Політичні та психологічні обмеження економічної політики.

На економічні процеси та ефективність рішень суттєво впливає діяльність виконавчої влади держави. Оскільки адміністративна діяльність суттєво відрізняється від виробничої, то виміряти її результати досить важко. Ефективність роботи державних установ важко оцінити і через різноманітність цілей, що характерні для багатьох державних програм, які на практиці можуть бути суперечливими. Ряд державних програм важко оцінити з точки зору їх ефективності (співвідношення між результатами та витратами). Наприклад, компанію по боротьбі зі СНІДом або ж програму очищення річки місцевого значення.

Бюрократичний апарат діє, зазвичай, згідно власних інтересів, намагаючись збільшити як розмір своєї установи, так і – свого бюджету. Про це писав ще С. Паркінсон: "Чиновник прагне примножити кількість підлеглих, а не конкурентів; чиновники створюють роботу один для одного"1.

Діяльність бюрократії досліджувало багато економістів, одним із яких є американський економіст Джеймс Б’юкенен, лауреат Нобелівської премії з економіки (1986 р.). Цю премію він здобув за дослідження принципів теорії прийняття економічних рішень. Дж. Б’юкенен трактує політику як обмін. "Політика, – писав він, – є складною системою обміну між індивідами, що в ній останні колективно намагаються досягти своєї приватної мети, оскільки не можуть реалізувати її з допомогою звичайного ринкового обміну". Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в обмін на колективні блага, споживачем яких є суспільство в цілому.

Різниця між ринковим і політичним обміном полягає і в тім, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра і справедливості. Як і звичайний споживач чи підприємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди. Процес прийняття рішень схожий на різновид ринкової угоди: ви мені – я вам. Ви мені – голоси на виборах, я вам – вигідні закони, ліцензії тощо.

Отже, в політиці не існує взаємовигідного обміну. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політичної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це – нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску (лобі), але є неефективними для суспільства в цілому. Такі лобістські дії створюють підгрунтя для корупції та організованої злочинності і призводять до неефективного витрачання державних коштів. Владні структури, що часто реалізують далеко не суспільні інтереси, а свої власні, прагнуть одержати політичну ренту (певні вигоди). В пошуку цієї ренти різні фірми чинять тиск на органи державної влади, щоб одержати певні права та привілеї. Цей тиск може відбуватися у вигляді переконань, хабарів, підкупу, політичних актів. В результаті те чи інше підприємство, наприклад, одержує від державної влади експортну квоту на зерно, яке на світових ринках коштує більше, ніж на внутрішньому. Така вигода дозволяє підприємству одержувати додатковий прибуток. Подібна діяльність, пов’язана з одержанням політичної ренти, проводиться з метою одержання доступу до урядових субсидій.

В країнах колишнього СРСР використовувалися такі способи привласнення "політичної ренти", як: спекуляція, субсидії на імпорт, пільгові кредити, номенклатурна приватизація, монопольне становище, корупція, рекет, доходи від комунальної нерухомості.

В Росії на початку 90–х рр. ХХ ст. нафту, газ, метали можна було купити за ціною, що складала 1% від ринкової. Отже, сумарна рента від експорту ресурсів у 1992 р. дорівнювала майже 30% ВВП країни. Субсидії на імпорт існували завдяки множинності обмінних курсів валюти. В 1992 р. імпортер продуктів харчування міг купити валюту за ціною, що складала 1% від офіційного обмінного курсу, а продавав за ринковою ціною. Отже 15% російського ВВП використано на імпортні субсидії. Пільгові кредити, видані державним підприємствам для поповнення обігових коштів під 10–25%, за умов річної інфляції 2500%, теж стали способом привласнення політичної ренти. Обсяг таких кредитів у 1992 р. в Росії склав близько 30% ВВП1.

Причиною існування політичної ренти є недосконале законодавство у частині визначення прав власності.

Отже, розвиток корупції та тіньового сектора економіки суттєво впливає на трансформаційні процеси і в українській економіці. Діяльність по захопленню ренти, що пов’язана з хабарами, призводить до значних втрат суспільних ресурсів. Саме таке захоплення політичної ренти і продемонстрували останні вибори до Верховної Ради України, а також післявиборчі події, пов’язані із створенням урядової коаліції.

Людина як елемент економічної політики виступає як в ролі "носія економічної політики" (тобто її розробника), так і в ролі суб’єкта, на якого держава впливає своїми рішеннями. Суб’єкти регулюючого впливу (державні службовці) – це завжди люди із певним досвідом роботи, своїми проблемами та соціально-психологічними характеристиками. Окрім того вони можуть переслідувати власні інтереси і це, звичайно, позначається на тих нормативних документах, які вони розробляють. Отже, економічна політика має психологічні аспекти, які впливають на регулювання економічних процесів.

З’ясовуючи ці аспекти слід згадати історичні корені слов’янського народу. У соціальній поведінці слов’янина традиційно високою була роль

неекономічних чинників. Слов’янському генотипу притаманними були такі риси як християнська покірність, терпеливість, непримхливість, відданість великій імперії, залежність від наказів державних чиновників. Держава у сприйнятті індивіда виступала зовнішньою силою, незалежною від нього. Нормативно-правова база, як продукт бюрократії, не посіла значного місця в системі норм та стимулів слов’янського народу. І хоча недотримання цих адміністративних норм обумовлювало значні санкції, однак ця суворість нехтувалася необов’язковістю їх виконання. Така соціальна поведінка особи збереглась і дотепер, що обумовлює заплутаність законодавчої бази, неузгодженість нормативних актів та їх недосконалість.

Перебуваючи на тій чи іншій посаді державний службовець може стримувати впровадження в дію того чи іншого закону, якщо останній безпосередньо торкається його власних інтересів. Наприклад, якщо мова йде про скасування тих чи інших пільг, які розповсюджуються і на державних службовців поряд з іншими членами суспільства. Такі соціопсихологічні характеристики особи необхідно враховувати при формуванні економічної політики. Якщо від цього моменту абстрагуватися, то звичайно будемо мати справу з ефективними (з точки зору кінцевого результату), нереалізованими програмами. Мова йде про важливість для економічної політики психології тих суб’єктів, які її реалізують. Адже навіть найкраща економічна політика може бути "загублена" рядовими її виконавцями.

Особливе місце займає психологія суб’єктів у реалізації фіскальної політики. Психологічне сприйняття фіскальних дій формує мотивацію особи до держави. Результатом неефективного використання фіскальних інструментів є наявність значного тіньового сектору в економіці. І щоб цей сектор зменшити та викликати у економічних суб’єктів психологічне бажання легалізувати свої доходи державним службовцям слід розробити такі фіскальні інструменти, щоб вони мали для цих суб’єктів значні переваги і переконливість (наприклад, податкова амністія, конфіденційність інформації, гарантії відсутності дій з боку держави щодо конфіскації задекларованого майна).

При визначенні рівня ставок оподаткування важливим є заохочення розвитку підприємницької діяльності, стимулювання економічного зростання. Адже непомірно високі ставки податку вступають в суперчність з економічними реаліями і стають психологічно неприйнятними. Отже, з точки зору психології економічних суб’єктів економічна політика ефективна, якщо вона не обмежує права економічного вибору суб’єкта. Поки що законодавство в Україні не створює умов для ефективного функціонування економіки, тому необхідні важелі та структури, які б забезпечували обов’язкове виконання законів усіма економічними агентами, включаючи уряд. Виконання законів, нормативних актів часто підмінюється політичними рішеннями, що порушує усю правову ієрархію.

Процес реформування українського суспільства продовжується. І оскільки верховенство держави, економічна та політична залежність людей від волі бюрократів панували протягом багатьох століть, то завданням сьогодення є перехід до вільної, незалежної та відповідальної особистості і – правової демократичної держави.

1 Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора. Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – С. 256.

1 Економічний розвиток і державна політика: Навч. посібник/ Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс та ін.; За заг. ред. Ю.Єханурова, І. Ропутенка.-К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 444–445.