Меценатство.

Меценатство І. Мазепи — це не примха магната, не бажання здобути собі славу і популярність, як це старалися "висвітлювати" московські автори у своїй злобі.

Меценатство Мазепи - це внутрішня потреба культурної людини. Він задавав тон у благодійництві для всієї старшини, подавав їй приклад, надихав на добродійництво. Це було нормою, невід'ємним атрибутом діяльності людей, що належали до національної еліти.

Вагомий внесок в духовно-культурну спадщину вніс гетьман. Певною мірою він продовжував традицію, закладену в першій чверті XVII ст. козацьким гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним, який свою полководницьку та державну діяльність поєднував з активною підтримкою розвитку освіти й науки. Всякими способами Мазепа допомагав, сприяв розвитку освіти в Україні. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах фундував школи, бурси й шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, котрі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням. Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могилянську академію, дбав про її розвиток, щедро обдарував її маєтностями. У 1693 р. наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії, щоб поліпшити умови «всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитися».

Після Петра Могили гетьман Іван Мазепа своїм коштом знову обновив Софійський собор і побудував Софійську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. В Пустинно-Миколаївському монастирі в Києві вибудував у 1690 р. нову величаву церкву св. Миколая (у 1831 р. була обернена у військовий собор). У ризниці на стіні вівтаря тривалий час залишався портрет Мазепи як «зиждителя храма», хоч у ньому гетьману проголошували анафему. Поставив Мазепа також велику церкву, Вознесіння в Переяславі, яку згадував у своїх творах Тарас Шевченко. Мазепинська доба залишила монументальні, оригінальні будови, які змінили архітектурне обличчя України. У Києві, Чернігові, Переяславі та в багатьох інших місцевостях. Цивільне будівництво мазепинської України, хоч мало значно менший масштаб, позначилося такими монументальними спорудами, як будинки Київських академії й ратуші, мур Києво-Печерської лаври з його брамами та вежами.

Ім'я Мазепи набуло розголосу навіть на Сході, де він став відомим саме через те, що робив дорогоцінні дари. Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі переслав срібну плиту, художньо вироблену, з гравіюванням, очевидно італійського майстра, яку використовували замість антимінса. На його ж кошти був надрукований арабський переклад Євангелія.

Гетьман Іван Мазепа опікувався не тільки культурою, ай розвитком економіки, промислами, мануфактурним виробництвом. Під проводом його уряду старшина й козаки розвивали промисловість України. Тільки в Стародубському полку в часи Мазепи існувало дванадцять буд для випалювання поташу, а на Чернігівщині одинадцять бут виробляли скло, діяло дванадцять паперових фабрик. По всій Гетьманщині поширилося керамічне виробництво, а ткацтво набуло характеру організованого фабричного виробництва полотна, сукна, шовку, козацьких пасів, плахт, килимів. Водяні млини, що були джерелом дешевої енергії, обслуговували паперні, гути, валюші-ступи для биття сукна, керамічні майстерні, лісопильні заводи. Чимало праці, енергії та коштів пішло на відновлення і розбудову великих храмів. Окрім цього, на утримання шпиталю при Києво-Печерському монастирі гетьман надав села Остром і Ядлівку в Баришівській сотні Переяславського полку. Це приклад фінансування Мазепою благодійних закладів.

Велика кількість металевих виробів у чернігівському музеї (оправи книжок, чаші, тарелі, хрести) мали різні надписи про донаторів, переважно з кіл козацької старшини доби Мазепи.

Гетьман Мазепа також був великим книголюбом і меценатом тогочасних видань: мав він у Батурині власну добірну бібліотеку. Французький дипломат Жан Ба Моз, відвідавши 1704 р. гетьманську резиденцію Батурин, був у захваті від добірних латинських книжок, що він їх там побачив. Але важливо зазначити, що Мазепа не лише збирав книжки для себе — він щедро обдаровував ними бібліотеку Могилянської академії, різні церкви і приватних осіб. Лубенський монастир одержав від гетьмана два прегарно виданих Євангелія, переяславська кафедра при Вознесенському монастирі — Пересопницьке Євангеліє; Степан Яворський подарував Ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангеліє гетьмана Мазепи. Слід підкреслити, що те саме робила і його мати, ігуменя Київського дівочого Вознесенського монастиря Марія Магдалина, що в 1687 р. обдарувала членів царського дому молитовниками.

