Колізійно-правовий метод.

Приватноправові відносини, що містять іноземний елемент, мають юридичний зв'язок із правопорядками двох або більше країн, тому при їх регулюванні виникає так звана колізія[5] правових систем держав, з якими пов’язані суб’єкти чи об’єкти правовідносин, або ж юридичні факти, що вплинули на їхнє виникнення, зміну чи припинення. При цьому правове регулювання одних і тих самих правовідносин в країнах світу настільки відрізняється, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть призвести до прямо протилежних наслідків, особливо це стосуються таких сфер, як сімейні відносини, спадкування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди тощо. Ці відмінності детально аналізуються в «Особливій частині» міжнародного приватного права.

Таким чином, основною проблемою МПП – є проблема вибору між правовими системами декількох країн, що «стикаються» – колідують одна з іншою. Цей вибір є достатньо складним завданням, він не може здійснюватися довільно, на погляд судових установ, оскільки мають бути враховані інтереси усіх зацікавлених сторін, принципи міжнародного співробітництва, приписи законодавства.

Вибір права, при наявності колізії між правопорядками різних держав, можливий завдяки наявності в актах національного та міжнародного законодавства спеціальних правил – колізійних норм що містять найбільш доцільний у тій чи іншій ситуації спосіб розв’язання колізії.

Отже спеціальним методом регулювання в МПП є колізійно-правовий метод, коли вплив на суспільні відносини відбувається за допомогою колізійних норм, які містять правила вибору належного правопорядку та відсилають регулювання певних відносин до матеріального права конкретної держави.

Колізійно-правовий метод також називають відсилочним, непрямим, адже остаточне правило поведінки складається внаслідок застосування двох норм – колізійної та матеріально-правової, до якої відсилає колізійна.

Колізійно-правовий метод був історично першим у міжнародному приватному прав. Поширення колізійних норм пов’язують із розвитком взаємовідносин між державними утвореннями середньовічної Європи, в яких на той час уже склалися відокремлені системи приватноправового регулювання. Тому протягом довгого часу МПП розвивалося лише як колізійне право, й до тепер у деяких країнах поряд із терміном «міжнародне приватне право» вживається термін «колізійне» або «конфліктне» право.[6]

Не дивлячись на довгу історію колізійно-правового методу, його застосування часто пов’язане з істотними складнощами техніко-юридичного характеру, такими як: невизначеність правового регулювання; неможливість встановлення змісту норм іноземного права або їхнє невірне тлумачення чи застосування; можливість відмови у виконанні судового рішення внаслідок невірно обраного права тощо.

Деякі із зазначених проблем зумовлені національним характером колізійних норм, тому з кінця ХІХ століття розпочався процес уніфікації, тобто створення одноманітних колізійних норм шляхом укладання міжнародних договорів. Так, у 1902– 1905 роках у Гаазі були прийняті конвенції, що встановлювали правила розв’язання колізій у сімейних відносинах міжнародного характеру (щодо укладання та розірвання шлюбів, опікою над неповнолітніми дітьми, особистих та майнових прав подружжя тощо). Проте ці конвенції не набули поширення, в них приймають участь лише декілька європейських країн. Найбільш вдалим прикладом уніфікації колізійних норм вважається регіональна уніфікація, здійснена у 1928 році в Гавані на VI Панамериканській конференції шляхом укладання міжнародної угоди між 15 країнами Латинської Америки. Зазначений договір та додаток до нього (відомий як Кодекс Бустаманте)[7] значно вплинули на розвиток колізійного права на усіх континентах.

Сьогодні уніфікація колізійних норм здійснюється здебільшого на двосторонній основі у формі укладання договорів про правову допомогу, Україна уклала такі договори більш ніж з 50 країнами світу.

Отже колізійний метод регулювання здійснюється у двох формах – національно-правовій (колізійні норми внутрішнього законодавства) та міжнародно-правовій (уніфіковані колізійні норми міжнародних договорів).

Із розвитком міжнародного цивільного та комерційного обігу колізійно-правовий метод перестав задовольняти потреби міжнародного спілкування, гальмував розвиток відносин, насамперед, економічних між державами. Тому країни прагнули знайти інші засоби та можливості врегулювання приватноправових відносин міжнародного характеру.