Поняття та види форм (джерел) міжнародного приватного права

За традицією в системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів розглядається поняття джерел права. Під джерелами правав теорії права прийнято розуміти зовнішню форму юридичного закріплення норм права і спосіб надання нормі юридичної обов'язковості. Як правило, особливості системи джерел тієї чи іншої галузі права залежать від правової природи цієї галузі. Так, у системі національного права, що займається регулюванням внутрішньодержавних відносин, джерелами будуть вважатися зовні об’єктивні форми вираження волевиявлення державної влади, а саме: нормативно - правовий акт, прецедент і звичай. В системі міжнародного права джерелами будуть форми, що виражають інтереси суб'єктів міжнародного права (держав, міжурядових організацій та ін.) - міжнародний договір і міжнародний звичай.

Стосовно джерел МПП в літературі висловлена думка, що у зв’язку з різноманітністю, для них характерно, з одного боку розмежування, а з іншого – поєднання «форми права» – зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного закону, міжнародного договору та ін.) і способу надання з боку держави моделям поведінки юридичної сили[23].

У наш час, коли і в Конституції України проголошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як нормативному закріпленню справедливості, що базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту[24]. Найпоширенішими формами (джерелами) права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори[25]. Першість серед цих форм належить нормативним правовим актам – офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості.

У міжнародному приватному праві застосовуються такі форми (джерела) права як: 1) міжнародні договори, а також 2) правові звичаї(міжнародні та внутрішньодержавні); 3) внутрішнє законодавство (вітчизняне та іноземне); 4) судова та арбітражна практика. В якості джерела права розглядають правову доктрину, хоча доктринальні положення не є загальновизнаним джерелом права. В правовій системі України формами (джерелами) міжнародного приватного права офіційно визнаються: 1) міжнародні договори; 2) внутрішнє законодавство; 3) правові звичаї (міжнародні та внутрішньодержавні). Судова та арбітражна практика і правова доктрина не є в Україні офіційно визнаними формами (джерелами) МПП.

Форми і джерела міжнародного приватного права мають певні особливості, викликані наявністю міжнародних договорів та звичаїв:

По-перше – подвійність форм правового регулювання: існування внутрішньодержавного і міжнародного рівня регулювання одних і тих самих відносин. По-друге, у певних випадках формою міжнародного приватного права може виступати не тільки національне законодавство України (внутрішньодержавне і міжнародне), але й внутрішнє право інших країн[26].

Скажімо, при розгляді справи про спадкування, вітчизняний суддя може постати перед необхідністю застосування до відносин законодавства Польщі чи будь-якої іншої держави. При цьому суд повинен використати не тільки визнані в Україні закони чи підзаконні нормативні акти, правові звичаї, але і судові прецеденти, і навіть доктринальні положення.

Специфічним є співвідношення між різними формами права. У більшості галузей права основною формою регулювання виступає внутрішнє законодавство, а міжнародні договори та звичаї застосовуються рідше. В міжнародному приватному праві міжнародно-правове регулювання (договори та звичаї) зазнає все більшого застосування. Незалежно від різних теоретичних підходів щодо якості міжнародних договорів, практично в будь-якій сфері правового регулювання поряд з нормами внутрішнього законодавства застосовують також норми міжнародних договорів, які в міжнародному приватному праві мають примат над внутрішнім законодавством.