Меценатство Мазепи здійснювалося не тільки в Україні, а й за її межами. Робилося це з метою зміцнення політичних зв’язків на заході і сході. Прикладом того служить фундування гетьманом І. Мазепою Євангелія арабською мовою, друкованого в Алеппо в Сирії (1708), про що свідчить передмова з присвятою гетьманові та гравюра із його гербом. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Олександра, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску (тарелю) для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з написом: “Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі ”. Збереглася дотепер у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував для церкви Гробу Господнього гетьман І.Мазепа. Плащаниця розміром один на півтора метри, кута у срібній блясі.

Як високоосвічена людина, І.Мазепа розумів величезне значення освіти для соціального й національного визволення українського народу, і зробив вагомий внесок у цьому напрямку. Він прагнув до того, щоб в Україні були вищі та інші навчальні заклади.

Завдяки меценатству Мазепи в Україні розвинулося мистецтво, відоме нам завдяки дослідженнями Федора Ернста, Дмитра Антоновича і Володимира Січинського.

Ернст стверджує, що доба Мазепи характеризується надзвичайним піднесенням у всіх галузях мистецтва: в архітектурі, різьбі, малярстві, граверній орнаментиці, прикладному мистецтві. Дерев'яне будівництво в добі Мазепи припиняється майже зовсім, бо тогочасні меценати українського мистецтва — гетьман і козацька старшина — виявляли "великий хист до будування камінних церков — ніби просячи Бога простити їм не завжди чисті шляхи, якими вони здобули свої багатства. Колосальну кількість будівель вивів на свої кошти сам Мазепа". Наслідувала гетьмана й полкова старшина: Кочубей, Дунін-Борковський, Манієвський, Коровченко, Мирович, Терцик, Лизогуби, Сулими, Думитрашко та інші будували своїм коштом величаві храми і веліли наліплювати на стінах своїх фундацій свої герби; малярі виконували портрети меценатів (ще їх уміщували на стінах будівель), штихарі вирізували величезні гравюри, що повинні були передати нащадкам пам'ять про всі видатні діла меценатів, цю місію мали виконувати і присвяти меценатам у тогочасній літературній творчості.

Насамкінець відзначимо, що гетьман І.Мазепа нам лишив значний слід доброчинності та меценатства, у різних проявах і напрямах. Він продовжив традиції своїх попередників і став зразком для спадкоємців. Його доброчинна діяльність є цікавим і корисним досвідом для сьогодення, і вивчення її може бути продовжене.

Отже, І. Мазепа – великий культурний діяч. Ми наглядно бачимо його велике піклування загальними культурними потребами доби.

4. Північна війна

Між Петром І, який зійшов на трон 1689 р. і Іваном Мазепою склалися дуже крепкі дружні відносини .Молодий цар навіть якось зауважив у розмові з Мазепою: “Якби в мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі ”. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували. що “цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі ”, а російські урядники заявляли, що “ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа ”. Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену св. Андрія Первозданного, за клопотанням Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії.

