Поняття та структура

Колізія міжнародного приватного права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даних правовідносинах. Іншими словами, основна правова колізія пов’язана з вибором права та обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправових відносинах та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане. Тому приватноправові відносини можуть одночасно підпадати під регулювання різних систем права (позитивні колізії) або жоден з національних правопорядків може не визнавати себе компетентним (негативні колізії).

Крім того, колізії в міжнародному приватному праві також можуть виникати безпосередньо при застосуванні іноземного права, наприклад, як результат зіткнення персональних систем права в межах однієї держави (інтерперсональні колізії). Так, в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки діє кодифіковане цивільне законодавство, але разом із цим в Ірані, Саудівській Аравії, Індії, Ізраїлі та деяких інших державах є чинними й системи релігійного права (мусульманського, іудейського, індуського тощо), норми яких дуже часто суперечать загальним засадам та принципам цивільного законодавства.

Більш розповсюджені в міжнародному приватному праві інтерлокальні колізії або колізії права у просторі. У випадку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що у цілій низці держав, насамперед з федеральним устроєм, в суб’єктах федерації або адміністративних одиницях є свої правові системи. У випадку відсилання колізійної норми до права такої держави виникає питання про те, яке законодавство або яке право повинне застосовуватися.

Яскравим може бути приклад, наведений відомим російським вченим М.М. Богуславським. В Італії розглядалось питання про спадок громадянина США, який народився у Сан-Франциско (штат Каліфорнія). Згідно Закону від 31 травня 1995 р. «Про реформу італійської системи міжнародного приватного права» (ст. 46) до спадкування належить застосовувати законодавство держави, громадянином якої був спадкодавець на момент своєї смерті, а згідно п. 1 ст. 18 у випадках, коли у відповідності з цим законом повинно застосовуватися право держави, в якій діє одночасно декілька правових систем в залежності від територіального або персонального принципу, належне до застосування право визначається на підставі критеріїв, що застосовуються правом цієї держави. В США спадкове право регулюється не федеральним законодавством, а законодавством штатів. Так, в США не встановлені законодавчі критерії для визначення права, що застосовується на підставі федеральних колізійних норм, тому італійський суд повинен, виходячи з п. 2 ст. 18 указаного закону, застосувати правову систему, з якою відносини найбільш тісно пов’язані. У даному випадку він повинен виходити не тільки з того, що в США існує громадянство США як федеральної держави, а й із того, що існує громадянство кожного штату. Громадянством штату володіють громадяни, доміцильовані в даному штаті. Спадкоємець мав свій домiцилiй (особлива форма місця проживання) в Каліфорнії. Наявність домiцилiя в Каліфорнії повинна розглядатися як наявність тісного зв’язку саме з цим штатом. Звідси випливає, що належить застосувати законодавство Калiфорнiї.[55]

Отже, якщо виникла необхідність застосувати до якого-небудь відношення право США, то спочатку потрібно визначити яким законодавством (федеральним або штату) регулюються ці правовідносини.

Застосування права держави з множинністю правових систем знайшло своє відображення і в ст. 15 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що у разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами.

Щодо дії колізійних норм (інтертемпоральні колізії) у часі, то це питання відноситься до дискусійних, але головною проблемою, пов’язаною з вирішенням питання: чи повинні колізійні норми застосовуватися до відносин, які виникли до їх прийняття. Якщо колізійна норма має нейтральний характер, то до визначення її дії у часі неможливо передбачити і характер відносин для сторін. Крім того зміна колізійної норми може суттєво змінити правовий режим правовідносин. Але деякі інститути міжнародного приватного права можуть мати зворотну дію, такі як інститут автономії волі сторін.

Так, правові системи окремих держав можуть конфліктувати у питаннях, які пов’язанні як з колізіями матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватись до процесуальних відносин, що пов'язані з розглядом справ з іноземним елементом та виконанням судових рішень, у тому числі, держави, правозастосовний орган якої компетентний розглядати справи такого роду).

Таким чином, основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми та її вирішення, яка розв’язується за допомогою особливих норм, спрямованих на подолання колізій в міжнародному приватному праві – колізійних.

Колізійна норма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та обов'язки сторін виникають з даних правовідносин, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню тобто є нормою непрямої дії. Колізійна норма може відсилати до будь-якої правової системи на підставі узагальнених принципів міжнародного приватного права. Вона також має нейтральний характер і її застосування не залежить від змісту того правопорядку за яким буде вирішено спір.

Колізійна норма – це норма, що визначає право якої держави може бути застосовано до правовідносин з іноземним елементом (ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Структура колізійної норми складається з двох елементів: обсягу та прив’язки.

Обсягом колізійної норми називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового врегулювання, а прив'язкою – вказівка на закон (тобто правову систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини.

Прикладом двочленної будови колізійної норми може слугувати ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме: «Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)».

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

В прив’язці визначається, правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто «за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди».

Отже, ця стаття не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов'язання, деліктні зобов'язання, взяття шлюбу і т.д.