Внутрішнє законодавство держав.

Сучасний досвід правової регламентації відносин в сфері МПП свідчить про наявність двох основних підходів до проблеми регулювання приватних міжнародних відносин на рівні національних законодавств. Для першого з них характерне закріплення норм міжнародного приватного права в численних галузевих законах (зазвичай шляхом включення цих норм до окремої глави чи розділу цивільного чи іншого відповідного кодексу певної держави) і підзаконних актах внутрішнього права. Специфіка другого полягає в прийнятті державою спеціальних кодифікаційних законодавчих актів з питань МПП.

В Білорусі, Російській Федерації, Франції, Японії та деяких інших державах регулювання приватних міжнародних відносин здійснюється на основі «цивілістичної» концепції, зміст якої полягає в створенні норм, закріплених у цивільних, цивільно-процесуальних, сімейних, трудових, торговельних кодексах, а також у інших галузевих і комплексних нормативних актах.

В Італії, Польщі, Румунії , Естонії і деяких інших державах законодавець обрав іншу форму закріплення норм МПП - прийняття спеціального кодифікаційного законодавчого акту (кодексу, указу, ордонансу) у відповідному внутрішньому законодавстві. Цим самим шляхом пішла й Україна.

В Україні існує єдиний кодифікаційний акт в області міжнародного приватного права – це Закон України «Про міжнародне приватне право», що був прийнятий 23 червня 2005 року та набув чинності 1 вересня 2005 року. Прийняття цього закону дозволило вирішити низку проблем правового характеру, особливо в частині впорядкування колізійного регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом, адже, до його прийняття, норми, що регулюють ці відносини, були «розкидані» по великій кількості законів і підзаконних нормативних актів, а деякі групи суспільних відносин в цій царині взагалі не були врегульовані. Окрім того, відсутність в українському законодавстві протягом певного часу єдиного кодифікаційного документа, що регламентував основні питання в сфері МПП, збільшувала проблему виникнення колізій правових норм на рівні національного законодавства та призводила до дублювання цих норм у різних законодавчих актах, породжуючи «зіткнення» між ними. Така ситуація негативно впливала на ефективність правозастосовної діяльності в сфері міжнародного приватного права.

Структура цього закону складається зі вступу, чотирнадцяти розділів (включаючи прикінцеві положення), що охоплюють в узагальненому вигляді наступні питання:

1) загальні поняття (визначення термінів, кваліфікації, встановлення змісту норм іноземного права, зворотного відсилання, особистого статуту суб'єктів МПП та інші);

2) визначення застосовного права в тій чи іншій сфері відносин (цивільних, сімейних, трудових та інших), ускладнених іноземних елементом;

3) питання міжнародного цивільного процесу (компетенція судів, процесуальні права іноземних фізичних й юридичних осіб, визнання та виконання рішень іноземних судів та інші.).В цілому зміст цього нормативно – правового акту свідчить про те, що цей закон на даний час являє собою основне джерело колізійного регулювання відносин МПП в Україні.

Правова регламентація приватних міжнародних відносин відбувається в українському законодавстві й в інших законах та підзаконних нормативно-правових актах.

Так, окремі норми містяться в Конституції України[32]. Скажімо, у ст.25 зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами, а в ст.26 – що іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами як і громадяни України.

Інші нормативні акти внутрішнього законодавства, що містять норми міжнародного приватного права, можна поділити на дві основні групи:

1. Нормативні акти, які повністю присвячені регулюванню відносин з «іноземним елементом», наприклад:

Законодавчі акти, що містять норми міжнародного приватного права, в сучасному світі приймаються й застосовуються і в правових системах тих держав, де перевага надається прецедентному регулюванню (Великобританія).