1700 рік став переломним для України. Північна війна, до якої Петро І втягнув і Україну, була чужою для українського народу, а участь у ній українських військ суперечила умовам договорів України з Росією. До того ж Росія та її союзники - Саксонія, Данія, Польща, виступили в ній агресорами щодо Швеції. Яку збиралися розподілити між собою. Росія прагнула відібрати у шведів узбережжя Балтики. Уже на початковому, нарвському етапі війни, Петро І викликав у Прибалтику 12-тисячний український корпус Обидовського. Щоправда, поразка московітів під Нарвою (листопад 1700 року) застала козаків щойно під Псковом, та все одно похід у далекі й холодні краї коштував їм тисяч жертв. Новий український корпус під проводом Апостола діяв у Ліфляндії проти Шліппенбаха, а сам гетьман отримав наказ іти в Білорусь на допомогу полякам. Загалом, участь у північних походах справедливо викликала велике невдоволення на Гетьманщині: московські офіцери відбирали в козаків трофеї, завдавали їм усіляких кривд і образ, козаки тисячами гинули не тільки в боях, а й від незвично суворого клімату й через брак харчів і платні. Війна руйнувала українську торгівлю й економіку взагалі.

Війна викликала невдоволення також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.

У 1702 році Карл ХІІ розбив Августа і захопив Варшаву. Його прихильником був пізанський воєвода Станіслав Ліщинський. Війна охопила всю Польщу і підійшла до українських кордонів. За наказом Петра І Мазепа вислав у Білорусь 12-тисячний корпус Миклашевського, а сам з 40-тисячним військом перейшов на Правобережжя. У 1704 році шведи здобули Львів і українські війська змушені були відійти з Польщі, хоч Волинь і Київщина залишились за Мазепою. Але коли шведи перенесли бойові дії до Саксонії, Мазепа знову, хоч і ненадовго, зайняв Львів і всю Галичину. Бойові дії у Білорусії завдали великих втрат українському військові. При обороні Несвіжа загинув Стародубський полковник Миклашевський, після довгої облоги здалися шведам Ляховичі, які боронив переяславський полковник Мирович. Критична ситуація для супротивників Карла ХІІ склалася восени 1707 року, коли Август капітулював і зрікся польської корони на користь С.Ліщинського. Фактично Петро І залишився сам на сам з Карлом ХІІ. В цих умовах старий гетьман опинився перед необхідністю вибору - надалі залишатись у сфері московської політики чи спробувати звільнити Україну за допомогою нових союзників. До того ж роки війни виразно показали, що для Петра І Україна була тільки знаряддям для здійснення імперських планів і він не зупиниться ні перед чим задля власних цілей, навіть віддасть Україну взамін за вихід до Балтики. Інтенсивне використання козацького війська у віддалених від України місцях, спроби перетворити окремі полки на регулярні драгунські, руйнування зовнішньої торгівлі України - все це провіщало близьку ліквідацію автономії України.

На початку 1708 року переговори Мазепи з Ліщинським (які були розпочаті ще у 1704) завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике князівство, входила б в склад Речі Посполитої за гарантією короля шведського.

Але договір з Польшою залишався тільки дипломатичним інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз з Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на незалежність України.

Зносини Мазепи зі шведами пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським князівством, Мазепа - довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів.

Ці переговори велися у глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ, просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на допомогу російській армії, в той час як уся Україна була окупована царським військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в Україну більшість збройних сил.

До союзу з Карлом ХІІ змусив гетьмана вступ шведів в Україну восени 1708 року. У своєму зверненні до війська й народу гетьман стверджував, що союз із шведами - звичний для України договір, аналогічний договорам Хмельницького, - допоможе визволити Україну з рабства і московської тиранії і відновити її "самовладність", що у війні Україна дотримуватиметься збройного нейтралітету, а після війни залишиться "при своїх природних князях і при всіх попередніх правах і привілеях, що вільну націю означають". Договір передбачав, що "Україна обох сторін Дніпра з Військом Запорізьким і народом українським має бути вічними часами вільною від усякого чужого володіння… Цілість границь її, непорушність вільностей, законів, прав і привілеїв її свято мають заховуватися, аби Україна вічними часами вільно тішилася своїми правами і вільностями без жодної шкоди".

І хоч шведським солдатам заборонялось всілякі реквізії і насильства щодо українського населення, хоч харчі й фураж вони здобували виключно за гроші, народ переважно поставився до шведів як до ворогів, значною мірою завдяки православному духовенству, яке наголошувало на тому, що шведи - іновірці й мало не язичники. Позиція ж церкви визначалася настановами й наказами Петра І. У всіх церквах, навіть у тих, які збудував Мазепа, його ім’я піддавали анафемі.

Стратегічним прорахунком шведського командування були дії на півночі України, які призвели до втрати Стародуба. Полковник Скоропадський, прихильник Мазепи, не маючи можливості з’єднатися з гетьманом, мусив скоритися Петрові І. Батурин, перетворений Мазепою на потужню фортецю, завдяки сильному гарнізонові й значній артилерії витримав перший штурм Мечникова, але був здобутий через зраду старшини Івана Носа. Увірвавшись у гетьманську столицю, московські війська чинили нечувану різанину, знищивши не тільки козаків, а й усе цивільне населення міста включно з немовлятами. А поза тим у Батурині знаходилися гетьманська скарбниця, артилерія, припаси продовольства, які б могли придатися шведам. Батуринська катастрофа була великим ударом і для всієї Мазепиної справи. З неї почалося винищення по всій Україні прихильників гетьмана, зокрема серед старшини. У Лебедині діяв спеціальний суд, на якому українців тортурами змушували признатися у "зраді", а потім страчували. Тільки в Лебедині загинула майже тисяча українців. Згодом репресіям було піддано й жителів міст і сел, які гостинно зустрічали шведів і чинили опір російському військові.

З початком травня шведи почали облогу Полтави. Метою Карла ХІІ було викликати росіян на вирішальну битву. Адже сувора зима завдала великих втрат шведській армії, відчувався брак харчів, фуражу, боєприпасів, отож затягування війни просто знищило б шведську армію. Сама битва відбулася 27 червня (8 липня н. ст.) 1709 року й мала фатальні для шведів і України наслідки. За шведським підрахунками, Карл ХІІ виставив лише 18 тисяч боєздатного війська, натомість Петро І мав 40-тисячне військо. Козаки в бою участі не брали. Щоправда, шведські солдати мали кращій вишкіл, але й російська армія була вже не та, що десять років перед тим під Нарвою. Росіяни мали удвічі більше артилерії, у війську було багато європейських генералів і офіцерів, та й Петро І виявив себе добрим полководцем. А Карл ХІІ не зміг особисто керувати битвою, бо напередодні був тяжко поранений і його носили на ношах. Генерал Реншільд, якому Карл ХІІ доручив командування, припустився кількох помилок, і шведи, попри мужність війська, зазнали поразки. Щоправда, вони втратили всього 5 тисяч жовнірів, але, провадячи організований відступ, потрапили у безвихідь під Перевалочною і значна частина армії капітулювалася.

6 липня 1709 року Мазепа і Карл ХІІ були в Очакові, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце перебування. З Мазепою були тільки Орлик з родиною, Ломиковский, Войнаровський, Горленко, Мирович, Герцик, Гордієнко і ще кілька старшин.

Гетьман прибув до Бендер вже зовсім хворий і не вставав з ліжка. Сили шведів не були вичерпані: Карл ХІІ чекав нових військ зі Швеції і хотів продовжувати війну з Петром. Мазепа вірив у можливість укласти коаліцію серед держав для боротьбі з Москвою.

21 вересня 1709 року в Бендерах упокоївся Іван Мазепа. Поховано гетьмана спочатку біля Бендер, а пізніше перенесено його останки до монастиря в Галичі. З ним зійшов з світу один з найвидатніших діячів України, людина виняткових адміністративних та дипломатичних здібностей. Він прагнув створити з України незалежну державу західноєвропейського типу, з абсолютною владою правителя - гетьмана чи князя. Україну хотів він піднести на високий рівень культури.

5.Зрадник чи патріот

Тепер настав час дати відповідь на питання: хто такій І. Мазепа: патріот чи зрадник?

«Изменник, богоотступник, вор... шведа для того в Украйну призвал, дабы поработить сей малороссийский народ...» — ці слова з листа російського царя Петра І, який без сумніву вважав, що гетьман його зрадив.

Цілком очевидно, що відносини між Мазепою й Петром І не можна розглядати як звичайні людські стосунки. Бог-бо створив людей рівними, а між гетьманом і царем рівності не існувало. Це були відносини двох державних формацій: Гетьманщини та Московщини, причому друга встановлювала протекторат над першою на підставі Переяславської угоди 1654 р. Коломацькі статті, що їх підписав Мазепа, формально підтверджували чинність цієї угоди, до якої було додано ще декілька пунктів. У таких політично-правничих відносинах не могло йтися про "зраду" – хіба що про порушення угоди або її розірвання.

Петро І міг неодноразово зраджувати Україну. Про це свідчить те, що в архіві французького міністерства закордонних справ виявлено проект Петра І стосовно ліквідації гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703 p., відповідно до якого планувалося або дочекатися смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями з тим, щоб «раз і назавжди знищити огнище ворохобників». В історичній літературі є згадки й про інші плани ліквідації гетьманщини та передачі українських земель під управління князю Меншикову або навіть англійському герцогу Мальборо.

І це Мазепа зрадник? Адже за свідченнями історичних джерел він тільки-но навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Гетьман розумів, що перемога будь якого суперники у шведсько-російській війні означала загибель української держави. Якщо переміг би Карл ХII і його союзник С. Ліщинський, то Україна, як союзник Української імперії, дісталась б Польщі. А у разі перемоги Петра І і його протеже Августа ІІ українські землі чекав би поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках розв’язання війни Україна втрачала надію на автономію.

Розгніваний зрадою свого друга цар Петро І проголоси гетьману Івану Мазепі анафему. Незважаючи на те, що гетьман зробив багато для розквіту церкві і був відданий їй всією душею, про що свідчить його клятва перед найближчими прихильниками 17 вересня 1707 року, так викладає свої мотиви: « Перед всеведущім' Богом протестують і на тому клянуся, що я не для приватної моєї полз, не для вишшіх гоноров, не для більшого збагачення, ні для інних якових небудь примх, але для вас всехъ, під владою та реіментом моїм зостаючіх, для жон і дітей вашіх, для общаго добра матки моєї вітчизни бідної України, всього війська запорізького і народу малороссійскаго, і для подвишеня і розширеня маю рацію і вольностей войскових, хочу тое за допомогою Боже надходити, чтоб ви, зъ дружинами та дітьми, і вітчизна съ військом запорожскім як від Московської, так і шведської сторони не загинули. А якщо бим якіх небудь моїх приватних примх тое дерзал чініть, побій мене, Боже, в Трійцю Святий єдіний і невинна страсть Христова, на душі і на тілі », намагаючись помститися гетьману Мазепі, всупереч церковним канонам та залякуючи священиків, московський цар Петро І дає наказ накласти на гетьмана анафему. Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопіп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи — Івана Бистрицького.

Микола Костомаров припускає, що обряд анафемствування був написаний самим царем Петром . Анафема накладалася в присутності Київського митрополита Йоасафа Кроковського, Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича і Переяславського єпископа Захарія Корниловича.

За відомостями Лізогубівського літопису, напередодні приїзду ієрархів церкви, були проведені страти церковнослужителів, голови яких були вивішені в Глухові на площі. 31 жовтня 1708 року Петро І написав листа місцеблюстителю патріаршого престолу в Москві, Стефану Яворському, з наказом щодо Мазепи: «Того раді дозвольте онаго, за таку його справу, публічно в соборній церкві прокляття накласти».

Отже, можна сказати, що у сучасному світі питання патріотизму Івана Мазепи є досить суперечливим і неоднозначним. Кожна людина формує свою думку щодо цього. Думки українського народу розбігаються. Незважаючи на те, що вірної відповіді досі не віднайдено, кожен знаходить певні факти в історії, які підтверджують саме його думку.

На одному з форумів, де обговорювалося проблема зради І. Мазепи, були викладені різні думки сучасної молоді. Так наприклад, Катерина Поліщук вважає: «Моя думка: Підлий Брехун Зрадник!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Яка мова може йти про героя? невже в теперішньому понятті героєм є людина в кожній своїй дії бачила користь для себе? Про те як він зрадив Петра І я взагалі мовчу...

З початком його гетьманування розпочинаються часи мазепинщини. Суперечки між верствами населення, які завжди існували, стали ще гострішими. Мазепа першим ввів панщину та кріпацтво. Головною проблемою було ополячення Малоросії. Чим довше Мазепа тримав гетьманську булаву, тим більша ненависть проявлялась до нього зі сторони народу. Його вважали людиною польського духа – споконвічним ворогом прагнення народу до рівності і свободи.

На початку Північної війни Мазепа допомагав Петру І. Проте в тяжкий і повний невдач для Росії 1706 рік Мазепа задумав зраду Петра. Вже за рік до переходу на сторону Карла ХІІ Мазепа підготовився до того, що в разі необхідності перейти на сторону ворога, якщо той буде перемагати. Якщо ж ні, то Мазепа збирався дотримуватись вірності Російському царю. З 1688 року Петру І все частіше доносили на Мазепу, проте він цьому не вірив, а довіра до гетьмана навпаки ставала все більшою. Та і після того, як одного з донощиків на Мазепу спочатку заставили сказати, що він коли говорив про гетьманську зраду був в п’яному вигляді, а потім приговорили до смертної казні, мало було бажаючих доносити царю, який так вірив гетьманові. У 1707 році був новий донос судді Кочубея. І тому Петро І не хотів вірити. Кочубей написав 33 статті доносу, за якими вважав гетьмана Мазепу зрадником. Проте в Кочубея не було ніяких юридичних доказів. І не дивно, що після цього він був взятий під варту, а згодом мучили тортурами. Вже 14 липня 1708 року Кочубею було відрубано голову.

Відбулася знаменита Полтавська битва. Карл мусив втекти, разом з ним втікав і боязливий Мазепа. Далі вони перебували у Турції. Петро І, бажаючи відімстити ворогу, всіма способами намагався зловити Мазепу, проте все було марно. Османська імперія відмовлялась видати його російському уряду.

Що ж за людиною був Мазепа? Як говорив відомий історик Н.І. Костомаров: «Навряд чи ми помилимося, якщо скажемо, що це була людина надзвичайно брехлива.» Під зовнішньою оболонкою надзвичайної чесності і щедрості, він ховав зовсім не ті якості. 17 березня 2008 року президент України В. А. Ющенко заявив, що він видав Указ про встановлення пам’ятників Мазепі у Києві і Полтаві. Але чи варта людина, яка у всіх своїх вчинках бачила вигоду лише для себе, бути так вшанована?

Хочу підмітити що сам Костомаров був киянином!!!! і це лише найголовніші моменти його зрад і підлості!!! »

Протилежна Катерининій думка сформувалася у Олександра Тимка: «Правильно зауважено, що з позиції Петра І Мазепа був зрадником. Він зрадив його перейшовши на бік шведського короля, з яким Московія перебувала в стані війни. Але питання як нам, українцям сприймати вчинок Мазепи? Так вже сталося, що народ наш, довго вчили і врешті він звик шанувати чужих героїв, тому деякі українці з поверненими на схід мізками, швидше покладуть квіти до пам'ятника Петру І чим приймуть Мазепу як героя. А найсумніше в цій ситуації те, що переважній більшості наших співвітчизників просто байдуже і вони мовчать. Саме тому ми так гучно чуємо голоси тих хто досі живе з Москвою в серці і мова тут не лише про Мазепу.»

Існує ще одна течія думок. Деякі люди вважають гетьмана ні зрадником, ні героєм, а стверджують, що він був лише черговим політичним діячем історії української держави. Один з таких мислителів є студент київського університету ім. Шевченка Павло Корнійчук. Він вважає: «Взагалі то, в розпорядженні Мазепи було не більше 2 полків та декількох отаманів. І все, то чи можна стверджувати що своїм переходом він залишив Петра без війська? Звичайно ні....

