглядом на татар, поляків та москалів, а національна ідея веде до самодостатності. Сам гетьман малосильний ("Я сам, бідний, не здолаю"), щоб здобути Україні свободу, а національна ідея зумовлює загальний інтерес у народі здобути її. Отож закликає старшину взя­тися за руки й не допустити "гіршої муки матці своїй більш терпіти", — отже, національна ідея може втілитись у формі власної держави при консолідації передусім верхів нації. І нарешті йде пря­мий заклик піднятися до повстання і побити ворогів, бо "през шаблі маємо право". Всі ці подання виразно свідчать, що І. Мазепа мав в ідеалі таки незалежну Україну.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 77; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты