Основні ознаки поділу іменників на відміни і групи

Переважна більшість іменників сучасної української літературної мови є словами змінними. Відмінювані іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на чотири відміни, а саме: іменники першої, другої, третьої та четвертої відмін. В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою іменники чоловічого роду (їх кількість обмежена). До першої відміни належать іменники чоловічого, жіночого і спільного роду з закінченням –а: Микол(а), рук(а), душ(а), Галин(а), плакс(а). Після кінцевого м’якого приголосного основи виступає орфографічний варіант закінчення -я: пісн(я) [н’-а], наді(я) [й’а], статт(я) [т’:а], Ілл(я) [л’:а] у називному відмінку однини. До цієї ж парадигми входять аугументативні іменники (подвійного роду) на -е, при умові, що вони вживаються в жіночому роді (гадючище, бородище).

Іменникам жіночого роду протистоять іменники чоловічого і середнього роду, які входять до другої відміни. У другій відміні об’єднані іменники чоловічого, середнього та подвійного роду з такими формальними показниками:

а) іменники чоловічого роду:

· з нульовим закінченням у називному відмінку однини (завод, робітник, стіл, дуб, кінь, гай, день, край, обрій);

· з закінченням -о (батьк(о), Дніпр(о), дядьк(о), парубійк(о), Петр(о), Іваненк(о);

б) іменники середнього роду з закінченнями –о, -е, -а (орфографічно -я): вікн(о), пер(о), полотн(о), дн(о), пол(е), мор(е), віконц(е), житт(я) [т’:а], корін(-)я [н’:а], лист(я) [т’:а], підгір’(я) [рй-а], які при відмінюванні не набувають суфіксів –ат, -ят, -ен;

в) іменники подвійного роду (чоловічо-середнього) з суфіксом –ищ (е): вовчище, носище.

Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: тінь, кров, сіль, відстань, папороть, любов, верф, кіновар, ніч, далеч, гуаш, нехворощ та іменник мати, який у називному відмінку має закінчення –и, але в решті форм вживається з основою, ускладненою суфіксом –ер, і типовими для третьої відміни закінченнями.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, які виявляють деяку специфіку порівняно з іменниками цього ж роду другої відміни. До четвертої відміни належать:

· іменники середнього роду на -а (після приголосних, крім шиплячих, виступає орфографічний варіант закінчення -я), у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат (при закінченні -я виступає орфографічний варіант -ят): курч(а) (курч-ат(и), курч-ат(і)), хлоп’(я) [пй-а] (хлоп’-ят(и), хлоп’-ят(і));

· кількісно обмежена група іменників середнього роду на -я (орфографічне вираження закінчення) з основами, ускладненими в непрямих відмінках суфіксом -ен: ім’(я) [мй-а], ім-ен(і), ім-ен(а), ім-ен(ами) тощо.

За системою відмінкових форм іменники першої і другої відмін поділяються на три групи: тверду, м’яку і мішану:

а) до твердої групи належать іменники, що мають твердий приголосний у кінці основи (крім шиплячих) та закінчення -а: риб(а), хвилин(а), стріл(а), Микол(а), Оксан(а), сирот(а);

б) до м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи та закінченням -я: вол(я), зор(я), прац(я), історі(я), мрі(я), Ілл(я), Сон(я);

в) до мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий та закінченням -а: меж(а), груш(а), ірж(а), тиш(а), круч(а).