А щодо того зрадник він чи герой, то я ось як гадаю:

припустимо, що він герой. У чому? Перейшов на бік шведів, і що далі - вони так саме обкрадали українські села, силою забирали продовольство та рогату худобу. А що натомість? Україна нічого не отримала від свого "союзу", тільки розбрат та людські втрати.

Далі, припустимо, що зрадник. Зрадник чого? Проросійської ідеології? Так кому від неї краще... нікому, може росіянам і то я сумніваюся... А щодо зради Петра, то може й погано зробив, бо Петро хоч і дядько жорстокий, проте новатор і як кажуть "прорубав вікно в Європу". Трохи не правильно, проте все ж таки... Так... Чи зрадив Мазепа свій народ? ось тут можна сперечатися дуже довго. Бо ми ніколи не розберемося що в Івана було в голові: власні інтереси чи інтереси народу? і про що він з тим Карлом ХІІ домовився, також невідомо. Може після перемоги шведів Мазепа поїхав би на Зелені острови і там би розважався..

Тому це питання не може мати остаточної відповіді, поки ми не будемо знати про всі існуючі документи, що висвітлюють ті події...

А власне для мене, Мазепа просто один з українських історичних діячів, котрі хоч чимось прагнули допомогти собі і можливо народу...»

Що ж до мене, то мої погляди також не однозначні, адже дивлячись з якого боку підійти до даної проблеми Івана Мазепу можна назвати і патріотом і зрадником.

Якщо подивитися збоку його вчинку щодо дружби з Петром І, то Іван Мазепа зрадник. Невдоволений тим, що Петро І постійно використовував українську збройну силу для розширення територій Російської імперії, завойовуючи чужі народи. Під час будівництва Петербурга щороку Україна втрачала величезну кількість українців.

Мазепа сподівався, що після переходу на бік Карла ХІІ Україна буде мати могутнього протектора, який візьме Україну під свою опіку.

Іван Мазепа був невдоволений. Але це невдоволення закінчувалися тим, що цар все більше і більше урізував права України.

Мазепа сподівався, що відданою службою у царя він зможе добитися прав для України. Лише після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності він вирішив перейти на бік Карла ХІІ.

Але якщо ж оцінювати його вчинок щодо України і українського народу він був патріотом Батьківщини. Адже для гетьмана не була головна дружба з Петром І, йому була важлива автономія його держави і благополуччя братів своїх.

Як ми вже зазначали вище у 1705 році Іван Мазепа розпочинає таємні переговори з Карлом ХІІ, а на весні 1709 укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державності України. Історичні джерела стверджують, що цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві, та нажаль зазнав поразки.

Та чи можна вважати це зрадою? Документально засвідченим є такий факт: коли Мазепа звернувся до Петра І з проханням надати йому до розпорядження козацьке військо, аби захищатися від наступу поляків, цар відмовив йому, сказавши: «Я не можу дати тобі навіть десяти чоловік,обороняйся як знаєш». Таким чином, Петро І першим порушив умови українсько-російського договору, відповідно до якого цар був зобов'язаний боронити Україну від ворогів. У відповідь гетьман скористався правом васала повстати проти свого сюзерена, якщо той не дотримується своїх зобов'язань. Так само вчинили провідник лівонської шляхти Йоганн фон Паткуль, що виступив проти Швеції; Станіслав Лещинський, котрий боронив польські шляхетські вольності проти саксонського абсолютизму; господар Молдови Дмитро Кантимир, який повстав проти Османської імперії; Ференц Ракоці, що намагався усунути Габсбургів від влади в Угорщині.

Отже, моя особиста думка: патріот з великої букви. Тому, що не кожен зможе піти проти великої держави, а він, а він пішов. І для чого? Він для нас старався для свого народу. А ви, що кажете зрадник? Ви як знаєте моя остаточна думка патріот, бо я саме так вважаю і поважаю Івана Мазепу за його вчинок.